Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/475/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2020. Зареєстровано: 22.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2020.

Результат оскарження 07.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції із закриттям провадження
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		22 квітня 2020 року                               м. Київ                              № 640/475/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу, за  позовами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до          Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича про визнання відсутності повноважень, 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач-1) до Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича (далі також - відповідач) в якому позивач-1 просить суд визнати відсутність повноважень у Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича на прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року.
		Ухвалою суду від 14 січня 2020 року було відкрито провадження в даній справі.
		Також, ухвалою суду від 07 лютого 2020 року вирішено об`єднати до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи № 640/475/20, № 640/480/20 (позивач - ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , позивач-2)) та № 640/477/20 позивач - ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , позивач-3)), присвоївши об`єднаним справам загальний № 640/475/20, оскільки різними позивачами пред`явлено позовні вимоги аналогічного змісту до одного й того самого відповідача.
		Зазначені позови містять аналогічні обґрунтування  позовних вимог, в яких позивачі посилаються на відсутність у відповідача повноважень для скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, оскільки, в тому числі, такі дії були вчинені відповідачем поза межами строків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
		Представником Офісу Генерального прокурора було надано заперечення щодо заявлених позовних вимог, за змістом якого позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що відповідач діяв  в межах спірних правовідносин згідно наданих йому законом повноважень.
		Позивачами надано суду відповідь на відзив , в якій висловлено незгоду з доводами, наведеними останнім. 
		Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, власником 86,8% акцій ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») є компанія Quickcom Limited (Республіка Кіпр), основним акціонером (бенефіціаром) якої є позивач-1.
		Водночас, позивач-2 у період з 24 квітня 2014 року по 21 листопада 2014 року займав посаду Голови спостережної ради ПАТ «ВіЕйБі Банк».
		Крім того, позивач-3 у період з 09 лютого 2012 року по 19 листопада 2014 року займав посаду Голови правління ПАТ «ВіЕйБі Банк».
		13 жовтня 2014 року між Національним банком України (Кредитор) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (Позичальник) в особі Голови правління ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 43, відповідно до якого кредитор надав Позичальнику стабілізаційний кредит на суму 1 200 000 000, 00 грн.
		Щодо фактів можливого зловживання службовими особами Національного Банку України під час прийняття рішення про надання ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошових коштів за кредитним договором № 43 від 13 жовтня 2014 року та можливого привласнення наданих грошових кредитних коштів службовими особами ПАТ «ВіЕйБі Банк» Національним антикорупційним бюро України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 статті 191, ч. 2 статті 364, ч. 4 статті 358, ч. 2 статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		В межах вказаного кримінального провадження здійснювались процесуальні та слідчі дії відносно, зокрема, службових осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк» - голови правління, заступника голови правління, членів Спостережної ради ПАТ «ВіЕйБі Банк».
		22 лютого 2019 року Генеральним прокурором Луценком Ю.В. відповідно до вимог статті 216, ч. 5 статті 218 КПК України, в порядку вирішення спору про підслідність, визначено підслідність кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 5 статті 191, ч. 2 статті 364, ч. 4 статті 358, ч. 2 статті 366 КК України, у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року за Головним слідчим управлінням Національної поліції України.
		Відповідно до Постанови Генерального прокурора Луценка Ю.В. від 22 лютого 2019 року про визначення групи прокурорів, визначено у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року для здійснення повноважень прокурора групу прокурорів у складі: Березіна М.Г. , Богданова О.О. , Васенкова П.В., Шимончука А.О., Устименко О.І., Райкуна О.С., Грицая Ю.І.
		09 серпня 2019 року начальником відділу Головного слідчого управління Національної поліції України Лиськом М.В. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року у зв`язку з відсутністю в діяннях службових осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк», Національного банку України, TOB «Бізнес-Центр «Експертиза» складу розслідуваних кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 5 статті 191, ч. 2 статті 364, ч. 4 статті 358, ч. 2 статті 366 КК України.
		На виконання вимог ч. 6 статті 284 КПК України, начальником відділу ГСУ НП України Лиськом М.В. 09 серпня 2019 року було надіслано постанову від 09 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження, адресовану прокурору, який входить до складу групи прокурорів, - Васенкову П.В. 
