Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/8440/16-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 23.04.2020
Номер судового провадження: 61-15699ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 квітня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/8440/16-ц
		провадження № 61-15699св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка ді' в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		третя особа - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_2 , поданою адвокатом Музикою Андрієм Васильовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 липня 2019 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , третя особа - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням шляхом виселення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він є єдиним власником житлового будинку 
		АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2012 року серії НОМЕР_3, державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2011 року серії НОМЕР_4. Вказував про те, що у цьому будинку зареєстровані та проживають він, його дружина ОСОБА_12 і син ОСОБА_13 . Однак, декілька років тому у зв`язку із виселенням з гуртожитку дозволив тимчасово проживати у житловому будинку сестрі дружини ОСОБА_3 із її сім`єю. Відповідачі проживають та користуються половиною будинку, хоча місце їх проживання зареєстровано на АДРЕСА_2 . Також ОСОБА_3 має у власності будинок, що розташований на АДРЕСА_3 , отриманий нею в порядку спадкування. Звертає увагу на те, що у нього, як власника зазначеного ним будинку виникла необхідність користуватись і розпоряджатись належним йому на праві власності будинком у повному обсязі. Проте, на його вимогу про виселення відповідачі відмовляються добровільно виселитись з будинку, погрожують зруйнувати його і фактично чинять йому перешкоди у користуванні своєю власністю.
		 
		У зв`язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог просив усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідачів разом з малолітніми дітьми (а. с. 109-110).
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 
		15 липня 2019 року, позов задоволено.
		Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком 
		АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , 
		ОСОБА_7 з їх малолітніми дітьми ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
		Вирішено питання щодо судових витрат у справі.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідачі не є членами сім`ї позивача, то права користування належним йому будинком не мають, у добровільному порядку звільнити спірний будинок не бажають, чим чинять позивачу як власнику перешкоди у користуванні та розпорядженні його майном.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Музикою А. В., на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 липня 2019 року.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		ОСОБА_2 у касаційній скарзі, поданій адвокатом Музикою А. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неналежним чином були встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Вказує на те, що спірний будинок є місцем постійного проживання відповідачів з 1996 року, у який вони вселилися зі згоди позивача та несуть витрати, пов`язані з утриманням будинку, приймали участь у його будівництві. Також вважають неправильними висновки судів обох інстанцій про те, що вони проживали у спірному будинку не як члени сім`ї власника, оскільки вони вселилися у цей будинок у встановленому законом порядку і набули прав та обов`язків, передбачених вимогами статті 156 ЖК Української РСР. На їх думку, відсутні правові підстави для їх виселення відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР. Звертають увагу на те, що позбавлення відповідачів права на житло можливе лише на підставі закону, який регулює житлові правовідносини. Також вказував, що суди обох інстанцій не взяли до уваги ту обставину, що відповідно до практики ЄСПЛ виселення є найбільш крайньою формою втручання у право особи на житло. Крім того, їх тривале проживання у спірному будинку є достатньою підставою вважати, що відповідне житло належить особі у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Вважає, що виселення всієї його родини із спірного будинку є непропорційним втручанням у права їх сім`ї. Також вказував на те, що суди обох інстанцій ухвалюючи оскаржувані судові рішення залишили поза увагою правові висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 653/1096/16-ц. Зокрема вказував, що судами не було надано оцінки пропорційності виселення його сім`ї меті цього обмеження права на повагу до житла, вони лише обмежилися єдиним висновком, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 забезпечені житлом.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , подану адвокатом Музикою А. В., вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги правильних висновків судів не спростовують, а зводяться лише до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями. Вказує, що ОСОБА_2 дійшов помилкового висновку, що оскільки він надав його дружині ОСОБА_3 та її сім`ї право тимчасово проживати в частині належного йому на праві власності спірного житлового будинку, то це не означає, що він надав їм право постійного проживання в цьому будинку, тому право користування відповідачів його будинком може бути припинено в будь-який час на його вимогу, як власника будинку. Також звертає увагу суду, що відповідачі у справі мають інше житло для власного проживання, мають відповідно реєстрацію свого місця проживання в тому житлі, тому їх посилання на статтю 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є хибним, оскільки виселення відповідачів з будинку позивача не спричиняє наслідку позбавлення останніх на місце проживання в іншому житловому приміщенні.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
		Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року.
		 
