Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/5311/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2020. Зареєстровано: 15.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2020.
Дата набрання законної сили: 10.03.2020
Номер судового провадження: 11-кп/821/68/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017251010009375

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/821/68/20 Справа № 711/5311/18 Категорія: ч.2 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1    Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 березня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
		головуючого суддів з участю:   секретаря судового засідання ОСОБА_2  ОСОБА_3 , ОСОБА_4      ОСОБА_5 прокурораОСОБА_6 , 
		законного представника ОСОБА_7  ОСОБА_8 ,
		потерпілої ОСОБА_9 , 
		представника потерпілої ОСОБА_10 ,
		захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12017251010009375 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 листопада 2018 року, якою щодо 
		 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		 громадянки України, уродженки та жительки 
		АДРЕСА_1 , маючої на утриманні 2 
		 неповнолітніх дітей, раніше не судимої, 
		застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом,
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Прокурор Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_13 , 02.07.2018 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 , посилаючись на те, що наявні достатні підстави вважати, що остання причетна до вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України .
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , 23.11.2017 близько 07 год. 45 хв., керуючи автомобілем VOLKSWAGEN Polo сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , в дворі будинку 425 по вул. Надпільна в м. Черкаси, побачивши ОСОБА_14 , яка на вказаний вище час проживала з ОСОБА_15 (колишній чоловік ОСОБА_7 ), скерувала свій автомобіль в її бік, та виїхавши автомобілем на алею, по якій йшла потерпіла, вдарила переднім бампером по ногах ОСОБА_16 , від чого остання впала через металевий паркан у квітник, вдарившись об земельну ділянку правою стороною спини та правим коліном об металевий паркан. А після того як ОСОБА_14 піднялась на ноги та намагалась продовжити йти по квітнику, ОСОБА_7 в свою чергу її наздогнала, та схопивши за волосся правою рукою, лівою рукою почала наносити удари в лобну та лицеву частину голови з правого боку, здійснивши не менше 5-ти ударів, після чого нанесла не менше двох ударів ногою по тулубу ближче до пахової частини живота. 
		Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02-01/264 від 21.02.2018 в ОСОБА_14 мали місце наступні тілесні ушкодження: травма голови із струсом головного мозку, крововиливом обличчя справа, яка відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; крововилив правої сідниці, травматичний набряк м`яких тканин, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. 
		Районний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_7 вчинила суспільно-небезпечне діяння, яке кваліфікував за ч. 2 ст. 125 КК України, як заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Посилаючись на те, що встановлені судом обставини вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_7 підтверджуються належними та допустимими доказами, які були досліджені безпосередньо під час судового розгляду, та оскільки остання відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи № 230 від 30.05.2018 на період часу до якого відноситься скоєння інкримінованого їй діяння та на теперішній час виявляла і виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у формі шизофренії параноїдної форми з періодичними загостреннями, з відміченими на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованого їй правопорушення маячними ідеями ревності, відношення, мотивами маячної помсти, через що вона не могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. На теперішній час ОСОБА_7 через вказане хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдної форми з періодичними загостреннями, з відміченими в клінічній картині проявами маячного синдрому, маячними ідеями ревності, переслідування, відношення, спрямованих на конкретних осіб, прояви афективного напруження, некритичності - вона також не може усвідомлювати свої дії і керувати ними, не може правильно сприймати обставини, що мають значення по справі, не може приймати участь у слідчих діях і судовому процесі, і за своїм психічним станом через вказані прояви маячного синдрому, хворобливих маячних ідей, спрямованих на конкретних осіб, прояви негативного відношення до лікування, відмічені раніше рецидиви небезпечної поведінки (суїцидальні, агресивні дії), наявність потенційної небезпеки, активного типу суспільної небезпеки, з метою попередження нових небезпечних дій з боку ОСОБА_7 , вона потребує госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом і лікування в примусовому порядку.
		Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просила скасувати через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та постановити нову ухвалу , якою закрити кримінальне провадження щодо застосування до ОСОБА_7 , яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим режимом.
		В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що судом не було взято до уваги наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду докази, які могли істотно вплинути на його висновки щодо вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_7 , а саме: відомості, які містяться в медичних документах ДУ «Інституту неврології, психіатрії та наркології національної академії медичних наук України» м. Харкова, згідно яких ОСОБА_7 проходила стаціонарну реабілітацію після отримання стресу в зв`язку з розлученням. Відомості вказаних медичних документів не були використані під час проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи 30.05.2018, а використовувались лише дані, надані органом досудового розслідування, за період , який не відноситься до періоду вчинення суспільно-небезпечного діяння та часу проведення досудового розслідування.
		Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про призначення повторної стаціонарної психіатричної експертизи ОСОБА_7 .
		Крім того, в матеріалах кримінального провадження наявні докази осудності ОСОБА_7 в період часу, який передував вчиненню нею кримінального правопорушення 23.11.2018, в час вчинення кримінального правопорушення та в час після нього, як в ході досудового слідства, так і в ході судового розгляду, ОСОБА_7 також приймала участь, вказане не було взято судом першої інстанції до уваги.
		Зазначає, що висновок судово-психіатричної експертизи № 213 від 30.05.2018, складений і підписаний експертами, є недопустимим доказом та таким, що не може бути покладений в обгрунтування ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 , оскільки на час проведення експертизи у експертів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 були відсутні повноваження на проведення експертизи, так як дія їх свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта закінчилась в 2013 році.
		Також, оскаржувана ухвала не містить відомостей про те, що судом встановлено, що ОСОБА_7 вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, у стані неосудності, або після вчинення кримінального правопорушення вона захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, що є порушенням вимог ч. 1 п. 3 ч. 2 ст. 513 КПК України, ст. 19 КК України. 
		Заслухавши доповідь судді, думку захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_20 та законного представника ОСОБА_7  ОСОБА_8 , які просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та закрити кримінальне провадження в зв`язку з тим, що по справі відсутні підстави для застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 , думки прокурора ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_9 та її представника  адвоката ОСОБА_10 , які просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та закрити провадження в зв`язку зі смертю ОСОБА_7 ; дослідивши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру регламентований главою 39 Кримінального процесуального кодексу України.
		Відповідно до ч.1 ст.513 КПК України: підчас постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
		Згідно із ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
		Як встановлено п.1 ч.1 ст.93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
		У відповідності до ч.1 ст.94 КК України: залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1)надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2)госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3)госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Частиною 3 цієї норми закону визначається: госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
		Як рекомендовано положеннями п. 15. Постанови Пленуму ВСУ від 03.06.2005 року N 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», визначаючи відповідно до частин 3-5 ст. 94 КК України тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так із характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння. Для об`єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (ч. 1 ст. 94 КК) суд має спочатку з`ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме). При цьому в ухвалі (постанові) суду не треба наводити назву конкретного психіатричного закладу, до якого має бути госпіталізована неосудна особа, і вказувати строк застосування примусового заходу медичного характеру.
		Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 вчинено суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тобто діяння, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України.
		В суді першої інстанції, особа, стосовно якої вирішується питання застосування примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_7 визнала свою причетність до зазначених у клопотанні суспільно-небезпечних діянь, пояснивши, що нею було здійснено наїзд на жінку, удар прийшовся по колінах потерпілої. Вийшовши з автомобіля, у жінці вона впізнала ОСОБА_16 , яка на її думку була винуватою у розпаді її сім`ї. В зв`язку з чим вона, не стримавши емоції, схопила ОСОБА_16 за волосся та дала ляпас. Їх розборонив її колишній чоловік.
		Вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні судом першої інстанції належних та допустимих доказів, що узгоджуються між собою.
		Допитана в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_7 - колишня дружина її чоловіка ОСОБА_15 23.11.2017 потерпіла перебувала біля під`їзду будинку, чекала на чоловіка. В цей час у двір заїхав автомобіль за кермом якого була ОСОБА_7 . На відстані 4-5 метрів від потерпілої швидкість автомобіля збільшилась, він рухався прямо на неї. Від удару автомобілем по колінах - вона впала, коли підвелася - її наздогнала ОСОБА_7 , схопила за волосся та почала бити рукою по голові. Також ОСОБА_7 наносила удари ногами по її ногах ближче до живота.
		Зазначені показання потерпілої ОСОБА_9 узгоджуються з даними протоколу слідчого експерименту за її участю від 16.02.2018.
		Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 показав, що перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 , побачив автомобіль, який стояв на тротуарі і переднім колесом уперся в огорожу квітника, а також те, що ОСОБА_7 однією рукою тримала ОСОБА_14 за волосся , а іншою - била по потилиці, обличчю, ногами наносила удари по тулубу , ногах.
		Даними протоколу огляду місця події від 23.11.2017 та фототаблицями до нього, згідно яких, в ході огляду території біля будинку № 425 по вул. Надпільна в м. Черкаси встановлені пошкодження металевого паркану, а також на автомобілі VOLKSWAGEN Polo сірого кольору , д.н.з. НОМЕР_1 , виявлені пошкодження бамперу та лакофарбового покриття.
