Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1157/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2020. Зареєстровано: 31.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2020.
Дата набрання законної сили: 26.10.2020
Результат оскарження 26.10.2020 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		30.03.2020Справа №  910/1157/20
		Господарський суд міста Києва  у складі судді Спичака О.М.
		розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу                                                                                                                           
		За позовом  Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
		до  Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум»
		про стягнення 50816,69  грн
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» про стягнення 50 816, 69 грн, з яких 41     670,70 грн основного боргу, 1     251, 36 грн інфляційних втрат,    602, 76 грн 3% річних, 5 208,33 грн пені та 2     083, 54 грн штрафу.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором № 02816/4-09 від 22.07.2003р. про надання послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в частині оплати послуг внаслідок чого у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» виникла заборгованість.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1157/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної  справи за правилами спрощеного провадження.
		Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» обов`язку вносити плату за воду, яка йде на підігрів, оскільки її вартість входить до тарифу на гаряче водопостачання. Відповідачем також вказано, що надані позивачем до матеріалів справи докази, не є належними доказами споживання саме відповідачем у період з 01.06.2018р. по 31.07.2019р. води, яка йде на підігрів. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що облік споживання за договором  № 02816/4-09 від 22.07.2003р. не здійснювався лічильниками, номери яких визначено в актах зняття показань, оскільки останні обліковують весь обсяг води, який надходить до будинку.  У відзиві відповідачем у відповідності до ст.90 Господарського процесуального кодексу України поставлено запитання відповідачу. 
		Позивачем у відповіді на відзив було вказано на безпідставність заперечень відповідача щодо невірно, на думку відповідача, визначеного коду споживача в актах про знання показань.
		Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача пояснень, оскільки, виходячи зі змісту ст.90 Господарського процесуального кодексу України, а також наявних в матеріалі справи документів, суд дійшов висновку щодо достатності останніх для прийняття обгрунтованого та справедливого рішення по суті спору, а отже недоцільності зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надати відповіді на запитання відповідача. При цьому, суд звертає увагу, що вчинення означеної процесуальної дії у відповідності до ч.6 ст.90 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду. 
		З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
		Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		           23.07.2003р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та  Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Форум» (абонент) було укладено договір №02816/4-09 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов`язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених  наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.
		За умовами п. 2.1. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р. постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна» та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.
		Згідно з п. 2.2. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.  абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.
		Пунктом 2.3 договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.  передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об`єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.
		Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.).
		Відповідно до п. 3.4. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.  абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. 
		Пунктом 3.5. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.  сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
		Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору №02816/4-09 від 23.07.2003р.).
		З огляду на встановлений  ст.204 Цивільного кодексу України  (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №02816/4-09 від 23.07.2003р. як належну підставу, у розумінні норм  ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.
		За твердженнями позивача, для обліку спожитого водопостачання відповідачу було присвоєно код 9-50010. За період з 01.06.2018р. по 31.07.2019р. постачальником було нараховано за вказаним вище кодом  плату за споживання води, яка йде на підігрів, на загальну суму 40  969, 11 грн. На оплату споживання води, яка йде на підігрів,  позивачем за вказаний вище період було виставлено через банківську установу відповідні рахунки абоненту. 
		Проте, згідно змісту позовної заяви, рахунки відповідачем сплачено не було, внаслідок чого у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» з урахуванням коригувань по сплачених субсидіях утворилась заборгованість в сумі 41  670,70 грн., що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом. 
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Виходячи із змісту Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. 
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		Отже, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставлену воду, яка йде на підігрів, позивачем повинно бути доведено суду факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків з поставки води, яка використовується для підігріву, обставини споживання відповідачем певного обсягу води, виникнення у відповідача обов`язку внести на рахунок позивача плату, строк виконання якого настав.
		Як вказувалось судом вище, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором № 02816/4-09 від 22.07.2003р. про надання послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в частині оплати послуг. Зокрема, за твердженнями позивача, для обліку спожитого водопостачання відповідачу було присвоєно код 9-50010. За період з 01.06.2018р. по 31.07.2019р. постачальником було нараховано за вказаним вище кодом  плату за споживання води, яка йде на підігрів, на загальну суму 40  969, 11 грн. Проте, згідно змісту позовної заяви, рахунки відповідачем сплачено не було, внаслідок чого у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» з урахуванням коригувань по сплачених субсидіях утворилась заборгованість в сумі 41  670,70 грн., що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом. 
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на відсутність у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» обов`язку вносити плату за воду, яка йде на підігрів, оскільки її вартість входить до тарифу на гаряче водопостачання. Відповідачем також вказано, що надані позивачем до матеріалів справи документи, не є належними доказами споживання саме відповідачем у період з 01.06.2018р. по 31.07.2019р. води, яка йде на підігрів. Зокрема, останнім наголошено, що з 2017р. позивачем як постачальником послуг укладено окремі договори з мешканцями будинку за адресою:  м.Київ, вул. Єреванська, 30, а отже, у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» відсутні підстави для оплати води, яку було спожито мешканцями квартир як окремими споживачами. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що облік споживання за договором  № 02816/4-09 від 22.07.2003р. не здійснювався лічильниками, номери яких визначено в актах зняття показань, оскільки останні обліковують весь обсяг води, який надходить до будинку. 