		У вересні 2019 року справу № 686/8440/16-ц передано до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить збудований у 1996 році будинок АДРЕСА_1 , де він зареєстрований та проживає разом із дружиною ОСОБА_12 і сином ОСОБА_13 
		 
		Право власності на будинок позивач зареєстрував у 2012 році.
		 
		У частині будинку, що облаштована окремим входом та комунікаціями, з дозволу позивача на тимчасове проживання з 1996 року без реєстрації місця проживання проживає сестра дружини ОСОБА_1 ОСОБА_3 разом із чоловіком ОСОБА_2 та синами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 
		 
		З 2015 року у будинку проживають також члени сімей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - дружини ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та малолітні діти ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
		 
		Строк користування частиною будинку позивача сторони не узгоджували.
		 
		Також судами було встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровані у житловому будинку на АДРЕСА_2 , який згідно з витягом з Дежавного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 181) належить 
		ОСОБА_2 на праві власності та отриманий ним у порядку спадкування.
		 
		ОСОБА_3 належить отримане в порядку спадкування будинковолодіння у с. Гута Деражнянського району Хмельницької області.
		 
		Сторони не заперечують та це підтверджується матеріалами справи, що 
		ОСОБА_3 , яка є сестрою дружини позивача ОСОБА_12 , починаючи з 1996 року з дозволу ОСОБА_1 , почала проживати разом із чоловіком ОСОБА_2 та синами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в частині спірного будинку з окремим входом не будучи пов`язаними з позивачем спільним побутом.
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 
		20 лютого 2019 року, у справі № 686/24917/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради, Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та скасування свідоцтва про право власності на майно.
		 
		Цим судовим рішенням, зокрема установлено, що ОСОБА_2 та 
		ОСОБА_1 на час побудови будинку у 1996 році членами однієї сім`ї не були.
		 
		Наведена обставина в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року 
		№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційноїскарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України.
		 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		 
		Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 
		41 Конституції України).
		 
		Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
		 
		Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		 
		У частині першій, другій статті 319 ЦКУкраїни вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
		 
		Право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.
		 
		Крім того, за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		 
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		 
		Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		 
		Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
		 
		Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.
		 
		Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 , як власник будинку, має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, усунення порушень його права власності на спірний житловий будинок шляхом виселення.
		 
		Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27).
		 
		Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано пропорційності, оскільки суди встановили, що позивач на законних підставах набув право власності на спірний житловий будинок, тому у передбачений законом спосіб звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, а відповідачі отримували тимчасовий дозвіл на проживання у цьому будинку, вони не є його членами сім`ї, крім того зареєстровані за іншою адресою: АДРЕСА_2 та забезпечені житлом як у 
		м. Хмельницькому, так і в с. Гута Деражнянського району Хмельницької області.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі є членами сім`ї позивача, оскільки з 1996 року проживали у належній йому на праві власності частині будинку є необґрунтованими, оскільки відповідачі ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів того, що вони з позивачем пов`язані спільним побутом та мають взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання не надали.
		 
		Також безпідставними є посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 653/1096/16-ц, оскільки в указаній справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, різні фактичні обставини справи.
		 
		Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Касаційна скарга не містить доводів неправильності оскаржуваних судових рішень в аспекті порушення саме житлових прав відповідачів у зв`язку з їх виселенням.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою адвокатом Музикою Андрієм Васильовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            А. А. Калараш
		 
		 
		 В. М. Сімоненко
		 
		 
		 С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...