Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/8359/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2020.
Дата набрання законної сили: 25.03.2020
Номер судового провадження: 61-3780ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                            
		Іменем  України                                            
		 
		25 березня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 185/8359/17
		провадження № 61-3780св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - орган опіки та піклування військово-цивільної адміністрації 
		м. Торецька Донецької області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., 
		Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.        Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку участі у вихованні дитини. 
		Позовна заява мотивована тим, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, в якому народилась дитина - ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу та на час звернення до суду з цим позовом дитина проживає з матір`ю за адресою: 
		АДРЕСА_1 . 
		З вересня 2016 року йому з боку ОСОБА_2 влаштовуються перешкоди у спілкуванні з дитиною, вона зі своєю сім`єю створює необґрунтовану, конфліктну ситуацію, використовуючи дитину як засіб маніпуляції, проявляючи неповагу до закону та прав дитини. Згоди щодо участі батька у вихованні дитини сторони у добровільному порядку не дійшли. 
		Зазначав, що він не може забирати дитину після школи, гуляти і відводити за місцем проживання матері дочки, не може провести свою дитину в поліклініку та секції для занять спортом, повноцінного проведення культурної програми. Права вільного спілкування по телефону з дочкою його також було позбавлено. ОСОБА_2 зі своїм чоловіком вже близько року формує у дитини негативне ставлення до окремо проживаючого батька в обмін на безконфліктне існування поруч з собою і членами її сім`ї. Він знаходився поруч зі своєю дочкою з самого її дитинства, щодня гуляв з нею, забирав з дошкільного закладу, забирав на вихідні до себе додому, відпочивав влітку в селі та на морі. 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити його участь у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: два рази на місяць, з 14 години першої та третьої п`ятниці до 18 години першої та третьої неділі місяця за місцем реєстрації батька за адресою: 
		АДРЕСА_2 , або за місцем його тимчасового проживання, як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_3 з можливістю відвідування родичів, проведення культурної програми, як у м. Донецьку, так і по території всієї України; під час шкільних канікул, першої їх частини, відповідно до розкладу занять, ОСОБА_4 , або треті особи, у яких перебуває дитина, повинні передати дитину батькові для оздоровлення, спільного відпочинку, проведення культурної програми і відвідування родичів, як за місцем реєстрації батька за адресою: 
		АДРЕСА_2 , так і за місцем його тимчасового проживання, як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_3 ; надати право на тимчасове вивезення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 
		м. Донецька на територію України і повернення назад у м. Донецьк за місцем проживання дитини, без супроводу і нотаріально завіреної заяви матері, на період участі його у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначеного судом, для оздоровлення, спільного відпочинку, проведення культурної програми і відвідування родичів; не перешкоджати спілкуванню його з дочкою за допомогою засобів зв`язку; у разі зміни планів матір`ю дитини час спілкування батька переходить на наступну п`ятницю календарного тижня, або додається до частини шкільних канікул, на вибір.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлена участь ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом регулярного особистого та за допомогою засобів зв`язку спілкування, в наступному порядку: два рази на місяць з 14-00 години першої та третьої п`ятниці до 16-00 години першої та третьої неділі за місцями проживання батька за адресою: 
		АДРЕСА_2 , або АДРЕСА_3 , або в іншому звичному для дитини місці, з можливістю відвідування родичів, проведення культурної програми; у канікулярний період у першій половині шкільних канікул відповідно до розкладу занять, за місцями проживання батька за адресою: 
		АДРЕСА_2 , або 
		АДРЕСА_3 , а також для оздоровлення, спільного відпочинку на території України.
		За домовленістю з матір`ю дитини у разі зміни обставин (хвороба, зміна розпорядку шкільних занять та інше) вказаний порядок може бути змінений у кожному конкретному випадку за обов`язкової умови, щоб загальний встановлений час спілкування батька з дитиною не був зменшений.
		Для виконання вищевстановленого порядку спілкування з дитиною надано дозвіл на тимчасовий в`їзд та виїзд малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу та супроводу матері, ОСОБА_2 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, з тимчасово окупованої території м. Донецька на територію України, в супроводі батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, з дня набрання цим рішенням законної сили і на час дії встановленого порядку спілкування з дитиною (до зміни обставин).