		05 вересня 2019 року до ГСУ НП України було направлено лист № 04/2/4-5396-19 за підписом процесуального керівника - прокурора Генеральної прокуратури України Васенкова П.В., з якого вбачається, що за результатами вивчення установлено, що рішення про закриття кримінального провадження прийнято обґрунтовано та у відповідності до вимог кримінального законодавства.
		Разом з тим, постановою відповідача від 18 вересня 2019 року скасовано постанову начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції України Лиська М.В. про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року.
		Вважаючи, що у відповідача відсутні повноваження щодо прийняття такого рішення, позивачі звернулись до суду з даними адміністративними позовами.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
		Щодо питання про можливість здійснення розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),  юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
		Статтею 303 КПК України визначено рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.
		Так, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
		1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
		2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
		3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
		4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
		5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
		6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
		7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
		8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
		9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;
		10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
		11) відмова слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9 1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
		Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
		Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
		У той же час, вирішуючи питання поширення юрисдикції адміністративного суду на вказану справу, суд виходить з того, що предметом її розгляду не є оцінка правомірності рішення, дії або бездіяльності відповідача, які віднесені до сфери кримінального судочинства.
		Виходячи зі змісту вимог, заявлених позивачами у вказаній адміністративній справі, судом встановлено, що вони стосуються визначення наявності або відсутності повноважень у Каська В.В., як Першого заступника Генерального прокурора, на вчинення певних юридично значимих дій/прийняття рішень, виходячи з особливостей повноважень адміністративної посади, яку він обіймав, тобто як суб`єкта владних повноважень, а не виходячи з повноважень прокурора у кримінальному провадженні, призначеного в порядку статті 37 КПК України під час проведення досудового розслідування (провадження). 
		При цьому, позовні вимоги про встановлення відсутності повноважень прокурора не віднесені до самостійного предмету скарги (спору), передбаченого ч. 1 статті 303 КПК України, а за своїм змістом не можуть вважатися скаргою, що стосується його рішення, дії чи бездіяльності у кримінальному провадженні, оскільки наслідки розгляду справи з урахуванням обраного позивачами способу захисту порушеного права, не стосуються скасування судом певного рішення в кримінальному провадженні або визнання дій/бездіяльності відповідача в ньому протиправними.
		Суд також враховує, що питання правомірності постанови відповідача про скасування постанови про закриття кримінального провадження вже вирішувалось Печерським районним судом міста Києва в межах розгляду справи № 757/56506/19к, за наслідком чого, ухвалою від 15 листопада 2019 року було встановлено неможливість оскарження в передбаченому КПК України порядку постанови Першого заступника Генерального прокурора про скасування постанови про закриття кримінального провадження, в наслідок чого відмовлено в задоволенні скарги на таке рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		          Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		          Відповідно до ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Отже, спір між позивачами, що є фізичними особами та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, щодо відсутності у нього під час вчинення дій (прийняття рішення) відповідних повноважень, не передбачає іншого порядку судового провадження (в порядку кримінального судочинства), є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 
		Таким чином, дана справа не може бути вирішена в порядку кримінального судочинства.
		Більше того, як вбачається з долучених до матеріалів справи ухвал слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року (справа №757/65585/19-к), від 27 грудня 2019 року (справа № 757/66828/19-к) та від 28 грудня 2019 року (справа № 757/66843/19-к), за наслідком розгляду скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . про визнання відсутності повноважень у Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича при прийнятті постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року були прийняті рішення про відмову у задоволенні поданих скарг з огляду на те, що заявлені вимоги скаржників не можуть бути предметом розгляду слідчим суддею, оскільки таке оскарження не передбачене КПК України. При цьому, вказані судові рішення містять посилання на те, що скаржники не позбавлені права звернутись з відповідними позовами щодо питань, викладених у скаргах, в порядку адміністративного судочинства.
		Таким чином вбачається, що неодноразово звертаючись за захистом своїх порушених прав в порядку кримінального судочинства позивачами не було отримано відповідного захисту з причин неврегулювання КПК України порядку як оскарження постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження, так і визнання відсутності у відповідача повноважень на прийняття такого рішення. При цьому, судовими рішеннями позивачам було надано вказівку на те, що їх права та інтереси можуть бути захищені, у визначений ними спосіб, в порядку адміністративного судочинства.
