Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8635/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 03.03.2020. Зареєстровано: 04.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2020.
Дата набрання законної сили: 02.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/2661/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		02 березня 2020 року  
		м. Київ
		справа №826/8635/18
		адміністративне провадження №К/9901/2661/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді - доповідача: Чиркіна С.М., 
		суддів:                         Саприкіної І.В., Шарапи В.М.,
		перевіривши касаційну скаргу першого Заступника прокурора міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019 у справі №826/8635/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Головного інспектора будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об`єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України Кальніченко Ірини Володимирівни про визнання протиправними та скасування приписів, рішення та наказу,
		В С Т А Н О В И В:
		У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Головного інспектора будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об`єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України Кальніченко Ірини Володимирівни, в якому просило:
		- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29.03.2018, складений Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві;
		- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 29.03.2018, складений Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві;
		- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття наказ про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт від 30.03.2018 №30-Д, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві;
		- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття рішення про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт від 30.03.2018 №30, прийняте Головним інспектором будівельного нагляду Державної архітектурно - будівельної інспекції України Кальніченко І.В.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019, позов задоволено.
		Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
		Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2019 касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України було залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору. Скаржнику надано строк на усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали.
		Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2019 продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 22.02.2019, до 13.03.2019. 
		Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2019 відмовлено в задоволенні клопотання Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відстрочення сплати судового збору, касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. 
		22.01.2020 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Першого заступника прокурора міста Києва, надіслана 21.01.2020, в якій скаржник просить суд скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019. Скаржнику надано строк на усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали шляхом зазначення підстави для звернення до суду з даною касаційною скаргою та поважних причин пропуску строку касаційного оскарження, з наданням відповідних доказів та надання документу про сплату судового збору.
		На виконання вимог зазначеної ухвали від скаржника 21.02.2020 надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019. Разом з клопотанням скаржником надано квитанцію від 23.01.2020 № 45 про сплату судового збору.
		Ключовими правовими питаннями при прийнятті рішення щодо можливості відкриття провадження є встановлення поважності причин пропуску строку подання касаційної скарги та наявність права у прокурора звертатись із касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019
		В обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник  зазначив, що органи прокуратури не брали участі в розгляді справи, а з матеріалами справи прокуратура міста Києва ознайомилася лише 17.01.2020, про що свідчить відповідна відмітка в матеріалах справи. У зв`язку з цим прокуратура вважає поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.
		На обґрунтування підстав для звернення до суду з цією касаційною скаргою скаржник зазначає, що у даному випадку він не є альтернативним суб`єктом звернення до суду, оскільки виконує визначені законом обов`язки у зв`язку з неналежним захистом інтересів держави уповноваженим органом (ДАБІ), який повинен їх захищати у спірних правовідносинах, однак у даному випадку судові рішення, які постановлені не на користь держави, належно не оскаржив. Також скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду зазначені у постанові від 15.10.2019 у справі №  903/129/18, у якій зазначено, що  незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи суб`єкта владних повноважень про відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт порушення вимог процесуального законодавства свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для оскарження судових рішень у цій справі, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		При вирішенні питання щодо відкриття провадження, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Відповідно до частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Частиною другою статті 329  КАС України встановлено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. 
		В якості нормативного обґрунтування наявності права на касаційне оскарження прокурор покликався на вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), яка за позицією скаржника передбачає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Відповідно до пункту 12 частини шостої Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 408, Держархбудінспекція для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів. 
		Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. 
		Згідно із статтею 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
		Таким чином, Державна архітектурно-будівельна інспекція України та  Головний  інспектор будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об`єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України наділені адміністративно процесуальною  правосуб`єктністю та є належними відповідачами у цій справі. 
		За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
		Частинами третьою та четвертою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом №1697-VII.
		Згідно із частиною першою статті 23 Закону України №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		За правилами частини третьої наведеної норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Отже, законодавець покладає на прокурора обов`язок доводити наявність підстав для представництва в суді. 
