Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/112/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 23.04.2020. Зареєстровано: 23.04.2020. Оприлюднено: 24.04.2020.

Результат оскарження 11.08.2020 Сьомий апеляційний адміністративний суд: змінено постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		м. Вінниця
		 
		13 квітня 2020 р.                                                                    Справа № 120/112/20-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді: Альчука М.П., 
		за участю секретаря судового засідання: Бабія М.С.  
		позивача: ОСОБА_1 
		представника відповідачів: Самборської Я.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
		за позовом: ОСОБА_1   
		до: Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, шостої кадрової комісії  
		про: визнання протиправним та скасування індивідуального акту, поновлення на роботі, стягнення коштів, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, шостої кадрової комісії, про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, наказу про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з підстави неуспішного проходження атестації відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a>.
		Одночасно позивач вказує на порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій, порушення шостою кадровою комісією процедури проведення співбесіди в рамках атестації, невмотивованість та необґрунтованість рішення комісії про його професійну некомпетентність, порушення відповідачами вимог трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення, заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів.
		Представником відповідачів, від імені Офісу Генерального прокурора, надано відзив на позовну заяву, в якому, зазначаючи про прийняття оскаржуваних рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України, просить у задоволенні позову відмовити. 
		Зокрема зазначає, що <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> запроваджено реформування системи органів прокуратури. На виконання Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону, з метою переведення позивача на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за його заявою, під час атестації, яка здійснювалася відповідною кадровою комісією, за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, що стало законною підставою для видання Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури у відповідності до пп. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону. При цьому, представник відповідачів посилається на дискреційні повноваження комісії при ухваленні рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації.
		Також представник наголошує, що норми <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">Закону України "Про прокуратуру"</a> в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
		У своїй відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача та вважає їх такими, що не спростовують його аргументів, викладених у позовній заяві.
		Відповідно до ухвали суду від 15.01.2020 року розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
		Ухвалою суду від 06.02.2020 року Офісу Генерального прокурора продовжено строк для подання відзиву та встановлювався додатковий строк для подання доказів.
		Ухвалою суду від 23.03.2020 року у Офісу Генерального прокурора витребовувалися додаткові докази.
		Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні у повному обсязі.
		Заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.
		Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.08.2009 року по 24.12.2019 року працював в органах прокуратури України на посадах помічника прокурорів районів, міста, прокурора прокуратури міста, прокурором відділів прокуратури області, що підтверджується копією трудової книжки позивача /т. 1 а.с. 42-47/.
		Наказом Генерального прокурора України № 1182-ц від 22.12.2017 року позивача призначено на посаду начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України /т. 1 а.с. 52/.
		Наказом Генерального прокурора № 2134ц від 21.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_506/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#506" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"</a> з 24.12.2019 року /т. 1 а.с. 50/.
		Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Відповідно до ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#56" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 19 Конституції України</a> органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України.
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_66/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#66" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 22 Конституції України</a> Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. 
		При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Згідно із <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_70/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#70" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 24 Конституції України</a> громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 
		Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_114/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#114" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">38</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_131/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#131" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">43 Конституції України</a> громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
		При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_31/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#31" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">2</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_54/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#54" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">5-1 Кодексу законів про працю України</a> (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">КЗпП України</a>).
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1279/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#1279" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 222 КЗпП України</a> особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
		Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_137/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#137" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 16 Закону України "Про прокуратуру"</a>, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Відповідно до ч. 3 цієї <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті Закону</a> прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16.
		Отже, положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">КЗпП України</a> не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08.10.2019 року.
		У зв`язку з цим суд не погоджується з доводами позивача про застосування до спірних відносин загальних засад трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення та заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, оскільки викладені питання врегульовані спеціальним законодавством.
		Так, суд звертає увагу на  п. п. 6, 19 Розділу ІІ &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a>, якими передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_506/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#506" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 51 Закону України "Про прокуратуру"</a>.
		Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
		Щодо доводів позивача про відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_61/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#61" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">Статтею 9 Закону України "Про прокуратуру"</a> визначені повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_393/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#393" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 41 Закону України "Про прокуратуру"</a> повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
		Згідно пп. 2 п. 19 Розділу ІІ &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a>, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_506/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#506" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 51 Закону України "Про прокуратуру"</a> за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
		Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_506/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#506" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"</a>.
		Згідно із п. 9 ч. 1 цієї <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті Закону</a> прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 від 27.12.2019 року "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /т. 1 а.с. 144-145/. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 визначено 02.01.2020 року /т. 1 а.с. 143/.
		Аналіз даних наказів вказує лише на перейменування юридичної особи. Щодо скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, судом встановлено, що наказами Генерального прокурора № 99-шц та № 100-шц від 21.12.2019 року затверджено структуру Офісу Генерального прокурора та його штатний розпис, які набрали чинності також з 02.01.2020 року /т. 1 а.с. 140/.
		При цьому, скорочення посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Департаменту кадрової роботи та державної служби, а також ліквідація вказаного підрозділу станом на дату звільнення позивача з посади не проводилася.
		У зв`язку з цим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади. Однак звертає увагу на те, що скорочення кількості прокурорів органу прокуратури відбулось після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення.
		Разом з тим, з урахуванням того, що звільнення на підставі п. 9 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_506/ed_2020_03_26/pravo1/T141697.html?pravo=1#506" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"</a> прямо передбачене пп. 2 п. 19 Розділу II &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> та пов`язано, зокрема з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, суд відхиляє вказані доводи позивача, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу про звільнення.
		В даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
		Щодо доводів позивача про порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій.
		Заявлені підстави у цій частині позивачем мотивовані відсутністю правових підстав формування кадрових комісій і, відповідно, відсутністю в останніх повноважень щодо прийняття будь-яких рішень, оскільки станом на час проведення атестації Офіс Генерального прокурора не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена.
		До вказаних тверджень позивача суд відноситься критично, оскільки положеннями пп. пп. 7, 8 п. 22 Розділу II &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.
		При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
		Як слідує з п. 3 Розділу ІІ &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a>, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		Судом встановлено, що затвердження порядку роботи кадрових комісій та створення шостої кадрової комісії відбулося за наказами Генерального прокурора від 17.10.2019 року № 233 та від 15.11.2019 року № 287 в межах повноважень та порядку, який був визначений законом - п. п. 9, 11, пп. 8 п. 22 Розділу II &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> та на виконання його мети - проведення заходів із реформи органів прокуратури /т. 1 а.с. 64, 75/.
		В даному випадку кадрові комісії це дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Генеральної прокуратури України чи Офісу Генерального прокурора, а створені тимчасово для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відповідно, оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, тому створення кадрової комісії № 6 та її функціонування відбулося у спосіб та порядок, що передбачений законодавством. 
		Щодо інших доводів позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, то за своєю суттю такі стосуються останнього етапу атестації.
		Відповідно до п. п. 7, 9 Розділу II &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
		На виконання викладених вимог Закону, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221) /т. 1 а.с. 65, 66-70/.
		За визначенням, що міститься в п. 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II &q<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">uot;Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
		Атестація включає в себе три етапи:
		1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 
		2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 
		3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку № 221).
		Згідно п. 8 розділу І Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
		1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 
		2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
		Згідно із п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
		Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (п. 8 розділу IV Порядку № 221).
		Відповідно до п. п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
		1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
		2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
		3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
		4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
		Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
		Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
		Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).
		Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
		1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
		2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
		Співбесіда проходить у формі засідання комісії (п. 13 розділу IV Порядку № 221).
		Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (п. 14 розділу IV Порядку № 221).
		Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п. 15 розділу IV Порядку № 221).
		Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (п. 16 розділу IV Порядку № 221).
		Із матеріалів справи судом з`ясовано, та не заперечувалося учасниками справи, про проходження позивачем перших двох етапів атестації та допуск до співбесіди.
