Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 699/236/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2020.
Дата набрання законної сили: 27.02.2020
Номер судового провадження: 51-5959км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015250190000348

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		27 лютого 2020 року
		м. Київ
		справа № 699/236/16-к
		провадження № 51-5959км19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		представника потерпілого ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненнями в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250190000348, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Замочок Жовківського району Львівської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06травня 2019року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років і 6 місяців.
		Згідно з вироком суду  ОСОБА_9 визнано винним у тому, що він в ніч з 09 на 10листопада 2015 року, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на території СТОВ «Агрофірма Корсунь», що знаходиться за адресою: м. Корсунь-Шевченківський район Черкаської області вул. Симоненка 42, на ґрунті раптово виниклих неприязних особистих відносин у ході сварки, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, використовуючи металевий арматурний прут, наніс потерпілому ОСОБА_10 , понад п`ять ударів в область обличчя, грудної клітини та інших частин тіла, що спричинило смерть останнього.
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону. Стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого та вважає, що його діяння слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки, на його думку, нанесенні засудженим потерпілому умисні тяжкі тілесні ушкодження, не спричинили смерть потерпілого ОСОБА_10 . Окрім того, посилається на те, що засуджений діяв в стані необхідної оборони. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції не надав вичерпних та вмотивованих відповідей на всі доводи в апеляційній скарзі. В доповненнях до касаційної скарги захисник стверджує, що судово  медична експертиза № 123 від 18 грудня 2015 року проведена з порушеннями Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, а тому вважає висновок експерта неповним, а цей доказ недопустимим. Посилається також на те, що слідчий експеримент за участі ОСОБА_9 проведений з порушеннями вимог ст. 240 КПК України, оскільки відтворення події проведено без наявності манекена або статиста, в ході проведення слідчої дії ОСОБА_9 не дали предмет схожий за розміром на той яким наносилися ушкодження потерпілому, а сам слідчий експеримент проведено у денний час доби. Вказані порушення, на думку захисника, призвели до неповного з`ясування органами досудового слідства всіх обставин події.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_10 та його представники  адвокати ОСОБА_11 та ОСОБА_8 просять залишити її без задоволення як безпідставну. 
		У судовому засіданні захисники підтримали касаційну скаргу, а прокурор і представник потерпілого заперечували проти її задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		Так, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_9 увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписівст. 94 КПК України.
		Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, судпершої інстанції обґрунтував показаннями самого засудженого, який визнав вину частково та не заперечував факту нанесення потерпілому арматурою ударів, проте вказував, що наносив удари з метою захисту від посягань потерпілого. 
		Не дивлячись на часткове визнання вини засудженим, той факт, що засуджений умисно та цілеспрямовано завдав потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, як зазначив місцевий суд, підтверджується:
		- показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , 
		- даними висновку експерта судово-медичної експертизи № 123 від 18 грудня 2015 року, яким встановлена наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 , їх характер, локалізація, механізм утворення і тяжкість та причина настання смерті останнього; висновком судово-медичного експерта №05-11-01/96 від 16 липня 2018 року, згідно якого встановлено, що наявні у ОСОБА_10 тілесні ушкодження - травма голови у вигляді дрібних рихлих крововиливів у м`які мозкові оболонки, перелому верхньої щелепи справа із розривом перехідної складки, розчавлення м`яких тканин верхньої губи справа, розриву правої щоки, садна правої щоки, які супроводжувалися кровотечею та аспірацією крові, у померлого ОСОБА_10 могли утворитися від нанесення ОСОБА_9 ударів наданим на експертизу металевим прутом, при обставинах, вказаних ним під час проведення слідчого експерименту від 04 лютого 2016 року. Аспірація крові, від якої помер ОСОБА_10 настала від нанесених йому тілесних ушкоджень у вигляді травми голови 10листопада 2015 року;
