Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1532/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2020. Зареєстровано: 28.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		27 квітня 2020 року                               м. Київ                              № 640/1532/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу:
		за позовомОСОБА_1 до третя особа Громадської ради доброчесності  Вища кваліфікаційна комісія суддів України  провизнання протиправним та скасування рішення
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1  з позовом до Громадської ради доброчесності, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 25.07.2019.
		          Ухвалою суду від 30.01.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати в спрощеному позовному провадженні.
		          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що спірний висновок відповідача є необґрунтованим, оскільки прийнятий без урахування обставин, що мають значення для його прийняття.
		          Всю інформацію, необхідну для вирішення ВККС України питання щодо призначення її на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності позивачка надавала достовірно, без жодних намірів щось приховати.
		          Прийняття відповідачем оскаржуваного висновку про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики негативно впливає на її права та інтереси, оскільки створює перешкоди для зайняття нею посади судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
		Крім того, позивачка вказала на позбавлення відповідачем можливості надати відповідь на оскаржуваний висновок, до його затвердження в установленому порядку, оскільки відповідачем цей висновок для ознайомлення їй не надавався.
		Відповідач та третя особа правом на надання до суду відзиву на позовну заяву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, ухвала про відкриття провадження у справі, а також усі позовні матеріали було направлено судом на поштову адресу відповідача, а саме: м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9 рекомендованим листом з повідомленням, проте зазначений лист повернувся до суду не врученим із приміткою "не знайдено". 
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		Указом Президента України від 17.01.2014 №13/2014 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.
		Указом Президента України від 17.05.2019 №268/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду безстроково.
		30.09.2017 ВККС України оголошено конкурс на зайняття 21 вакантної посади судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
		Рішенням ВККС України від 23.01.2018 ОСОБА_1 допущено до участі в указаному конкурсі.
		На 05.08.2019 ВККС України призначила до розгляду питання про проведення співбесіди з суддею ОСОБА_1 за результатами дослідження досьє кандидатів на зайняття вакантних посад суддів Вищого суду  з питань інтелектуальної власності у межах  оголошеного конкурсу.
		25.07.2019 Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності   ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		Відповідно до змісту цього висновку підставами для його прийняття стало те, що:
		1)  кандидат на посаду судді не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизила його обсяг і (або) вартість.
		          Так, кандидат на посаду судді безпідставно допустила значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні або ті самі періоди. Кандидат на посаду судді не вжила достатніх заходів для з`ясування майнового стану осіб, стосовно яких вона повинна подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, внаслідок чого вказала неправдиву (у тому числі) неповну інформацію.
		          Так, за 2013 рік кандидат не задекларувала жодного нерухомого майна на праві власності, в оренді чи на іншому праві користування у себе чи членів своєї сім`ї. Задекларований дохід склав усього 23   441,00 грн.
		          У щорічних деклараціях за 2013 та 2014 роки кандидат не задекларувала жодного щорічного доходу, рухомого чи нерухомого майна свого чоловіка, хоча згідно з даними досьє дохід чоловіка у 2013 році склав 144   679,00 грн., а у 2014 - 3   547   673,00 грн. Відповідно до щорічної електронної декларації за 2018 рік у звітних роках  чоловік позивачки був власником 17 земельних ділянок, гаража та автомобіля. 
		          У примітках до поданих декларацій за 2013 та 2014 роки кандидат  зробила помітку про те, що відомості про доходи та майно її чоловіка в деклараціях не зазначені, оскільки він не надав згоди на їх внесення до декларації. 
		          Зазначені обставини, згідно з висновком відповідача, свідчать про грубе порушення суддею вимог щодо заповнення декларацій про майно, доходи, витрати та зобов`язання фінансового характеру.
		          У щорічній паперовій декларації за 2015 рік кандидат задекларувала 8 земельних ділянок, що належать чоловікові, тоді як відповідно до щорічної електронної  декларації за 2018 рік чоловіку кандидата у звітні періоди належало не 8, а 17 земельних ділянок. Тобто, позивачка не задекларувала у щорічній паперовій декларації за 2015 рік 9 земельних ділянок.
		          У щорічних електронних деклараціях за 2015, 2016, 2017 кандидат задекларувала право власності чоловіка на 5 земельних ділянок, право на які були задекларовані лише у щорічній декларації за 2018 рік.
		          Згідно з даними досьє 21.11.2014 чоловік кандидата звертався до Бориспільського МВ УМВС щодо виявлення у своєму дачному будинку у с.Займище Бориспільського району Київської області пошкодження дверей та відсутності певного майна, тоді як у жодній з майнових декларацій права власності чи користування дачним будинком у с.Займище кандидат не декларувала.
