Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/94/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2020.
Дата набрання законної сили: 03.03.2020
Номер судового провадження: 12-179гс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		3 березня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 904/94/19
		Провадження № 12-179гс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді  Князєва В. С.,
		судді-доповідача Бакуліної С. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., 
		за участю:
		секретаря судового засідання Королюка І.В., 
		відповідача - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради(представник Устинов О. С.),
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 березня 2019 року у справі № 904/94/19 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів.
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1. У грудні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця)  звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (далі - Управління) про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік у розмірі 4310446,60 грн.
		1.2. Позов мотивовано тим, що Залізниця є суб`єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до статті 9 Закону України від 4 липня 1996 року
		№ 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР) збитки залізничного транспорту загального користування від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
		1.3. Позивач зазначав, що механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій  громадян» (далі - Порядок № 1359), відповідно до якої сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії проїзду та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
		1.4. Позивач наголошував на тому, що перевезення пасажирів на пільгових умовах Залізницею здійснено не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачеві.
		1.5. Крім того, позивач у позові вказував на віднесення цього спору до юрисдикції господарського суду, оскільки справи зі спорів за участю суб`єкта владних повноважень, якщо такі спори виникають з цивільних чи господарських правовідносин, у яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, розглядаються на загальних підставах господарськими судами.
		1.6. Позивач посилається на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/2455/17, від               10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17.
		1.7. Заперечення Управління проти позову обґрунтовані тим, що відсутність відповідних бюджетних асигнувань та укладеного між сторонами договору унеможливлюють виконання зобов`язань щодо погашення збитків. Крім того, Управління вказує на неможливість здійснити персоніфікацію пільговика, який скористався послугами Залізниці.
		2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		2.1.  Суди встановили, що 19 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача листом № 395, у якому повідомив, що Регіональною філією «Придніпровська залізниця» забезпечуються соціально важливі перевезення пасажирів у приміському сполученні по всіх регіонах. Цим же листом  позивачем направлено відповідачу проект договору у редакції Залізниці на 2016 рік з метою своєчасного отримання компенсаційних виплат за перевезення пільгової категорії громадян у приміському сполученні. Позивач у цій справі просив Залізницю надати відповідь про позитивне вирішення у термін до 1 вересня 2016 року.
		2.2. 31 серпня 2016 року відповідачем направлено на адресу позивача лист № 1381, у якому останній повідомив, що послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян передбачені чинним законодавством України. Фінансове забезпечення їх виконання до 2016 року здійснювалось за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»видатки на фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016 році не передбачено. Заходами на 2016 рік до Програми соціального захисту            населення міста Нікополя на 2016 - 2018 роки «ТУРБОТА», затвердженої рішенням Нікопольської міської ради від 25 грудня 2015 року № 7-2/VII, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016 році з місцевого бюджету не передбачено. Відповідач зазначив, що на час розгляду листа позивача відсутня фінансова можливість бюджету міста у повній мірі виконувати всі покладені на місцеві бюджети повноваження стосовно виплат окремих пільг та компенсацій.
		2.3. У подальшому відповідач залишив без розгляду проекти договорів про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні Залізницею окремим категоріям громадян на 2016 рік та повідомив про це позивача.
		2.4. Судами також встановлено, що відповідно до облікових форм, які наявні в матеріалах справи, позивачем за власний рахунок у 2016 році здійснено перевезення пільгової категорії населення громадян на загальну суму                     4310446,60 грн, а саме: за січень 2016 року - 210482,77 грн, за лютий 2016 року -  290016,97 грн, за березень 2016 року - 369554,69 грн, за квітень 2016 року - 431333,57 грн, за травень 2016 року - 468035,55 грн., за червень 2016 року -   433917,16 грн, за липень 2016 року - 444668,02 грн, за серпень 2016 року -             419599,24 грн, за вересень 2016 року - 398431,17 грн, за жовтень 2016 року - 361765,13 грн, за листопад 2016 року - 271704,29 грн, за грудень 2016 року -           210938,04 грн.
		2.5. 20 грудня 2018 року позивач направив на адресу відповідача лист № 725/ДН, у якому просив останнього відшкодувати збитки за перевезення пільгової категорії громадян за 2016 рік у розмірі 4310446,60 грн, та долучив до цього листа копії облікових форм з січня по грудень 2016 року.
		2.6. Несплата відповідачем 4310446,60 грн компенсацій витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян стала підставою звернення позивача з позовом до суду.
		3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26 березня    2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року,  позов задовольнив:стягнув з Управління на користь Залізниці збитки за пільгове перевезення пасажирів у розмірі 4310446,60 грн та 64656,70 грн судового збору.
		3.2. Задовольняючи позовні вимоги Залізниці, суди першої й апеляційної інстанцій зазначили про те, що Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів. Відсутність договору не звільняє сторін від виконання господарського зобов`язання, яке передбачене нормами чинного законодавства.
		3.3. Сума недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
		3.4. Суди виходили з того, що обслуговуючи таку категорію громадян України, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення пільгових категорій громадян.
		4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у них доводів
		4.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26 березня 2019 року, Управління звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові акти й ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.
		4.2. Скарга мотивована тим, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів             на державну програму соціального захисту населення, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.  
		4.3. Відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано доказів виділення такої субвенції, тому неможливо стягнути з місцевого бюджету міста Нікополь кошти, які повинні виділятися з державного бюджету України.