		- показаннями експерта ОСОБА_15 , який в суді роз`яснив, що тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні в області голови, спричинили смерть ОСОБА_10 . Всього ударів було не менше 10 разів. Потерпілий міг перебувати як в положенні стоячи, так і лежачи. Смерть ОСОБА_10 настала від аспірації, тобто потрапляння крові в бронхи і легені, як наслідок кровотечі, яка виникла внаслідок пошкоджень голови, в області обличчя справа. При відсутності таких пошкоджень кровотеча не настала б. Людина, яка стоїть на ногах не може померти від аспірації. Потерпілий міг бути в горизонтальному положенні, як правило без свідомості. Вчасно надана медична допомога могла зберегти йому життя. Смерть настала за 4-10 годин до початку огляду на місці події, тобто, приблизно, в період з 02:00. год. ночі до 07:00 год. ранку. Обвинувачений міг самостійно надати допомогу потерпілому. У ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження, які вказували на нанесення ударів в голову, грудну клітку, тобто в життєво важливі органи. Ушкодження головного мозку і печінки є несумісними із життям. Щодо кількості ударів пояснив, що в голову було нанесено не менше одного удару травмуючим предметом, в грудну клітку - не менше восьми ударів травмуючим предметом. Виявлені ушкодження на грудній клітині вказують на нанесення ушкоджень в момент коли ОСОБА_10 перебував у нерухомому стані. Смерть потерпілого знаходиться в прямому причинному зв`язку із заподіяними тілесними ушкодженнями голови. Окрім того, експерт показав, що тілесні ушкодження у ОСОБА_9 (ушкодження на обличчі і на стегні) не є характерними для самооборони, оскільки такими частинами тіла оборона, як правило, не здійснюється. ОСОБА_9 в ситуації, яка склалася, міг падати на землю. Тілесні ушкодження у ОСОБА_9 могли утворитися від удару у верхню частину лівого стегна, і не менше одного удару у ділянку носа. При огляді зовнішніх тілесних ушкоджень в правій верхній частині голови останнього виявлено не було;
		- даними протоколів проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_9 від 04 лютого 2016 року, під час якого останній підтвердив і показав обставини події за участю потерпілого, при яких були нанесені тілесні ушкодження; огляду місця події від 10листопада 2015 року, огляду предметів від 10 листопада 2015 року; огляду трупа ОСОБА_10 з фототаблицею від 11 листопада 2015 року. 
		А також винуватість засудженого підтверджується іншими доказами по справі.
		Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є належними та допустимими, узгоджуються між собою, а тому об`єктивних підстав сумніватись в їх достовірності немає.
		При цьому, на думку колегії суддів, доводи сторони захисту про невідповідність висновку експерта судово-медичної експертизи № 123 від 18 грудня 2015 року вимогам закону є необґрунтованими.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок експерта складений із дотриманням вимог ст. ст. 101, 102 КПК України, при цьому дослідження було здійснено з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертиз. При проведенні експертизи експерт попереджався про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, про що свідчить його особистий підпис. 
		Таким чином, судом було надано належну оцінку висновку експерта з точки зору належності, допустимості і достовірності, висновки експерта аргументовані з наукової точки зору та не суперечать іншим доказам по справі, а тому правильно визнаний судом доказом.
		Що стосується посилань захисника про не відповідність проведення слідчого експерименту вимогам ст. 240 КПК України, то вони є безпідставними. 
		Перевіркою вказаногопротоколу слідчого експерименту від 04 лютого 2016 року за участю ОСОБА_9 встановлено, що в ході цієї слідчої (розшукової) дії було дотримано вимог ч.1ст.240 КПК України щодо мети, якою є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та способу її проведення - шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.
		Посилання ж сторони захисту на те, що відтворення події проведено без наявності манекена або статиста, а в ході проведення слідчої дії ОСОБА_9 не дали предмет схожий за розміром на той яким наносилися ушкодження потерпілому, а сам слідчий експеримент проведено у денний час доби не суперечать порядку проведення вказаної слідчої дії.
		Є неспроможними доводи касаційної скарги захисника про те, що смерть потерпілого ОСОБА_10 стала наслідком аспірації крові, тобто шляхом попадання крові в дихальні шляхи потерпілого ОСОБА_10 , що відбулося в той час, коли потерпілий спав на своєму ліжку на спині. А тому дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України.
		Так, для застосування ч. 2 ст. 121 КК України з кваліфікуючою ознакою  умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого обов`язковим є встановлення необхідного причинного зв`язку між тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася. 
		Окрім того, ч. 2 ст. 121 КК України може бути застосована і у тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв`язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги тощо.
