Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/42728/18 : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2020.
Дата набрання законної сили: 17.03.2020
Номер судового провадження: 14-41цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		17 березня 2020 року
		м. Київ
		 
		Справа № 761/42728/18
		Провадження № 14-41цс20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. М., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом  ОСОБА_1 до Державного архіву Київської області про зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою Державного архіву Київської області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року (суддя Савицький О. А.) та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року (судді Мережко М. В., Савченко С. І., Фінагеєв В. О.), 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Державний архів Київської області  реалізувати його права на отримання копій архівних документів, гарантованих пунктом 5 частини першої статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд України та архівні установи», у повному обсязі щодо запитуваних ним копій архівних документів. 
		Позовні вимоги, ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 серпня 2018 року, з метою отримання у встановленому законом порядку цифрових копій архівних документів з фонду користування він звертався до відповідача з письмовою заявою про надання йому цифрових копії архівних документів з фонду користування, а саме: Фонд 280, опис 2, справи: 34, 35, 51, 52, 54, 365, 376, 377, 507, 586, 587, 611, 792, 829, 830, 850, 851, 852, 853, 937, 939, 940, 962, 1002, 1025, 1076, 1077, 1183, 1220, 1359, 1408, 1446, 1497, 1536, 1537, 1538, 1540, 1548, 1549, 1550, 1551. Листом Державного архіву Київської області  від 20 вересня 2018 року № 01-31/698 йому було відмовлено у отриманні копій документів у зв`язку тим, що ним не зазначено мету подальшого використання цифрових копій. 25 вересня 2018 року він повторно звернувся до відповідача з аналогічною письмовою заявою, в якій повідомив мету використання цифрових копій, однак відповідачем вдруге йому було відмовлено в задоволенні викладених у заяві вимог з підстави, що передавання користувачу копій документів з фонду користування не передбачено. На думку позивача, така відмова є неправомірною та суперечить Конституції України та вимогам Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року № 3814-XII (далі - Закон № 3814-XII), у зв`язку з чим він звернувся до суду.
		Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 27 березня 2019 року позов задовольнив. Зобов`язав Державний архів Київської області відновити право ОСОБА_1 на отримання копій архівних документів, передбачене пунктом 5 частини першої статті 20 Закону № 3814-XII, шляхом надання ОСОБА_1 цифрових копій з фонду користування на його електронний носій: Фонд 280, опис 2, справи: 34, 35, 51, 52, 54, 365, 376, 377, 507, 586, 587, 611, 792, 829, 830, 850, 851, 852, 853, 937, 939, 940, 962, 1002, 1025, 1076, 1077, 1183, 1220, 1359, 1408, 1446, 1497, 1536, 1537, 1538, 1540, 1548, 1549, 1550, 1551. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови в наданні позивачу вказаних копій документів, а судом не встановлено передбачених законом обмежень доступу до документів, цифрові копії яких мав намір отримати позивач.
		Київський апеляційний суд постановою від 20 червня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року залишив без змін.
		Постанову мотивував тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, суд виходив з  безпідставності доводів апеляційної скарги про те, що позивач не відноситься до кола осіб, які можуть отримати цифрові копії архівних документів безкоштовно.
		У липні 2019 року Державний архів Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. 
		Касаційну скаргу Державний архів Київської області мотивував тим, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про те, що на державні архівні установи покладено обов`язок надавати віддалений доступ до документів Національного архівного фонду (далі - НАФ), які мають на зберіганні, оскільки відкритість доступу та обов`язок його надавати не означає безоплатність такого надання. На час звернення з касаційною скаргою у відповідача відсутні технічні можливості для надання віддаленого доступу до документів НАФ через недостатнє фінансування з Державного бюджету України, а тому судами безпідставно було зобов`язано його надати віддалений доступ до документів без наявних технічних можливостей. Суди не врахували того, що позивач не належить до кола осіб, які мають право отримати документи НАФ безоплатно та не взяли до уваги його посилання на те, що Порядком користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 19 листопада 2013 року № 2438/5 встановлено, що копіювання документів НАФ архів здійснює після оплати користувачем вартості замовлення. Копії документів НАФ виготовляються архівом відповідно до технічних можливостей архіву. Висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються з постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 639 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися архівними установами, що утримуються за рахунок бюджетних коштів», в якій як платну послугу визначено виготовлення копій архівних документів, друкованих видань та довідкового апарату до документів за допомогою технічних засобів архіву та з наказом Державного комітету архівів України від 24 січня 2001 року № 6 Про затвердження Порядку ціноутворення на роботи (послуги), що виконуються державними архівними установами зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2001 року за № 179/5370 яким передбачено, що ціни на роботи (послуги), що виконуються державними архівними установами, установлюються відповідно до цього Порядку державною архівною установою, що їх виконує, та  затверджуються керівником установи.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. 
		05 вересня 2019 року справа № 761/42728/18 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу (частина четверта статті 404 цього Кодексу). 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 лютого 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки проаналізувавши підстави звернення  ОСОБА_1 до суду з указаним позовом, предмет позову, встановлені фактичні обставини справи, а також норми законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних матеріальних правовідносин та судову практику, колегія суддів виявила, що аналогічні вимоги одного і того ж позивача розглянуті за правилами різних видів судочинств: адміністративного та цивільного. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що розмежування адміністративної та цивільної юрисдикцій у категоріях подібних спорів за участю відповідачів - державних архівів, є виключною правовою проблемою, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду Великій Палаті Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. 
		Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		На підтвердження існування виключної правової проблеми при вирішенні спорів за участю відповідачів - державних архівівухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року містить посилання на дві судові справи № 760/20628/18 та № 761/40087/18 за позовами ОСОБА_1 до установ державних архівів про зобов`язання вчинити дії. Однак аналіз відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
		Таким чином, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів.  
		Разом з тим, порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції є окремою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на яку колегія суддів (з дотриманням обмежень, визначених п. 1, 2, 3 частини 6 статті 403 ЦПК України) може посилатися у випадку, коли учасник справи оскаржує судові рішення саме з цих підстав. В касаційній скарзі Державного архіву Київської області відсутні доводи щодо порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 
		Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.
		З урахуванням зазначеного, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розглядута повертає її на розгляд колегії суддів Другої судової Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:                           
		Справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного архіву Київської області про зобов`язання вчинити дії повернути колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги Державного архіву Київської області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко  Судді:     Н. О. Антонюк     Л. М. Лобойко     С. В. Бакуліна   В. С. Князєв    В. В. Британчук   О. Б. Прокопенко      Ю. Л. Власов     Л. І. Рогач       М. І. Гриців     О. М. Ситнік      Д. А. Гудима     О. С. Ткачук    В. І. Данішевська   В. Ю. Уркевич    Ж. М. Єленіна   О. Г. Яновська    О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...