Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/144/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2020. Зареєстровано: 14.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Результат оскарження 24.06.2020 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		12 березня 2020 р. № 400/144/20 м. Миколаїв
		Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу 
		за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 
		до відповідача:Головного територіальне управління юстиції у Миколаївській області, вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020  Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, Одеська область, 65007 
		про:визнання протиправним та скасування наказу від 27.12.2019 р. № 6395/06; поновлення на посаді з 29.12.2019 р.; стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги за час вимушеного прогулу у розмірі середньої місячної заробітної плати,
		ВСТАНОВИВ:
		 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіальне управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач 1), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач 2) з вимогами:
		- визнати протиправним і скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за № 6395/06 від 27 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, 28 грудня 2019 року відповідно частини 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, з припиненням державної служби;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 29.12.2019 року;
		- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, а в разі його ліквідації на момент прийняття судом рішення, з правонаступника - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2019 року до дня поновлення на роботі за кожен день вимушеного прогулу та вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати.
		Ухвалою від 16.01.2020 року суд призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
		 ОСОБА_1 в обгрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач прийняте рішення про її звільнення з посади начальника відідлу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідач запропонувавши позивачу перелік вакантних посад згідно нового штатного розпису структурного підрозділу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у Миколаїській області, надав неповний перелік таких посад, з нижчим кваліфікаційним рівнем та меншою заробітною платою, що протирічить діючому законодавству України. Позивач з посиланням на норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) та з посиланням на практику Верховного Суду, вважає, що роботодавець зобов"язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають вимогам КЗпП України, вимогам що існують на підприємстві, незалежно від того, в якому стурктурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Крім того, позивач аналізуючи законодавство України, вважає, що однією з найважливіших гарантій працівникіфв в звязку зі змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов"язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Проте, відповідач всупереч норма діючого законодавства, звільнив позивача з посади в зв"язку ліквідацією підприємства та не виплатив при звільненні вихідну допомогу у розмірі остаточного розрахунку, а виплатив лише грошову компенсацію за невикористані відпустки. Своє звільнення з посади позивач вважає протиправним, тому просить суд задовольнити її вимоги в повному обсязі. 
		Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області (відповідач 1) заперечував проти позову, про що виклад у відзиві на позовну заяву. Відповідач 1 зазначив, що на виконання Постанови КМУ від 09.10.2019р. № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області ліквідовано, а до Єдиного державного реєструюридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 18.10.2019р. внесено запис про початок ліквідаційної процедури Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року № 3173/5 „Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України головою комісії з ліквідації юридичної особи є ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Позивач звільнена з посади згідно вимог КЗпП України та у відповідно до Закону України „Про державну службу. На момент звільнення позивача посади начальника відділу з питань нотаріату у Миколаївській області Управління нотаріатуПівденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не була вакантною. ОСОБА_2 призначена на посаду начальника відділу з питань нотаріату у Миколаївській області Управління нотаріатуПівденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в порядку визначеного чинним законодавством України. Позивач звільнена з займаної посади на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу). Виплата вихідної допомоги в таком увипадку законодавством не передбачена. 
		Відповідач 2 - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), заперечував проти позову, вважає позов безпідставним про що зазначив у письмовому відзиві. Відповідач 2 вказав, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області перебуває в стані припинення, а саме в порядку ліквідації. Позивач працюючи на посаді в Головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області була державним службовцем. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про державну службу" , відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються ним Законом, якщо інше не передбачено законом. Позивача повідомлено про звільнення за два місяці, а саме 25.10.2019 року, чим виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України у повному обсязі. Також позивачеві листом № 3345/8-30 від 27.12.2019 було запропоновано вакантні посади державної служби, від яких вона відмовилася. Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області не могло запропонувати посаду у відділі з питань нотаріату у Миколаївській області Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), оскільки це зовсім інша юридична особа з власним положенням та керівництвом, вона не є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Крім того, відповідач 2 вважає, що хибним є посилання позивача на позиції Верховного Суду по справам № 822/2595/16 від 19.07.2018, № 826/22101/15 від 11.10.2018, № 813/8766/13 від 07.02.2018, № 819/1121/17 від 28.02.2019, оскільки у зазначених позиціях фігурували правовідносини між роботодавцем та працівником пов`язані з реорганізацією юридичної особи. В даному випадку є ліквідація юридичної особи, а не реорганізація.
