Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 531/270/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2020.
Дата набрання законної сили: 10.03.2020
Номер судового провадження: 51-5338км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019170180000036

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		10 березня 2020 року
		м. Київ
		справа № 531/270/19
		провадження № 51-5338км19
		Верховний Суд колегією суддів
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27 березня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019170180000036, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , такого, що не має судимостей, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він за обставин, які детально наведені в обвинувальному акті, 18 січня 2019 року приблизно о 16:00, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання на АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_7 , з метою заподіяння останній тілесного ушкодження, схопив потерпілу ОСОБА_7 за кисті рук та штовхнув її у грудну клітку, після чого завдав останній одного удару кулаком правої руки в обличчя, в результаті чого заподіяв ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Вказані дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Машівський районний суд Полтавської області у підготовчому судовому засіданні ухвалою від 27 березня 2019 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. 
		Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду прокурор оскаржив його до суду апеляційної інстанції. 
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27 березня 2019 року  без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвали місцевого і апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до його вказівок на те, що суди першої і апеляційної інстанцій, не врахувавши вимоги Закону України від 06грудня 2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок ідомашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі  Закон №2227-VIII) дійшли необґрунтованого висновку про можливість закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. При цьому прокурор зазначає, що з огляду на визначене у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07 грудня 2017 року№ 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі  Закон № 2229-VIII), інкримінований ОСОБА_6 злочин, є злочином, пов`язаним з домашнім насильством, а матеріали кримінального провадження містили всі необхідні відомості для встановлення судом цього факту без виходу за межі висунутого обвинувачення. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч.2 ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Законом № 2227-VIII, який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.
		Зокрема, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством».
		Кримінальний кодекс також було доповнено ст. 126-1, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
		Крім того, було внесено зміни й до ч. 1 ст. 67 КК, яку доповнено п. 61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що до початку судового розгляду потерпіла подала до суду заяву, в якій просила закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з її відмовою від обвинувачення. 
		Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, місцевий суд послався на положеннями ч.4 ст.26 КПК, згідно яких кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого, а відмова останнього від обвинувачення у випадках, передбачених цим Кодексом, є безумовною підставою для закриття такого кримінального провадження та п. 1 ч.1ст. 477 КПК, згідно з яким кримінальне провадження, розпочате на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст.125КК, є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.
		Не погоджуючись із рішенням місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи аналогічні доводам викладеним в його касаційній скарзі. Зокрема прокурора вказував на те, що обвинувачений ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_7 перебувають у зареєстровано шлюбі, спільно проживають за однією адресою, що вказує на те, що вчинений ОСОБА_6 злочин є злочином пов`язаним із домашнім насильством, а тому місцевий суд не врахував положення п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК та безпідставно закрив кримінальне провадження у зв`язку із відмовою потерпілої від обвинувачення. 
		Апеляційний суд, залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, зазначив, що незаконні дії ОСОБА_6 стосовно своєї дружини ОСОБА_7 , які згідно обвинувального акту кваліфіковані за ч.2ст. 125 КК, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, хоча і підпадають під ознаки фізичного насильства, як однієї з форм домашнього насильства відповідно до Закону № 2229-VIII, однак кваліфікація за ст. 126-1 КК в обвинувальному акті відсутня, як і відсутня кваліфікуюча ознака вчинення злочину, пов`язаного з домашнім насильством, що виключає можливість суду вийти за межі обвинувачення. 
		Тому, на думку апеляційного суду, заява потерпілої ОСОБА_7 про відмову від обвинувачення, з огляду на положення ч. ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, була безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
		Проте, Верховний Суд не погоджується із такою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством», яке вживається в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, охоплює не лише склад злочину, передбачений ст. 126-1 КК, але й в інші суспільно небезпечні діяння, які мають ознаки домашнього насильства. 
		Про це, зокрема, свідчать щонайменше наступні два аргументи.
		По-перше, якщо б законодавець вважав за необхідне обмежити дію заборони щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст.284КПК виключно справами за ст. 126-1 КК, то очевидно за правилами законодавчої техніки в цілях правової визначеності він би використав у цій нормі формулювання «крім… злочину, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України» (зокрема, в ситуаціях, коли законодавець вважає за необхідне визначити вичерпний перелік злочинів, щодо яких застосовуються ті чи інші процесуальні правила, він прямо вказує на конкретні розділи, статті та частини статей Особливої частини КК, навіть, якщо такий перелік є досить довгим  див., наприклад, ч. 8 ст. 214, ч. 1 ст. 250, п. 9 ч. 1 ст. 284, ч. 2 ст. 297-1, ст. 477 КПК тощо). Натомість більш широке формулювання «крім… злочину, пов`язаного з домашнім насильством» очевидно має на меті поширити дію цієї заборони на невичерпний перелік злочинів, які за тих чи інших умов підпадають під ознаки домашнього насильства, визначення якого слід міститься в профільному законодавчому акті  Законі № 2229-VIII («Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
		По-друге, ст. 126-1 КК хоча і має назву «Домашнє насильство», однак вона передбачає відповідальність не за всі діяння, пов`язані з домашнім насильством у розумінні названого вище Закону № 2229-VIII, а лише за форми фізичного, психологічного або економічного домашнього насильства, що вчиняються систематично.
		Натомість ст. 1 Закону № 2229-VIII містить більш широке визначення поняття «домашнього насильства», під яким розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. 
		Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі  Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
		Такий чином, під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні склади злочинів за умови, що відповідний злочин вчиняється в сім`ї чи в межах місця проживання або щодо родичів, або щодо колишнього чи теперішнього подружжя, або щодо іншої особи, яка спільно проживає (проживала) з кривдником однією сім`єю, але не перебуває (не перебувала) у родинних відносинах чи у шлюбі з ним.
		Оскільки із самої назви Закону України № 2227-VIII від 6 грудня 2017 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК був доповнений словами «крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством», слідує, що він має на меті реалізацію положень Стамбульської конвенції, то саме таке широке тлумачення слів «злочину, пов`язаного з домашнім насильством» найбільше відповідає цілям прийняття названого Закону.
		Саме такий підхід узгоджується із висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №453/225/19, згідно з яким злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст.1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК обвинувальний акт має містити зокрема, такі відомості, анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).
		З обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні видно, що обвинувачений ОСОБА_6 і потерпіла ОСОБА_7 мають одне прізвище, проживають за однією адресою, за якою ОСОБА_6 і вчинив інкримінований йому злочин.
		Отже, з викладених фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими чітко видно, що ОСОБА_6 вчинив злочин щодо ОСОБА_7 в межах місця їх спільного проживання, а тому Верховний Суд вважає, що з огляду на викладене у ст. 1 Закону № 2229-VIII поняття «домашнє насильство» в обвинувальному акті були зазначені всі необхідні відомості для встановлення судом факту вчинення ОСОБА_6 злочину пов`язаного з домашнім насильством, без виходу за межі висунутого обвинувачення. До того ж, уматеріалах провадження є копія свідоцтва про шлюб, з якого слідує, що обвинувачений ОСОБА_6 і потерпіла ОСОБА_7 є чоловіком і дружиною.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що рішення місцевого суду, залишене без змін апеляційним судом, про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст.284КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення суперечить змісту вказаної норми КПК.
		Таким чином, під час розгляду справи суди першої і апеляційної інстанцій допустили порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість постановлених судових рішень, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст.438 КПК є підставою для скасування таких рішень.
		З огляду на викладене ухвала місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене вище, провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК, за наслідком, якого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
		Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення  скасуванню.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити. 
		Ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27 березня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...