		За таких обставин суд доходить висновків, що, за умови відсутності процесуально встановленої можливості щодо оскарження дій відповідача в порядку кримінально - процесуального судочинства, такі дії підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
		При цьому протилежний висновок буде обумовлювати неможливість оскарження дій та рішень посадової особи - суб`єкта владних повноважень, що, на думку суду, суперечить вищенаведеним нормам Конституції України.
		Водночас, відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Право «на розгляд справи» означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення цього органу є джерелом права в Україні та відповідно підлягають прямому застосуванню судами України, а згідно з положеннями статті 8 КАС України принцип верховенства права тлумачиться з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Так, 09 березня 2017 року Європейським судом з прав людини було прийняте остаточне рішення по справі «Кузьменко проти України» (Заява № 49526/07). У вказаній справі, заявник звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання дій працівників міліції протиправними та стягнення моральної шкоди. Однак, національним адміністративним судом було відмовлено у відкритті провадження за його позовом, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства з підстав необхідності оскарження дій працівників міліції в порядку кримінального судочинства. До Суду заявник звернувся із заявою, в якій, зокрема, скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на відсутність доступу до суду у зв`язку із відмовою національних судів розглянути його скаргу на незаконний обшук квартири (оскарження якого в порядку кримінального судочинства також не передбачалось). Суд розглянув та задовольнив скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, пославшись на свою попередню практику у справах проти України, в яких вже розглядав процедуру оскарження дій органів досудового розслідування в порядку, встановленому КПК України.
		У цій справі Суд дійшов висновку про порушення самого права на доступ заявника до суду і констатував порушення п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на відмову національних судів розглядати позов заявника та їх подальше відсилання заявника до процедури, яка не забезпечувала швидкий та ефективний розгляд.
		Враховуючи викладене та відсутність можливості швидкого та ефективного засобу правового захисту прав та інтересів позивачів шляхом оскарження дій Першого заступника Генерального прокурора щодо винесення постанови від 18 вересня 2019 року в порядку кримінального судочинства, про що було зазначено вище, суд доходить висновку про те, що вказана справа в межах заявлених позовних вимог підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Аналогічної думки щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на спірні правовідносини дотримується і ВП «Центр судової експертизи та експертних досліджень» ДП ІСС ДСА України у наданому експертному висновку №006-АНО/20 від 23 березня 2020 року.
		Щодо доводів відповідача про те, що спір з приводу встановлення наявності чи відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень може мати місце виключно за позовом іншого суб`єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 5 КАС України, кожна особа має право, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У той же час, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		За приписами ч. 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
		При цьому, згідно з ч. 4 статті 5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.          
		Суд звертає увагу, що ч. 1 статті 19 КАС України не містить чітко визначеного переліку спорів на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, як і жодних обмежень права фізичних або юридичних осіб - позивачів на судовий захист, а п. 3 та п. 5 ч. 1 статті 19 КАС України лише конкретизують спори у яких суб`єкт владних повноважень може виступати в якості позивача та відповідача одночасно, зокрема у «компетеційних спорах».
		У той же час за приписами п. 5, п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Тобто, закріплене на рівні п. 3, п.5 ч. 1 статті 19 КАС України правило щодо юрисдикції адміністративних судів лише конкретизує можливість звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом щодо реалізації компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, іншим суб`єктом владних повноважень. При цьому, право кожної особи, в тому числі фізичної, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень, прямо закріплене ч. 1 статті 5 КАС України та не може бути обмежене.
		Більше того, в силу вимог ч. 2 статті 5 КАС України суд, у разі необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зобов`язаний здійснити такий захист в інший спосіб, який не суперечить закону. А оскільки такий спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів як встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень не суперечить закону, він може бути використаний для захисту фізичних осіб.
		Відповідно до вимог статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Таким чином, відповідні доводи відповідача є необґрунтованими, право позивачів звертатися з позовами про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень для захисту своїх прав, свобод та інтересів є гарантованим вищенаведеними нормами чинного законодавства.
		Щодо суті заявлених позивачами вимог, суд зазначає наступне.
		Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 статті 1 КПК України; тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Статтею 3 КПК України, зокрема, надано визначення терміну «керівник органу прокуратури» та «прокурор»:
		п. 9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень;
		п. 15) прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.