		Згідно даних висновку експерта № 02-01/264 від 27.02.2018 у ОСОБА_14 встановлені тілесні ушкодження: травма голови із струсом головного мозку, крововиливом обличчя справа, яка відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; крововилив правої сідниці, травматичний набряк м`яких тканин, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Виявлені тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які ОСОБА_14 вказала при проведенні слідчого експерименту 16.02.2018 за її участі.
		Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання в ухвалі суду, свідчить про доведеність вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України , а саме : заподіяння легкого тілесного ушкодження ОСОБА_14 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Колегія суддів вважає, що показання потерпілої ОСОБА_14 , які вона безпосередньо давала в судовому засіданні в суді першої інстанції є чіткими, послідовними, узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_15 , протоколом слідчого експерименту за її участю, протоколом огляду місця подій, висновком експерта № 02-01/264 від 27.02.2018 та іншими доказами по справі, є об`єктивними та достовірними, тому суд першої інстанції, давши їм належну правову оцінку, вірно поклав в основу судового рішення.
		Показання потерпілої ОСОБА_14 та свідка ОСОБА_15 сумнівів щодо їх правдивості та достовірності у колегії суддів не викликають, вказані особи попереджені про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань. Дані докази узгоджені між собою та не суперечать іншим доказам у справі.
		Висновок суду першої інстанції про те, що показання потерпілої ОСОБА_14 в сукупності з висновками експерта № 02-01/264 від 27.02.2018 спростовують показання ОСОБА_7 щодо нанесення нею потерпілій одного удару (ляпаса), є вірним, оскільки встановлена експертом кількість ушкоджень у потерпілої, механізм їх нанесення та локалізація не могли бути спричинені лише одним ударом  ляпасом. 
		Відповідно до висновків судово-психіатричного експерта № 230 від 30.05.2018 у ОСОБА_7 встановлено хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдної форми з періодичними загостреннями, з відміченими на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованого їй правопорушення маячними ідеями ревності, відношення, мотивами маячної помсти, через що вона не могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. Згідно висновку експертів - на теперішній час ОСОБА_7 через вказане хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдної форми з періодичними загостреннями, з відміченими в клінічній картині проявами маячного синдрому, маячними ідеями ревності, переслідування, відношення, спрямованих на конкретних осіб, прояви афективного напруження, некритичності - вона також не може усвідомлювати свої дії і керувати ними, не може правильно сприймати обставини, що мають значення по справі, не може приймати участь у слідчих діях і судовому процесі, і за своїм психічним станом через вказані прояви маячного синдрому, хворобливих маячних ідей, спрямованих на конкретних осіб, прояви негативного відношення до лікування, відмічені раніше рецидиви небезпечної поведінки (суїцидальні, агресивні дії), наявність потенційної небезпеки, активного типу суспільної небезпеки, з метою попередження нових небезпечних дій з боку ОСОБА_7 , вона потребує госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом і лікування в примусовому порядку.(т.1а.м.87-92)
		Допитаний судом першої інстанції судовий експерт ОСОБА_19 показав, що на підставі дослідженої медичної документації ОСОБА_7 експерти прийшли до висновку про наявність у останньої діагнозу - шизофренія. Вказаний висновок ними був зроблений на підставі як медичної документації, клінічна картина в яких давала підстави констатувати динаміку психозу, так і комплексу інших досліджень, які не давали сумнівів у поставленому ними діагнозі, який є категоричним. Поставлені діагнози ОСОБА_7 , які зазначені в медичній документації, вони не прийняли. Діагнози інших лікарів не впливали на їх висновки, які за своєю суттю є незалежними. Встановлення у ОСОБА_7 діагнозу хронічного-психічного захворювання  шизофренії, із зазначенням симптоматики, наростаючою зміною особистості, давали підстави для висновків, що з юридичної точки зору вона не могла усвідомлювати свої дії і керувати ними як на час інкримінованого їй суспільно-небезпечного діяння, так і станом на сьогодні, а прояви маячного синдрому та інші встановлені рецидиви небезпечної поведінки встановлюють її суспільну небезпеку.
		03 квітня 2019 року під час апеляційного розгляду справи стороною захисту надано свідоцтво про смерть ОСОБА_7 в якому зазначено, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як пояснив законний представник ОСОБА_7  ОСОБА_8 його дочка померла від травм, отриманих при падінні з балкону багатоповерхового будинку.
