Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/3653/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2020.
Дата набрання законної сили: 06.05.2020
Номер судового провадження: 61-49078ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 травня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/3653/17
		провадження № 61-49078св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                Гулейкова І. Ю.,                                    Погрібного С. О.,
		                             Усика Г. І.,                                              Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва 
		від 23 травня 2018 року у складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Болотова Є. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - 
		ПАТ «Державний ощадний банк України») про захист прав споживачів.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 03 січня 2014 року між нею та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладений договір № 136145004 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи строком на 7 місяців зі сплатою 16 % річних. Днем повернення депозиту визначено 03 серпня 2014 року. Депозит без пролонгації. Згідно з 
		пунктом 1.1 договору загальна сума вкладу (депозиту) складає 27 000,00 грн.
		 
		Згідно з умовами пункту 2.8 вказаного договору, 19 листопада 2014 року позивач написала заяву про повернення її грошових коштів із нарахованими відсотками на рахунок № НОМЕР_1 в установу банку Сколівське ТВБВ № 10013/179 Львівської області, яка залишена відповідачем без належного реагування 
		до 16 лютого 2015 року.
		 
		Під час неодноразового спілкування з представниками банку, позивачу повідомлено, що ТВБВ, які підпорядковані філії Донецького обласного управління АТ «Державний ощадний банк України», що розташована на території, яка не контролюється українською владою зупинено, а тому ОСОБА_1 запропоновано відкрити інший рахунок в установі банку для перерахунку їй коштів за депозитним договором.
		 
		Позивач відкрила інший рахунок у ПАТ «Державний ощадний банк України», проте лише 16 лютого 2015 року банк перерахував на її рахунок грошові кошти, при цьому стягнув 30,00 грн комісії за такий перерахунок.
		 
		ОСОБА_1 зазначає, що відповідач безпідставно з моменту її звернення із заявою про виплату депозиту - 19 листопада 2014 року по день виплати - 16 лютого 
		2015 року порушив строки повернення депозиту, що призвело до порушення умов договору, за що настають правові наслідки.
		 
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на свою користь пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 79 623,00 грн; компенсаційну суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення у сумі 
		3 486,53 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 218,17 грн, відповідно до статті 625 ЦК України; втрачену (упущену) вигоду, відповідно до 
		пункту 2 статті 22 ЦК України у сумі 1 599,30 грн та 30,00 грн комісії за переказ депозитних коштів.
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 884,81 грн, індекс інфляції - 
		3 362,29 грн і 3 % річних - 218,17 грн, а всього 4 465,27 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення мотивовано тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання та з моменту звернення позивача із заявою про переказ вкладу на її картковий рахунок - 19 листопада 2014 року по 16 лютого 2015 року не повертав належні їй грошові кошти, тому позивач має право на стягнення індексу інфляції, 3 % річних та пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду 
		м. Києва від 23 травня 2018 року змінено в частині розміру пені, яка підлягає до стягнення.  Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь 
		ОСОБА_1 пеню у розмірі 31,96 грн, індекс інфляції - 3 362,29 грн, 3 % річних - 218,17 грн, а всього - 3 612,42 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, тому з відповідача підлягає стягненню індекс інфляції та 3 % річних, проте не погодився з визначеним розміром пені на підставі частини п`ятої  статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд не застосував частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Крім того, суд, зменшуючи розмір неустойки погодився з твердженнями відповідача щодо неспівмірності розміру нарахованої пені, оскільки сума неустойки перевищує суму вкладу.
		 
		Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій малозначній справі у зв`язку із наявністю підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали указаної справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		03 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладений договір № 136145004 на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи, відповідно до умов якого вкладник вносить, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти у сумі 27 000,00 грн строком на 
		7 місяців, зі сплатою 16 % річних. Днем повернення депозиту є 03 серпня 2014 року.
		 
		Факт внесення позивачем вказаної суми на депозитний рахунок банку визнається сторонами.
		 
		Відповідно до пункту 2.8 договору після закінчення строку зберігання, вказаного у пункті 1.1 депозит підлягає перерахуванню на рахунок, вказаний у пункті 3.3 договору, а у разі відсутності такого рахунку - продовжує зберігатися на рахунку без подальшого нарахування процентів до моменту вилучення вкладником депозиту.
		 
		За пунктом 3.3 договору банк зобов`язується повернути депозит шляхом перерахування на відкритий рахунок, або шляхом видачі готівкою та сплатити нараховані проценти, обумовлені договором.
		 