		          Кандидат на посаду судді не пояснила переконливо джерела походження ліквідного  майна, витрат, отриманих благ (її, членів її сім`ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.
		          Так, в щорічній електронній декларації за 2015 рік кандидат задекларувала в розділі 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)» низку об`єктів власності, а саме: годинники, які перебувають у її власності та у власності її чоловіка, колекцію картин, яка належить чоловіку, колекцію картин та колекцію марок - власність чоловіка, ікони православні, які є власністю чоловіка, комплект ювелірних виробів та каблучку - власність чоловіка, зазначивши, що дата набуття цього майна у власність та його вартість невідома. 
		          Згідно з правилами заповнення декларації суб`єкт декларування повинен задекларувати лише те цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (у 2015 році ця сума складала 121   800,00 грн.), а щодо всього майна в цьому розділі кандидатом вказана примітка про набуття майна до початку періоду здійснення нею діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		          Також у кандидата виявлено значну суму коштів у валюті та гривнях.
		          Проаналізувавши інформацію про майно, що належить позивачці та членам її сім`ї, інформацію про займані нею посади, відповідач дійшов висновку, що кандидат та/або її чоловік набули вказане майно до того періоду, коли у позивачки виник обов`язок його декларувати, однак, у деклараціях за 2013 та 2014 роки вона не вказала інформацію про доходи чоловіка, а посади, які займала кандидат та її власні доходи за 2014 не дозволяли придбати у власність  згадане вище майно. Викладені обставини викликають у стороннього спостерігача  обґрунтований сумнів щодо достатності грошових коштів у кандидата та її чоловіка на набуття майна.
		          Також у висновку викладено додаткову інформацію для ВККС України, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує додаткового пояснення кандидата з огляду на ризики для її незалежності як судді.
		          Указана інформація стосується того, що:
		- у 2004 та 2008 роках матір кандидата набула у власність об`єкти нерухомості;
		- у щорічних деклараціях за 2015-2018 роки кандидат не вказала джерело доходів чоловіка; 
		- відповідно до досьє кандидата упродовж 2013-2015 років мало місце різке коливання рівня доходів її чоловіка, що потребує пояснень; 
		- особа з таким же прізвищем, ім`ям та по батькові як у чоловіка кандидата, перебуваючи на посаді генерального директора одного із підприємств, значно занизила податок на прибуток, в тому числі за 2012 рік, що призвело до порушення п.46.2 статті 146 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим в судовому порядку була притягнута до адміністративної відповідальності; 
		- особа з таким же прізвищем, ім`ям та по батькові як у кандидата обіймала посаду помічника-консультанта на громадських засадах народного депутата 6 скликання від партії регіонів ОСОБА_2 . Відповідно до декларації родинних зв`язків кандидата її брат ОСОБА_3 був членом  депутатської фракції політичної партії «Опозиційний блок» у Верховній Раді України 8 скликання та обіймав посаду голови підкомітету з питань цивільного та адміністративного законодавства Комітету з питань правової політики та правосуддя, а до того у 2007 та 2012 роках обирався до Верховної Ради України від партії регіонів, будучи її членом. З 2006 до 2007 року був помічником-консультантом на громадських засадах народного депутата ОСОБА_4 , який є фігурантом антикорупційних розслідувань та голосував за «диктаторські закони» 16.01.2014.
		Водночас у висновку зазначено, що Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити кандидату право на відповідь до затвердження цього висновку, оскільки вона не надала контактної інформації.
		Згідно з доводами позивачки указаний висновок їй для ознайомлення та надання пояснень не надсилався. З його змістом позивачка ознайомилась безпосередньо з сайту Громадської ради доброчесності за декілька днів до початку засідання ВККС України 25.07.2019.
		Не погоджуючись з таким висновком Громадської ради доброчесності, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
		Для вирішення правовідносин, що виникли судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII   (далі -  Закон №1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення від 13.02.2018 № 20/зп-18) (далі по тексту також - Положення №143/зп-16).
		Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України   органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією   Конституцією в   межах і відповідно до законів України.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону №1402-VIII Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.
		Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону №1402-VIII      суддівське досьє, поміж іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		За приписами абзацу 2 частини першої   статті 88 Закону №1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Таким чином, згідно із зазначеними нормами   Закону №1402-VIII   на Громадську раду доброчесності покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		Разом з тим, виходячи з наведених норм, Громадська рада доброчесності наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).
		Виходячи з наведеного, суд уважає, що оскільки висновок Громадської ради доброчесності щодо позивачки, затверджений відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС України та є актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивачки, містить твердження про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
		При цьому, суд вважає, що Громадська рада доброчесності має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом №1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, тож є належним відповідачем у даній справі.