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначений порядок спілкування батька з дочкою не буде порушувати режиму розвиваючих занять та відпочинку дитини, сталий уклад життя сторін, є доцільним, відповідає інтересам дитини та не суперечить законним інтересам позивача і відповідача.Оскільки суд передбачав порядок спілкування з дитиною батька, як на тимчасово окупованій території України (м. Донецьк), так і на підконтрольній території, позовні вимоги в частині надання позивачу дозволу на тимчасове вивезення дитини з м. Донецька на територію України і повернення назад у м. Донецьк за місцем проживання дитини, без супроводу, і нотаріально завіреної заяви матері, також підлягають задоволенню.
		З оглядом на те, що суд не може вирішувати питання щодо прав та обов`язків осіб, які не брали участь у справі, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо обов`язку третіх осіб, у яких може знаходиться дитина, передати дитину батькові для спілкування, оскільки позивач не вказав цих осіб, до участі у справі вони не залучались. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 
		від 21 травня 2018 року змінено у частині визначення порядку участі у вихованні дитини, встановивши участь ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом регулярного особистого та за допомогою засобів зв`язку спілкування, в наступному порядку: два рази на місяць з 14-00 години першої та третьої п`ятниці до 19-00 години першої та третьої суботи, з повідомленням матері щодо місця перебування дитини, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування батька на території України, в тому числі на тимчасово окупованій території у м. Донецьку, з правом в цей період відвідувати місця оздоровлення та культурно - розважальні заходи, що не заборонені для дитини відповідного віку; у канікулярний період у першій або другій половині шкільних канікул за домовленістю з матір`ю, ОСОБА_2 , за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування батька на території України, в тому числі на тимчасово окупованій території у м. Донецьку, з правом в цей період спільно відпочивати, відвідувати місця оздоровлення та культурно - розважальні заходи, що не заборонені для дитини відповідного віку.
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року у частині надання дозволу на тимчасовий в`їзд та виїзд малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу та супроводу матері, ОСОБА_2 громадянки України, з тимчасово окупованої території м. Донецька на територію України, в супроводі батька ОСОБА_1 громадянина України, з дня набрання цим рішенням законної сили і на час дії встановленого порядку спілкування з дитиною (до зміни обставин), скасовано, відмовлено у цій частині у задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що дитина проживає разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_2 , на території тимчасово непідконтрольній Україні (в м. Донецьку), але батько бажає з нею спілкуватися та приймати активну участь у вихованні дитини. Отже, врахувавши конкретні обставини по справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення порядку участі батька у вихованні дитини. Проте, суд апеляційної інстанції вважав, що встановлений судом першої інстанції порядок участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною, підлягає зміні.
		При цьому, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідачка заперечувала проти надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини у супроводі позивача, а тому позовні вимоги щодо надання судом дозволу на тимчасове вивезення дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з м. Донецька і повернення назад у м. Донецьк за місцем проживання дитини, без супроводу і нотаріально завіреної заяви матері, на період участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, є передчасними.
		Крім того, звертаючись з вимогами про надання такого дозволу, позивач не зазначив конкретне місце перебування дитини, часовий проміжок перебування у цьому місці, що суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків батьків стосовно виховання дитини, та може призвести до фактичного позбавлення можливості матері дитини знати про її місцезнаходження.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду                 ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року справу за позовом  
		 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку участі у вихованні дитини призначено до судового розгляду.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно зменшив години проведення часу з ним дочки, порушивши при цьому принцип рівності обох батьків у вихованні дитини. У позовній заяві він зазначав, що відповідачка відмовляється надавати нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини з м. Донецька на територію України, цим доводам апеляційний суд не надав належної оцінки. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження 
		серії НОМЕР_1 , виданого 09 квітня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку (а. с. 7).
		Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 26 квітня 
		2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 
		13 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції м. Донецька Донецької області, запис акту № 542 від 13 вересня 2008 року, розірвано (а. с. 8).
		Згідно довідки Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 
		від 17 жовтня 2017 № 14.15-18557, на виконанні перебуває виконавчий лист № 256/9268/13-ц від 03 березня 2014 року, виданий Калініським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заробітку ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини. За період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року було стягнуто аліменти на користь стягувача у розмірі: у квітні 2017 року в сумі 673,50 грн, у травні 2017 року - 706,00 грн, у червні 2017 року - 
		706,00 грн, у липні 2017 року - 706,00 грн, у серпні 2017 року - 706,00 грн, у вересні 2017 року - 706,00 грн (а. с. 71).
		Відповідно до довідки № 310 від 22 травня 2017 року на території Олександропільської сільської ради Ясинуватського району Донецької області ОСОБА_1 має на праві власності земельну ділянку (а. с. 150).
		Орган опіки та піклування військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області повідомив, що у зв`язку з тим, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_2 , мешкають на території тимчасово непідконтрольній Україні (у м. Донецьку), немає можливості, згідно діючого законодавства України, скласти висновок у справі про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення позивачу порядку участі у вихованні дитини (а. с. 122-123).
		Службою у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно акта від 26 лютого 2018 року квартира тепла, світла, у кімнатах прибрано, достатньо спальних місць, є постільна білизна, гігієнічні засоби, продукти харчування, місце для виконання домашніх завдань у разі необхідності. Зазначене житло позивач винаймає, проживає один. За результатами перевірки встановлено, що за вказаною адресою проживання ОСОБА_1 створено належні умови проживання для дитини, із бесіди встановлено, що батько бажає приймати участь у вихованні своєї дочки 
		(а. с. 121).
		2.        Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України). 
		Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
		Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
		При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
		Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення систематичних побачень, спільного відпочинку та відвідування місць оздоровлення та культурно-розважальних центрів. Час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку дитини та її можливої зайнятості у будні дні у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах.
		Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.
		31 серпня 2016 року за № 626-р Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції інтегрованого управління кордонами», яким у пункті 2 частини сьомої на Адміністрацію державної прикордонної служби України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Міністерство інфраструктури України, Національну поліцію України, та інші державні органи (за згодою), поклав функцію щодо забезпечення розвитку співробітництва та координації діяльності суб`єктів інтегрованого управління кордонами шляхом удосконалення механізму контролю за додержанням прикордонного режиму, координації діяльності державних органів з питань додержання режимів на державному кордоні та в контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.
		Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) 14 квітня 2017 року за № 222 - затверджено «Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», відповідно до пункту 5.1.1. якого в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
		Згідно з пунктом 5.1.2. зазначеного Положення виїзд з тимчасово неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження (паспорта), а також будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.
		Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (підпункти 1, 2 пункту 4 цих Правил).
		Отже, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідачка заперечувала проти надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини у супроводі позивача, а тому позовні вимоги щодо надання судом дозволу на тимчасове вивезення дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з м. Донецька і повернення назад у м. Донецьк за місцем проживання дитини, без супроводу і нотаріально завіреної заяви матері, на період участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, є передчасними.
		При цьому, Верховний Суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, враховує межі доводів касаційної скарги й встановлені конкретні обставини щодо права батька на участь у вихованні дитини, яке підлягає захисту, й ті обставини, що така участь батька у спілкуванні з дитиною, яка проживає на тимчасово неконтрольованій Україні території у зв`язку із зазначеними обставинами на підставі судового рішення, яке має бути виконуваним і виконання якого не може гарантуватись державою, проте ці обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог та позбавлення батька такого законного права.
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка відмовляється надавати нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини з м. Донецька на територію України не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що позивач не зазначив конкретне місце перебування дитини, часовий проміжок перебування у цьому місці, що суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків батьків стосовно виховання дитини, та може призвести до фактичного позбавлення можливості матері дитини знати про її місцезнаходження.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішень, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		Судді:                                                                                               О. М. Осіян 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара
		С. Ф. Хопта
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...