		За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, надавши належну оцінку доказам, суд дійшов вмотивованого висновку, що ОСОБА_9 , заподіявши потерпілому важким металевим предметом-арматурним прутом тілесні ушкодження в життєво-важливі органи (голову, грудну клітку), хоч і не бажав настання смерті потерпілого, але повинен був і міг передбачити такі наслідки. Саме його умисні дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з тими суспільно-небезпечними наслідками, що настали. Вказані висновки були підтвердженні і висновком експерта, в якому чітко було встановлено, що смерть потерпілого знаходиться в прямому причинному зв`язку із заподіяними тілесними ушкодженнями голови. Крім того, ушкодження головного мозку і печінки є несумісними із життям.
		Одночасно не ґрунтуються на матеріалах провадження також й доводи касаційної скарги захисника про перевищення засудженим меж необхідної оборони.
		Так, згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.
		При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну 
		шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.
		Судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом ретельно перевірялась версія захисту про те, що у ОСОБА_9 не було умислу на заподіяння умисних тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого, оскільки останній діяв з метою самозахисту. Проте, вона правильно визнана безпідставною та такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам та наявними у справі доказам.
		Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України характеризується двома елементами: вчинення особою суспільно-небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.
		Перший елемент підстави необхідної оборони  це наявність суспільно небезпечного посягання. При цьому об`єктом суспільно небезпечного посягання можуть бути також охоронювані законом права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоча і була піддана посяганню, але сама їх не захищає і на захист стала інша особа. Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона.
		Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, - це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільна небезпечного посягання. 
		Існування підстави для необхідної оборони свідчить про те, що особа перебуває у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує у особи лише протягом часу, коли вона перебуває в стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо не зважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі, що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.
		Так, за наведених у судових рішеннях обставин не знайшло підтвердження наявність в діях потерпілого акту суспільно небезпечного посягання на життя засудженого, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам, спростовується показаннями експерта та висновками експертиз, які у своїй сукупності дають підстави стверджувати, що ОСОБА_10 не посягав будь-яким способом на ОСОБА_9 .
		У даному конкретному випадку засуджений, завдаючи удару металевим арматурним прутом в область голови та грудної кліки потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер такого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. Вказане підтверджується також і висновком експерта судово-медичної експертизи №123 від 18 грудня 2015 року, згідно якого смерть потерпілого ОСОБА_10 настала від аспірації крові, яка розвинулася внаслідок травми голови, про що свідчать наявність дрібних рихлих крововиливів в м`які мозкові оболонки, перелом верхньої щелепи справа із розривом перехідної складки, розчавлення м`яких тканин верхньої губи справа, розрив правої щоки, садно правої щоки, наявність крові і її тканин в порожнині роту, в трахео-бронхіальному дереві, набряк м`яких мозкових оболонок, крапкові червоні крововиливи на слизовій оболонці надгортанника, крапкові крововиливи на поверхні серця та легень, повнокров`я внутрішніх органів, гостра вогнищева емфізема легень, рідка темно-червона кров в порожнинах серця, зливні темно-фіолетові трупні плями. Відповідно до висновку експерта судово-медичного експертизи № 05-11-02/123/39 від 05 грудня 2018 року, наявні у ОСОБА_10 тілесні ушкодження - травма голови у вигляді дрібних рихлих крововиливів в м`які мозкові оболонки, перелому верхньої щелепи справа із розривом перехідної складки, розчавлення м`яких тканин верхньої губи справа, розриву правої щоки, садна правої щоки, які супроводжувалися кровотечею та аспірацією крові, у померлого могли утворитися від нанесення ОСОБА_9 ударів наданим на експертизу металевим прутом, при обставинах, вказаних ним під час проведення слідчого експерименту від 04 лютого 2016 року. Аспірація крові, від якої помер ОСОБА_10 настала від нанесених йому тілесних ушкоджень у вигляді травми голови. При цьому допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_16 показав, що виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_9 (ушкодження на обличчі і на стегні) не є характерними для самооборони, оскільки такими частинами тіла оборона, як правило, не здійснюється.
		Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст.121 КК кваліфіковано правильно.
		Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, в тому числі і тим, на які він посилається у касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив їх без задоволення. 
		Призначене покарання засудженому ОСОБА_9 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України. 
		Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень. 
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргузахисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 без задоволення.
		Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...