Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/4489/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2020. Зареєстровано: 26.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2020.
Дата набрання законної сили: 25.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/18571/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		25 березня 2020 року 
		Київ
		справа №461/4489/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/18571/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом громадської організації «Розвиток Громади» до Департаменту містобудування Львівської міської ради, комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» на постанову Галицького районного суду м. Львова у складі судді Городецької Л.М. від 2 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Пліша М.А., Макарика В.Я., Ільчишин Н.В. від 30 січня 2017 року, 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2016 року громадська організація «Розвиток Громади» (далі - ГО «Розвиток Громади», позивач) звернулась до Галицького районного суду м. Львова з адміністративним позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради (далі - Департамент містобудування Львівської МР, відповідач 1), комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (далі - КП «АТУ», відповідач 2), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених вивісок» № 3 від 21 січня 2016 року в частині демонтажу вивіски громадської організації «Розвиток Громади» та зобов`язати комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» повернути належну на праві власності демонтовану вивіску.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Департаментом прийнято наказ «Про демонтаж самовільно встановлених вивісок» № 3 від 21 січня 2016 року, про який ГО «Розвиток Громади» дізналась лише тоді, коли працівники КП «АТУ» примусово демонтували вивіску організації. Вважає, що відповідачами порушено порядок демонтажу вивіски, який передбачений пунктом 9 Порядку встановлення вивісок у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 692 від 22 липня 2011 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
		Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки вивіска позивача розміщена на фасаді приміщення, яке займає ГО «Розвиток Громади» на умовах договору оренди, на вивісці вказано назву організації, така вивіска має інформаційний характер і не містить закликів до придбання товару чи послуги, отримання дозвільних документів на її розміщення не потрібне. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, КП «АТУ» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
		Касаційну скаргу подано до суду 23 лютого 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 461/4489/16-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ГО «Розвиток Громади», однак розгляд справи цим судом не було закінчено.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 461/4489/16-а за касаційною скаргою ГО «Розвиток Громади» на постанову Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
		Представником скаржника подано клопотання про забезпечення його участі під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року. 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що Департаментом містобудування Львівської міської ради прийнято наказ «Про демонтаж самовільно встановлених вивісок» № 3 від 21 січня 2016 року, згідно якого вирішено демонтувати самовільно встановлену вивіску ГО «Розвиток Громади», розміщену за адресою: м. Львів, пр. Шевченка, 7.
		Відповідно до договорів оренди від 18 липня 2014 року та від 1 листопада 2016 року нежитлових приміщень та окремих інвентарних об`єктів, що належать на праві власності Об`єднанню профспілок Львівщини, передано в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 214,36 кв. м, розміщенні на 4 поверсі, що знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Шевченка, 7, для використання під офіс та ведення громадської діяльності ГО «Розвиток Громади».
		Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи ГО «Розвиток Громади» є м. Львів, пр. Шевченка, 7, офіс 27.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі КП «АТУ» зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що територія по вул. Шевченка у м. Львові, на якій розміщено вивіску ГО «Розвиток Громади», рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» віднесено до зони історичного ареалу, тому у силу пункту 3.1 Порядку встановлення вивісок у м. Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 692 від 22 липня 2011 року, (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 692) розміщення вивіски потребує попереднього погодження її проекту.
		Від представника ГО «Розвиток Громади» надійшло заперечення на касаційну скаргу КП «АТУ», в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими, з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Повноваження Департаменту містобудування Львівської МР у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про рекламу», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про охорону культурної спадщини», «Про благоустрій населених пунктів» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
		Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку.
		Зокрема, цією статтею врегульовано право виконавчих органів відповідних рад на організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, тощо.
		Статтею 1 Закону України «Про рекламу» визначено, що реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
		Цією ж статтею передбачено, що зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
		Згідно з положеннями частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
		Положеннями частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу» встановлено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.
		З аналізу вказаних правових норм вбачається, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу».
		Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 323/1360/17(2-а/323/37/17), від 18 грудня 2019 року у справі № 809/459/18, від 27 лютого 2020 року у справі № №405/4704/15-а (2-а/405/85/16).
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ГО «Розвиток Громади» на зовнішній стороні приміщення по вул. Шевченка, 7 у м. Львові , в якому на праві договору оренди здійснює громадську діяльність позивач, не вище першого поверху, розміщено вивіску, на якій зазначено назву громадської організації. Вивіска носить інформаційний характер, не містить закликів купувати продукцію чи послуги позивача.
		На цій підставі колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що вивіска не є зовнішньою рекламою у розумінні статті 1 Закону України «Про рекламу».
		Стосовно доводів скаржника про те, що розміщення вивіски по вул. Шевченка, 7 у м. Львові потребувало попереднього погодження її проекту, оскільки територія по вул. Шевченка у м. Львові віднесена до зони історичного ареалу, колегія суддів зазначає наступне.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що вул. Шевченка у м. Львові охоплена територією історичного ареалу відповідно до рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» № 1311 від 9 грудня 2005 року. 
		Відповідності до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, відносяться, пам`ятки культурної та історичної спадщини.
		Згідно з положеннями частини п`ятої статті 16 цього Закону на об`єктах благоустрою забороняється, серед іншого, самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо. 
		Відповідно до пункту 12 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування належить забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їх територій, популяризація справи охорони культурної спадщини на відповідній території. 
		Статтею 6-1 цього Закону визначено порядок надання дозволів, погоджень і висновків органами охорони культурної спадщини. 
		Зокрема, дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» розміщення реклами на пам`ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України «Про рекламу» за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. 
		Розміщення реклами на пам`ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України «Про рекламу» за участю органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 
		Зазначені органи беруть участь в оформленні дозволу на розміщення реклами шляхом погодження за зверненням органу, що видає дозвіл, без залучення суб`єкта господарювання.
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що погодження з органами охорони культурної спадщини надання дозволу вимагається для розміщення реклами на території історичного ареалу міста. Разом з тим, закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про благоустрій населених пунктів» не встановлюють вимоги отримання дозвільних документів при розміщенні вивісок. 
		Стосовно доводів скаржника про недотримання ГО «Розвиток Громади» під час розміщення вивіски Порядку № 692 колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру, строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа.
		Отже, підстави, умови та порядок надання документів дозвільного характеру визначається виключно законами. Дозвільною процедурою у розумінні Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» є, зокрема, погодження. При цьому вичерпний перелік правовідносин, на які не поширюється положення вказаного Закону, визначений статтею 2, у якій не зазначені правовідносини, що регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини». 
		Крім того, колегія суддів враховує, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2012 року у справі № 2а-1275/12/1370, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2015 року, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 692 від 22 липня 2011 року «Про затвердження порядку встановлення вивісок у м. Львові» в частині пунктів 3, 6 Порядку встановлення вивісок у м. Львові, які, зокрема, визначають необхідність погодження проекту вивіски та демонтаж самовільно встановлених вивісок.
		При цьому суди у справі № 2а-1275/12/1370 виходили з того, що положення оскаржуваного акта суперечать законодавству, оскільки згідно із статтею 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, регулюються виключно законами. Разом з тим, закони України «Про благоустрій населених пунктів», «Про охорону культурної спадщини» не встановлюють вимоги отримання дозвільних документів при розміщенні вивісок суб`єктами господарювання.
		На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених вивісок» № 3 від 21 січня 2016 року в частині демонтажу вивіски громадської організації «Розвиток Громади» є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки винесений з перевищенням наданих відповідачу повноважень.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
		Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 119).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 38).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» залишити без задоволення. 
		Постанову Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                      І.В. Желєзний 
		                                                                                                                  Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...