		Доводи відповідачів викладені у відзивах на позовну заяву, позивач вважає безпідставними та відхиляє їх. Позивач вказала у відповідях на відзиви, що в даному випадку мала місце реорганізація органу, оскільки скороченню підлягало декілька посад, а всі інші працівники були переведені до нового органу, де їх функції збереглися в повному обсязі. Доводи відповідачів про те, що ОСОБА_2 звернулась з заявою про призначення 23.12.2019р., а ОСОБА_1 лише 27.12.2019р., тобто коли відповідна посада вже була зайнята останньою, підтверджують факт зловживання службовим сатном з боку голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 та в.о. начальника Південногоо міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ОСОБА_3 . Жодних скарг з боку громадян під час перебування позивача на посаді на державній службі взагалі не було. Відповідачі звільнивши позивача з посади та не прийнявши на посаду в нову організацію, діяли протиправно, всупереч нормам законодавства України. 
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
		 
		Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
		 
		ОСОБА_1 з 25.11.2005 року по 28.12.2019 року працювала в Головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки.
		На підставі наказу ГТУЮ у Миколаївській області від 03.03.2018року за №578/06, ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця. Рішенням звітно-виборної конференції Первинної профспілкової організації ГТУЮ у Миколаївській області від 12.04.2019 року ОСОБА_1 обрана головою Профспілки.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та на виконання наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) 18.10.2019 року внесено запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи (Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області) в результаті ліквідації.
		Згідно з даними Реєстру 29.10.2019р. створено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), де в його в складі перебуває структурний підрозділ у Миколаївській області, та яке є правонаступником ГТУЮ у Миколаївській області.
		18.10.2019р.до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань внесено запис про початок ліквідаційної процедури відповідача 1 - Головного територіального управлінням юстиції у Миколаївській області. 
		18.10.2020р.відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019р. № 3173/5 „Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України головою комісії з ліквідації юридичної особи є ОСОБА_2 .
		29.10.2019р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код - 43315529, адреса - 65007, м. Одеса, вулиця Богдана Хмельницького, 34.
		Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 № 4365/5 „Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій встановлено, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області з 28.12.2019 припиняє здійснення повноважень та функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, у зв`язку зі створенням та початком функціонування Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
		Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 „Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України призначено голови ліквідаційних комісій територіальних органів юстиції, що ліквідуються. Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області призначено ОСОБА_2 (на той час обіймала посаду першого заступника начальника ГТУЮ у Миколаївській області).
		25.10.2019 року, в ході проведення реорганізації, листом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області І.В. Фірсової позивача повідомлено про її вивільнення, у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
		Як зазначає позивач в позові, 25.10.2019 року головою ліквідаційної комісії Фірсовою І. ОСОБА_4 . позивачу було запропоновано посади з нижчим кваліфікаційним рівнем та меншою заробітною платою в районних відділах державної виконавчої служби та державної реєстрації актів цивільного стану. При цьому, у листі з пропозицією вказаних посад за підписом голови ліквідаційної комісії вказаний в ньому перелік вакантних посад не відповідав штатному розпису структурного підрозділу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у Миколаївській області, так як на той час були вакантними посади начальника відділу та головного спеціаліста відділу з питань нотаріату. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з заявою про надання копії штатного розпису, проте жодної відповіді на свої звернення не отримала. 
		27.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою про призначення її на аналогічну вакантну посаду начальника відділу з питань нотаріату у Миколаївській області управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) , про що свідчить повідомлення про отримання заяви Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (а. с. 58). Проте відповіді на свою заяву позивач не отримала.
		Виходячи з матеріалів справи, 27.12.2019 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Миколаївській області Фірсовою І.В. видано наказ №6395/06 про звільнення позивача з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 28 грудня 2019 року відповідно до частини 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Миколаївській області, з припиненням державної служби.
		Позивача ознайомлено із зазначеним наказом та внесено запис до трудової книжки №40 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 28 грудня 2019 року відповідно до частини 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Миколаївській області, з припиненням державної служби.
		З прийнятим рішенням позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи держаної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина шоста статті 93 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015р. № 889-VІІІ "Про державне службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VІІІ).
		Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889- VIII передбачено, що відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Приписами п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIIІ передбачено, що державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Згідно з п. 6 ч.1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно з частинами 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) - не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне вивільнення - з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. 
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		 
		Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
		При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
		Крім того, суд зазначає, що положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За правилами частини 2 цієї статті - визначено категорії працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі. 
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина 3 цієї ж статті).
		При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
		Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
		Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
		Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
		Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
		Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
		Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
		Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17.
