Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/16507/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2020. Зареєстровано: 29.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		28 квітня 2020 року                               м. Київ                              № 640/16507/19
		Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у  порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними та скасування  висновку -
		ВСТАНОВИВ:
		          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся   ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до  Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ,  вул. Генерала Шаповала, 9), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати висновок  про невідповідність кандидата на посаду  судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності   ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності  03 серпня 2019 року.
		          В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно прийняв оскаржуваний висновок, оскільки він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства містить недостовірні, неперевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості.
		          Ухвалою суду від 05 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
		Незважаючи на належне повідомлення відповідача про необхідність подання відзиву, останнім не подано до суду відзиву на позовну заяву.
		Розглянувши наявні документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		          Матеріалами справи встановлено, що Указом Президента України від 18 травня 2012 року №336/2012 позивача було призначено  строком на п`ять років  на посаду судді  Окружного адміністративного суду  Автономної Республіки Крим.
		          В подальшому, Указом Президента України  від 07 травня 2015 року №203/2015 позивача, у межах п`ятирічного строку  було переведено на роботу на посаді судді Київського окружного адміністративного суду.
		          Указом Президента  від 17 травня 2019 року №238/2019 позивача було призначено на посаду  судді Київського окружного адміністративного суду  безстроково.
		          Вищою кваліфікаційною комісією суддів України  30 вересня 2017 року було оголошено конкурс на зайняття  21 вакантної посади  судді Вищого суду з питань  інтелектуальної власності.
		           14.12.2017 року позивачем до Комісії була подана заява  про проведення кваліфікаційного оцінювання  для участі у конкурсі разом із пакетом необхідних документів.
		          Рішенням Комісії від 10.01.2018 року  №1/вс-18  позивача було допущено до участі у конкурсі  на заняття вакантних посад суддів  Вищого суду  з питань інтелектуальної власності.
		          Рішенням Комісії від 02.03.2018 року  №35/зп-18  було призначено кваліфікаційне оцінювання 220  кандидатів  у межах оголошеного Комісією конкурсу.
		           20 липня 2018 року  позивача було допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання.
		           24 липня 2019 року о 09.30 хв, в день проведення співбесіди, в приміщенні  Комісії позивачу був вручений  під розписку затверджений 23.07.2019 року  Громадською радою доброчесності висновок  про невідповідність кандидата на посаду судді  Вищого суду з питань інтелектуальної власності   ОСОБА_1  критеріям доброчесності та професійної етики.
		           Зв`язку з необхідністю надання пояснень  стосовно інформації, викладеної  у зазначеному висновку,  Комісією було оголошено перерву  у проведенні співбесіди із позивачем до 31 липня 2019 року.
		          За результатами проведеною Комісією 31.07.2019 року співбесіди  було оголошено перерву для прийняття рішення  за результатами кваліфікаційного оцінювання  на посаду судді  Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
		Керуючись ч.4 ст. 19  Регламенту Громадської ради доброчесності,  схваленого рішенням ГРД  від 23.11.2016 №1/2016, 02.08.2019 року  позивачем на електронну адресу відповідача були направлені пояснення  стосовно інформації, викладеної у висновку від 23.07.2019 року, з клопотанням про його скасування.
		За результатами розгляду пояснень  Громадською радою доброчесності  03.08.2019 року  була затверджена нова редакція висновку  про невідповідність кандидата на посаду  судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності   ОСОБА_1  критеріям доброчесності та професійної етики.
		Вважаючи вказаний висновок  протиправним та таким, що порушує права позивача, останній звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
		При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Так, правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини 1 якої ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Частиною 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Згідно з пунктом 16 частини 4 статті 85 названого Закону суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
		З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
		Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.
		Крім того, за сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.
		Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, Комісією, стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.
		Отже, процес надання для Комісії висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону, з огляду на що прийнятий відповідачем висновок, як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, має відповідати критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
		Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).
		Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, а також зважаючи на те, що спірний висновок ГРД безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, які він вважає порушеними, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.
		Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 19, частини 1 статті 55 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Наведена стаття Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (пункт 108 рішення Європейського суду з прав людини від 13.03.2014 у справі «Зінченко проти України», заява №63763/11).
		Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, яка висловлена, зокрема, у постановах від 31.07.2019 у справі №826/23816/15 (адміністративне провадження №К/9901/64200/18), від 05.09.2019 у справі №823/1973/16 (адміністративне провадження №К/9901/20042/18), від 11.09.2019 у справі №826/15869/17 (адміністративне провадження №К/9901/50114/18), спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		У Висновку Ради Європи від 10.04.2017 щодо Регламенту ГРД (п. 3.11), з посиланням на позиції Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС), наголошено, що усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності.
		Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання.
		Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
		З огляду на наведене, для позивача подання цього позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених нею вимог, на переконання суду, означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства (Конституції України), так і норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень і практики Європейського суду з прав людини.
		З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач в межах даної справи обрав належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права, шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку.
		Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у вказаному Висновку Ради Європи щодо Регламенту ГРД (п. 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині 2 статті 2 КАС України.
		Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД доброчесності, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.
		Норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», заява №23543/02).
		Як вбачається з наведених норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).
		Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 №20/зп-18), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9,12, 15,19 частини першої статті 106 Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності. Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема, висновків або інформації ГРД (за наявності).
		При цьому, суд наголошує, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.
		Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24.10.2014 №17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними.
		Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.
		За таких обставин, виходячи з вимог положень статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 19 Регламенту ГРД, суд вважає, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.
		Тобто, лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.
		Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Отже, оцінюючи оскаржуваний висновок ГРД на предмет обґрунтованості по суті викладених у ньому питань, суд звертає увагу   на наступне.
		Щодо постановлення позивачем ухвали про забезпечення позову  від 21.12.2016 року у справі №810/4227/16,  суд звертає увагу, що ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.
		Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		Конституційний Суд України у абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011 давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.
		Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
		У своєму висновку ГРД зазначає, що «Громадська рада доброчесності  не оцінює законності судового рішення, а також його обґрунтування,  оскільки висновок про незаконність ухвали зробив суд апеляційної інстанції, рішення якого набрало законної сили». 
		Проте, суд наголошує, що саме на підставі факту скасування постановленої позивачем ухвали від 21.12.2016 року  відповідач робить висновок про його недоброчесність.
		В зв`язку із наведеним, суд вважає, що ГРД  не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення, в т.ч. і ухвали про забезпечення позову, винесеної позивачем від 21.12.2016 року у справі № 810/4227/16.
		Отже, висновок ГРД в даній частині є невмотивованим та ґрунтується виключно на припущеннях, а відтак не може мати будь-яких наслідків.
		Щодо доводів відповідача про постановляння позивачем двох протилежних ухвал у справі № 810/4227/16, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що були спростовані позивачем ще на стадії подання пояснень відносно висновку відповідача від 23.07.2019 року.
		Так, позивач зазначив, що 22.12.2016 року  будь-якої ухвали стосовно заяви позивача  про зміну позовних вимог від 22.12.2016 року та клопотання про забезпечення позову  від 22.12.2016 року постановлено не було. 
		В комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» були створені лише проекти документів, які помилково підписані електронним цифровим підписом судді Дудіна С.О., замість ухвали про забезпечення позову від 21.12.2016 року.
		Після виявлення відповідної помилки, позивачем був створений службовий документ до ДСС, в якому були викладені відповідні обставини. Крім того, 27.12.2016 року  керівником апарату Київського окружного адміністративного суду  був складений і надісланий генеральному директору ДП «Інформаційні судові системи» лист з проханням зняти з черги документи  від 22.12.2016 року, а також вжити заходів для переведення в стан «видалений» документів з ідентифікаторами  №1042774 (ухвала про вжиття заходів забезпечення позову від 22.12.2016 року) в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».
		В зв`язку із наведеним, суд не вбачає підстав вважати вказану технічну помилку підставою для визнання позивача таким, що не відповідає критеріям доброчесності.
		Відносно висновків відповідача про відвідування тимчасово окупованої території  Автономної Республіки Крим, суд погоджується із доводами позивача в цій частині і не вважає ці  обставини такими, що можуть свідчити про недоброчесність позивача.
		Як зазначає позивач та підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту громадянина України,  він є корінним кримчанином, який незважаючи на це, після анексії Кримського півострова Російською Федерацією, не залишився працювати на державу-агресора, а був змушений покинути рідний край, змінити своє життя та переїхати на постійне місце проживання до м. Києва.
		Крім того, як зазначив позивач у позові до суду, а також у поясненнях на адресу ГРД, в м. Сімферополь продовжує знаходитись  належне йому нерухоме майно, проживає матір 1955 р.н. у с. Сизівка Сакського р-ну, поховані близькі родичі. Зазначені обставини потребують його присутності та допомоги на території АР Крим.
		Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.5 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, які були затверджені рішенням ГРД від 11.01.2019 року та застосовані при складанні висновку, поїздки в РФ, АР Крим чи на іншу окуповану територію з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність цього індикатора (незалежності).
		До того ж, викладені факти проживання на тимчасово окупованій території України близьких родичів, розташування поховання близьких родичів, наявність прав власності на об`єкти нерухомості є законодавчо закріпленими підставами для надання спеціального дозволу  іноземцям та особам без громадянства  на в`їзд на тимчасово окуповану територію  та виїзд з неї, згідно з п. 21 Порядку  в`їзду на тимчасово окуповану територію України  та виїзду з неї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  від 04.06.2015 №367.
		Отже, ці факи вказують на поважність причин відвідування позивачем тимчасово окупованої території АР Крим.
		При цьому, на думку суду, твердження відповідача про недоброчесність позивача в зв`язку із  відвідуванням матері, яка проживає на тимчасово окупованій території АР Крим, є втручанням  у право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суд вважає, що прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, висновку щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить також про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто прийнято необґрунтовано.
		Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.
		За висновком суду, доводи відповідача, ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного висновку.
		Крім того, оскаржуваний висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії, висновок ГРД зареєстровано 03.08.2019 року після проведення співбесіди, яка була призначена на 31.07.2019 року; не зазначено процедури, в межах якої надано висновок, відсутні додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді; інформація не підписана всіма членами ГРД, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії висновку. 
		Поряд з тим, згідно з протоколом електронного голосування (є невід`ємною складовою рішення) 03.08.2019 вказаний протокол, як і сам висновок  підписані координатором ГРД без зазначення прізвища та ініціалів, тобто невідомою особою.
		Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає висновок ГРД від 03.08.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасування.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду  відзив на позовну заяву та доказів на обґрунтування правомірності спірного висновку.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		З огляду на викладене, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування висновку ГРД від 03.08.2019 про невідповідність кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності  критеріям доброчесності та професійної етики.
		За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ГРД.
		Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		ВИРІШИВ:
		          1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;
		          2.Визнати протиправним та скасувати висновок  про невідповідність кандидата на посаду  судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності   ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності  03 серпня 2019 року;
		          3.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн сорок коп ) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності.
		Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому  ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства  та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст.  293,  295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		          Суддя                                                        Н.Г. Вєкуа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...