Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/4322/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2020. Зареєстровано: 15.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2020.
Дата набрання законної сили: 13.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/34338/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 березня 2020 року 
		Київ
		справа №815/4322/16
		адміністративне провадження №К/9901/34338/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В.,
		суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу 
		за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
		на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Балан Я.В., судді: Андрухів В.В., Вовченко О.А.) 
		та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) 
		у справі №815/4322/16
		за позовом ОСОБА_1 
		до Державної міграційної служби України 
		про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення.
		I. РУХ СПРАВИ
		1.          У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
		- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №365-16 від 14 липня 2016 року, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		2.          В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань бути переслідуваним та арештованим через свої опозиційні діючій російській владі погляди. Він приймав активну участь у акціях громадського протесту на Майдані Незалежності в місті Києві у період з грудня            2013 року по травень 2014 року, є активним членом громадського формування «Самооборона Майдана Одеси », у зв`язку з чим звернувся до Управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої йому було відмовлено у наданні такого статусу. 
		3.          Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від           22 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Рішення Державної міграційної служби України №365-16 від 14 липня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасовано. Зобов`язано Державну міграційну службу України розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 
		4.          Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		5.          Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації.
		6.           ОСОБА_1 вперше потрапив до України легально 23 жовтня 2013 року. З метою продовження строку легального перебування на території України, 6 січня 2014 року виїхав до Молдови та 7 січня 2014 року повернувся на територію України.
		7.          23 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України в Херсонській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		8.          За результатами розгляду заяви, наказом Управління ДМС України в Херсонській області від 11 серпня 2014 року №70-Б позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		9.          Не погодившись з вказаним наказом позивач оскаржив його до суду. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі №821/3496/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, наказ Управління ДМС України в Херсонській області від           11 серпня 2014 року №70-Б скасовано та зобов`язано Управління ДМС України в Херсонській області повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.
		10.          Управлінням ДМС України в Херсонській області видано наказ від 20 лютого           2015 року №74-Б про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочато процедуру розгляду заяви.
		11.          За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок від 22 травня 2015 року (справа №2015ОD0129) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		12.          Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №553-15 відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		13.          На підставі вказаного рішення, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, 8 жовтня 2015 року позивачу вручено повідомлення №411 від 23 вересня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		14.          Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до суду та постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/6098/15 від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, рішення ДМСУ від 12 серпня                 2015 року №553-15 скасовано та зобов`язано ДМСУ повторно розглянути заяву про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		15.          Головне управління ДМС України в Одеській області, відповідно до рішення ДМС України від 13 лютого 2016 року №13-16 щодо зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , прийняло наказ від           12 березня 2016 року №48 про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочало процедуру розгляду заяви. 
		16.          За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 14 липня 2016 року складено висновок №365-16, (особова справа №015ОD0129) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту, а отримана інформація, щодо причин виїзду з Батьківщини, має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття рішення за особовою справою. 
		IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17.          Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з чим спірне рішення прийнято відповідачем передчасно.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		18.          В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі висновки зроблені на підставі неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи. 
		19.          Так, після проведення аналізу наданої позивачем інформації та документів встановлено, що причиною виїзду позивача є відсутність засобів існування на території Російської Федерації, та рекомендації лікарів стосовно проживання у теплому морському кліматі. 
		20.          На думку скаржника участь позивача в акціях протесту на «Майдані Незалежності» не пов`язана з конвенційними ознаками визначення статусу біженця або будь-якими побоюваннями за власне життя. 
		21.          Зазначив, що після прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, шукач захисту за власним бажанням вступив до Одеської «Самооборони Майдану». Тобто позивач за власним бажанням створив обставини, які на його думку становлять ризик переслідування в разі повернення до Російської Федерації. 
