Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 328/810/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: 05.05.2020. Зареєстровано: 06.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2020.
Дата набрання законної сили: 29.04.2020
Номер судового провадження: 22-ц/807/1217/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 29.04.2020 Справа № 328/810/19
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 328/810/19         Головуючий у 1 інстанції: Гавілей М.М.
		 
		Провадження № 22-ц/807/1217/20       Суддя-доповідач: Маловічко С.В. 
		 
		                                
		                                                         
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 квітня 2020 року                                                 м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого: Маловічко С.В.
		суддів:        Гончар М.С.
		                       Подліянової Г.С.
		при секретарі: Путій Д.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки, яку уточнив 10.01.2020р. у зв`язку з залученням до участі у справі співвідповідачів.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП №027716 від 17 лютого 1999 року є власником земельної ділянки площею 12,5298 га, кадастровий номер № 2325282400:10:001:0008, яка розташована на території Новенської сільської ради Токмацького району Запорізької області. 16.10.2006р. між ним як орендодацем та ОСОБА_5 як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого він передав у користування ОСОБА_5 зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 12,5298 га строком на двадцять один рік, а орендар зобов`язався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та сплачувати орендну плату. Договір зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель 29.05.2007р. вчинено запис за № 040728000002. В п. 20 договору узгоджено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 1-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі, а тому земельна ділянка не могла бути раніше від 29.05.2007р. передана орендарю.
		У ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Згідно з листом Новенської сільської ради Токмацького району Запорізької області № 412 від 18.08.2017р. його земельною ділянкою користується ОСОБА_2 - дружина померлого ОСОБА_5 . За договором орендна плата вноситься орендарем в розмірі 41 022,03 грн. з моменту підписання акту прийому-передачі земельної ділянки. Але орендар орендну плату протягом всього часу не сплачував жодного разу, чим порушив істотні умови договору. Виплата орендної плати не підтверджується будь-якими актами. На його неодноразові звернення здійснити повний розрахунок за договором оренди ОСОБА_5 відмовляв, та його спадкоємці також відмовляються це зробити. Посилаючись на ст. 32 Закону України «Про оренду землі», правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 484/301/18, вважає, що у зв`язку з системними порушеннями орендарями зобов`язань щодо сплати орендної плати, договір оренди підлягає розірванню.
		 
		Крім того, відповідачі безпосередньо не займаються цільовим використанням орендованої земельної ділянки, обов`язки з її обробітку передали іншим особам, що, на думку позивача, з огляду на положення ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі», правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах КЦС від 12.02.2014 р. у справі № 6-166цс13, від 12.02.2014р. у справі № 6-161цс 13; від 19.03.2014р. у справі № 6-15цс14; від 16.04.2014р. у справі № 6-18цс14, також є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за ст. 32 Закону України «Про оренду землі». Враховуючи викладене, позивач просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 16.10.2006р. площею 12,5298 га., кадастровий номер № 2325282400:10:001:0008, яка розташована на території Новенської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП від 17.02.1999 року, укладений між ним та ОСОБА_5 ; судові витрати покласти на відповідача.
		Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		В обґрунтування доводів скарги зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження сплати орендної платні за спірним договором, а тому факт систематичної несплати орендарем та його спадкоємцями орендної плати є доведеним.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначає, що суд, вивчивши умови договору та матеріали справи, обґрунтовано визнав, що за договором сплата орендної плата передбачена лише один раз за весь час оренди, яку померлий ОСОБА_5 сплатив позивачу за життя, що підтверджується особисто розпискою позивача, виконаною на акті приймання-передачі земельної ділянки, а допущена помилка щодо суми орендної плати вчинена безпосередньо самим позивачем, який і виправив її шляхом закреслення зайвого «0». Також зазначає, що факт передачі спадкоємцями померлого ОСОБА_5 орендованої земельної ділянки третім особам не доведено зібраними матеріалами справи. Тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, та залишити без змін оскаржуване рішення суду. 
		Позивач, будучи повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду справи, про що мається запис від 01.04.2020р. у зворотному поштовому повідомленні, до судового засідання 29 квітня 2020р. не з`явився. Адвокатом Маляр М.В., яка надає правову допомогу позивачу, спрямовано до апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
		 
		За вказаних обставин, справу розглянуто апеляційним судом за відсутності позивача та його представника у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
		 
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів - адвоката Вишнякова Д.О., який заперечував проти апеляційного скарги, 
		перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		У відповідності зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП, виданого Новенською сільською Радою народних депутатів Токмацького району Запорізької області 17.02.1999 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2304141872018 від 06.04.2018 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 12,5298 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новенської сільської ради Токмацького району Запорізької області, кадастровий номер № 2325282400:10:001:0008.
		 