		4.4. Управління зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок № 1359, за своєю суттю не є Законом України, а являє собою лише підзаконний нормативно-правовий акт та надання пільгового проїзду залізничним транспортом  відповідно до такої постанови є порушенням норм Конституції Українита Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні гарантії».
		4.5. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не надано фактичних документів, які б свідчили про доведеність заявлених сум та факту, що ці суми не включені до облікових форм, які надсилались іншим управлінням Дніпропетровської області та стягуються в судовому порядку.
		4.6. Управління зазначає, що оскільки договір на 2016 рік не було укладено, то позивач повинен був застосовувати частину першу статті 10 Положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117, та направити на адресу відповідача форму «2-пільга», замість облікової форми.
		5. Доводи інших учасників справи
		5.1. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. 
		5.2. Залізниця зазначає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. 
		5.3. Позивач посилається на пункт 7 Порядку № 1359, відповідно до якого сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
		5.4. Позивач наголошує на тому, що сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих Управлінню облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених у касах вокзалу станції Нікополь.
		6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
		6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою                 Управління на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 березня 2019 року.
		6.2. Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає     за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у  подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		6.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від                     10 жовтня 2019 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі  від 20 березня 2019 року № 804/7864/15.
		6.4. Так, у справі № 804/7864/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 20 березня 2019 року скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного                      суду  від 14 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року та ухвалив нове рішення, яким позов Залізниці до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Марганецької міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів задовольнив у повному обсязі: стягнув з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Марганецької міської ради на користь Залізниці компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян. Указаний спір розглянуто судами за правилами адміністративного судочинства.
		6.5. Постанова суду мотивована тим, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Марганецької міської ради, вступаючи у договірні правовідносини, діяло з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання програми, спрямованої на ефективну підтримку соціально незахищених верств населення та інших малозабезпечених категорій громадян.
		6.6. Верховний Суд у вказаній вище постанові зазначив, що ще однією характерною рисою, яка свідчить про притаманність ознак адміністративного договору про розрахунки за надані послуги по перевезенню пільгових категорій, є обов`язок відшкодування збитків позивачу за перевезення на пільгових тарифах відповідних категорій громадян, який відповідач може виконати лише через реалізацію своїх владних управлінських функцій, як розпорядника бюджетних коштів, що діє в межах бюджетної програми та бюджетного асигнування.
		6.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, зазначивши, що правовідносини у справі № 904/94/19 не є публічно-правовими і тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах.
		6.8. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 904/94/19 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті302  ГПК України.
		6.9. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
		6.10. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
		6.11. Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		6.12. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
		6.13. Частиною шостою статті 9 Закону № 273/96-ВР встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
		6.14. Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
		6.15. Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
		6.16. Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
		6.17. За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		6.18. Механізм фінансування  видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм  соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування  видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм  соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256).
		6.19. Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
		6.20. Згідно з пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
		6.21. В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
		6.22. Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у місті Нікополь Дніпропетровської області є Управління, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
		6.23. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком № 1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.
		6.24. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
		6.25. Пунктом 5 Порядку № 1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.
		6.26. При цьому відповідно до пункту 7 Порядку № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
		6.27. Як передбачено пунктами 9 - 11 Порядку № 1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
		6.28. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
		6.29. Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		6.30. Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
		6.31. Як правильно враховано судами, частина друга статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.
		6.32. Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
		6.33. Закон № 273/96-ВР та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
		6.34. Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
		6.35. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		6.36. Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
		6.37. Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що оплата не була здійснена відповідачем, оскільки з державного бюджету на              2016 рік не виділено субвенцій місцевому бюджету в спірному розмірі на здійснення пільгового перевезення залізничним транспортом. 
		6.38. Посилання скаржника на відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 29 січня 2003 року  № 117, відхиляється колегією суддів, оскільки надані до суду позивачем щомісячні облікові форми за 2016 рік відповідають затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359 типовій формі. Внесення додаткової інформації, про яку зазначає відповідач, затвердженою обліковою формою не передбачено.
		6.39. Аргументи скаржника, що між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2016 рік на спірну суму, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду, оскільки відповідно до приписів статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
		6.40. Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
		6.41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах. Отже, правовідносини у цій справі не є публічно-правовими, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
		6.42. Разом з тим, висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду                від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, Касаційний господарський              суд у складі Верховного Суду помилково не врахував того, що правовідносини            у справі № 804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами               справи договору від 30 січня 2014 року № 3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих                категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним.А відтак, указаний спір розглянуто судами за правилами адміністративного судочинства.
		6.43.  Водночас у справі  № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені Залізницею не на підставі договору, який, як уже зазначалось, між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду, а підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 804/7864/15, не вбачається.
		6.44. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що господарські суду обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт надання послуг позивачем і заборгованість відповідача в розмірі 4310446,60 грн підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, такі послуги оплачено не було, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість.
		6.45. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		6.46. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування судових рішень.
		6.47. Ураховуючи викладене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції -залишенню без змін.
		6.48. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Касаційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 березня 2019 року у справі № 904/94/19 - без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                           В. С. КнязєвСуддя-доповідач                                                               С. В. Бакуліна  Судді:                                       Н. О. Антонюк                                        О. С. Золотніков                                                 Т. О. Анцупова                                       О. Р. Кібенко                                                     В. В. Британчук                                      Л. М. Лобойко                                                  Ю. Л. Власов                                       Н. П. Лященко                                                  М. І. Гриців                                      В. В. Пророк                                                  Д. А. Гудима                                      О. М. Ситнік                                                  Ж. М. Єленіна                                      О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...