Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/6130/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.05.2020. Зареєстровано: 13.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2020.

Номер судового провадження: 2/465/1529/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		465/6130/15-ц 
		2/465/1529/20 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		28- 29.04.2020 року Франківський районний суд м. Львова в складі:
		головуючої - cудді Марків Ю.С.
		при секретарі - Волков Н.І.
		з участю представників позивача: Дяченко Є.Г., Дудник О.С., Пенський А.В., Шубак М.І.
		представника відповідача: ОСОБА_1 
		представника третьої особи ТзОВ «Яблуневий дар»: Дашо А.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_2 , за участю третьої особи- ТОВ «Яблуневий дар» про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» за участю третьої особи- ТОВ «Яблуневий дар» про визнання поруки припиненою,
		в с т а н о в и в:
		у серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (далі - ТОВ «Яблуневий дар»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2011 року між банком та ТОВ «Яблуневий дар» укладений договір кредитної лінії № ВКЛ-2005469, згідно з умовами якого ПАТ «Дельта Банк» надав ТОВ «Яблуневий дар» кредит з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 000 000,00 євро, зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2012 року на умовах, визначених цим договором (далі - кредитний договір). До вказаного кредитного договору вносились зміни та доповнення шляхом укладення додаткових договорів.
		Зокрема, 22 червня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та Тов «Яблуневий дар» укладений додатковий договір № 4 до кредитного договору від 21 січня 2011 № ВКЛ-2005469, яким внесено зміни до підпунктів 1.1.1 та 1.1.2 пункту 1 статті 1 зазначеного кредитного договору, згідно з якими надання кредиту здійснюється на умовах, визначених цим договором, у сумі 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом - 20 січня 2016 року на умовах, визначених цим договором, та відповідно до графіка повернення кредиту.
		Цього ж дня, для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Яблуневий дар» за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № П-2005469 (далі - договір поруки).
		Позичальник допустив неналежне виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту. За умовами кредитного договору та договору поруки банк має право стягнути достроково всю суму кредиту, проценти за користування ним та штрафні санкції з поручителя, який є солідарним з позичальником боржником перед банком.
		Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2011 року станом на 24 червня 2015 року у розмірі 898 823 883 грн 95 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 279 631 673 грн 88 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 19 199 928 грн 49 коп., заборгованості за процентами - 16 344 317 грн 31 коп., пені за несвоєчасне повернення процентів - 2 659 388 грн 74 коп., штрафу - 580 988 575 грн 53 коп.
		27 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою. 
		Позовна заява мотивована тим, що банк, пред`явивши 06 лютого 2015 року претензію до ТОВ «Яблуневий дар» про дострокове погашення всієї суми кредиту та процентів протягом наступного дня від дати претензії, змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому починаючи з 07 лютого 2015 року, протягом шести місяців, тобто до 07 серпня 2015 року, повинен був пред`явити позов до поручителя. Банк звернувся до суду з указаним позовом 31 серпня 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати припиненою поруку за договором поруки від 21 січня 2011 року № П-2005469, укладеним між ним та ПАТ «Дельта Банк».
		Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», третя особа - ТОВ «Яблуневий дар», про визнання поруки припиненою прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Яблуневий дар», про стягнення заборгованості та об`єднано в одне провадження.
		Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року у задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано припиненою поруку за договором поруки від 21 січня 2011 року № П-2005469, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк».
		Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у акціонерному товаристві «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» - Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_2 , за участю третьої особи- ТОВ «Яблуневий дар» про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» - Кадирова Владислава Володимировича, за участю третьої особи - ТОВ «Яблуневий дар» про визнання поруки припиненою прийняти до провадження і вирішено здійснювати розгляд справи в загальному порядку спочатку зі стадії підготовчого провадження.
		У грудні 2019 року на адресу суду надійшов відзив на первісну позовну заяву, в якому представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просить в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов - задоволити, посилаючись на те, що строк кредитного зобов`язання змінено у відповідності до положень п. 4.3. ст. 4 кредитного договору, і такий слід обчислювати з 22 лютого 2014 року, а відтак звертаючись до суду з первісним позовом в другій половині 2015 року, позивачем за цим позовом пропущено строк, закріплений частиною четвертою статті 559 ЦК України, що свідчить про припинення поруки з 22 серпня 2014 року.
