Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/5260/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 30.04.2020. Зареєстровано: 01.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2020.
Дата набрання законної сили: 22.04.2020
Номер судового провадження: 22-ц/814/866/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 524/5260/19  Номер провадження 22-ц/814/866/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С.  Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2020 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		Головуючого судді: Бутенко С.Б.
		Суддів: Кузнєцової О.Ю.,Обідіної О.І. 
		розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Предоляк О.С.
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
		в с т а н о в и в:
		В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до адвоката ОСОБА_3. та ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
		Позов мотивовано тим, що вона є депутатом Кременчуцької міської ради Полтавської області. До неї звернулися мешканці будинку АДРЕСА_1 зі зверненням проти отримання кредитних коштів головою ОСББ ОСОБА_3 
		26 березня 2019 року вона прийшла до офісу ОСОБА_3 у м. Кременчуці за адресою : АДРЕСА_2 , для передачі депутатського звернення. Поки він ознайомлювався з депутатським зверненням, вона взяла телефон, щоб подивитись котра година. Перебуваючи в офісному приміщенні, адвокат ОСОБА_3. звинуватив її у незаконній зйомці. Натомість, вона лише подивилась на годинник на телефоні, оскільки поспішала. 
		В цей день у соціальній мережі « Фейсбук » на своїй персональній сторінці адвокат ОСОБА_3 . виклав відео з коментарем, що «ІНФОРМАЦІЯ_6». Вказана інформація є недостовірною та порушує її честь, гідність та ділову репутацію.
		Цього ж дня відповідач ОСОБА_2 виклав відео з наступним змістом: « ІНФОРМАЦІЯ_6».
		Зазначає, що інформація, оприлюднена ОСОБА_2 , є поширеною, тобто доведеною до невизначеного кола осіб, містить образливі, вульгарні висловлювання які принижують її честь, гідність і ділову репутацію.
		Вказує, що поширення відповідачами такої інформації у мережі Інтернет спричинило їй моральні страждання та переживання, створило негативну соціальну оцінку її особи, як депутата Кременчуцької міської ради, в очах оточуючих. 
		Посилаючись на викладене, просила суд визнати недостовірною та такою, що порушує її права і свободи, принижує честь, гідність і ділову репутацію інформацію, поширену відповідачами адвокатом ОСОБА_3. та ОСОБА_2 у соціальній мережі «Фейсбук», зобов`язати відповідачів у соціальній мережі « Фейсбук » спростувати поширену інформацію відносно неї, стягнути з відповідача адвоката ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 68000 грн. та з відповідача ОСОБА_2 - НОМЕР_1 грн.
		Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано інформацію, створену ОСОБА_2 на своїй сторінці в соціальній мережі « Фейсбук » ІНФОРМАЦІЯ_7 року о 20 год. 50 хв., такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її честі та гідності.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 гривень у відшкодування моральної шкоди та 2150 грн. витрат на оплату експертного висновку. 
		Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1921 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширені ОСОБА_3 в мережі Інтернет відео з коментарем, які є предметом розгляду у справі, є реакцією на дії позивачки, яка є депутатом Кременчуцької міської ради, і прирівнюються до оціночного судження, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України. Позивачка не довела, що інформація, поширена про неї ОСОБА_3 , є наклепом, оприлюднена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих думок відповідача з приводу її дій.
		Інформація, поширена у відеороліку на сторінці у соціальній мережі « Фейсбук » відповідачем ОСОБА_2 за своїм змістом не підлягає спростуванню, проте містить висловлювання, які є образливими і принизливими з точки зору їх тлумачення та розуміння, принижують честь і гідність позивачки, порушують її особисті немайнові права та спричинили моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. 
		Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.
		Позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині незадоволених позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що нею надано належні та допустимі докази того, що відповідач ОСОБА_3 поширив щодо нею інформацію, яка містить образливі, вульгарні висловлювання, які принижують її честь, гідність та ділову репутацію, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до адвоката ОСОБА_3
		У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
		В обґрунтування доводів скарги вказує, що на самому початку його відеозвернення щодо ОСОБА_1 в мережі «Фейсбук» він повідомив, що це «чорний юмор» та подальші висловлювання відбувалися з використанням мовно-стилістичних засобів.
		Вказує, що даним записом лише хотів звернути увагу спільноти м. Кременчука до поведінки позивача та виконання делегованих їй прав як депутата міської ради.
		Тому вважає, що така інформація була його власним оціночним судженням, де він висловлював не факти, а власні погляди, висловлювання, припущення у сатиричній та необразливій формі.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення в повному обсязі.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Позивач ОСОБА_1 подала відповіді на відзиви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в яких просить задовольнити її апеляційну скаргу в повному обсязі.
		Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарг, виходячи з наступного.
		Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. 
		Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
		Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). 
		Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). 
		Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		По справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є депутатом Кременчуцької міської ради Полтавської області. 26 березня 2019 року вона з`явилася до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з наміром вручити ОСОБА_3 депутатське звернення, адресоване йому як голові ОСББ «Велика Набережна буд, 1». Між сторонами виникла конфліктна ситуація через зауваження, що в приміщенні адвокатського офісу забороняється відео зйомка.
		Цього ж дня, на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Facebook ОСОБА_3 розмістив відео з коментарем, що «ІНФОРМАЦІЯ_8».
		Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року о 20 год. 50 хв. ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook опублікував відеозапис, який містить наступні вислови стосовно позивача: « ІНФОРМАЦІЯ_7».
		На підтвердження розміщення відповідачем вказаного відеозапису, позивачем надано копії скріншотів сторінок у соціальній мережі Facebook, диск з вищевказаним відеозаписом та висновок експерта.
		Експертним висновком ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 19.12.2019 року № 293/2019-ЕВ, зокрема, встановлено, що за результатами дослідження змісту досліджуваних веб-сторінок № 1, 2 встановлено, що в їх структурі знаходяться відео-програвачі, які дозволяють переглядати відеоряди із звуковим супроводом. Досліджуванні веб-сторінки № 1, 2 містять публікації (пости), розміщені користувачем соціальної мережі Facebook з іменем « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». За результатами дослідження змісту веб-сторінки № 4 було встановлено, що в її структурі знаходиться відео-програвач, який дозволяє переглядати відеоряд із звуковим супроводом, містить публікацію (пост), розміщені користувачем соціальної мережі Facebook з іменем «ОСОБА_11 ». 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що поширена відповідачами інформація є оціночними судженнями, яки не підлягають спростуванню, разом з тим висловлювання ОСОБА_2 в образливій формі принижують честь та гідність позивачки, у зв`язку з чим на нього покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини та вірно застосовані судом.
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3). 
		Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. 
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		Аналіз статті 277 ЦК України дає підстави для висновку, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування, що згідно статті 9 Конституції України та статті 10 ЦПК України є частиною національного законодавства України та джерелом права. 
		За змістом частин другої, третьої статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів особи, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. 
		Так, у рішенні від 10 серпня 2006 року (п. 41) Європейський суд з прав людини іще раз наводить такі основоположні принципи в цій сфері:  (a) свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denemark, рішення від 23 вересня 1994, Series A no. 298, р. 23, п. 31; Janowski v. Poland [GC], no. 25716/94, п. ЗО, ECHR 1999-I; Nilsen and Johnen v. Norway [GC], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII; and Fuentes Bobo v. Spain, no. 39293/98, п. 43, 29 лютого 2000); (d) межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб. Проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (див. Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-II); (e) повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (див. Lingens, cited above, р. 28, п. 46).
		Отже, право на власне тлумачення обставин справи є виявом реалізації конституційного права на свободу думки, свободу слова та вільне вираження своїх поглядів та переконань.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недостовірною та спростування поширеної відповідачами інформації, обґрунтовано виходив з того, що висловлювання, зроблені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на своїх веб-сторінках у соціальній мережі Facebook є суб`єктивним баченням ними (оцінкою) подій, що сталися 26 березня 2019 року у офісі адвоката, та власною оцінкою діяльності ОСОБА_1 , як депутата Кременчуцької міської ради, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що висловлювання відповідача ОСОБА_9 є образливими, такими, що принижують гідність, честь та ділову репутацію позивачки, викликали у неї почуття душевного болю через негативний суспільний резонанс, що є підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статей 23, 1167 ЦК України.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням обставин справи, характеру поширеної інформації, обсягу душевних страждань позивачки та з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості.
		Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на власному тлумаченні заявниками обставин справи та норм матеріального права.
		Незгода позивачки з поширеною відповідачем ОСОБА_3 інформацією, якщо вона вважає, що оцінка відповідачем певних подій або його думка принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, є підставою для реалізації права на відповідь - висвітлення власної точки зору щодо обставин справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, що є іншим способом захисту особистих немайнових прав особи, відмінним від спростування недостовірної інформації судом.
		Висловлювання відповідача ОСОБА_2 у своєму огляді не є цитуванням твору ОСОБА_12 «ІНФОРМАЦІЯ_9 », як це зазначено у його апеляційній скарзі, а спрямовані безпосередньо проти особи позивачки ОСОБА_1 , як депутата Кременчуцької міської ради, та за своєю брутальною, зневажливою формою порушують одне з невід`ємних прав людини та громадянина, як право на повагу до гідності та честі. 
		Відповідно до статті 1167 ЦК України, як загальної підстави відповідальності за заподіяння шкоди, моральна шкода, завдана фізичний особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. 
		Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Оскільки поширена умисно відповідачем інформація порушує особисті немайнові права позивачки та завдає їй душевних страждань, рішення суду першої інстанції про покладення на відповідача ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати таку шкоду є справедливою сатисфакцією завданої позивачці моральної шкоди. 
		Розподіл судових витрат здійснюється судом за правилами статті 141 ЦПК України.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша).
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга).
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (частина шоста).
		Згідно пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України до судових витрат належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
		Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с. 190-203), позивачкою понесені витрати, пов`язані з одержанням експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 19.12.2019 № 293/2019-ЕВ у розмірі 4300 грн., тому задовольнивши позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці поширенням відповідачем ОСОБА_2 інформації, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її честі та гідності, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на її користь з відповідача понесені судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог. 
		Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального права повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 лютого 2020 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя:                                                С.Б. Бутенко
		 
		Судді:                                                                        О.Ю. Кузнєцова
		 
		       О.І. Обідіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...