Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/2727/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: 06.03.2020. Зареєстровано: 08.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2020.
Дата набрання законної сили: 03.03.2020
Номер судового провадження: 22-ц/811/2930/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 444/2727/18                Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є. 
		Провадження № 22-ц/811/2930/19            Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. 
		Категорія: 66
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		   03 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
		головуючого - судді Ніткевича А.В., 
		суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
		секретаря Юзефович Ю.І.
		з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовківського районногосуду Львівськоїобласті від12липня 2019року в складі судді Мікули В.Є. усправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття з реєстраційного обліку,-
		встановила:
		У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття з реєстраційного обліку.
		Вимоги обгрунтовував тим, що є власником житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказане майно набуте ним на підставі Договору дарування житлового будинку та Договору дарування земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Жовківського міського нотаріального округу Чемерис Г.Я. 15.09.2016, зареєстрованими в реєстрі за номерами № 1199 та № 1200 відповідно, що були укладені із відповідачем. Відповідач є колишнім власником зазначеного житла.
		У зв`язку із створення нової сім`ї, у грудні 2016 року відповідач переїхав на постійне проживання у новозбудований житловий будинок на АДРЕСА_2 , де і проживає на даний час. З грудня 2016 року у житловому будинку АДРЕСА_1 відповідач не проживав жодного дня, витрат на його утримання та сплату комунальних послуг не несе. 
		Вважає, що поведінка відповідача свідчить про втрату ним інтересу до такого житлового приміщення.
		Вказує, що з невідомих причин відповідач відмовляється добровільно знятися з реєстрації за вказаною адресою. У червні 2018 відповідачеві офіційно надіслано лист-повідомлення про необхідність знятися з реєстрації, однак така вимога залишена ним без належного реагування.
		Такі дії відповідача чинять перешкоди позивачеві у реалізації права власності, в тому числі, право на вільне та безперешкодне користування та розпорядження своєю власністю, покладають на позивача додаткові обов`язки та витрати по сплаті комунальних послуг, нарахування яких залежить від кількості зареєстрованих осіб в будинку, унеможливлює відчуження такого будинку третім особам.
		З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.03.2019 року просив визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняти останнього з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
		Оскаржуваним рішенням Жовківського районногосуду Львівськоїобласті від12липня 2019року позов задоволено
		ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
		Знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
		Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3 , вважає незаконним та необґрунтованим.
		В апеляційній скарзі покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
		На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно покликався на ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР та не врахував приписи ст. 405 ЦК України, тоді як застосуванню, згідно роз`яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.
		Звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановивши факт відсутності відповідача у будинку за адресою АДРЕСА_1 понад 1 рік без поважних причин, покликався на акти обстеження матеріально-побутових умов та показання свідків, при цьому, з Актів обстеження вбачається, що таке проводилося депутатами Жовківської міської ради, однак у ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» не передбачено права чи обов`язки депутата місцевої ради проводити обстеження, встановлювати факти проживання чи непроживання осіб у житлових приміщеннях.
		Також, свідки які підписували акти, з ним не знайомі та не були присутні при складанні таких, а підписали вже готові акти, тому такі не можуть бути належними доказами не проживання ОСОБА_3 у спірному будинку.
		Крім цього, за адресою АДРЕСА_3 ), де згідно акту обстеження проживає ОСОБА_3 , відсутні будь які об`єкти нерухомості.
		Стверджує, що показання свідків про те, що ОСОБА_3 не проживає в будинку АДРЕСА_1 ґрунтуються виключно на припущеннях.
		Зазначає, що не проживає в будинку менше року та був змушений покинути житло у зв`язку з погрозами сина, в будинку знаходяться його речі, проживає у літній кухні, яка не прийнята до експлуатації.
		Просить скасувати рішення Жовківського районногосуду Львівськоїобласті від12липня 2019року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 , будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки (а.с. 238,239), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
		На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на азперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
		Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 із зняттям його з реєстрації за зазначеним місцем проживання, місцевий суд виходив з того, що відповідач не проживає за місцем реєстрації понад 1 рік, оскільки фактично проживає в АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_6 , відтак встановленим є факт відсутності відповідача у будинку понад 1 рік без поважних причин.
		При цьому, відповідні дії відповідача чинять перешкоди позивачеві у реалізації права власності, в тому числі, право на вільне та безперешкодне користування та розпорядження своєю власністю, покладають на позивача додаткові обов`язки та витрати по сплаті комунальних послуг, нарахування яких залежить від кількості зареєстрованих осіб в будинку, а також унеможливлює відчуження такого будинку третім особам.
		Крім цього, суд зазначив, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням, відтак задовольнив вимогу про зняття відповідача з реєстрації.
		Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на підставі відповідних договорів дарування земельної ділянки та дарування житлового будинку від 15 вересня 2016 року, які посвідчені приватним нотаріусом Жовківського міського нотаріального округу Чемерис Г.Я. 15.09.2016, зареєстровані в реєстрі за № 1199 та № 1200, відповідно та були укладені із відповідачем як дарувальником (а.с. 20-26).
		Наведене підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 18-19, 28-29). 
		Відтак, відповідач ОСОБА_3 є колишнім власником зазначеного житлового будинку та земельної ділянки, а також є батьком позивача ОСОБА_1 .
		У червні 2018 позивач ОСОБА_1 надіслав відповідачу ОСОБА_3 лист-повідомлення про необхідність зняття з реєстрації, який обгрунтований повноваженнями власника, самостійною оплатою комунальних послуг та поточними ремонтами, бажанням розпорядитися майном (а.с. 12-14).