		22.          Скаржник зауважив, що під час перебування на Батьківщині та після потрапляння на територію нашої країни позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
		23.          Заявлені позивачем обставини носять загальний характер та не містять конкретних подій переслідування. Позивач не тікав з країни громадянської належності, рятуючи своє життя, а покинув її у пошуках кращих умов проживання, за захистом звернувся лише з метою легалізації свого становища.       
		24.          Крім того, під час вирішення справи суд першої інстанції безпідставно встановив об`єктивну сторону критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, а не обґрунтував свої висновки жодним доказом того, що ці побоювання є реальними.  
		25.          У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.        
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		26.          Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		27.          Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій фактично оскаржуються відповідачем в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині не оскаржуються, то Верховний Суд перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.
		28.          Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		29.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		30.          Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		31.          Приписами статті 6 Закону №3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		32.          Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		33.          Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		34.          Частиною третьою статті 10 Закону №3671-VI визначено, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
		35.          Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців визначено, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		36.          Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		37.          «Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін «побоювання» означає, що особа не обов`язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
		38.          Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		39.          Частиною п`ятою статті 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		40.          Тобто, наявні документи і матеріали повинні бути всебічно вивчені та оцінені як щодо вирішення питання про надання статусу біженця, так і питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
		41.          Судами встановлено, що позивач приймав активну участь в Революції Гідності та є членом Громадських організацій «Самооборона Одеси» та «Всеукраїнська Організація Самооборона Майдану», що підтверджено відповідними довідками, та активно займається громадською діяльністю, має відзнаки та нагороди.
		42.          Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач, під час розгляду заяви позивача, помилково не прийняв до уваги його політичні переконання, громадську діяльність, відомості з соціальних мереж, які містяться в матеріалах справи та інші обставини, на які посилався позивач. 
		43.          Отже, суди обґрунтовано вказали, що відповідач передчасно відмовив позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		44.          При цьому, правильним є також висновок судів щодо належності і допустимості доказів, наданих позивачем, зокрема даних з інтернет-видань, посилань на сторінки у соціальних мережах тощо у розумінні статей 69, 70 КАС України.
		45.          Суди вірно зазначили, що в зазначеній категорії звернень осіб слід виходити з ситуації в країні походження заявника та особистої історії, яка сталася саме з ним. Відповідач, під час розгляду заяви позивача, помилково не прийняв до уваги його політичні переконання, громадську діяльність, відомості з соціальних мереж, які містяться в матеріалах справи та інші обставини, на які посилався позивач.
		46.          Що ж стосується посилання відповідача на лист Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України від 25 липня 2016 року, в якому наявна інформація щодо скоєння ОСОБА_1 на території РФ низки злочинів (крадіжки, розбої, грабежі), відбування ним покарання в місцях позбавлення волі загальною тривалістю понад десять років вказує на його спроби легалізуватись в Україні з метою уникнення ймовірного кримінального переслідування на батьківщині, то  без наявності висновку щодо ситуації у країні походження позивача вони є передчасними. Відповідачем не здійснено жодного висновку щодо ситуації у країні походження позивача, дотримання такою країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, конституційних прав громадян, а також щодо можливих утисків громадян через їх політичні погляди. Крім того, відповідач не підтвердив інформацію щодо знаходження позивача в розшуку за скоєння кримінального злочину та наявності кримінальних справ, відповідальність за які позивач уникає.
		47.          Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що обставини про наявність реальної загрози для позивача не були повно та всебічно досліджені відповідачем, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність, а заява позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту підлягає повторному розгляду.
		48.          У контексті аргументів відповідача про порушення судами норм КАС України щодо оцінки доказів, Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що касаційна скарга не містять аргументів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм КАС України при оцінці доказів, що мали наслідком неправильне вирішення спору. 
		49.          Оцінюючи доводи касаційних скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 
		50.          До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		51.          Враховуючи наведене, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, у зв`язку з чим погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог. 
		52.          Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		53.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,           
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №815/4322/16 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.В. Білак
		О.А. Губська
		О.В. Калашнікова,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...