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги  не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Згідно зі ст. 1 Закону Україну «Про житлово-комунальні послуги» суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до ч. 1 ст 19 Закону Україну «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Статтею 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»         передбачено, що питне водопостачання - це діяльність, пов`язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - це діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод; централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
		Суб`єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення (ст. 4 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»).
		Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 року № 279 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення», яка діяла протягом спірного періоду, вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення визначено такою, що підлягає ліцензуванню.
		Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими          наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190         (далі - Правила). Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил).
		За визначенням ст. ст.          1,          14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»                    (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
		За змістом          ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»         порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
		Згідно зі          ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»         теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
		Статтею 275 Господарського кодексу України         встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
		Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених          наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до          Законів України «Про питну воду і питне водопостачання»  та «Про житлово-комунальні послуги».
		Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до          Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
		Суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
		Відповідно до п.п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених          постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.
		Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
		Саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
		З огляду на викладене вартість спожитої води, що йде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 910/23521/16, від 23.11.2018 у справі № 910/17776/17 та від 12.02.2019 у справі № 910/3286/18, від 23.01.2020р. по справі  №910/21894/16).
		Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
		Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р.  Європейського суду з прав людини  у справі «Домбо  Бегеер Б.В.  проти Нідерландів»). 
		У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини  у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Проте, всупереч обов`язку з доказування позивачем обставин перебування бойлеру, яким здійснюється підігрів води, стягнення заборгованості за яку є предметом спору, на балансі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» не надано. 
		Одночасно, в контексті наведеного судом враховано наданий відповідачем до матеріалів справи договір, укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Форум» (споживач) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Київтеплоенерго» (виконавець) №031071800510100 від 25.10.2018р. про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання, предметом якого є надання виконавцем споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
		Судом також прийнято до уваги наданий відповідачем лист №190 від 19.02.2020р. Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Київтеплоенерго», згідно змісту якого останній має окремі договори з мешканцями будинку за адресою: м.Київ, вул.Єреванська, 30. У вказаному листі наведено загальні обсяги споживання гарячої води мешканцями будинку.
		Тобто, з наведеного полягає, що відповідач отримує послуги гарячого водопостачання від Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Київтеплоенерго», а отже, у складі тарифу на гарячу воду сплачує останньому вартість холодної води, яка була використана для підігріву.
		Вказане свідчить про відсутність у відповідача додатково оплачувати воду, яка йде на підігрів, на рахунок позивача, оскільки послуги з гарячого водопостачання останнім на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» не здійснюються. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
		Одночасно, суд також вважає обґрунтованими заперечення відповідача стосовно відсутності підстав вважати надані позивачем до матеріалів справи акти зняття показань з лічильників належними доказами споживання відповідачем у спірний період води, яка йде на підігрів в межах договору №02816/4-09 від 23.07.2003р. При цьому, судом враховано наступне.
		За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Судом вище вказувалось, що зі змісту позовної заяви полягає, що для обліку постачання води, яка йде на підігрів відповідачу було присвоєно код №9-50010.
		Проте, у наданих суду актах про зняття показань з приладу обліку вказано код абонента №9-860-2. 
		Одночасно, змісту актів вбачається, що показники знімались з лічильників з номерами №1107772383 та №1208633990, тоді як згідно наданого позивачем додатку до договору № 02816/4-09 від 22.07.2003р. вбачається, що  абоненту було присвоєно код 9-10 та лічильники №04525 й №9250331-01. Доказів внесення сторонами змін до вказаного додатку матеріали справи не містять.
		Одночасно, надану позивачем разом з запереченнями на відзив Дислокацію будинків, встановлених засобів обліку теплової енергії та засобів обліку холодної води, що йде на підігрів станом на 01.09.2018р., суд до уваги не приймає, оскільки остання є додатком до договору №0920020 від 25.10.2015р., проте, ніяким чином не до договору №02816/4-09 від 23.07.2003р. До того ж, судом враховано, що у вказаній дислокації вказано, що лічильник №1107772383 вимірює обсяг постачання до квартир 1-144 у будинку по вул.Єреванській, 30 у м.Києві, а отже, не обліковує спожиті саме Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Форум» послуги. 
		Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форум» в частині стягнення 41     670,70 грн основного боргу є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, підлягають залишенню без задоволення.
		Позовні вимоги в частині стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають залишенню без задоволення як похідні.
		Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов`язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов`язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019  Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
		Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем. 
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.  
		 
		 
		Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...