		За таких підстав суд дійшов висновку, що позивачка, звернувшись до суду із даним позовом, обрала належний, допустимий та ефективний спосіб захисту свого порушеного права.
		Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.
		Згідно з частиною шостою статті 87 Закон №1402-VIII   Громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням Громадської ради доброчесності від 23.11.2016 №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.
		З цією метою Рада сприяє ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).
		Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.
		Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:
		1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або
		2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:
		1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;
		2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;
		3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;
		4) відхилити висновок.
		Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС України або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.
		Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.
		Зважаючи на викладене, суд уважає, що підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного Громадською ради доброчесності, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.
		Водночас доцільно зауважити про відсутність у національному законодавстві України  визначення поняття «доброчесність».
		Відповідно до  вимог пункту 10 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення №143), затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 №20/зп-18, відповідність кандидата на посаду судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		10.1. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 
		10.2. Відповідність кандидата на посаду судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 
		10.5. Наявність фактів притягнення кандидата на посаду судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про неетичність його поведінки. 
		10.6. Інша інформація, що міститься у досьє кандидата на посаду судді. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
		Ці показники  оцінюються за результатами дослдіження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди
		Відповідно до вимог пункту 11 глави 3 розділу ІІ Положення №143 відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		11.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи-підприємця. 
		11.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом. 
		11.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності. 
		11.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя. 
		11.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 
		11.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність. 
		11.7. Надання адвокатом (патентним повіреним) правової допомоги з питань, які відповідають рівню його компетенції. 11.8. Чесність і сумлінність при здійсненні професійної діяльності. 
		11.9. Інші дані, які можуть вказувати про відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності. 
		Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, зокрема: інформації та документів, наданих кандидатом на посаду судді, та будь-якої іншої інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді; інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади, установами та організаціями; декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності кандидата на посаду судді; результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (у разі її проведення); висновку Громадської ради доброчесності (за наявності); іншої інформації, що включена до досьє кандидата на посаду судді.
		Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону №1402-VIII Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені пунктами 10, 11 глави 2 розділу ІІ Положення №143.
		Тобто, висновки Громадської ради доброчесності повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. 
		Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
		Як встановлено судом, більшість обставин, викладених відповідачем в оскаржуваному висновку, якими обґрунтовується його прийняття, стосуються питань декларування позивачкою належного їй та членам її родини майна та отримання ними доходів.
		У зв`язку з цим необхідно зазначити, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».
		Статтею 46 цього Закону України визначено повний перелік інформації, що зазначається в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Статтею 56 Закону №1402-VIII   визначено вичерпний перелік обов`язків судді.
		Так, згідно з пунктами 7, 10 частини сьомої цієї статті суддя зобов`язаний: подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
		Аналіз приписів указаних вище правових норм вказує на необхідність надання інформації стосовно самого судді, який має бути обізнаним відносно себе та передбачає вжиття при цьому розумних заходів щодо отримання відомостей про членів сім`ї. Обов`язку щодо збору та надання інформації стосовно майнового стану близьких осіб законодавство не встановлює.
		Відповідності до частини 1 статті 4   та пункту 8 частини 1   статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Аалізуючи та оцінюючи вказані висновки, необхідно вказати, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постановах від 11.04.2018 у справі №814/886/17, від 23.01.2019 у справі №820/1783/17, здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. 
		З цього приводу також висловилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.10.2018 у справі № 800/497/17, заначивши що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону № 1700-VІІ НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Згідно із частиною другою цієї статті у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей НАЗК письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції. 
		Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК. Саме цей компетентний орган має право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.
		Однак, у ході судового розгляду справи судом не здобуто доказів щодо наявності висновку Національного агентства з питань запобігання корупції про порушення позивачкою вимог щодо декларування, який може слугувати підставою для визнання про її недоброчесність.
		При цьому суду не надано докази звернення відповідача чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо отримання такого висновку. 
		Відтак, відповідач при прийнятті оскаржуваного висновку, обґрунтованого  неналежним декларуванням позивачкою придбаного нею та членами її родини майна та отриманих доходів, перебрав на себе повноваження іншого органу влади в частині встановлення фактів такого неналежного декларування, що свідчить про протиправність цього  висновку.
		Щодо зазначених в оскаржуваному висновку сумнівів стосовно спроможності чоловіка позивачки та її матері набувати у власність майно, незазначення кандидатом в деклараціях за 2015-2018 роки джерела доходів її чоловіка, коливання розміру доходу чоловіка упродовж 2013-2015 років, то суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 10 частини 7 статті 56 Закону №1402-VIII суддя зобов`язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
		З аналізу даної норми вбачається, що вона стосується надання інформації виключно відносно судді, а не його членів сім`ї, а тим більше близьких осіб.
