Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1950/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 19.03.2020. Зареєстровано: 20.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2020.
Дата набрання законної сили: 02.03.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02.03.2020 Справа № 908/1950/19
		м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
		суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.
		секретар судового засідання Байрамов І.І.
		за участю представників:
		від позивача: Рощупкін С.В., ордер серії КС №168176 від 02.03.2020, посвідчення ЗП№001526 від 05.01.2018, адвокат
		від відповідача: Морозов В.С., свідоцтво № ЗП001546 від 09.02.2018, довіреність №30 від 01.01.2020, адвокат
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 (суддя Топчій О.А.; рішення ухвалене о 12:34 год. у місті Запоріжжя, повний текст рішення складено 07.11.2019) та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1950/19 (суддя Боєва О.С.; додаткове рішення ухвалене о 15:06 год. у місті Запоріжжя, складено та підписано 03.12.2019)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Био-Агро", м.Пологи, Пологівський район, Запорізька область
		до відповідача Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м.Запоріжжя
		про стягнення коштів
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
		 
		У серпні 2019 року до Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Био-Агро" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", в якому з урахуванням заяви від 02.10.2019 про збільшення розміру позовних вимог та заяви від 05.11.2019 про зменшення позовних вимог остаточно просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти (заборгованість) у розмірі 671285,29 грн., збитків від інфляції у розмірі 12838,33 грн., 3% річних у розмірі 14319,54 грн.
		Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, за яких у відповідача виник обов`язок повернути позивачу суму попередньої оплати за договором про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2014.
		Також 05.11.2019 від позивача надійшла заява про вирішення питання про понесені позивачем витрати на правову допомогу після ухвалення у справі рішення по суті позовних вимог, оскільки оплата наданих послуг здійснюється позивачем після надання адвокатом таких послуг в повному обсязі.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 у справі №908/1950/19 позов задоволено в повному обсязі.
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Био-Агро" суму передплати у розмірі 671285,29грн., інфляційні втрати в розмірі 12838,33 грн., 3% річних в розмірі 14319,54 грн., судовий збір у розмірі 10476,65 грн.
		Заяву про розстрочення виконання судового рішення задоволено частково.
		Розстрочено виконання рішення строком на 6 (шість) місяців зі сплатою суми заборгованості у розмірі 698443,16 грн. рівними частинами щомісячно по 116407,00 грн., а в останній місяць 116408,16 грн., починаючи з 28.11.2019.
		Означене рішення суду вмотивоване тим, що як встановлено судом, ПАТ "Запоріжжяобленерго" з 01.01.2019 не є належним отримувачем грошових коштів, але не повернуло на вимогу позивача залишок коштів, перерахованих позивачем в якості передплати за спожиту електричну енергію, внаслідок чого порушило права останнього. Разом із цим суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення строком на 6 місяців зі сплатою суми заборгованості рівними частинами щомісячно.
		 
		Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1950/19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Био-Агро" про ухвалення додаткового рішення у справі №908/1950/19 задоволено.
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Био-Агро" суму 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		 
		Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Запоріжжяобленерго" (відповідач) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 у справі №908/1950/19 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 14319,54 грн., інфляційних втрат в сумі 12838,33 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивачу у стягненні з відповідача цих грошових коштів. Також відповідач просить змінити додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1950/19 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 8000,00 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що стягнення суми попередньої оплати за договором про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2014 не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (електричну енергію).
		Тому відповідач вважає, що за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
		Відповідач стверджує, що за такі дії несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).
		Відповідач вказує, що з аналізу договору про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2014 умовами цього Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими коштами не передбачено, однак суд не надав зазначеним обставинам жодної правової оцінки, внаслідок чого неправомірно та безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 14319,54 грн. та інфляційні втрати в сумі 12838,33 грн.
		Відносно мотивів оскарження додаткового рішення, відповідач вказує, що наразі сформована судова практика, відповідно до якої суд, приймаючи рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, зобов`язаний надати оцінку обґрунтованості їх суми, враховуючи крім іншого складність справи. Вважає, що суд, приймаючи додаткове рішення у цій справі, не дослідив належним чином рівень складності справи, наявність великої кількості однорідних судових рішень в аналогічних спорах з ПАТ "Запоріжжяобленерго", визнання відповідачем суми заборгованості за договором №20 від 02.06.2014, та завищив розмір обґрунтованих витрат позивача на правничу допомогу у справі.
		 
		Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		 
		ТОВ "Био-Агро" (позивач) надав Центральному апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу ПАТ "Запоріжжяобленерго", в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що вимоги Правил роздрібного ринку електричної енергії визначають безальтернативний обов`язок відповідача повернути отримані грошові кошти, тобто виконати грошове зобов`язання на користь позивача. Тому згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України відповідач, як боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора - позивача зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказує, що позиція позивача про те, що зобов`язання відповідача по поверненню позивачу попередньої оплати є грошовим зобов`язанням, відповідає правовій позиції, зазначеній в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 у справі №14 та висновкам Верховного суду України у низці наведених ним у відзиві постанов.
		Щодо витрат на правову допомогу позивач вказує, що винагорода (гонорар) Адвокатського об`єднання "Адвокатська компанія "ВІС ЛЕГІС" напряму залежала від кількості судових засідань у справі і часу, витраченого адвокатом на правовий аналіз поданих відповідачем документів і підготовку заперечень на них. Позивач вказує, що відповідач протягом розгляду справи направляв відзив на позовну заяву, заяву про розстрочення виконання рішення суду, заперечення на заяву про збільшення позовних вимог та заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. Отже твердження відповідача (його представника) про те, що останній фактично не оспорював позовні вимоги, є надуманими. Крім того, при розгляді справи адвокат позивача прийняв участь у трьох судових засіданнях, до вартості участі у яких включені в тому числі і вартість переїзду адвоката до міста Запоріжжя, де знаходиться Господарський суд Запорізької області, а також витрати Адвокатського об`єднання на оплату відрядження адвоката. Тому позивач вважає, що розмір витрат на професійну допомогу в сумі 8000,00 грн., які понесені позивачем, є доведеним та підтвердженим належними доказами, спів мірним, враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг) та витрачений адвокатом час, згідно акту від 06.11.2019, складність справи та ціну позову (698443,16 грн. з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
		Тому позивач просить залишити оскаржене у цій справі судове рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
		 
		В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив ї задовольнити, а представник позивача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
		 
		Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
		 
		Між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжяобленерго" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БИО-АГРО" (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2017.
		Згідно з розділом 1 Договору постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
		Відповідно до додатку №4 до Договору, оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати за рахунками або платіжними вимогами-дорученнями, що направляються споживачу постачальником електричної енергії у розрахунковому періоді, що передує звітному. Кінцевим терміном оплати є 25 число місяця, що передує звітному розрахунковому періоду.
		Згідно з пунктом 2.3.4. Договору споживач зобов`язався виконувати умови цього договору; оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатка №5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії".
		Пунктом 9.6. Договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2013. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буду заявлено про припинення його дії.
		На виконання умов договору про постачання електричної енергії відповідач виставляв позивачу рахунки на оплату електроенергії, спожитої за період з червня 2014 року по груде6нь 2018 року.
		Позивачем зазначені рахунки оплачувалися своєчасно, про що свідчать платіжні доручення.
		Відповідно до підписаних сторонами актів звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 31.12.2017, 31.12.2018 та 01.07.2019, у взаємних розрахунках між відповідачем та позивачем існувало сальдо на користь останнього, розмір якого за станом на 01.07.2019 становило 755195,96 грн.
		13.11.2018 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято постанову №1415 "Про видачу ПАТ "Запоріжжяобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом".
		Відповідно до пункту 1 вказаної постанови, НКРЕКП видано ПАТ "Запоріжжяобленерго" (код ЄДРПОУ 00130926) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме: на території Запорізької області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності ПАТ "Запоріжжяобленерго", та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно з законодавством).
		У пункті 2 постанови НКРЕКП вказано: анулювати ПАТ "Запоріжжяобленерго" (код ЄДРПОУ 00130926) з 01 січня 2019 року ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 вересня 1996 року №73, та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 вересня 1996 року №74, на підставі пункту 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії".
		Таким чином, з 01.01.2019 ПАТ "Запоріжжяобленерго" не є електропостачальником та не може згідно вимог закону здійснювати діяльність з постачання електричної енергії.
		У зв`язку із цим, починаючи з 01.01.2019 оплату за спожиту електричну енергію позивач здійснює ТОВ "Запоріжжяелектропостачання".
		Оскільки за станом на 01.01.2019 у відповідача був наявний залишок коштів у сумі 755195,96 грн., яка була зарахована як попередня оплата за активну електричну енергію, з метою врегулюванні ситуації, що склалася, позивач звертався до відповідача з заявою №21 від 29.01.2019 та листом-вимогою №38а від 14.03.2019 про перерахування цих коштів на належний йому банківський рахунок.
		Відповідач зі своєї сторони залишок коштів за попередню плату за електроенергію у добровільному порядку не повернув, що стало підставою звернення позивача 02.08.2019 року до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
		Після пред`явлення позову, який є предметом розгляду у цій справі, позивачем було зменшено розмір позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем 17.10.2019 - 41955,33 грн. та 24.10.2019 - 41955,34 грн.
		Таким чином, розмір не повернутих відповідачем позивачеві грошових коштів попередньої оплати за вказаним Договором про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2017 становить 671285,29 грн.
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 14319,54 грн. 3% річних та 12838,33 грн. інфляційних втрат за період прострочення 06.02.2019 по 30.09.2019.
		Відтак предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 782353,83 грн., що складається з: суми 755195,96 грн. залишку попередньої оплати за активну електроенергію, суми 12838,33 грн. втрат від інфляції та 14319,54 грн. трьох процентів річних.
		Спірні правовідносини сторін виникли з приводу виконання договору про постачання електричної енергії, тому підлягають регулюванню як умовами укладеного між сторонами договору, так і відповідними правовими нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії тощо.
		 