		Згідно з пунктом 3.4.1 договору, вкладник зобов`язується оплачувати послуги банку за діючими тарифами банку.
		 
		19 листопада 2014 року позивач звернулась до відповідача із заявою на переказ вкладу з рахунку № НОМЕР_2 на її картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Державний ощадний банк України».
		 
		16 лютого 2015 року депозит та нараховані проценти перераховано на рахунок 
		№ НОМЕР_1 відкритий у АТ «Державний ощадний банк України».
		 
		Комісія за переказ готівки за договором склала 30,00 грн, вартість якої сплачена позивачем на рахунок банку.
		 
		Із листа ПАТ «Державний ощадний банк України» від 08 листопада 2016 року 
		№ 11/5-22/2167/755/2016-ООС убачається, що ОСОБА_1 зверталась 26 жовтня 2016 року до АТ «Державний ощадний банк України» щодо укладеного між сторонами договору та його виконання. У якому позивачу повідомлено, що грошові кошти на її рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у відділені ТВБВ №10013/179 м. Сколе, Львівської області у розмірі 27 000,00 грн та 2 493,77 грн за договором від 03 січня 2014 року № 136145004 надійшли 16 лютого 2015 року. 18 квітня 2016 року рахунок № НОМЕР_1 закритий та на цей час на ім`я ОСОБА_1 інших діючих поточних, депозитних рахунків у Донецькій та Львівській області не встановлено.
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання та з моменту звернення 
		ОСОБА_1 із заявою про переказ вкладу на її картковий рахунок - 19 листопада 2014 року по 16 лютого 2015 року не повертав належні їй грошові кошти, внесені позивачем на депозитний рахунок, відповідно до договору від 03 січня 2014 року 
		№ 136145004, тому позивач має право на стягнення індексу інфляції, 3 % річних та пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, тому з відповідача підлягає стягненню індекс інфляції та 3 % річних, проте змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру пені, який підлягає стягненню.
		 
		Верховний Суд не погоджується у повній мірі з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з огляду на таке.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		 
		З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
		 
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		 
		Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		 
		Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		 
		Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення індексу інфляції у розмірі 3 362,29 грн та 3 % річних у сумі 218,17 грн, оскільки відповідачем банківський вклад за письмовою вимогою ОСОБА_1 від 19 листопада 2014 року повернутий лише 16 лютого 2015 року.
		 
		Разом з тим суд першої інстанції, стягуючи пеню у розмірі 884,81 грн не врахував, що зазначена пеня у розмірі 3 % нараховується за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі на всю суму утримуваних коштів, а саме: і суму вкладу, і суму процентів, які нараховані на підставі депозитного договору.
		 
		Апеляційний суд, розраховуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, виходив із того, що вартість послуги за договором банківського вкладу, на яку необхідно нарахувати пеню, - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, при цьому посилався на постанову Верховного Суду від 21 лютого 
		2018 року у справі № 759/13827/15-ц, з урахуванням ухвали Верховного Суду 
		від 31 липня 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, у якій наведений принцип обчислення розміру пені.
		 
		Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) висловила з цього питання правову позицію та зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		 
		Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
		 
		Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку сум, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів, тобто суми депозиту з нарахованими відсотками.
		 
		Аналогічні висновки про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц (провадження № 61-8130св19.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір пені, який підлягає стягненню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахував, що така пеня нараховується за кожен день прострочення на всю суму утримуваних банком коштів.
		 
		У цій справі розмір пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» складає 79 487,38 грн.
		 
		Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
		 
		У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
		 
		Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
		 
		Враховуючи, що розмір пені (79 487,38 грн) у цій справі значно перевищує розмір невиплаченої банком суми вкладу (27 000,00 грн) та процентів за вкладом 
		(2 493,77 грн), а також те, що на користь позивача стягнуто суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, тому розмір пені, яка підлягає стягненню у цій справі підлягає зменшенню з 79 487,38 грн до 29 439,77 грн.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 пені, з ухваленням нового рішення у цій частині про часткове задоволення позову.
		 
		Отже, ця малозначна справа переглянута судом касаційної інстанції з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме: з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню,а остання звільнена від сплати судового збору, то в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову у сумі 330,23 грн, за подання апеляційної скарги - 484,85 грн, за подання касаційної скарги - 660,46 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії 
		суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 29 439,77 грн.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року в іншій незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 
		2018 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користьдержави судовий збір у розмірі 1 475,54 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                           О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                       Г. І. Усик
		 
		                                                                                                       В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...