Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/17012/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2020.
Дата набрання законної сили: 18.03.2020
Номер судового провадження: 61-15311ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                      
		Іменем України 
		 
		18 березня 2020 року                                                                    
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 759/17012/16-ц
		провадження № 61-15311св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,                  Фаловської І. М.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач  - Державна казначейська служба України,
		за участю - Прокуратури міста Києва, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у складі судді П`ятничук І. В. та постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів:              Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 25 червня 2010 року та                 30 липня 2010 року  відносно нього були порушені кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307, частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною другою статті 28, частиною третьою статті 307, частиною другою статті 28, частиною другою статті 368, частиною другою статті 28, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України.
		16 вересня 2010 року його було затримано в порядку статті 115 КПК України та пред`явлено обвинувачення за вказаними статтями.
		17 вересня 2010 року Голосіївським районним судом міста Києва винесено постанову про обрання  йому запобіжного заходу у вигляді  взяття під варту і утримання в Київському СІЗО № 13 УДДУ ПВП. Строк тримання під вартою в подальшому  продовжувався.
		02 червня 2011 року  Деснянським районним судом міста Києва винесено постанову про  направлення кримінальної справи прокурору міста Києва для проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу залишено без змін.
		05 січня 2012 року  слідчим прокуратури міста Києва винесено постанову про  притягнення його, як обвинуваченого, та пред`явлено обвинувачення за  частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307, частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною другою статті 28, частиною третьою статті 307, частиною другою статті 28, частиною другою статті 309, частиною другою статті 28, частиною другою статті 368, частиною другою статті 28, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України.
		13 лютого 2012 року  Заступником прокурора міста Києва скасовано постанову                   від 30 липня 2010 року  в частині порушення кримінальної справи за ознаками вчинення злочинів у складі організованої групи.
		14 лютого 2012 року йому було пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 309, частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України.
		19 березня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва змінено міру  запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
		Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року, залишеним без змін   ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада                 2015 року,  його визнано невинним в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368, частиною другою статті 309 КК України та виправдано за недоведеності його участі у вчиненні злочинів.
		Зазначив, що в ізоляторі тимчасового тримання міста Києва та Київському слідчому ізоляторі   він знаходився з 16 вересня 2010 року до 19 березня 2014 року, термін перебування під вартою становить 3 роки 6 місяців та 5 діб. 
		На підписці про невиїзд він знаходився 1 рік 50 діб. 
		За час перебування під вартою у нього істотно погіршився стан здоров`я. Також зазначив, що на його утриманні   знаходилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка потребувала батьківської опіки та піклування. Його матері                   ОСОБА_3 06 травня 2015 року проведено хірургічне лікування, а сестра               ОСОБА_4 , яка є інвалідом ІІІ групи - потребує постійного стороннього догляду. Племінниця ОСОБА_5 , 2008 року народження, росте без батька та потребує його опіки та піклування, а батько його дружини ОСОБА_6   ІНФОРМАЦІЯ_3 помер внаслідок захворювання на рак, так і не дочекавшись його із в`язниці.
		Посилаючись на вказані обставини справи,   характер   моральних страждань, інші негативні наслідки внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності, висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи                від 17 травня 2018 року №1554/17-23 вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути не меншим, ніж 5 633 550 грн.
		За чотири роки утримання в СІЗО його близькими родичами було витрачено                          112 500 грн на продукти харчування, тому просив відшкодувати  заподіяну майнову шкоду у вказаному розмірі. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь                       ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 427 265 грн та витрати на проведення судово-психологічної експертизи в розмірі 6 547,20 грн. В інші частині позовних вимог відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд врахував час перебування позивача під слідством і судом, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності, виваженості та справедливості, в результаті чого дійшов висновку, що саме визначений ним розмір моральної шкоди є достатнім і справедливим.
		Вимоги щодо відшкодування позивачу заподіяної матеріальної (майнової) шкоди в розмірі 112 500 грн, які визначені позивачем як витрати, понесені його близькими родичами на придбання продуктів харчування, побутову продукцію, одяг та інші необхідні речі в побуті, які передавались позивачу під час перебування під вартою, суд вважає, що задоволенню не підлягають, оскільки компенсація таких витрат за рахунок держави не передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким регулюються спірні відносини, інших підстав для відшкодування заподіяної шкоди позивачем не доведено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокуратури міста Києва задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого                     2019 року змінено, вказано, що кошти на відшкодування моральної шкоди  підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року в частині стягнення витрат на проведення судово-психологічної експертизи в розмірі 6 547,20 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. В решті рішення суду залишено без змін.
		Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що кошти на відшкодування шкоди завданої державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на проведення судово-психологічної експертизи та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у їх стягненні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не взяв за основу як доказ висновок судового експерта Демяненка В. В.                  від 17 травня 2018 року № 1554/17-23.
		Залишаючи в решті без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У серпні 2019 року Заступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано оцінки усім фактичним даним, які мають значення для вирішення справи та не враховано, що постановою Деснянського районного  суду міста Києва від 26 березня 2014 року закрито кримінальну справу щодо ОСОБА_1 та інших осіб в частині обвинувачення за частиною третьою статті 364 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року. Підставою для прийняття цієї постанови слугувала декриміналізація зазначеного злочинного діяння.
		Закриття кримінальної справи у зв`язку із декриміналізацією не є реабілітуючою обставиною і виключає право позивача претендувати на відшкодування моральної шкоди.
		Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Законність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача не належить до юрисдикції цивільного судочинства та йому не може надаватися юридична оцінка у рамках розгляду вказаної цивільної справи. Звільнення позивача не може слугувати підставою для відшкодування шкоди на підставі Закону.   
		Позивачем не доведено, що виникнення хвороб спричинено внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, не досліджено причинно-наслідковий зв`язок між хворобами позивача та незаконними діями правоохоронних органів та не встановлено інших причин та часу можливого виникнення хвороб.
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		25 червня 2010 року відносно ОСОБА_1 порушено   кримінальну справу за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307 КК України.
		30 липня 2010 року щодо ОСОБА_1 та інших осіб порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 307, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України.  
		16 вересня 2010 року за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 307, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 115 КПК України.
		17 вересня 2010 року   ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення   у вчиненні злочинів, передбачених   за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 307, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України.    
		17 вересня 2010 року  постановою Голосіївського районного суду міста Києва   ОСОБА_1. обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		15 листопада 2010 року  постановою Голосіївського районного суду міста Києва строк тримання під вартою  ОСОБА_1 продовжено до трьох місяців двадцяти п`яти днів.
		10 січня 2011 року постановою Апеляційного суду міста Києва строк тримання під вартою  ОСОБА_1 продовжено до п`яти місяців двадцяти п`яти днів.
		09 березня 2011 року постановою Апеляційного суду міста Києва строк тримання під вартою  ОСОБА_1 продовжено до семи місяців двадцяти п`яти днів.
		Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня                         2014 року   ОСОБА_1 змінено запобіжний захід   у вигляді тримання під вартою в Київському СІЗО на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти в залі суду.
		Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15, частиною другою статті 368, частиною другою статті 309 КК України, та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів. Скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд до набрання вироком законної сили.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2015 року вирок Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2015 року залишено без змін.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
		30 серпня 2019 року справа № 759/17012/16-ц надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року                     № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частини перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. 
		Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року                  № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального  правопорушення,  відсутністю  у  діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. 
		Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. 
		Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду                            від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ,                    від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM,                     № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява                                      «№ 20372/11).
		Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
		За таких обставин, суд першої інстанції стягуючи на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 427 265 грн, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, врахував те, що ОСОБА_1 незаконно тривалий час перебував під слідством і судом з вини посадових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, взяв до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.  
		Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду в частині зміни рішення місцевого суду про стягнення коштів з Державної казначейської служби України, з огляду на таке.
		Відповідно до положень статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин  у справі про відшкодування   шкоди за рахунок держави є держава Україна.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України, яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
		Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
		Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державної казначейської служби України витрат на проведення судово-психологічної експертизи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказаний висновок експертизи не був взятий за основу як доказ. 
		Доводи касаційної скарги про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, не заслуговують на увагу, оскільки зміна розміру відшкодування шкоди виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі. 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
		Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
		Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.                                      
		 
		ГоловуючийВ. С. Висоцька    Судді:А. І. Грушицький     І. В. Литвиненко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...