		Частиною шостою статті 23 Закону України №1697-VII передбачено, що прокурор під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
		За такого правого регулювання право прокурора на касаційне оскарження тісно пов`язано із наявністю обов`язку та підставами для представництва та може бути реалізовано лише за наявності відповідного обґрунтування такого права. 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
		У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст пункту третього частини першої статті    131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
		У постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
		(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		(2) у разі відсутності такого органу.
		Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
		«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		У розвиток цього підходу Суд звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.
		Відповідно до статті 42 КАС України, яка має заголовок «Склад учасників справи», учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Саме до цієї останньої групи осіб належить прокурор.
		У судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов`язки чи інтереси.
		За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.06.2008 у справі №2/164-35/246, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку оспорюванне рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
		Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах сформована у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справах №813/661/17 та №753/21690/17. 
		Установлення строків подання касаційної скарги передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери    кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
		Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку №3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
		Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
		З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.
		Отже, прокурор не має привілеїв щодо обчислення строків подання касаційної скарги. 
		Таким чином, за своєю правовою природою наведені скаржником обставини, що прокурор не брав участі в розгляді справи, не був своєчасно ознайомлений з її матеріалами, не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження. Також повідомлення прокурором відповідного суб`єкта владних повноважень про майбутнє звернення прокурора до суду, витребування ним документів для підтвердження підстав представництва в суді не може слугувати механізмом продовження встановлених законом строків подання касаційної скарги, оскільки це призведе до збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах, порушення стабільності у діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання ними своїх функцій, отримання привілеїв прокурором відносно інших учасників спірних правовідносин. 
		Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах щодо початку обчислення перебігу процесуальних строків сформована у постанові Великої Палати від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16.
		Посилання прокурора на подання касаційної скарги в межах присічного строку на оскарження судових рішень Верховний Суд оцінює критично з наступних підстав.
		Згідно із частиною п`ятою статті 333 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання касаційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
		Наявність цієї норми процесуального права ніяким чином не може тлумачитись, як встановлення для прокурора (який не брав участь у розгляді справи) річного строку для подання касаційної скарги.
		Отже, зазначена норма не спростовує обов`язку встановлення поважності причин строку касаційного оскарження та встановлює присічний строк, за межами якого поважність причин не враховується.  
		За сталою практикою  Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, сформованою в рішеннях «Стаббінгс на інші проти Сполученого Королівства», «Девеер проти Бельгії» право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
		Згідно із частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2019 було відмовлено в задоволенні клопотання Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відстрочення сплати судового збору, а касаційну скаргу повернуто, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. 
		У постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках    звернення до суду суб`єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду цей Кодекс пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Водночас строки покликані забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів визначеності, і сторонам слід очікувати, що ці норми будуть застосовані.
		За такого правового регулювання початок перебігу строку, встановленого для подання касаційної скарги, стосується всіх суб`єктів, які мають намір та право оскаржувати рішення суду, та не пов`язується із відповідними функціями та    компетенцією суб`єкта, адже інше    призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення з касаційною скаргою за власним волевиявленням.
		Отже, строк на касаційне оскарження у прокурора мав розпочатись з 02.04.2019, тобто з дня наступного після відмови у задоволенні клопотання Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відстрочення сплати судового збору та відповідно повернення касаційної скарги і завершитись 03.05.2019. 
		Водночас касаційна скарга подана 21.01.2020, тобто з пропуском встановленого законом строку.
		Поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржником не наведено.
		Згідно із пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
		Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 333  КАС України, суд
		У Х В А ЛИ В :
		Відмовити у задоволенні клопотання Першого заступника прокурора міста Києва про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019.
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019 у справі № 826/8635/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, головного інспектора будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею сертифікатів готовності об`єктів до експлуатації Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України Кальніченко Ірини Володимирівни про визнання протиправними та скасування приписів, рішення та наказу. 
		Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя - доповідач:                                                  C. М. Чиркін
		Судді:                                                                       І. В. Саприкіна
		                                                                      В. М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...