Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/8118/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2020.
Дата набрання законної сили: 20.03.2020
Номер судового провадження: 61-10108ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 березня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/8118/17
		провадження № 61-10108св19
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Вознесенська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізьської області від 21 серпня 2018 року у складі судді: Іваненко О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Бєлки В. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2017 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.
		В обґрунтування уточненого позову, позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1769 га, кадастровий номер 2323080800:05:001:0267; земельна ділянка площею 8,6201 га, кадастровий номер 2323080800:02:015:0009 та вклад на рахунку №  НОМЕР_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України». За час життя, а саме 07 квітня 2017 року, ОСОБА_4 склав заповіт, згідно якого все належне йому майно заповів їй, ОСОБА_1 , своїй доньці. Вона на час смерті ОСОБА_4 мешкала разом з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім неї, інших відомих претендентів на спадщину немає. Після смерті ОСОБА_4 , в передбачений законодавством строк, вона в особі представника ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності від 17 травня 2017 року, звернулась до приватного нотаріуса Мелітопольського районного нотаріального округу Бондар Т. І. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Однак, нотаріус своїм листом №299/01-16 від 05 липня 2017 року відмовив у прийманні заяви та доданих до неї копій документів, оскільки для оформлення спадщини необхідне звернення безпосередньо спадкоємця, а не його представника, а також нотаріусу необхідно надати оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, але вони знаходяться у відповідача ОСОБА_2 . Після подання нею позову до суду, з`ясувалось що крім неї, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 , який до заяви надав заповіт виданий ОСОБА_3 у січні 2017 року і нотаріус завів спадкову справу. Таким чином, ОСОБА_2 був залучений до справи в якості співвідповідача.
		Із запереченнями відповідача ОСОБА_2 проти позову вона не згодна, оскільки заповіт складений 07 квітня 2018 року є чинним, він зареєстрований в реєстрі за № 14 секретарем Вознесенської сільської ради, посвідчений при свідках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
		Тому, вона просила визнати за нею, право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1769 га, кадастровий номер 2323080800:05:001:0267, земельну ділянку площею 8,6201 га, кадастровий номер 2323080800:02:015:0009, розташованих на території Вознесенської сільської ради та вклад на рахунку №  НОМЕР_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України», в порядку спадкування після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізьської області від 21 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1769 га, з цільовим призначенням «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», кадастровий номер 2323080800:05:001:0267, земельну ділянку площею 8,6201 га, з цільовим призначенням «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 2323080800:02:015:0009, які розташовано на території Вознесенської сільської ради та вклад на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України», в порядку спадкування після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Суд вважав за необхідне визнати за позивачем право власності на спадкове майно тому, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, заповіт є дійсним, із заявою про відмову від прийняття спадщини до державної нотаріальної контори не зверталася, на даний час вона у зв`язку з відсутністю оригіналів документів не має можливості надати необхідні правовстановлюючі документи для отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, однак має бажання прийняти спадщину.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 травня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року
		Аргументи учасників справи 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , є нікчемним і не може бути використаний як доказ належності спадщини ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог закону посвідчені заповіти підлягають державній реєстрації, проте 02 травня 2017 року, на момент смерті ОСОБА_3 , в спадковому реєстрі були відсутні відомості про його заповіт на користь ОСОБА_1 , такі відомості були внесені тільки 16 травня 2017 року, через 14 днів після його смерті.
		Крім того вказував, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Як правильно зазначено у відповіді нотаріуса із заявою, відповідно до частини другої статті 269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Тому за законом ОСОБА_1 не зверталася із заявою про прийняття спадщини і пропустила строк прийняття спадщини.
		Також згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ОСОБА_1 перебувала на території України тимчасово посвідку на постійне проживання не оформлювала, в судовому засіданні пояснила, що до цього в Україні не була більше десяти років, що ніяк не може бути розцінене як довготривале відрядження. ОСОБА_1 не прийняла спадщину як особа, що постійно проживала зі спадкодавцем на момент його смерті.
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.7).
		Померлий ОСОБА_3 є батьком позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с.8).
		ОСОБА_1 за життя ОСОБА_3 подарувала йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування від 24 жовтня 2002 року (а.с.9).
		До складу спадкового майна, крім вказаного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , також входить: земельна ділянка площею 0,1769 га, кадастровий номер 2323080800:05:001:0267,цільове призначення - «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд»; земельна ділянка площею 8,6201 га, кадастровий номер 2323080800:02:015:0009, цільове призначення - «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»,та вклад на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с.9-19, 72-77).