		За приписами статті 15 Закону України «Про прокуратуру», прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13)  прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури.
		Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
		Отже, поняття «прокурор» в розумінні КПК України включає в себе керівник органу прокуратури, як складову частину вказаного визначення.
		При цьому, за ч. 1 статті 37 КПК України, прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування.
		Згідно з п. 7 ч. 2 статті 36 ПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих.
		У той же час відповідно до ч. 6 статті 36 КПК України, Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.
		Відповідно до ч. 6 статті 284 КПК України, копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових вимог суд доходить наступних послідовних висновків:
		-          частина 6 статті 284 КПК України є спеціальною нормою, яка визначає повноваження прокурора щодо скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження. Вказане положення не суперечить наведеним вище приписам статті 36 КПК України, проте доповнює їх, зокрема, встановлюючи часові рамки для застосування;
		-          повноваженнями щодо скасування незаконних та необґрунтованих постанов слідчих наділений прокурор в незалежності від того, чи є прокурор керівником органу прокуратури. 
		-          повноваження прокурора (керівника органу прокуратури) щодо скасування незаконної та необґрунтованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження обмежені строком у 20 днів з моменту отримання такого рішення у відповідності до приписів  ч. 6 статті 284 КПК України;.
		Таким чином, скасування будь-ким з прокурорів постанови слідчого про закриття кримінального провадження поза межами 20-денного строку свідчить про прийняття відповідного рішення/вчинення дій за межами повноважень, визначених ч. 6 статті 36 та ч.6 статті 284 КПК України.
		Як вбачається з постанови відповідача від 18 вересня 2019 року, якою скасовано постанову начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції України Лиська М.В. про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, вона була прийнята саме на підставі вимог, в тому числі, статей 36 та 284 КПК України. Відповідно, відповідач при її прийнятті може вважатись таким, що діяв в межах наданих йому законом повноважень, виключно у разі дотримання наведених вище вимог.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, копія постанови від 09 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року була отримана Генеральною прокуратурою України 12 серпня 2019 року. Отже, в силу вимог ч. 6 статті 284 КПК України, останнім днем строку для можливого її скасування було 02 вересня 2019 року (з урахуванням завершення такого строку у вихідний день). Відповідно, починаючи з 03 вересня 2019 року у відповідача були відсутні повноваження на прийняття постанови про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.
		Водночас, вказана постанова прийнята відповідачем 18 вересня 2019 року, тобто з пропуском двадцятиденного строку, що визначений ч. 6 статті 284 КПК України, а отже, поза межами визначених йому законом повноважень КПК України.
		Наведена позиція суду узгоджується, у тому числі, з Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 23 січня 2020 року та зазначеною вже вище ухвалою Печерського районного суду від 15 листопад 2019 року у справі № 757/56506/19-к. Зокрема, приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що постанова Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року прийнята ним поза межами строків та без відповідних повноважень, але підстави для її скасування відсутні через те, що стаття 303 КПК України не передбачає можливість оскарження такої постанови в порядку кримінального судочинства.
		Також, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, жодних доводів, які б спростовували вказані висновки суду у поданому відзиві не навів, а обмежився лише цитуванням вищенаведених норм КПК України, яким була надана оцінка під час розгляду даної адміністративної справи.
		Таким чином, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення адміністративного позову. 
		Водночас, визначене позивачами формулювання позовних вимог, з огляду на наведені вище висновки суду, носить загальний характер, а тому вони підлягають задоволенню шляхом визнання з 03 вересня 2019 року відсутніми повноваження, передбачені ч. 6 статті 36 та ч. 6 статті 284 КПК України, у Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича на прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року поза межами двадцятиденного строку, визначеного ч. 6 статті 284 КПК України.
		Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		1)          чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2)          чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. 
		Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені у справі обставини та відповідні їм положення законодавства, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Адміністративні позови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання відсутності повноважень - задовольнити.
		Визнати з 03 вересня 2019 року відсутніми повноваження, передбачені ч. 6 статті 36 та ч. 6 статті 284 КПК України, у Першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича на прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року поза межами двадцятиденного строку, визначеного ч. 6 статті 284 КПК України.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_3 понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.    
		 
		 
		Суддя                                                                                                С.К. Каракашьян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...