		При цьому, ні члени сім`ї, ні близькі особи судді не позбавляються конвенційного права на приватне життя та захист їх персональних даних, в той час як лише суддя може бути певною   обмежений у даних правах через публічність своєї посади.
		Європейський суд з прав людини вказував на таке: «Суд вказує на ряд справ, де вказано, що «приватне життя» це широкий термін, якому не можна дати вичерпного визначення (Peck v. the United Kingdom, no. 44647/98, § 57, ECHR 2003-I). Проте він також зазначив, що Стаття 8 захищає моральну і фізичну цілісність особистості (X and Y v. the Netherlands, judgment of 26 March 1985, Series A no. 91, pp. 11-13, §§ 22-27), в тому числі право на життя в приватному порядку, без небажаної уваги».
		Крім того, Кодекс суддівської етики також не містить жодної вимоги про те, що суддя зобов`язаний надати документи, які підтверджують доходи близьких осіб. Роз`яснення до Кодексу суддівської етики також вказують виключно на обов`язок судді бути обізнаним відносно себе та лише передбачає те, що суддя має вжити розумних заходів щодо отримання інформації про майновий стан членів сім`ї та близьких осіб.
		Таким чином, суддя не зобов`язаний збирати та надавати інформацію щодо майнового стану близьких осіб.
		Крім того, зазначаючи в оскаржуваному висновку інформацію про притягнення чоловіка кандидата до адміністративної відповідальності за порушення вимог податкового законодавства, про факт її роботи на громадських засадах помічником-консультантом народного депутата від партії регіонів ОСОБА_2 та про політичну діяльність її брата ОСОБА_5 та  про його роботу на громадських засадах помічником-консультантом народного депутата Вілкула О ., який є фігурантом антикорупційних розслідувань, і стверджуючи, що ця інформація потребує пояснень кандидата з огляду на ризики для її незалежності як судді, відповідач не навів яким чином у контексті питання доведення наявності об`єктивного обґрунтованого сумніву у доброчесності позивачки така інформація, не будучи підставою для висновку, без посилання на Індикатори визначення невідповідності судді критеріям доброчесності та етики, оцінюється ним як обґрунтований сумнів щодо відповідності критерію доброчесності та професійної етики.
		Також доцільно зауважити, що, як вбачається з оскаржуваного висновку, Громадська рада доброчесності не забезпечила право кандидата на надання пояснень з приводу викладених у ньому обставин до моменту затвердження цього висновку.
		Ненадання такої можливості позивачці, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки та позбавлення позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо неї.
		Разом з тим суд звертає увагу про відсутність доказів складення відповідачем оскаржуваного висновку та подання його до ВККС України з дотриманням вимог Регламенту Комісії, зокрема, в частині дотримання строків його подання до ВККС України.
		Так, відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС України інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).
		Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.
		Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.
		Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.
		У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.
		Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.
		Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.
		При цьому суд критично сприймає твердження Громадської ради доброчесності в оскаржуваному висновку про неможливість забезпечити право кандидата  на відповідь до затвердження цього висновку, вмотивоване тим, що вона не надала контактної інформації, оскільки відповідачу відомо, що кандидат є суддею Луганського окружного адміністративного суду і на веб-сайті цього суду (https://lg.court.gov.ua/sud1270/) міститься інформація про суддів названого суду, в тому числі й про суддю ОСОБА_1., адреса суду, в тому числі електронна, на яку можливо було направити оскаржуваний висновок для ознайомлення з ним позивачки.
		Разом з тим, суд зазначає, що досьє кандидата, до якого за відповідним запитом може мати доступ член Громадської ради доброчесності, містить відповідну контактну інформацію, тому відповідач не був позбавлений права направити такий запит та отримати засоби зв`язку з позивачем, або самостійно направити інформацію до Луганського окружного адміністративного суду або на електронну адресу судді/суду.
		Наведені вище обставини дають підстави суду стверджувати про протиправність оскаржуваного висновку Громадської ради доброчесності, що є підставою для задоволення позову ОСОБА_1  про визнання цього висновку протиправним і його скасування.
		Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачка сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 21.01.2020 №24916688, який у зв`язку із задоволенням її позовних вимог підлягає відшкодуванню за рахунок коштів відповідача.
		Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності задовольнити.
		Визнати протиправним і скасувати висновок по невідповідність кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 25.07.2019.
		Стягнути з Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вулиця Генерала М. Шаповала, будинок 9, тел. НОМЕР_2, електронна пошта: info@grd.gov.ua., офіційний сайт: https://info@grd.gov.ua.)  на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 копійок.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до   статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України      та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими      статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15      розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України      до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                А.С. Мазур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...