Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/7486/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2020.
Дата набрання законної сили: 09.04.2020
Номер судового провадження: 61-37342ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 квітня 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 753/7486/17
		провадження № 61-37342св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») про захист прав споживача, стягнення страхової суми, відшкодування моральної шкоди.
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 10 вересня 2016 року приблизно о 14:00 год. у смт Гостомель Київської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Шкода», д/н  НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху України, у результаті чого загинула її матір, ОСОБА_3 .
		Постановою Прокуратури Київської області від 26 січня 2017 року закрито кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України у зв`язку зі смертю підозрюваного.
		На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом № АЕ/92022195 зі строком дії з 25 квітня 2016 року до 24 квітня 2017 року, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, становить 200 000, 00 грн, з «нульовою» франшизою.
		20 лютого 2017 року позивач звернулася до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про стягнення страхового відшкодування, які вона понесла на лікування матері, яка після аварії десять днів знаходилася в реанімаційному відділенні лікарні, на поховання та на відшкодування моральної шкоди. За наслідками розгляду цієї заяви позивач отримала від відповідача 34 734, 06 грн, що не відповідає реальним збитками та понесеній моральній шкоді. Вважає, що ця сума має становити сума в 165 265, 94 грн, яку складає різниця між страховою сумою (ліміт відповідальності) - 200 000, 00 грн на одного потерпілого, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, та сплаченою ПАТ «НАСК «Оранта» сумою страхового відшкодування у розмірі 34 734, 06 грн (200 000, 00 - 34 734, 06 грн).
		Заявник просила врахувати, що загальні збитки становлять 214 265, 61 грн, а оскільки ця сума виходить за межі максимального страхового відшкодування, розмір страхового відшкодовування має бути в межах визначеного договором. Сума визначена з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, та пенею.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 129 126, 55 грн страхового відшкодування та 1 291, 26 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку, що згідно з платіжними квитанціями та накладними, наданими суду позивачем, сума, яку належить стягнути на користь позивача, становить 163 863, 61 грн. Однак, враховуючи, що відповідач добровільно сплатив страхове відшкодування у розмірі 34 734, 06 грн, тому, за висновками суду першої інстанції, позовні вимоги про виплату страхового відшкодування підлягають задоволенню у розмірі 129 126, 55 грн.
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю потерпілого, та на відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові. В частині вимог про стягнення відшкодування витрат на лікування і поховання судом змінено рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, зменшено стягнуту судом суму з відповідача на користь ОСОБА_1 в частині витрат на поховання - до 6 555, 60 грн, в частині витрат на лікування - до 129, 52 грн, разом стягнуто  6 685, 12 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач не навела суду доказів того, що вона чи інші члени сім`ї на день смерті ОСОБА_3 перебували на її утриманні або мали право на одержання від неї утримання, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 52 000, 00 грн як розміру шкоди, завданої смертю потерпілого у порядку статті 1200 ЦК України, задоволенню не підлягають.
		Крім того, суд апеляційної інстанції констатував відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 17 400, 00 грн, оскільки ця виплата здійснена страховиком у добровільному порядку і виплачена 10 квітня 2017 року відповідно до вимог статті 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Максимальна сума на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, яка могла бути виплачена позивачу, становить 17 400, 00 грн. Страховиком за заявою позивача добровільно компенсовано її витрати на поховання та встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 10 844, 40 грн, відповідно до документів, наданих на підтвердження цих витрат. Як встановлено судом, реальні витрати позивача на спорудження та монтаж надгробного пам`ятника становили, відповідно, 56 880, 00 грн та 20 000, 00 грн, а тому апеляційний суд визнав правомірним задовольнити позов в цій частині частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 6 555, 60 грн, що становить різницю між виплаченою позивачу сумою і максимальною компенсацією, яка могла бути виплачена позивачу на ці витрати.