		Згідно із заповітом, складеним ОСОБА_3 07 квітня 2017 року, останній заповів ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право (а.с.20).
		20 червня 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Мелітопольського районного нотаріального округу Запорізької області Бондар Т. І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.82).
		Листом №599/01-16 від 05 липня 2017 року нотаріус відмовив у прийнятті заяви та доданих до неї копій документів, оскільки для оформлення спадщини необхідне звернення безпосередньо спадкоємця, а не його представника, а також нотаріусу не надано оригіналів документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії (а.с.95).
		Також із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Мелітопольського районного нотаріального округу Запорізької області Бондар Т. І. звернувся ОСОБА_2 , надавши заповіт від 16 січня 2017 року, складений ОСОБА_3 на його користь (а.с.56-63).
		Заповіт ОСОБА_3 07 квітня 2017 року складено та посвідчено секретарем Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області Онищенко Л. А. у присутності двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки заповідач мав вади зору і не міг особисто прочитати уголос текст заповіту. Заповіт власноручно підписаний заповідачем ОСОБА_3 та зазначеними свідками у присутності секретаря сільської ради, яка перевірила їх дієздатність та зареєструвала заповіт в реєстрі за № 14.
		Повноваження Онищенко Л. А. на вчинення нотаріальних дій підтверджено, наданою, на запит апеляційного суду, копією рішення виконавчого комітету Вознесенівської сільської ради №72 від 26 листопада 2015 року (а.с.237).
		Вчинення нотаріальної дії Онищенко О. А. - посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_3 07 квітня 2017 року підтверджується витягом з реєстру нотаріальних дій по Вознесенівській сільській раді, в якому під № 14 від 07 квітня 2017 року зазначено про вчинення нотаріальної дії: посвідчення заповіту від імені ОСОБА_3 , 1939 року народження (а.с.238- 241).
		В матеріалах справи міститься копія журналу реєстрації вихідної документації Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, в якому під реєстровим номером № 191 від 19 квітня 2017 року зазначено про направлення 19 квітня 2017 року до ДП «Національні інформаційні системи» м. Запоріжжя заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_3 від 07 квітня 2017 року № 14 (а.с.134-136).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		При вирішенні спорів у зв`язку зі спадкуванням за заповітом, суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України та враховувати, що заповідач, зокрема, має право:1) призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК України); 2) без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов`язкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК України);
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Той зі спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов`язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
		У разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем (пункт 3.22. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції чинній на час відкриття спадщини).
		Виходячи з аналізу вищевикладеного слід зазначити, що акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками, а саме односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця. Факт прийняття спадщини одним із спадкоємців породжує правові наслідки лише безпосередньо для даної особи і жодним чином не впливає на юридичне положення інших спадкоємців. Риса універсальності прийняття спадщини стосується не лише прийняття спадщини за однією підставою - за заповітом або за законом, але також поширюється і на випадки закликання спадкоємця до спадкування одночасно і за заповітом, і за законом (в тому числі в порядку спадкової трансмісії). Якщо спадкоємець здійснює волевиявлення щодо прийняття спадкового майна, залишеного на його користь за заповітом, це означає, що до нього автоматично переходить також спадщина за законом. Для придбання права на таку спадщину він не повинен її приймати яким-небудь особливим актом. Таким чином ОСОБА_1 має право на спадщину і за заповітом і за законом, як рідна донька спадкодавця ОСОБА_4 .
		Ураховуючи встановлені на підставі належним чином оцінених доказів обставини у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведеність прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки згідно довідок Вознесенської сільської ради № 905 та № 906 від 15 травня 2017 року, ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_4 мешкала разом з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , інших відомих спадкоємців окрім ОСОБА_1 немає.
		Також слід зазначити, що ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька отримала відмову в її прийнятті, в тому числі і з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 вчиняла дії спрямовані на вчасне прийняття та належне оформлення спадщини.
		Відповідно до Розділу ІІ глави 10 пунктів 4.14, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
		Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
		Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		Оскільки, судом встановлено, що позивачка в зв`язку із відсутністю оригіналів документів не має можливості надати необхідні правовстановлюючі документи для отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги та визнано право власності за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4 .
		Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. 
		Незначні, формальні порушення процедури посвідчення заповітів не можуть визнаватися підставою для недійсності цього правочину. Зокрема, несвоєчасне внесення відомостей про заповіт до Спадкового реєстру аналогічно не може визнаватися підставою для недійсності правочину.
		Аргументи наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, при їх ухваленні судами не було допущено порушень норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізьської області від 21 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                Є. В. Петров
		 
		                                                                                                          С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                          В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...