		16.10.2006р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 12,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новенської сільської ради Токмацького району Запорізької області, строком на 21 рік (п. 8 договору).
		 
		Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: сорок одна тисяча двадцять дві грн. 03 коп. Форма орендної плати: грошова, сума орендної плати вноситься один раз за весь період оренди з моменту підписання акту прийому - передачі земельної ділянки (п .9 договору).
		Відповідно до п. 40 вищезазначеного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
		 
		Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43 договору).
		Зазначений договір оренди землі від 16.10.2006р. був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК» при Державному комітеті по земельним ресурсам України» 29.05.2007р. за № 040728000002.
		Перехід земельної ділянки від власника ОСОБА_1 до орендаря ОСОБА_5 сторони оформили актом про передачу та прийом від 16.10.2006 року, який підписано ними.
		В нижній частині зазначеного акту міститься рукописний текст розписки наступного змісту «Я, ОСОБА_1 , орендну плату в сумі 41022 грн. отримав в повному обсязі від ОСОБА_5 16.10.2006р.», та підпис від імені ОСОБА_1 »
		Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 році орендар ОСОБА_5 помер, та 
		спадкоємцями після його смерті є відповідачі  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, а тому до них перейшло право оренди земельної ділянки, належної позивачу.
		 
		Встановивши ці обставини, суд вказував, що, оскільки умовами договору оренди виплата орендної плати передбачалась лише один раз у повному обсязі, доводи позивача про несплату йому орендної плати щороку протягом періоду з 16.10.2006 року по 2019 рік не ґрунтуються на умовах договору. Крім того, суд не встановив тих обставин, що земельною ділянкою позивача користуються не спадкоємці, а треті особи. Відтак, на цих підставах суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив в їх задоволенні.
		 
		З апеляційної скарги вбачається, що позивач не оспорює встановлені обставини в частині укладення ним 16.10.2006р. договору оренди з ОСОБА_5 , його належної реєстрації, особисте підписання акту приймання-передачі від 16.10.2006р., факт спадкування після померлого орендаря його спадкоємцями та отримання ними внаслідок цього права оренди за вказаним договором. Тому ці обставини перевірці не підлягають.
		 
		В апеляційній скарзі позивач наголошує на помилковості висновків суду про виплату йому орендної плати одночасно з підписанням акту прийому-передачі від 16.10.2006р. , оскільки передача земельної ділянка не могла відбутися раніше державної реєстрації договору оренди, яку було вчинено 29.05.2007р., а тому акт приймання-передачі земельної ділянки від 16.10.2006р. не може підтверджувати фактичну передачу орендованої землі та отримання позивачем плати за неї. Також вважає, що жодним із зібраних у справі доказів не підтверджується сплата йому орендної плати за весь період користування його земельною ділянкою. 
		 
		Ці доводи були предметом перевірки судом першої інстанції, за наслідками якої судом встановлені такі обставини.
		 
		При вирішенні позову судом правильно визначені норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, зокрема, ст.ст. 13, 15, 21, 22, 24, 25, 31, 32 ЗУ «Про оренду землі», п. «д» ч. 1 статті 141 ЗК України.
		 
		Суд з аналізу вказаного законодавства правильно зробив висновок, що, розглядаючи спори про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, слід мати на увазі, що згідно зі статтями 13, 15, 21 вказаного спеціального закону основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання ним орендної плати у встановленому договором порядку та розмірі.
		 
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення законів, які регулюють спірні правовідносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадки) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
		Судом правильно встановлено, що договором оренди земельної ділянки від 16.10.2006р, укладеним між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: сорок одна тисяча двадцять дві грн.. 03 коп. Форма орендної плати: грошова, сума орендної плати вноситься один раз за весь період оренди з моменту підписання акту прийому-передачі земельної мідянки (п. 9 договору).
		Дослідивши акт приймання-передачі від 16.10.2006р. та надавши йому належну оцінку, суд дійшов вірного висновку, що вчиненим орендодавцем ОСОБА_1 на цьому акті власноручним записом «Я, ОСОБА_1 , орендну плату в сумі 41022 грн. отримав в повному обсязі від ОСОБА_5 16.10.2006р.», та підписом під ним, підтверджується факт отримання позивачем визначеної в п. 9 договору орендної плати в узгодженому сторонами розмірі.
		 
		Доводи позивача, що такий акт приймання-передачі не можна брати до уваги як складений передчасно, тобто до реєстрації договору, не зумовлює того факту, що сторони не могли здійснити таку передачу до реєстрації договору за обопільним погодженням. До того ж, позивач не надає іншого акту приймання-передачі землі, який складений після державної реєстрації договору від 16.10.2006р. А відтак, єдиним підтвердженням передачі земельної ділянки слугує саме вказаний акт від 16.10.2006р., а те, що земельна ділянка перебуває з цього часу в оренді, визнає сам позивач.
		 