		Суд також зазначив, що страховиком за зверненням позивача вже було виплачено 6 489, 66 грн як компенсація витрат на лікування потерпілої в ДТП, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в цій частині сума у розмірі 129, 52 грн, тобто різниця між фактично понесеними витратами та сумою, яка була добровільно виплачена страховою компанією.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у травні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1200 ЦК України, відповідно до якої позивач має право на відшкодування шкоди як особа, яка на момент смерті матері мала право на одержання від неї утримання. Суд не звернув увагу, що позивач є особою з інвалідністю третьої групи, а тому на неї поширюється дія пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX 
		(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у травні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 2016 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Шкода», д/н  НОМЕР_1 , і, рухаючись на проїзній частині у смт Гостомель Київської області, у порушення Правил дорожнього руху, здійснив ДТП, в результаті якої заподіяні тілесні ушкодження пасажирці цього автомобіля - матері позивача ОСОБА_3 , яка 21 вересня 2016 року від отриманих в результаті ДТП тілесних ушкоджень померла у лікарні.
		Встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну третім особам, була застрахована відповідачем ПАТ «НАСК «Оранта», відповідно до страхового полісу від 25 квітня 2016 року, АЕ/92022195, на термін до 24 квітня 2017 року.
		Згідно із зазначеним страховим полісом ліміт відповідальності страховика на кожну особу, якій заподіяно шкоду життю чи здоров`ю у результаті неправомірних дій ОСОБА_2 під час керування ним автомобілем марки «Шкода», д/н  НОМЕР_1 , складав 200 000, 00 грн.
		За зверненням від 20 лютого 2017 року позивача, яка є дочкою померлої у ДТП ОСОБА_3 , про виплату страхового відшкодування, страховик 10 квітня 2017 року відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сплатив страхове відшкодування у розмірі 34 734, 06 грн, зокрема: розмір збитку за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілої, у сумі 6 489, 66 грн; шкоду, пов`язану зі смертю потерпілої, у сумі 28 244, 40 грн, що складається з витрат на поховання та влаштування надгробного пам`ятника у сумі 10 844, 40 грн, а також відшкодовано моральну шкоду у сумі 17 400, 00 грн.
		На повторне звернення позивача до відповідача від 13 квітня 2017 року переглянути виплачену суму в бік збільшення листом від 11 травня 2017 року за № 09-02-12/4440 страховик повідомив позивача, що страхова сума їй виплачена відповідно до наданих нею документів, які підтверджують понесені витрати, а тому, відповідно до вимог статті 1200 ЦК України, вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для виплати всіх сум, які вимагає позивач, необхідні документальні підтвердження понесених витрат.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язуєтьсяу разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
		Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
		Відповідно до статті Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
		Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		За вимогами статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
		Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
		Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.
		З огляду на наведене положення доводи касаційної скарги про те, що позивач доглядала внуків померлої, а тому мала право на одержання утримання від ОСОБА_3 , є необґрунтованими, оскільки лише факт догляду внуків померлої є недостатнім. Позивач мала довести, що на момент смерті ОСОБА_3 вона була її членом сім`ї та не працювала.
		Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, позивач є особою з третьою групою інвалідності, а тому мала право на утримання від матері, оскільки за положенням статті 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
		Отже, відповідно до наведеного правила, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей не безумовно, а за наявності таких фактів: 
		1) діти потребують матеріальної допомоги; 2) батьки можуть надавати таку допомогу.
		У разі невстановлення наведених обставин у батьків не виникає відповідного обов`язку, а, відповідно, у повнолітніх непрацездатних дітей не виникає такого права.
		Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не надала належних доказів на підтвердження її права на утримання від померлої матері.
		Окрім цього, статтею 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами, однак позивач просила стягнути зазначену шкоду єдиним платежем, що суперечить вимогам законодавства.
		За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Верховним Судом враховано, що касаційна скарги містить доводи виключно щодо незаконності рішення суду апеляційної інстанції щодо відмови у стягненні страхового відшкодування за пунктом 27.2 статті 27 Закону України 
		«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», інших доводів касаційна скарга не містить, а тому у інших частинах відповідно до обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, рішення суду не переглядалось.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                              С. О. Погрібний
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...