		Так стаття 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
		Згідно з частинами 1, 5 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.
		За змістом частин 1, 4, 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
		Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб`єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.
		Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Частина перша статті 693 Цивільного кодексу України визначає, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
		За приписами частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
		У свою чергу статті 536 Цивільного кодексу України встановлює, що:
		1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
		2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		 
		Як було встановлено вище, відповідно до постанови НКРЕКП від 13.11.2018 №1415 з 01.01.2019 ПАТ "Запоріжжяобленерго" анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.
		Згідно з пунктом 56 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу - юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності.
		Тобто ПАТ "Запоріжжяобленерго" з 01.01.2019, згідно з постановою НКРЕКП від 13.11.2018 №1415, є оператором системи розподілу електричної енергії.
		Згідно з частиною другою статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
		Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператору системи розподілу забороняється здійснювати діяльність з виробництва та/або передачі, та/або постачання електричної енергії, крім випадків, визначених частиною одинадцятою цієї статті.
		Отже, з вищевикладеного вбачається, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" з 01.01.2019 не є належним отримувачем грошових коштів, перерахованих позивачем в якості передоплати за спожиту електричну енергію.
		Як вказується позивачем та не заперечується відповідачем, грошові кошти, які перераховані позивачем у якості попередньої оплати за електричну енергію ПАТ "Запоріжжяобленерго", не повернуто.
		 
		Як правильно встановлено судом першої інстанції, розмір не повернутих відповідачем позивачеві грошових коштів попередньої оплати за вказаним договором про постачання електричної енергії №20 від 02.06.2017 становить 671285,29 грн.
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 14319,54 грн. 3% річних та 12838,33 грн. інфляційних втрат за період прострочення 06.02.2019 по 30.09.2019.
		Дослідивши виконані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат суд першої інстанції дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість, відтак задовольнив позовні вимоги також в частині стягнення 14319,54 грн. 3% річних та 12838,33 грн. інфляційних втрат.
		 
		При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позиція позивача про те, що зобов`язання відповідача про повернення позивачу попередньої оплати є грошовим зобов`язанням, кореспондується з позицією Пленуму Вищого господарського суду України і наведена в його постанові "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14.
		Так, відповідно до пункту 1.1. вказаної постанови грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплати кошти на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок останнього сплатити кошти на користь кредитора.
		Така позиція полягає також в тому, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, та що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункти 3.1. та 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).
		Також суд першої інстанції відзначив, що аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України, згідно з якими зобов`язання, що зводиться до сплати коштів, є грошовим (постанови від 01.06.2016 у справі №6-927цс16, від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, від 30.10.2013 у справі №6-59цс13, від 12.12.2011 у справі №3-131гс11, від 05.12.2011 у справі №3-125нс11 тощо.
		 
		Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.
		 
		Як вважає позивач, за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, слід розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
		 
		Так відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		За приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Між тим за твердженням відповідача, за такі дії він несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
		Судом встановлено, що відповідач не спростував той факт, що споживання оплаченої позивачем електричної енергії не відбулося з незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з неможливістю відповідача виконати свої зобов`язання з поставки електричної енергії позивачу.
		Таку можливість (поставити позивачу оплачену ним електричну енергію) відповідач втратив з 01.01.2019, у зв`язку з чим у останнього виник обов`язок повернути позивачеві отриману від нього у якості попередньої оплати суму грошових коштів, а у позивача, відповідно виникло право, вимагати від відповідача виконання такого грошового зобов`язання.
		Згідно пункту 6.1.22. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, якщо споживачем здійснена переплата за прогнозними даними споживання, попередній електропостачальник повинен протягом 5 робочих днів повернути споживачу надлишок коштів. Зазначені платежі мають бути здійснені сторонами протягом 10 робочих днів після зміни електропостачальника.
		Отже, в силу вищенаведеної правової норми у позивача виник обов`язок повернути отримані грошові кошти, тобто виконати грошове зобов`язання.
		Оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
		За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
		Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 у справі №340/385/17 та в постанові від 13.11.2019 у справі №922/3095/18.
		В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/1015 висловлено правову позицію, згідно якої термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
		Законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
		У разі прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність розрізняти наслідки правомірної і неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки різні й регулюються різними нормами права. При цьому це регулювання є вичерпним, тобто прогалина відсутня, отже, відсутні й підстави для застосування аналогії.
		Зокрема, наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також вичерпно врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року у справі №910/22034/15 щодо того, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
		 
		Як встановлено вище судом у цій справі, обов`язок відповідача повернути позивачу отримані від останнього в якості попередньої оплати за поставлену в майбутніх періодах електричну енергію грошові кошти, у зв`язку з втратою функції та повноважень постачальника електричної енергії на відповідному ринку, додатково врегульовано спеціальною нормою, а саме пунктом 6.1.22. постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
		Відтак неповернення цих коштів у визначені вказаним вище нормативним актом строки, свідчить саме про неправомірну поведінку боржника. Що у свою чергу є підставою для застосування до цих грошових зобов`язань положень статті 625 Цивільного кодексу України.
		За наведеного колегія суддів погоджується з аргументами позивача про те, що за своєю суттю обов`язок відповідача щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, слід розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому у разі невиконання такого обов`язку, на вимогу позивача підлягають застосуванню відповідні приписи саме цієї правової норми. Відповідно колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про те, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти згідно статті 536 Цивільного кодексу України.
		Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь суми 755195,96 грн. боргу з урахуванням 3% річних в розмірі 14319,54 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12838,33 грн. - є обґрунтованими та правомірними, тому правильно задоволені судом у повному обсязі.
		Відтак колегія суддів не встановила підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача про часткове скасування оскарженого у цій справі рішення суду першої інстанції в частини, якою задоволені вимоги позивача до відповідача про стягнення 3% річних в розмірі 14319,54 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12838,33 грн.
		 