		Зазначений лист відповідач ОСОБА_3 , який був надісланий за адресою АДРЕСА_2 , отримав особисто 14.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак вимога позивача залишена відповідачем без належного реагування.
		З долучених квитанцій слідує, що вартість комунальних послуг, які надаються за адресою АДРЕСА_1 , оплачуються позивачем ОСОБА_1 (а.с. 40-46).
		Згідно записів Будинкової книги для прописки громадян проживаючих в будинку АДРЕСА_4 , відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за цією адресою з 1994 року, це ж підтверджується і довідкою КП «Жовківського міського виробничого управління житлово-комунального господарства» від 23.04.2018 року (а.с. 32-33, 47).
		Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 23.06.2005 року зареєстрований на АДРЕСА_1 та проживає за цією адресою разом із дружиною (а.с. 30).
		Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Конституцією України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (ст. 13, 41 Конституції України).
		Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		За змістомстатті 383 ЦК України, статей150,156Житлового кодексуУРСР власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.
		Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		Враховуючи наведене,колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанції,що позивач ОСОБА_1 ,як власникжитлового будинку,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , має право на безперешкодне користування та розпорядження ним.
		При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
		Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
		Статтею 405 ЦК України визначено право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом.
		Частиною 2 цієї статті передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. 
		Вичерпного переліку таких поважних причин, а ні цивільне, а ні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
		Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
		Право на звернення до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням виникає у власника через один рік відсутності особи за зареєстрованим місцем проживання без поважних причин.
		Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 , але не проживає у вказаному будинку з грудня 2016 року, оскільки фактично проживає в АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_6 . 
		Ці факти підтверджуються відповідними актами обстеження матеріально-побутових умов від 12.03.2019 року (а.с. 94, 95).
		Про відсутність відповідача за спірною адресою свідчать також Акти від 04 червня 2018 року та 14 серпня 2018 року, фактів встановлених такими актами відповідач не спростував, тому доводи стосовно їх неналежності через підписання депутатами місцевої ради, які проводили відповідні обстеження, на висновки суду не впливають (а.с. 48, 49).
		Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та заперечуючи позовні вимоги відповідач ОСОБА_3 жодним чином не спростовує зазначені обставини, в принципі не подає будь яких доказів, які б заперечували встановлені судом обставини.
		Більше того, у матеріалах справи наявні особисті заяви та клопотання відповідача, у яких останній самостійно зазначає адресу свого місця проживання АДРЕСА_2 , отримує кореспонденцію, відправлену судом за цією адресою, що спростовує доводи апеляційної скарги в частині відсутності за такою адресою будь якого нерухомого майна (а.с. 64, 103, 123, 124)
		Між тим, в матеріалах справи наявні роздруківки із відеозапису камер сусіднього із місцем проживання відповідач ОСОБА_3 будинку по  АДРЕСА_2 , з яких прослідковується фактично щоденне перебування відповідача за вказаною адресою. Роздруківки долучені починаючи з березня 2016 року (а.с. 126-167).
		Будь яких доказів на спростування таких обставин, відповідач ОСОБА_3 не подав, а судом не встановлено.
		Крім цього, отримавши повідомлення-вимогу від позивача про необхідність знятися з реєстрації у червні 2018 року, відповідач лише в липні 2019 року звернувся із заявою у поліцію, у якій повідомив про те, що його не допускають у будинок, в якому він зареєстрований та має проживати.
		Доводи апеляційної скарги про те, що судом не з`ясовано причини відсутності відповідача понад встановлені строки, а також про поважність причин відсутності, висновків колегії суддів не спростовують.
		В свою чергу, як роз`яснено у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.
		З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.
		Зважаючи на те, що спірний житловий будинок належить позивачу на праві приватної власності, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, безпідставно застосував положення ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР, оскільки такі регулюють питання зберігання житла за відсутності наймача чи членів його сім`ї у будинках державного і громадського житлового фонду.
		При цьому, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини .
		Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
		Тому рішення суду необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР, що свідчить про підставність апеляційної скарги в цій частині.
		Таким чином, встановиши, що відповідач ОСОБА_3 у спірному житловому будинку не проживає понад одинк рік, колегія суддів приходить висновку, що останній відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, втратив право користування житловим приміщенням, оскільки був відсутній за місцем реєстрації понад один рік, інтересу до вказаного житла не проявляв, тому є таким, який вибув з будинку за власним волевиявленням. 
		Водночас відповідно до ст.7 ЗУ «Про свободупересування тавільний вибірмісця проживанняв Україні» №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
		Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавлення права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою, оголошення фізичної особи померлою.
		З огляду на те що закон №1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
		Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим вимогу, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
		Таким чином, дійшовши висновку про визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , суд першої інстанції правильно задовольнив вимогу про зняття відповідача з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
		Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
		постановила:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
		Рішення Жовківського районногосуду Львівськоїобласті від12липня 2019року змінити. 
		Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на статті 71, 72 ЖК УРСР з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови.
		В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складений 04 березня 2020 року.
		 
		Головуючий:        А.В. Ніткевич 
		 
		Судді:                                     С.М. Бойко
		 
		С.М. Копняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...