		Цього ж дня, захисником ОСОБА_11 було заявлено клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_7 , проведення якої він просив доручити КЗОЗ «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», оскільки висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 213 від 30.05.2018 щодо ОСОБА_7 на думку сторони захисту є неповним та сумнівним, так як при її проведенні не використовувались медичні документи ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології національної академії медичних наук України», де ОСОБА_7 проходила стаціонарну реабілітацію після отриманого стресу.
		03.04.2019 ухвалою апеляційного суду вказане клопотання було задоволено частково, призначено посмертну судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_7 , проведення якої доручено експертам КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня».
		Відповідно до висновку посмертної судово-медичної експертизи № 59 від 18.02.2020, проведеної КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» на підставі матеріалів кримінального провадження № 11-кп/793/262/19, справа № 711/5311/18, медичної документації: медичної картки амбулаторного хворого № 3/224 КЗ «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер» (оригінал), медичної картки стаціонарного хворого № 1489 КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня» (оригінал), копії  медичної картки стаціонарного хворого № 4137, № 2020 ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології», консультативного висновку спеціаліста від 15.08.2018 ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології» м. Харків (копія), довідки КЗ «ЧОНД ЧОР» від 09.07.2018, відповіді ДУ «ІНПН НАМН України» від 26.07.2018, 05.07.2018, висновку СПЕ № 213 КЗ «ЧОПЛ» АСПЕ, експерт прийшов до висновку, що ОСОБА_7 в момент скоєння правопорушення страждала хронічним психічним захворюванням у формі параноїдної шизофренії (згідно МКХ-10, F-20), яке вимагає догляду та лікування. За своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними. Потребувала застосування примусових заходів медичного характеру  в спеціалізованому закладі з надання психіатричної допомоги із суворим режимом нагляду. На 12 березня 2019 року ОСОБА_7 страждала хронічним психічним захворюванням у формі параноїдної шизофренії.
		Отже, вказаний висновок судово-психіатричного експерта № 59 від 18.02.2020 не лише не спростував висновків комісійної судово-психіатричної експертизи № 230 від 30.05.2018, а навпаки підтвердив, що ОСОБА_7 страждала хронічним психічним захворюванням у формі параноїдної шизофренії та потребувала застосування примусових заходів медичного характеру  в спеціалізованому закладі з надання психіатричної допомоги із суворим режимом нагляду, тому в колегії суддів відсутні підстави вважати висновки комісійної судово-психіатричної експертизи № 230 від 30.05.2018 необ`єктивними, неповними та таким, що не відповідають дійсним обставинам кримінального провадження, як про це зазначає захисник ОСОБА_12 в своїй апеляційній скарзі.
		З врахуванням вищенаведеного, норм закону і рекомендацій Постанови Пленуму Верховного Суду України , колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення про застосування щодо ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру.
		Доводи захисника ОСОБА_12 про відсутність повноважень на проведення судово-психіатричної експертизи № 230 від 30.05.2018 у експертів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 були предметом розгляду суду першої інстанції та не знайшли свого об`єктивного підтвердження, оскільки вказані експерти внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів, що в свою чергу вказує на наявність у них повноважень на проведення судово-психіатричних експертиз, а тому підстави вважати, що складений ними висновок судово-психіатричної експертизи № 230 від 30.05.2018 є недопустимим доказом по справі у колегії суддів відсутні.
		Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 513 КПК України, обставини, які б свідчили про невиконання судом першої інстанції вимог ч. 1 п. 3, ч. 2 ст. 513 КПК України, - не встановлені.
		Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді районним судом клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_7 , які б слугували підставою для скасування ухвали суду та закриття кримінального провадження, як про це просить апелянт ОСОБА_12 , - відсутні.
		Згідно п.5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, в тому числі в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
		Колегія суддів позбавлена можливості закрити кримінальне провадження в зв`язку зі смертю ОСОБА_7 на підставі п.5 ч. 1 ст. 284 КПК України, як про це просили прокурор, потерпіла та її представник, оскільки сторона захисту та законний представник ОСОБА_7  її батько ОСОБА_8  проти цього заперечували та наполягали на реабілітації померлої ОСОБА_7 .
		Враховуючи наведене, ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.11.2018 про застосування щодо ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру є законною, мотивованою та обґрунтованою, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 колегія суддів не вбачає. 
		Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, - 
		 
		у х в а л и л а :
		 
		Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 листопада 2018 року якою щодо ОСОБА_7 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_7  без задоволення.
		Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в порядку ст. 426 КПК України з дня проголошення.
		 
		 
		 
		Головуючий :
		 
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...