		У такому разі колегія вважає, що позивач, не спростувавши запису у акті приймання-передачі про особисте отримання орендної плати в поновному обсязі у сумі 41 022 грн., безпідставно стверджує про невиплату йому орендної плати за цим договором оренди.
		 
		Те, що в розписці у зазначенні суми помилково прописано лишній «0», що збільшує суму до 410 022 грн., який потім закреслено, не доводить, що орендна плата не отримана. Крім того, прописним записом додатково зазначається сума «сорок одна тисяча», а не 410 тисяч. Отже, помилка у бік збільшення суми орендної плати, яка потім виправлена самим же позивачем на правильну суму, та додаткове визначення прописним записом правильної суми, не дає підстав для висновку про несплату орендної плати позивачу. 
		 
		Що ж до доводів позивача про системність несплати орендної платні, то вони спростовуються змістом самого договору оренди, у якому таких умов щодо періодичної сплати орендної платні не погоджувалось, оскільки, як вже зазначалось вище, п. 9 передбачена одноразова її сплата. 
		 
		В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом безпідставно зазначено, що ним не доведені його ствердження щодо того, що запис у акті-приймання передачі про отримання ним орендної плати ним не вчинювався, оскільки ним не було заявлено відповідних клопотань про проведення експертизи. Вважає, що саме оспорювання ним такого запису робить цей доказ спірним, який не може достеменно підтверджувати визначені ним обставини. Вказує, що клопотання про проведення експертизи могла заявити інша сторона спору в порядку змагальності, оскільки він як пенсіонер не має відповідних матеріальних можливостей. 
		Але такі ствердження позивача не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, яким врегульовано порядок доказування у цивільних справах.
		 
		Так, відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін ( ч. 1); учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом ( ч. 2); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( ч. 3); кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ч. 4).
		Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Отже, вказані норми, незалежно від матеріального стану сторони у справі, покладають процесуальний обов`язок на учасників цивільної справи доводити свої вимоги чи заперечення проти них, надаючи суду певні докази або заявляючи відповідні клопотання щодо їх забезпечення.
		У цій справі не встановлено випадку звільнення сторін від доказування, зокрема, 
		позивача щодо його заперечень проти вчинення запису на акті приймання-передачі.
		 
		Так, відповідачі надали цей акт приймання-передачі земельної ділянки від 16.10.2006р., оригінал якого знаходиться у них як спадкоємців померлого орендаря земельної ділянки, якому іншою стороною - орендодавцем складена розписка про отримання орендної платні, а тому саме на позивача в такому разі покладається обов`язок довести, що таку розписку він не складав та не підписував. А тому довід апелянта в цій частині про неправильність висновків суду, що він мав доводити такі обставини, є неспроможним, оскільки не відповідає приписам вищенаведених норм процесуального закону.
		Колегія враховує також ту обставину, що з 2006р. земельна ділянка перебуває в оренді за підписаним позивачем з ОСОБА_5 договором оренди, але позивачем не надано жодного доказу звернення як до покійного орендаря за життя останнього, так і до його спадкоємців з вимогою про сплату орендної плати за період з 2006р. по 18.03.2019р. - день подання позову, тобто протягом 12,5 років, що, в свою чергу, додатково свідчить про хибність його заявлень про невиплату орендної плати єдиним платежем під час складання акту приймання-передачі земельної ділянки.
		 
		За таких обставин, суд враховує, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендаря, виконувався сторонами, зокрема, і в частині орендної плати. 
		Що стосується посилання апелянта на те, що призначення цих коштів мало інше значення, ніж орендна плата, на що, на його думку, вказують пояснення відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні, то колегія вважає, що зібраними у справі доказами вони не підтверджуються, оскільки в розписці зазначено саме про сплату орендної плати за спірним договором, та про інші правовідносини вона даних не містить, як і інші матеріли справи. 
		Інших доводів апеляційна скарга не містить.
		 
		Зважаючи на все вищенаведене, колегія вважає, що позивачем не доведено наявності підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.10.2006р. за рішення суду з огляду на відсутність наявності факту систематичної несплати орендної платні орендарем.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову за заявленими підставами, суд правильно встановив обставини справи, з`ясував характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення колегія не вбачає. В такому разі у відповідності до вимог ст.. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. 
		02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ (далі - Закон № 540-ІХ).
		 
		З змістом підпункту 3 пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» вказаного Закону № 540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 384, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів. витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
		 
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 січня 2019 року у цій справі залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
		 
		Повний текст постанови складений 05 травня 2020 року.
		 
		Головуючий: Маловічко С.В.
		 
		Судді: Гончар М.С.
		 
		Подліянова Г.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...