		Також у грудні 2019 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи - ТОВ "Яблуневий дар", які за своїм змістом до прохальною частиною є ідентичними відзиву на позову заяву, поданого представником відповідача за первісним позовом. 
		Ухвалою підготовчого судового засідання Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» задоволено. Замінено позивача - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк»- Кадирова Владислава Володимировича за первісним позовом та як відповідача за зустрічним позовом на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» у даній справі.
		У січні 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у даній справі. В даних поясненнях правонаступник позивача вказує на те, шо п. 4.3. ст. 4 кредитного договору підлягає застосуванню, разом з п. 5.3. ст. 5 цього договору, за яким обов`язково, у разі порушення (нелажного виконання) зобов`язань за договором має надсилатися письмова вимога, яка була надіслана лише у лютому 2015 року. Відтак, строк настання зобов`язань за кредитним договором не наставав та не міг настати достроково в лютому 2014 року.
		Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В судових засіданнях представники позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) просили його задоволити повністю, а в задоволенні зустрічного відмовити. Дали пояснення аналогічні доводам позовної заяви, доводи, викладені в письмовому поясненні -підтримали.
		В судових засіданнях представник позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним) просив його задоволити повністю, а в задоволенні первісного відмовити. Дав пояснення аналогічні доводам зустрічного позову, а також відзиву на позовну заяву. 
		В судових засіданнях представник третьої особи за первісним та зустрічним позовом просив зустрічний позов задоволити повністю, а в задоволенні первісного - відмовити. Підтримав доводи викладені в письмовому поясненні. Також в ході судового засідання, яке відбулося 08 квітня 2020 року зазначив, що претензію за 2015 рік отримав наручно керівник підприємства.
		Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Згідно із ч. 3 цієї статті Кодексу учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (аналогічне за змістом положення міститься в ч. 1 ст. 81 цього Кодексу). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		У п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
		Згідно із ч.ч. 3 та 4 цієї статті Кодексу до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
		Відповідно до ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу повністю на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначеного не врахував, та, посилаючись на нові обставини у своєму судовому рішенні, не навів мотивів прийняття та дослідження нових доказів. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що строк виконання основного зобов`язання настав 10 лютого 2015 року, й одночасно дійшов іншого висновку, що строк виконання основного зобов`язання настав 21 лютого 2014 року. Вказане свідчить про те, що судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: момент настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором.
		Як зазначено раніше, ухвалою суду від 02 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
		До цього моменту сторони у справі (як за первісним, так і за зустрічним позовом) не скористалися своїм правом збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову.
		Судом встановлено, що 21 січня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» (правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста) та ТОВ «Яблуневий дар» укладений договір кредитної лінії № ВКЛ-2005469, згідно з умовами якого банк надав ТОВ «Яблуневий дар» кредит з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 000 000,00 євро, зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2012 року на умовах, визначених цим договором (а.с. 117-119 т. 1).
		22 червня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Яблуневий дар» укладений додатковий договір № 4 до кредитного договору від 21 січня 2011 року № ВКЛ-2005469, яким внесені зміни до підпунктів 1.1.1 та 1.1.2 пункту 1 статті 1 кредитного договору, згідно з якими надання кредиту здійснюється на умовах, визначених цим договором, у сумі 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 20 січня 2016 року на умовах, визначених цим договором, та відповідно до графіка повернення кредиту (а.с. 123-124 т. 1).
		21 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір поруки № П-2005469, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язувався відповідати перед ПАТ «Дельта Банк» за виконання зобов`язань ТОВ «Яблуневий дар» за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року № ВКЛ-2005469. Цей договір набирає чинності з дати його укладення (п. 6. 2) та укладений на виконання положень пункту 1.3. статті 1 ("Предмет договору") кредитного договору (а.с. 117, 138 т. 1).
		15 квітня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 2 до договору поруки від 21 січня 2011 року № П-2005469, яким внесені зміни до пункту 1.1. статті 1 договору поруки, згідно з якими розмір кредиту збільшено до суми 33 000 000,00 євро, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 20 січня 2016 року (а.с. 139 зв. т. 1).