		Виходячи з записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працювала на різних посадах в Головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області, отримувала кожного разу підвищення по службі, вищий ранг державного службовця, до дисциплінарної відповідальності, неодноразово заохочувалась. Матеріали адміністративної справи не містять жодного критичного (негативного) доказу, жодної скарги на позивача з боку громадян чи колег під час її роботи з 2005 року на різних посадах в Головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області. Позивач як посадова особа характеризується позитивно.
		Крім того, відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України зід 25.01.2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» визначено, що при змінах в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен додержуватися, зокрема, такого порядку дій: видати наказ, яким уповноважити відділ кадрів або інший відділ підприємства, на який докладено здійснення функції відділу кадрів (далі - відділ кадрів), провести необхідні заходи в зв`язку зі звільненням працівників (не пізніше ніж за два місяці до їх проведення), включаючи ознайомлення працівників з наказом під розпис та вручення письмового повідомлення про звільнення.
		Відділ кадрів повинен підготувати письмове повідомлення про можливе звільнення працівників та за два місяці до запланованого вивільнення персонально (під розпис) ознайомити кожного працівника з наказом про внесення змін в організацію виробництва і праці та вручити письмове повідомлення.
		Дослідив матеріали справи, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади вищевказані вимоги законодавства були грубо порушені, що пояснюється наступним.
		 
		Перебуваючи на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про можливе вивільнення була повідомлена 25.10.2019 року, тобто за два місяці як того вимагає КЗпП України.
		При цьому, згідно з пропозицією 27.12.2019 року позивачу було запропоновано лише посади з нижчим кваліфікаційним рівнем в інших структурних підрозділах, хоча як стверджує позивач, на той період були вакантні посади у відділі з питань нотаріату у Миколаївській області Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
		Поряд з цим суд вважає, що така пропозиція - не відповідає вимогам ч.1 ст. 40 ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП, - та свідчить про те, що ГТУЮ у Миколаївській області самоусунулось від виконання належним чином обов`язку пропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які позивач могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		 
		Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних в державному органі чи органі місцевого самоврядування, зокрема, у постановах: від 19.07.2018 року у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 у справі № 813/8766/13, від 28.02.2019 року у справі № 819/1121/17.
		Водночас, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. 
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018 року.
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Крім того, суд зазначає, що головою ліквідаційної комісії ОСОБА_5 . ОСОБА_6 не взято до уваги вимоги п.10 ст.42 Кодексу Законів про працю України, яка передбачає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 до виходу на пенсію залишилось відпрацювати 9 місяців, про що, суд вважає, достовірно було відомо голові ліквідаційної комісі ОСОБА_2 .
		Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням доводів сторін, суд приходить до висновку, що позивач звільнена з посади незаконно та має бути поновлена на раніше займаній посаді.
		 
		Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу.
		Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні ) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Відповідно до довідки (а. с. 63), заробітна плата позивача без урахування податків та зборів за листопад 2019 року склала 13622,22 грн., за грудень 2019 року  18774,22 грн., а всього 32396,44 грн. У листопаді 2019р. позивач працювала 21 день, в грудні 2019р. також  21 день, всього відпрацьованих днів - 41 день (21+21=42).
		Середньоденна заробітна плата позивача складає 771,34 грн. (32396,44/42=771,34). Час вимушеного прогулу з 28.12.2019р. до 13.03.2020р. складає 51 робочий день (січень 2020 року  21 робочий день, лютий 2020 року  20 робочих днів, березень 2020 року - 10 робочих днів). Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу складає 39 338,34 грн. (771,34*51=39338,34).
		Відповідно до ст.371 ч.1 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
		Середня заробітна плата позивача за один місяць складає 16198,14грн. (771,34*21=16196,14) і в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.
		Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ч Закону України "Про судовий збір". Доказів понесення судових витрат відповідач суду не надав.
		Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іддентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 34889877) , Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, Одеська область, 65007, код ЄДРПОУ 43315529) задовольнити. 
		2. Визнати протиправним і скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за № 6395/06 від 27.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, 28 грудня 2019 року відповідно частини 1-1 статті 87 Закону України Про державну службу, у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, з припиненням державної служби.
		3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 29.12. 2019 року.
		4. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 34889877) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 338,34 грн. (тридцять дев"ять тисяч триста тридцять вісім гривень 34 копійки).
		5. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 34889877) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, в розмірі 16198,14 грн. (шістнадцять тисяч сто дев`яносто вісім гривень 14 копійок). В цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Суддя І. А. Устинов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...