Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5300/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2020. Зареєстровано: 28.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2020.
Дата набрання законної сили: 17.04.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2020 року 
		м. Київ
		Справа №  910/5300/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В.
		 
		розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Національного банку України 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019
		та ухвалу господарського суду м. Києва від 25.09.2019
		у справі № 910/5300/17
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал - Інжиніринг"
		до Національного банку України
		про стягнення 381 180,78 грн.
		та за зустрічним позовом Національного банку України
		до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліал Україна"
		про стягнення штрафу,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 (суддя Турчин С.О.) відмовлено у задоволенні заяв Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать ТОВ "Поліал-Інжиніринг", накладення арешту та заборону вчиняти дії.
		 
		 
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не доведено належними і допустимими доказами того, що у ТОВ "Поліал-Інжиніринг" - особи, на грошові кошти якої заявник просив звернути стягнення, наявна заборгованість  перед боржником - ТОВ "Поліал Україна".
		 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019 (колегія суддів: Майданевич А.Г., Сулім В.В., Ткаченко Б.О.) ухвалу господарського суду  м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 залишено без змін.
		 
		Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Національний банк України звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019 та ухвалу господарського суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. 
		 
		Так, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Національний банк України посилається на те, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи,  не досліджено зібрані у справі докази, чим порушено вимоги ст.ст.74, 76 ГПК України та не  було застосовано норми ч.9 ст. 81 ГПК України щодо заходів процесуального примусу за невиконання  ТОВ "Поліал-Інжиніринг" і ТОВ "Поліал Україна"  вимог ухвали суду від 19.09.2019.
		 
		Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Національного банку України у справі № 910/5300/17 визначено склад колегії суддів:   Мамалуй О.О. - головуючий (доповідач), Ткач І.В., Стратієнко Л.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 07.02.2020.  
		 
		Згідно з ч. 5 ст. 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		 
		Відповідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від   02.12.2019 та ухвалу господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17;  розгляд справи за касаційною скаргою призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
		 
		ТОВ  "Поліал Україна" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Національного банку України в повному обсязі, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, об`єктивно дослідивши всі матеріали справи, прийняли законні та обґрунтовані рішення, відтак, підстави для їх скасування відсутні.   
		 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/5300/17 касаційну  скаргу Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019 та ухвалу господарського суду  м. Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі  ч. 2   ст. 302 ГПК України у зв`язку з тим, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі: Мамалуя О.О.- головуючий (доповідач), Стратієнко Л.В., Ткача І.В., вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №902/1260/15, від 03.07.2019 у справі №927/313/18, від 31.05.2019 у справі №912/2199/17 щодо можливості оскарження ухвал про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам.
		 
		Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Національного банку України у справі № 910/5300/17 визначено суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Ткач І.В., Селіваненко В.П., Пільков K.M .,  Катеринчук Л.Й., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Баранець О.М., Львов Б.Ю., що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 16.03.2020.
		 
		Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 910/5300/17 прийнято касаційну скаргу Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від   02.12.2019 та ухвалу господарського суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 у справі №910/5300/17 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; призначено розгляд касаційної скарги Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від   02.12.2019 та ухвалу господарського суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 у справі № 910/5300/17 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Національного банку України у справі № 910/5300/17 визначено суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Ткач І.В., Селіваненко В.П., Пільков K.M., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Баранець О.М., Львов Б.Ю., що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.04.2020.
		 
		Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2017 року ТОВ "Поліал Україна" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Національного банку України 381 180,78 грн. заборгованості за договором № К-6505 від 18.05.2016.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № К-6505 від 18.05.2016 в частині повної та своєчасної оплати за наданні позивачем послуги.
		 
		У квітні 2017 року Національний банк України звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Поліал Україна" про стягнення штрафу у розмірі 1    476    192,40 грн. за розірвання договору відповідно до п. 6.2.1 договору   № К-6505 від 18.05.2016. 
		 
		Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що внаслідок неналежного виконання ТОВ "Поліал Україна" зобов`язань за договором № К-6505 від 18.05.2016, Національним банком України було прийнято рішення про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку. 
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2017, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 та Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/5300/17, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Поліал Україна" на користь Національного банку України 1 476 192,40 грн. штрафу та 22142,89 грн. витрат зі сплати судового збору.
		 
		На виконання вказаного рішення суду, Господарським судом міста Києва виданий відповідний наказ від 13.10.2017.
		 
		У вересні 2019 року Національний банк України звернувся до господарського суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, та просив суд звернути стягнення на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг" у розмірі 1 498 335, 29 грн., посилаючись на те, що на підставі договорів про надання фінансової допомоги №1 від 04.01.2016, №12.01/16, № 01.04.15 вказане товариство має заборгованість перед ТОВ "Поліал Україна".
		 
		Як вбачається із матеріалів даної справи, предметом касаційного оскарження є ухвала господарського суду м. Києва від 25.09.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі № 910/5300/17, якою, зокрема, відмовлено у зверненні стягнення на грошові кошти, які належать іншій особі.
		 
		Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		 
		Згідно зі ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
		 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		 
		Так, зокрема, п. 28 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
		 
		Водночас, не дивлячись на те, що вказаною нормою не передбачено можливості оскарження ухвали про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, ст. 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження такої ухвали суду першої інстанції.
		 
		Конституційний принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
		 
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, згідно з якою положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (абзац 7 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
		 
		Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
		 
		 
		Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
		 
		Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою, зокрема, у Рішенні    від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення, а також у Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
		 
		З огляду на наведене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що відсутність у переліку ч.1 ст. 255 ГПК України ухвали про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, не позбавляє учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, права оскаржити в апеляційному порядку зазначену ухвалу суду першої інстанції та, відповідно, подати касаційну скаргу на таку ухвалу після її перегляду в апеляційному порядку згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України.
		 
		Враховуючи викладене та виходячи з аналізу наведених вище норм, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №902/1260/15, від 03.07.2019 у справі №927/313/18, від 31.05.2019 у справі №912/2199/17 щодо можливості оскарження ухвал про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є заява Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в якій заявник просив звернути стягнення на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг" у розмірі 1 498 335, 29 грн., посилаючись на те, що на підставі договорів  про надання фінансової допомоги №1 від 04.01.2016, №12.01/16, № 01.04.15 вказане товариство має заборгованість перед ТОВ "Поліал Україна".
		 
		Заява Національного банку України обґрунтована зокрема тим, що ТОВ "Поліал Україна" не виконало добровільно рішення господарського суду м. Києва від 20.06.2019 у даній справі про стягнення штрафу; в ході примусового виконання рішення суду не було виявлено грошових коштів в розмірі 1  498  335,29 грн., на які може бути звернуто стягнення; під час невиконаних зобов`язань ТОВ "Поліал Україна" були перераховані кошти на підставі договорів №1 від 04.01.2016,  № 12.01/16, №01.04.2015 про надання фінансової допомоги ТОВ "Поліал-Інжиніринг"  на загальну суму 2 054 453,00 грн., що  може свідчити про те, що вчинення таких правочинів  було здійснено з метою уникнення примусового виконання рішень перед Національним банком України; з публічних доступних джерел не вбачається що ТОВ "Поліал Україна"  має судові спори з ТОВ "Поліал-Інжиніринг"  щодо стягнення коштів  за договорами про надання фінансової допомоги, але очевидним є те, що ТОВ "Поліал-Інжиніринг"  не зацікавлене у повернення фінансової допомоги ТОВ "Поліал Україна" . 
		 
		Разом із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, Національним банком України подано заяву про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг" у порядку ч. 5 ст. 336 ГПК України.
		 
		Також Національний банк України просив заборонити ТОВ "Поліал-Інжиніринг" вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ "Поліал Україна" на підставі договорів №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, №01.04.2015 в межах  суми 1 498 335,29 грн.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		 
		 
		Згідно з ч. 4, ст. 336 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
		 
		Частинами 1, 4 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Предметом дослідження суду, у даному випадку, буде факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які виконавець просить звернути стягнення.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з заявою про звернення  стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, Національний банк України послався, зокрема, на те, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувало подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон керівника ТОВ "Поліал Україна" - ОСОБА_2 ,  ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 05.12.2017 містить дані про те, що відповідно до виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "Поліал Україна" у період з 20.09.2016 по 06.04.2017 надало фінансову допомогу ТОВ "Поліал-Інжиніринг" у розмірі 1 064  452,00 грн. на підставі договору № 1 від 04.01.2016, а також  812 852,25 грн. відповідно до договору № 12.01/16 та 177 148,75 грн. відповідно до договору № 01.04.15, а відтак , на його думку, ТОВ "Поліал Україна" та під час невиконаних зобов`язань уклало договори фінансової допомоги з ТОВ "Поліал-Інжиніринг" , що може свідчити про те, що зазначені договори укладені з метою уникнення примусового виконання рішень перед Національним банком України,  не дивлячись на те, що з публічних доступних джерел не вбачається судових спорів щодо повернення ТОВ "Поліал Україна" наданої фінансової допомоги.
		 
		На підтвердження, на думку Національного банку України,  факту наявності заборгованості у ТОВ "Поліал-Інжиніринг" перед ТОВ "Поліал Україна" до матеріалів справи заявником долучено копії банківських виписок по рахунку ТОВ "Поліал Україна" про перерахування коштів.
		 
		Заявником не долучено до матеріалів справи копії договорів №1 від 04.01.2016,                  № 12.01/16, № 01.04.15, а  вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 про витребування даних договорів  від ТОВ "Поліал-Інжиніринг" та ТОВ "Поліал Україна"  не виконано.
		 
		Відтак,  відповідно до ч.ч.3,4 ст. 336 ГПК України суд першої інстанції  дійшов висновку про розгляд заяв Національного банку України за наявними у матеріалах справи доказами.
		 
		Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		 
		При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. 
		 
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
		 
		Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
		 
		Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
		 
		Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.
		 
		Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.
		 
		За змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).
		 
		Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
		 
		Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
		 
		Статтею 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Відповідно до ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 
		 
		Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи 
		оригінал письмового доказу.
		 
		Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
		 
		При цьому,   судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом. 
		 
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено  судами попередніх інстанцій, спірна фінансова допомога надавалась ТОВ "Поліал Україна" у період з 20.09.2016 по 06.04.2017 за договорами від № 1 від 04.01.2016 ,  № 12.01/16 та  № 01.04.15
		Водночас, судове рішення про стягнення з ТОВ "Поліал Україна" штрафних санкцій прийняте судом 20.06.2017, а  наказ у даній справі про примусове виконання рішення видано 13.10.2017.
		 
		Відтак, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного  висновку про необґрунтованість доводів заявника стосовно укладення спірних договорів з метою уникнення примусового виконання рішень перед Національним банком України.
		 
		Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, заявником не надано доказів на підтвердження того, що заборгованість за наданою фінансовою допомогою станом на момент розгляду даної заяви залишається непогашеною.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 05.12.2017, на яку посилається Національний банк України, не підтверджує наявність заборгованості ТОВ "Поліал-Інжиніринг" перед ТОВ "Поліал Україна"   станом на дату звернення Національним банком України із вказаною заявою, а лише констатує факт перерахування коштів з призначенням платежів "надання фінансової допомоги".
		 
		Як також вбачається із матеріалів справи , судами попередніх інстанцій не встановлено наявності заборгованості ТОВ "Поліал-Інжиніринг" перед ТОВ "Поліал Україна" та наявності  судового рішення про стягнення коштів з ТОВ "Поліал-Інжиніринг" на користь ТОВ "Поліал Україна".
		 
		З огляду на викладене , надавши оцінку належну оцінку поданим заявником доказам та доводам сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість беззаперечно встановити наявність у ТОВ "Поліал-Інжиніринг" заборгованості перед ТОВ "Поліал Україна" та розмір такої заборгованості, враховуючи, зокрема і те, що з моменту надання фінансової допомоги минуло більше двох років, а доводи заявника ґрунтуються лише на припущеннях.
		 
		Отже, встановивши, що аргументи заявника щодо наявності заборгованості перед боржником (ТОВ "Поліал Україна") в особи, на грошові кошти якої заявник просить звернути стягнення (ТОВ "Поліал-Інжиніринг") не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти в розмірі 1 498 335,29 грн., що належать ТОВ "Поліал-Інжиніринг".
		 
		Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно було відмовлено Національному банку України у задоволенні заяв про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг" у межах суми 1   498 335,29 грн., а також про заборону ТОВ "Поліал-Інжиніринг" вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ "Поліал Україна" на підставі договорів №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, № 01.04.15 в межах 1  498 335,29 грн., виходячи з наступного.
		 
		Так, згідно з ч. 5 ст. 336 ГПК України за заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		 
		Арешт накладається у межах загальної суми стягнення в порядку, встановленому цим Кодексом для накладення арешту при вжитті заходів забезпечення позову.
		 
		Проте, оскільки, як встановлено судами, заявником не доведено наявності заборгованості у ТОВ "Поліал-Інжиніринг" перед ТОВ "Поліал Україна"  на момент звернення до суду із вказаною заявою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг".
		 
		Відповідно до ч. 6 ст. 336 ГПК України одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.
		 
		Отже, питання, визначені у ч. 6 ст. 336 ГПК України, підлягають вирішенню судом виключно у разі накладення арешту за заявою стягувача на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
		 
		Враховуючи, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Поліал-Інжиніринг", то, відповідно, відсутні правові підстави для заборони ТОВ "Поліал-Інжиніринг"  вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ "Поліал Україна".
		 
		Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Таким чином, виходячи з аналізу наведених вище норм, враховуючи встановлені судами обставини, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяв Національного банку України про  звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, накладення арешту та заборону вчиняти дії.
		 
		При цьому матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції, всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, доводам і запереченням сторін, та прийняли законне і обґрунтоване рішення.
		 
		Доводи заявника касаційної скарги про неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи, та не дослідження зібраних у справі доказів, не знайшли свого підтвердження під час перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень та не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції у даній справі з огляду на викладене вище.
		 
		Аргументи Національного банку України про те, що судом першої інстанції не було застосовано відповідно до ч. 9 ст. 81 ГПК України заходи процесуального примусу, не доводять порушення судами норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Доводи Національного банку України, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних рішеннях . 
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019 та ухвала господарського суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та  вимог матеріального права і процесуального права, а отже підстав для їх зміни або скасування не вбачається. 
		 
		Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
		 
		Постанову Північного апеляційного господарського суду від  02.12.2019 та ухвалу господарського суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий, суддя-                                                             Ткаченко Н.Г.  
		 
		 
		Судді-                                                                                       Баранець О.М.
		 
		 
		                                                                                                 Булгакова І.В.
		 
		 
		                                                                                              Дроботова Т.Б.
		 
		 
		                                                                                             Львов Б.Ю.
		 
		 
		                                                                                                 Пільков К.М.
		 
		 
		                                                                                     Селіваненко В.П. 
		 
		 
		                                                                                                  Ткач І.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...