		09.12.2019 року позивачем на запит від 05.12.2019 року надіслано пояснення на електронну адресу комісії з підтверджуючими документами згідно п. 11 розділу IV Порядку № 221 /т. 1 а.с. 94-104/.
		Також перед проведенням співбесіди з позивачем, яка відбулась 13.12.2019 року, ним, у відповідності до Порядку № 221, виконане практичне завдання.
		Як свідчить оскаржуване рішення шостої кадрової комісії від 13.12.2019 року "Про неуспішне проходження прокурором"  підставами для висновку про не проходження атестації позивачем ОСОБА_1 стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема через наявні обґрунтовані сумніви щодо його професійної компетентності в частині рівня знань законодавства та практики його застосування.
		З даними висновками суд не погоджується, у зв`язку з наступним.
		Відповідно до п. 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка:
		1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
		2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		При цьому, ні Порядок № 221, ні <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації. 
		В сукупному аналізі п. 5 та пп. 3 п. 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії.
		При цьому, оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора проводиться на підставі виконаного письмового практичного завдання. 
		Отже, лише виконане практичне завдання з урахуванням результатів попередніх іспитів щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички, можуть визначати рівень професійної компетентності прокурора. Дані критерії не можуть визначати рівень професійної етики та доброчесності, оскільки такі встановлюються на підставі інформації в порядку п. п. 9, 10 розділу IV Порядку № 221.
		Офісом Генерального прокурора долучені до матеріалів справи витяг з переліку варіантів практичних завдань для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, затвердженого Генеральним прокурором 27.11.2019 року, із  практичним завданням, яке виконувалося позивачем 13.12.2019 року /т. 1 а.с. 226, 227-229/.
		До матеріалів справи позивачем також долучено правильну відповідь на запитання, надану йому Офісом Генерального прокурора на електронну пошту згідно листа від 24.03.2020 року № 27/3-1350вих-20 /т. 2 а.с. 59, 60-61/.
		Аналіз наданих доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 практичне письмове завдання виконано правильно, у повному обсязі, відповідно до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_04_13/pravo1/T124651.html?pravo=1" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">Кримінального процесуального кодексу України</a> та з урахуванням усіх можливих подій. Що в свою чергу вказує на його відповідність вимога професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.
		Відповідно до ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#24" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України</a> (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">КАС України</a>) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		На думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку, про що зазначено судом в даному рішенні.
		Ніщо із зазначеного не знайшло відображення в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться до констатації сумніву у професійній компетенції прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
		Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
		Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
		Наведене узгоджується із <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод</a> (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).
		У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)."
		У зв`язку з цим суд також не бере до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутність повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації.
		Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства"  від 22.11.1995 року,  рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 року,  рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 року).
		Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).
		Таким чином, оспорюване рішення шостої кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації прокурором ОСОБА_2 , що є підставою для скасування даного рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.
		Наслідком даного рішення є також скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади та органів прокуратури як похідного.
		Що стосується позовних вимог про поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора.
		Під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося учасниками справи, про закінчення процедури атестації працівників Генеральної прокуратури України.
		Відповідно до п. 17 Розділу ІІ <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
		Таким чином, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідачів повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#27" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 8 Конституції України</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_101/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#101" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 6 КАС України</a> суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 
		Згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Нормами ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_87/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#87" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 5 КАС України</a> передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#901761" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">235</a> та ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1390/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#1390" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">240-1 КЗпП України</a>, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Відповідно до абз. 2 п. 19 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1998_05_25/pravo1/VS92011.html?pravo=1" title="Про практику розгляду судами трудових спорів; нормативно-правовий акт № 9 від 06.11.1992" target="_blank">Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів"</a>, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#213" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 40 КЗпП</a>, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з  нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#187" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 36 КЗпП</a>). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#213" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 40 КЗпП</a> може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві,  де  збереглося його попереднє місце роботи.
		Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#901761" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 235  КЗпП України</a>).
		Виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві,  де  збереглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді в Генеральній прокуратурі України, у зв`язку з реорганізацією останньої.
		Слід також зазначити, що згідно п. 3 науково-практичного коментарю до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#901761" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 235 КЗпП України</a> не завжди визнання судом звільнення працівника незаконним пов`язане з фактичним поновленням його на роботі. У випадку, коли суд дійде належного висновку, він постановляє рішення про визнання звільнення незаконним без поновлення працівника на роботі.
		В даному випадку збереження місця роботи можливе лише в новоутвореній установі. А, оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади у Генеральній прокуратурі України, а також рішення кадрової комісії, яке є основоположним для переведення до Офісу Генерального прокурора, порушені права позивача, враховуючи вимоги ч. 2 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#213" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">40</a> та ч. 1 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#901761" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">235 КЗпП України</a>, підлягають відновленню шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 25.12.2019 року з урахуванням вимог з проходження атестації.
		Частиною 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2020_03_30/pravo1/KD0001.html?pravo=1#901761" title="Кодекс законів про працю України" target="_blank">ст. 235 КЗпП України</a> передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_29/pravo1/KP950100.html?pravo=1" title="Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати; нормативно-правовий акт № 100 від 08.02.1995" target="_blank">Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100</a> затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100).
		Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		У п. 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1999_12_24/pravo1/VS99011.html?pravo=1" title="Про практику застосування судами законодавства про оплату праці; нормативно-правовий акт № 13 від 24.12.1999" target="_blank">Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року</a> зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
		Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Як свідчить довідка Офісу Генерального прокурора від 27.03.2020 року, загальна сума заробітної плати за останні два повні місяці проходження служби позивача становить 76253,48 грн., у тому числі за 22 дня жовтня 2019 року - 37903,24 грн., за 21 день листопада 2019 року - 38350,24 грн. /т. 2 а.с. 68-69/.
		Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1773,34 грн.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_12_11/pravo1/KP191155.html?pravo=1" title="Про умови оплати праці прокурорів; нормативно-правовий акт № 1155 від 11.12.2019" target="_blank">Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів"</a>, яка набрала чинності 16.01.2020 року, затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.
		У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, з 16.01.2020 року складає 4,03. 
		Відповідно середньоденна заробітна плата становить 7146,56 грн. (1773,34 грн. х 4,03). 
		В свою чергу згідно п. 3 Розділу ІІ <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_10_04/pravo1/T190113.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 113-IX від 19.09.2019" target="_blank">Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"</a> передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_02_26/pravo1/KP120505.html?pravo=1" title="Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури; нормативно-правовий акт № 505 від 31.05.2012" target="_blank">Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури</a>).
		Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 року по 16.01.2020 року розраховується судом з урахуванням ПКМУ № 505 (1773,34 грн. х 23 дні), а за період з 17.01.20020 року по 13.04.2020 року з урахуванням ПКМУ № 1155 (7146,56 грн. х 88 днів), що разом складає 669684,10 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_644/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#644" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 77 КАС України</a> кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_651/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#651" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статтею 78 цього Кодексу</a>.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		В даному випадку відповідачами не доведено правомірність рішень, що оскаржуються.
		Відповідно до ст. 90 КАК України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1832/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1832" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 242 КАС України</a> рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#746" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">90</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1056/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1056" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">139</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1839/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1839" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">243</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1879/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1879" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">245</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1902/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1902" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">246</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1965/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1965" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">250</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2017/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2017" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">255</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2430/ed_2020_03_30/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2430" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">295  КАС України</a>, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька,13/15, ЄДРПОУ 00034051, Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), шостої кадрової комісії (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення шостої кадрової комісії № 24 від 13.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_2 .
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 2134ц від 21.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
		Поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25.12.2019 року.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 669684,10 грн. без урахування обов`язкових відрахувань.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його  проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		Суддя                                                          Альчук Максим Петрович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...