		06 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» пред`явило ТОВ «Яблуневий дар» письмову претензію, в якій просило розглянути претензію у строк до наступного робочого дня включно та сплатити заборгованість у розмірі 11 742 435,21 євро, без врахування пені та штрафних санкцій, повідомивши, що у разі несплати заборгованості у визначеному в цій претензії розмірі у тридцятиденний строк, кредитор розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), шляхом звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на договорах іпотеки (застави) або до суду з позовною заявою про звернення стягнення на майно, що є предметом договорів іпотеки (застави) (а.с. 159-161, 166-168 т. 1).
		Аналогічну за змістом претензію ПАТ «Дельта Банк» уже пред`являв ТОВ «Яблуневий дар» 23 жовтня 2014 року (а.с. 44-46 т. 3).
		30 липня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Городоцького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
		Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 13 серпня 2015 року позовну заяву повернуто позивачу для подання до належного суду, на підставі ст. 109, ч. 9 ст. 115 ЦПК України (в редакції 2004 року), оскільки відповідач у справі - ОСОБА_2 07 листопада 2014 року знятий з реєстрації в с. Бартковичі Городоцького району , Львівської області, що підтверджено повідомленням Городоцького РС ГУ ДМС України у Львівській області від 13 серпня 2015 року, та має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 80, 81, 185, 186 т. 1).
		З вказаним позовом ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Франківського районного суду м. Львова 31 серпня 2015 року (а.с. 227 т. 1; а.с. 1, 7 т. 1)
		Відповідно до наданого ПАТ «Дельта Банк» розрахунку заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2011 року, станом на 24 червня 2015 року розмір заборгованості ТОВ «Яблуневий дар» становить 898 823 883,95 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 279 631 673,88 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 19 199 928,49 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 16 344 317,31 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 2 659 388,74 грн, а також штраф у розмірі 580 988 575,53 грн (а.с. 103-105 т. 1).
		Згідно з указаним розрахунком заборгованості, останній платіж зі сплати процентів за користування кредитом ТОВ «Яблуневий дар» внесено 16 січня 2015 року, а нарахування процентів, пені за несвоєчасне повернення кредиту і процентів, та штрафу здійснено включно до 24 червня 2015 року та 11 червня 2015 року відповідно.
		Вказані обставини учасниками справи не заперечуються.
		На підставі укладених 21 січня 2011 року між сторонами кредитного договору та договору поруки, виникли кредитні правовідносини, передбачені вимогами частин першої, другої статті 509 ЦК України, частини першої статті 626 ЦК України, частин першої, другої статті 1054 ЦК України, частини першої статті 1046 ЦК України. 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
		За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
		Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
		У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
		Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.
		Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
		За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом (зустрічним) позовом) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.
		Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії відноситься до преклюзивних, як строк існування самого зобов`язання поруки, а його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
		Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 
		Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
		При цьому, строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
		Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, а також не встановлення (не зазначення) у договорі строку, після закінчення якого порука припиняється, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя
		Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. 
		З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання
		Такі висновки відповідають правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України у постановах від 24вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц
		Аналогічні правові висновки міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).
		Як убачається з матеріалів справи, претензії щодо погашення заборгованості ПАТ "Дельта Банк" пред`являв позичальнику двічі: 23 жовтня 2014 року та 06 лютого 2015 року. До Городоцького районного суду Львівської області банк із позовом до поручителя звернувся у серпні 2015 року, а до Франківського районного суду м. Львова - 31 серпня 2015 року.
		Ураховуючи те, що 23 жовтня 2014 року банк пред`явив претензію боржнику про погашення поточної заборгованості, а не щодо дострокового повернення усієї суми кредиту, суд вважає доводи поручителя про початок обчислення шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки в цілому саме з цього строку безпідставними.
		Разом з тим, банк 06 лютого 2015 року все ж надіслав боржнику претензію про дострокове повернення усієї суми кредиту, сплату процентів за користування кредитом.
		Відповідно до ч. 6 ст. 222 ГК України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.
		Враховуючи, що в даній претензії, з посиланням на положення ч. 6 ст. 222 ГК України змінено строк її розгляду, з місячного строку з дня її одержання на строк, який визначений наступним робочим днем (котрим у лютому 2015 року було 9 число, а строк виконання зобов`язань (сплати) за нею встановлений тривалістю 30 днів, з огляду на пояснення представника третьої особи про її отримання керівником ТОВ "Яблуневий дар" наручно в день її складення (з урахуванням положень частини першої статті 82 ЦПК України), такий строк закінчився 11 березня 2015 року, тому саме з 12 березня 2015 року слід починати відлік шестимісячного строку пред`явлення вимоги (позову) до поручителя, який закінчився 11 вересня 2015 року. 
		Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).
		Відтак доводи зустрічного позову, що такий строк слід обчислювати з 07 лютого 2015 року, тобто наступного робочого дня з дати вказаної на претензії, є необґрунтованими і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
		Доказів щодо результатів розгляду претензії у вказаний в ній строк, а також її задоволення протягом тридцятиденного строку, після її отримання, боржником та поручителем не надано.
		Відповідно до пункту 6.1. статті 6 ("Заключні положення") договору поруки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.
		У вказаному договорі зазначено, що поручитель зареєстрований за адресою: Львівська область, с. Братковичі. 
		Поряд з іншими, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України на цих засадах має ґрунтуватися зобов`язання.
		Доказів повідомлення про зняття з місця реєстрації поручителем ПАТ "Дельта Банк" матеріали справи не містять.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 110 ЦПК України (в редакції 2004 року) позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
		Враховуючи, що ПАТ "Дельта Банк" вперше звернувся з вказаним позовом (вих. № 182-426 від 30.07.2015 року) до належного суду (за зареєстрованим місцем проживання поручителя, яке вказане в договорі поруки) 06 серпня 2015 року, з огляду що строки, визначені ч. 4 ст. 559 ЦК України не є строками позовної давності, відтак на них не поширюються положення Глави 19 Розділу І ЦК України, суд приходить до висновку, що такий строк не пропущено, і винесення 13 серпня 2015 року судом ухвали про повернення позовної заяви, яка згідно даних ЄДРСР набрала законної сили 04 листопада 2015 року, вказаних висновків не спростовує. Повторно з вказаним позовом банк звернувся до суду 31 серпня 2015 року, тобто в межах строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.
		Такі висновки відповідають положенням статті 31 ЦПК України (в редакції 2017 року), а також повністю узгоджуються з правовим висновком викладеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/12598/15-ц (провадження № 61-10451св18) та від 01 квітня 2020 року у справі № 175/1867/14 (провадження № 61-1186св20).
		З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи зустрічного позову про те, що порука припинилася 07 серпня 2015 року, а з повторним позовом банк звернуся 02 вересня 2015 року, тобто з пропуском законодавчо визначено строку.
		Щодо вказівок, які містяться в постанові суду касаційної інстанції у даній справі про дослідженні обставин щодо настання строку виконання основного зобов`язання 21 лютого 2014 року, у відповідності до вимог пункту 4.3. статті 4 кредитного договору, а також аналогічних цьому мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву (при цьому поручитель у зустрічному позові цими обставинами, такий свої вимоги не обґрунтовує, підстав зустрічного позову не змінював), суд виходить з такого. 
		Відповідно до пункту 4.3 статті 4 («Відповідальність сторін») кредитного договору у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктом 3.3 цього договору, протягом більше 10 (десяти) календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов`язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника.
		Однак, у пункті 5.3. статті 5 ("Особливі умови") кредитного договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов`язання за договором та/або за будь-якими іншими договорами, що укладені з позичальником та кредитором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування кредитором позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, зазначений в вимозі, кредитор по закінченню цього терміну звертає стягнення на майно позичальника, на заставлене майн та ін. у порядку, визначеному цим договором, відповідними договорами застави та законодавства України.
		А згідно із пунктом 8.2. статті 8 ("Заключні положення") кредитного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.
		Аналогічне положення міститься в пункті 6.1. статті 6 ("Заключні положення") договору поруки.
		Також в підпункті 3.1.1. пункт 3.1. статті 3 ("Права та обов`язки сторін") договору поруки його сторони погодили, що поручитель зобов`язаний протягом десяти робочих днів, від дати отримання письмової вимоги кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання, виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту та непогашеної суми процентів (комісій) на відповідні рахунки кредитора, зазначені в такій вимозі.
		Під час розгляду справи судом встановлено, що окрім письмових вимог (претензій) у жовтні 2014 року та лютому 2015 року про невиконання позичальником кредитного договору, які були вручені (надіслані) лише позичальнику, ці або окремі вимоги щодо цього питання, поручителю кредитором (банком) не надсилалися та не вручалися.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
		Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. 
		Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. 
		Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. 
		Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
		Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Тобто, тлумаченню підлягають відповідні положення кредитного договору щодо автоматичної зміни строку виконання основного зобов`язання (пункт 4.3 статті 4 («Відповідальність сторін»), а також про те, що така зміна строку можлива лише при дотриманні умов, передбачених у пункті 5.3. статті 5 ("Особливі умови") кредитного договору.
		Аналіз змісту цих положень договору, у сукупності з положеннями пункту 8.2. статті 8 ("Заключні положення") кредитного договору, враховуючи положення договору поруки, а також обставини, які пов`язані з його виконанням і відносини, які склалися під час його виконання між сторонами, дає підстави суду витлумачити вказані положення таким чином: "Зміна строку виконання основного зобов`язання, у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктом 3.3 цього договору настає не автоматично, а лише після скерування відповідної вимоги позичальнику про усунення порушення і її невиконання протягом встановленого нею строку. Спеціальною умовою договору, яка знаходиться у статті кредитного договору, котра має назву "Особливі умови", та має вирішальне значення при тлумаченні його умов, є умова, передбачена у пункті 5.3. статті 5 цього договору".
		При цьому, судом враховується така загальна засада цивільного законодавства, як добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), котра є певним стандартом поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, і на якій, зокрема, повинно ґрунтуватися зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України), а також загальні вимоги виконання зобов`язання, закріплені в Главі 48 Розділу І Книги п`ятої ЦК України.
		У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом не пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, а порука не припинилася до спливу цього строку.
		Згідно зі статтею 611 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Враховуючи те, що позичальник, як встановлено судом належно не виконав свій обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором, як і не виконав його поручитель, як солідарний боржник, наявні підстави для задоволення первісного позову.
		Розмір заборгованості за кредитним договором, її складові, а також порядок нарахування процентів та штрафних санкцій, і їх розмір відповідачем не оспорено, власного контррозрахунку заборгованості за кредитним договором, який міг би спростувати банківський розрахунок заборгованості, враховуючи диспозитивність цивільного процесу (стаття 13 ЦПК України), відповідачем до суду не надано.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 
		Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України в момент, з яким у договорі пов`язана відповідна зміна строку.
		З матеріалів справи убачається, що банк змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, пред`явивши до позичальника вимогу згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України 06 лютого 2015 року, однак після цієї дати продовжував нараховувати проценти, а також штрафні санкції, передбачені договором.
		Незважаючи на те, що валютою зобов`язання (кредитного договору) є іноземна валюта (Євро), і суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості в цій іноземній валюті, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в статті 13 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в національній валюті України, яка визначена позивачем валютою позову (у ній визначено також ціну позову). При цьому слід здійснити перерахунок заборгованості, який визначений позивачем в іноземній валюті в національну валюту за курсом Національного банку України на день визначений у позовній заяві (розрахунку заборгованості за договором кредиту), а саме станом на 24 червня 2015 року, який становив 2411,7417 грн за 100 Євро. 
		Близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості за нарахованими відсотками, пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків, а також штрафу підлягає зменшенню на суму цих нарахувань, здійснених, починаючи з 06 лютого 2015 року, та буде становити: 3 565 530 грн 16 коп. заборгованість за процентами (677 697,67 (заборгованість згідно розрахунку) - 526 045,18 (розмір нарахувань, після зміни строку виконання зобов`язання) * 24,117417 (курс НБУ), 6 412 299 грн 82 коп. пеня за несвоєчасне повернення кредиту (796 102,19 (заборгованість згідно розрахунку) - 530 223,62 (розмір нарахувань, після зміни строку виконання зобов`язання) * 24,117417 (курс НБУ), 966 391 грн 65 коп. пеня за несвоєчасне повернення процентів (110 268,39 (заборгованість згідно розрахунку) - 70 198,11 (розмір нарахувань, після зміни строку виконання зобов`язання) * 24,117417 (курс НБУ), 541 194 837 грн 48 коп. штраф (24 090 000,00 (заборгованість згідно розрахунку) - 1 65 000,00 (розмір нарахувань, після зміни строку виконання зобов`язання) * 24,117417 (курс НБУ).
		Враховуючи розмір заборгованості за кредитом, яка становить 279 631 673 грн 88 коп., загальний розмір заборгованості буде становити: 831 770 732 грн 99 коп. (279 631 673 грн 88 коп. + 3 565 530 грн 16 коп. + 6 412 299 грн 82 коп. + 966 391 грн 65 коп. + 541 194 837 грн 48 коп.).
		Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.
		Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
		Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
		Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
		Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 (провадження № 14-319цс19)
		З розрахунку заборгованості за договором кредиту убачається, що неустойка нарахована позивачем більш ніж за 12 місяців перед звернення до суду, однак матеріали справи не містять заяви відповідача щодо пропуску строку позовної давності з цим вимогами. Відтак, такі підлягають стягненню за весь нарахований період.
		При цьому, надавши оцінку обставинам, які встановлені в даній конкретній справі, зокрема, суму кредиту, час протермінування, недобросовісну поведінку поручителя (в т.ч. непогашення будь-якої суми кредитної заборгованості), а також тривалість судового спору у цій справі, починаючи з 2015 року, суд не вбачає підстав для застосування з власної ініціативи положень частини третьої статті 551 ЦК України. Також з цього приводу відсутні заяви (клопотання) поручителя. 
		Окрім того, в судовому засіданні 28.04.2020 представник третьої особи ТзОВ «Яблуневий дар», покликаючись на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №295/5047/18 вказує на те, що даний спір слід розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства, відтакпровадження у справі слід закрити. З приводу цього, слід зазначити наступне.
		Правовий висновок, що викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №295/5047/18 на котру покликається представник третьої особи ТзОВ «Яблуневий дар», стосується інших обставин, оскільки, позов до суду у справі №295/5047/18 поданий після набрання 15 грудня 2017 року чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції. У даній ж справі позов поданий до зазначених змін, а саме в серпні 2015 року. 
		Окрім того, право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		         Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (вересень 2015 року), передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
		Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
		               ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України у редакції, чинній на той же час, навпаки встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову юридичної особи-кредитора до фізичної особи-боржника та поручителя, який є юридичною особою.
		                Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		             Судом встановлено, що позивач уклав договір поруки з поручителем, який має відповідати з позичальником перед позивачем солідарно.
		               Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		               Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
		У цій справі позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за одним кредитним договором з фізичної особи-позичальника у межах обсягу відповідальності, визначеного договором поруки.
		З огляду на викладене суд доходить висновку, що такі вимоги мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Тому доводи представника третьої особи є необґрунтованими. Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 10.04.2019 у справі № 461/10610/13-ц; від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 5 грудня 2018 року у справі № 524/4996/13-ц).
		Відповідно до пункту 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		Згідно з підпунктом 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. 
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.5 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову) позивач був звільнений від сплати судового збору.
		Відтак, відповідач зобов`язаний сплатити на користь держави 3654 грн. судового збору та 13895 грн. 60 коп. судового збору на користь позивача, згідно квитанцій, які містяться в матеріалах справи (за подання апеляційних та касаційної скарг під час розгляду даної справи). 
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 8-14, 76-82, 141, 258, 259,263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
		 
		у х в а л и в :
		 
		позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ТОВ «Яблуневий дар» про стягнення заборгованості задоволити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» заборгованість за кредитним договором у розмірі 831 770 732 (вісімсот тридцять один мільйон сімсот сімдесят тисяч сімсот тридцять дві) грн 99 коп., з яких 279 631 673 (двісті сімдесят дев`ять мільйонів шістсот тридцять одна тисяча шістсот сімдесят три) грн 88 коп. заборгованість за кредитом, 3 565 530 (три мільйони п`ятсот шістдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять) грн. 16 коп. заборгованість за процентами, 6 412 299 (шість мільйонів чотириста дванадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн. 82 коп. пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 966 391 (дев`ятсот шістдесят шість тисяч триста дев`яності одна) грн. 65 коп. пеня за несвоєчасне повернення процентів, 541 194 837 (п`ятсот сорок один мільйон сто дев`яності чотири тисячі вісімсот тридцять сім) грн 48 коп. штраф.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» сплачений судовий збір в розмірі 13895 (тринадцять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) грн. 60 коп.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.
		В іншій частині первісних позовних вимог - відмовити.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», за участю третьої особи- ТОВ «Яблуневий дар» про визнання поруки припиненою - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. О. Терьохіна, буд. 8А, офіс 111, ЄДРПОУ 41264766.
		Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Повний текст рішення виготовлено 08.05.2020 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                 Марків Ю.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...