Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/13253/15ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.
Дата набрання законної сили: 04.05.2020
Номер судового провадження: 61-41830ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		04 травня 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 201/13253/15-ц
		провадження № 61-41830св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,
		треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр», Управління - служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Стислий виклад позиції позивача
		У серпні 2015 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - ПАТ «БКД», банк) про визнання недійсним договору іпотеки, скасування заборони на відчуження майна і вилучення запису про іпотеку з державного реєстру.
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 02 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (далі - ЗАТ «БКД»), правонаступником якого є ПАТ «БКД»,та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 020806-І, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2219. Зазначений договір укладено з метою забезпечення зобов`язань позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр» 
		(далі - ТОВ «Кедр») за договором про надання кредитної лінії в режимі овердрафту від 22 серпня 2005 року № 220805-О. Предметом іпотеки є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 .
		Позивач вважала, що договір іпотеки є недійсним, оскільки в іпотечній квартирі на момент укладання договору проживала неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка і на момент подання позову продовжувала проживати у цій квартирі. Крім того, в квартирі зареєстровані та проживають інші члени родини позивача. Іншого житла, окрім іпотечної квартири, родина позивача не має. Зазначала, що договір іпотеки укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, не отримано згоду органу опіки та піклування на укладання правочину, який підлягав нотаріальному посвідченню.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		ПАТ «БКД» заперечувало проти задоволення позову, зазначило, що оспорюваний договір іпотеки укладений відповідно до норм діючого законодавства; на час укладення оспорюваного договору іпотеки малолітня дитина не була зареєстрована в квартирі, що є предметом іпотеки.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 02 серпня 2006 року № 020806-І; скасовано заборону на відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. на підставі договору іпотеки та вилучено запис про іпотеку з державного реєстру іпотек, внесений у зв`язку з посвідченням зазначеного договору іпотеки. Вирішено питання щодо судових витрат.
		ПостановоюАпеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що на час укладення договору іпотеки мати неповнолітньої ОСОБА_2 не була зареєстрована як за місцем постійного проживання за адресою спірної квартири. На час укладення договору іпотеки батько ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , яке і необхідновважати місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 . Під час укладення договору іпотеки позивач не зловживала своїми правами щодо малолітньої дочки, оскільки вона не була власником чи співвласником предмета іпотеки, не була в ньому зареєстрована, тому і попередньої згоди органу опіки та піклування для здійснення передачі цього майна в іпотеку не вимагалося. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, також не встановлено. Позивачем не доведено порушення в результаті укладення договору іпотеки майнових прав дитини.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у серпні 2018 року, ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_2 фактично проживала на час укладення спірного договору іпотеки в цій квартирі й іншого житла у позивача, окрім іпотечної квартири, не має. Таким чином, для укладення оспорюваного договору іпотеки необхідно було отримати згоду органів опіки та піклування. Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець діяла добросовісно, оскільки їй не були роз`яснені наслідки укладення такого договору нотаріусом.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У наданому відзиві ПАТ «БКД» просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX 
		(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у серпні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 серпня 2006 року між ЗАТ «БКД», правонаступником якого є ПАТ «БКД», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 020806-І, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 221.
		Предметом іпотеки є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 .
		Іпотекодавець, яка звернулася до суду в інтересах своєї неповнолітньої дитини, обґрунтовувала позов тим, що в іпотечній квартирі на момент укладання договору проживала малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на час розгляду справи продовжує проживати у зазначеній квартирі. Іншого житла, окрім іпотечної квартири, родина позивача не має. Факт того, що родина ОСОБА_1 почала мешкати в іпотечній квартирі з лютого - березня 2006 року, підтверджено свідченнями сусідів мешкання позивача (свідків), що засвідчені житловою організацією. Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що на дату укладання іпотечного договору вони мешкали у спірній квартирі.
		Судами встановлено, що на час укладення договору іпотеки у матері ОСОБА_2 була відсутня реєстрація місця проживання.
		На час укладення договору іпотеки батько ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , яке і необхідно вважати місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 .
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
		Таким чином, під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме її порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й судом має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний і правомірний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
		Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими фактом порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:
		1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясуватинаявність у дитини іншого місця проживання;
		2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.
		За змістом цього законодавчого припису, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обов`язком батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету забезпечення інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
		Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.
		За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Відповідно до пункту 1.6 договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки є його власністю, вільний від застав та інших обмежень. Предмет іпотеки не підлягає вилученню та вільний від зобов`язань, крім тих, що передбачені цим договором.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_1 , яка є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , та сама малолітня не були зареєстровані за адресою спірної квартири. На час укладення договору іпотеки батько ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_2 .
		Наведені обставини, з урахуванням умов іпотечного договору, свідчать про те, що на час укладення цього договору іпотекодавець визнала, що її малолітня дитина забезпечена житлом і не має права користування предметом іпотеки.
		Верховним Судом також враховано, що спірний договір укладено у 2006 році, однак із зазначеним позовом іпотекодавець як законний представник неповнолітньої звернулася майже через 9 років, у 2015 році.
		Разом з тим, сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати під час виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).
		Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Оцінивши наведене, Верховний Суд врахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 вересня 2015 року у справі 
		№ 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16, та дійшов висновку про недобросовісність дій ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позову.
		ОСОБА_1 не могла не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки), у разі неналежного виконання вимог кредитного договору, оскільки свідомо виступила майновим поручителем виконання боржником своїх зобов`язань.
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 під час укладення договору не були роз`яснені наслідки його укладення, не заслуговують на увагу і спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами.
		Особа, яка у виборі варіанта власної поведінки діє нерозсудливо, не може надалі посилатися на таку власну необачність як на підставу визнання укладених нею правочинів недійсними.
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України , та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
		Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе надавати оцінку іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судом апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні у режимі відеоконференції
		Представник відповідача у лютому2019 року звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
		Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання представника відповідача таким, що не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                              С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...