		Щодо доводів відповідача про необґрунтованість та неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, вимоги про відшкодування яких в розмірі 8000,00 грн. були повністю задоволені шляхом ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, то колегія судів виходить з такого.
		Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		За частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно з Договором про надання правової (правничої) допомоги №27/07/19-1 від 27.07.2019 Адвокатське об`єднання "Адвокатська компанія "ВІС ЛЕГІС" взяло на себе зобов`язання надати позивачу правову (правничу) допомогу в процесі стягнення з відповідача заборгованості на умовах і в порядку, що визначені договором про надання правової допомоги, а позивач зобов`язався оплатити надання Правової (правничої) допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору про надання правової допомоги.
		Відповідно до пункту 3.1. вказаного Договору про надання правової допомоги винагорода (гонорар) за подання Адвокатським об`єднанням Правової (правничої) допомоги за Договором (ціна Договору) складає 500,00 грн. без ПДВ за 1 годину (60 хвилин) роботи адвоката Адвокатського об`єднання за виключенням надання Правової (правничої) допомоги, що зазначена в абзаці другому цього пункту Договору.
		Винагорода (гонорар) за участь адвоката Адвокатського об`єднання при представництві інтересів позивача в судових засіданнях Господарського суду Запорізької області при розгляді справи за позовом позивача до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення заборгованості становить 1000,00 грн. без ПДВ за участь в 1 (одному) судовому засіданні.
		Тобто, винагорода (гонорар) Адвокатського об`єднання напряму залежала від кількості судових засідань у справі і часу витраченого адвокатом аналіз поданих відповідачем документів і підготовку заперечень на них.
		Матеріалами справи підтверджено, що відповідач (його представник) протягом розгляду справи господарським судом направляв відзив на позовну заяву, заяву про розстрочення виконання рішення суд, заперечення на заяву про збільшення позовних вимог та заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. Із зазначених документів убачається, що відповідач не визнавав позовні вимоги позивача, а отже твердження представника відповідача про те, що останній фактично не оспорював позовні вимоги, є такими, що не відповідають фактичним обставинам цієї справи.
		Як вказує позивач, саме на вивчення відзиву відповідача на позовну заяву, заяви про розстрочення виконання рішення, заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, ознайомлення з доказами, наданими відповідачем та їх аналіз, а також на підготовку заперечень на подані відповідачем документи адвокатом Адвокатського об`єднання витрачено найбільше часу.
		Згідно з Актом наданих правових (юридичних) послуг з правової допомоги від 06.11.2019 засвідчено, що:
		- на складання позовної заяви, відповіді на відзив, заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення, клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та заяви про збільшення позовних вимог загалом витрачено 8 годин по 500 грн. без ПДВ за одну годину, вартість послуг складає 4000,00 грн.;
		- участь адвоката Адвокатського об`єднання у судових засіданнях (28.08.2019, 03.10.2019 та 05.11.2019) в Господарському суді Запорізької області при розгляді справи: 3 судових засідання по 1000,00 грн. без ПДВ за одне засідання; вартість послуг складає 3000,00 грн.;
		- аналіз (вивчення) відзиву відповідача на позовну заяву, заяви про розстрочення виконання рішення, заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, ознайомлення з доказами, наданими відповідачем та їх аналіз склав 2 години по 500,00 грн. без ПДВ за 1 годину, вартість послуг складає 1000,00 грн.
		Як зазначає позивач, до вартості участі адвоката в судовому засіданні з розгляду справи №908/1950/19 включені в тому числі і вартість проїзду адвоката до міста Запоріжжя, де знаходиться Господарський суд Запорізької області, а також витрати адвокатського об`єднання на оплату відрядження адвоката.
		З урахуванням наданих позивачем належних доказів, колегія суддів вважає доведеним обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
		Оцінюючи співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє відповідні аргументи відповідача як такі, що не знайшли свого підтвердження, оскільки враховуючи остаточну ціну позову 782353,83 грн., витрати на професійну правничу допомогу складають 1,02%, тобто не є значними за розміром, ані неспіврозмірними.
		Відтак за встановлених обставин колегія суддів вважає, що вимога відповідача про зміну додаткового рішення у цій справі в частині зменшення розміру стягнутої суми на відшкодування витрат позивача на оплату послуг професійної правничої допомоги - є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
		 
		Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням меж перегляду справи судом апеляційної інстанції колегія суддів вважає, що як оскаржене рішення суду першої інстанції у цій справі по суті спору, так і оскаржуване додаткове рішення у цій справі про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ухвалені судом при повному та всебічному з`ясування обставин, що мають значення для справи, із додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.
		Тому підстав для скасування оскаржених судових рішень не вбачається, у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
		 
		Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
		 
		За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції за результатами повторного розгляду цієї справи, яке було оскаржене у повному обсязі, відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 2881,50,00 грн.
		Заяви про відшкодування інших судових витрат у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції від сторін не надходили.
		 
		Відповідно пункту 2 частини першої до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що за результатами перегляду цієї справи апеляційну скаргу відповідача-2 залишено без задоволення, відповідно до наведених вище положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відповідача, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на цю особу та відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2019 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1950/19 - залишити без змін.
		Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго".
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повна постанова складена 19.03.2020.
		 
		 
		Головуючий суддяІ.М. Подобєд
		 
		СуддяЕ.В. Орєшкіна
		 
		СуддяЛ.П. Широбокова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...