Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/20314/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2020. Зареєстровано: 27.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 01.07.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		27 травня 2020 року                               м. Київ                              № 640/20314/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін  адміністративну справу 
		за позовом   ОСОБА_1 
		до                  Громадської ради доброчесності,
		третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України
		про                визнання протиправним та скасування рішення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		           ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Громадської ради доброчесності (далі-відповідач), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія України (далі - третя особа), в якій позовних вимог просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу зборів Громадської ради доброчесності від 08 квітня 2019 року, в частині затвердження Висновку про невідповідність судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;
		- визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність судді Харківської окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний висновок є необґрунтованим та невмотивованим, ухваленим з порушенням законодавства України, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади. Позивач також вважає, що оскаржуваний висновок прийнято відповідачем без наявності відповідних підстав, що призвело до порушення прав та інтересів позивача в частині встановлення відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
		Від представника третьої особи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких вказано про те, що позивачем надано усні та письмові пояснення, а також відповідні документи стосовно зазначених в оскаржуваному висновку доводів, які досліджено та оцінено Комісією під час проведення з нею співбесіди, внаслідок чого Комісією прийнято рішення від 15.10.2019 №1027/ко-19, яким визначено, що суддя Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 729 балів та визнала її такою, що відповідає займаній посаді.
		У той же час, відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).
		 
		 
		 
		 
		          Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             протоколом від 08.04.2019 затверджено висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 08.04.2019, відповідно до якого, проаналізувавши інформацію про суддюХарківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а саме: 
		1) Суддя ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами. Суддя свавільно встановлювала обмеження у реалізації права на мирні зібрання, що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань, наприклад, необмеженому колу осіб і (або) на тривалий час і (або) щодо необмеженого місця. Суддя ігнорувала практику Європейського суду з прав людини;
		2) Суддя використовувала родинні зв`язки для здійснення кар`єри.
		Вважаючи вказаний висновок протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності (надалі - ГРД) визначені ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
		У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		ГРД, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		Поряд з наведеним, слід зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016 (із змінами; далі - Регламент).
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Як правильно зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді. 
		Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/visnovok_grd.pdf), згідно з яким, ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому. 
		Отже, виходячи з викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді. 
		Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		За сферою правового регулювання Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права. 
		У ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Наведене, крім іншого, вказує на керування ГРД поведінкою іншого суб`єкта (ВККС), що притаманно суб`єктам владних повноважень, здійсненню ними публічно-владних управлінських функцій.
		Частиною 4 ст. 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Оскаржуваний висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між позивачем і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між позивачем і ВККС України; по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо позивача, та розрахований на одноразове застосування; по-третє, висновок є обов`язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю, у той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"); по-п`яте, висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар`єру позивача, оскільки знаходиться у матеріалах суддівського досьє.
		Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно з ч. 3 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Водночас, п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Таким чином, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Враховуючи наведені процесуальні приписи ст.ст. 4, 19, 46 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки "іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень", оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом функцій і завдань у публічній сфері, у тому числі реалізує частину функцій ВККС щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  
		Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
		Водночас, згідно з п. 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30.06.2017 №JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщеним на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), "існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання".
		Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зінченко проти України", ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
		Водночас, у п. 110 рішення у справі "Вінтман проти України" (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Aksoy v. Turkey, п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). 
		Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).
		У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону "Про судоустрій і статус суддів" (2011), "організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її". Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що "винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання". (CDLAD(2010)026, § 60)". "Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)".
		У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на "громадянські права" судді в розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
		Суд звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі "Класс та інші проти Німеччини" (06.09.1978) Суд наголосив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). 
		З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, у свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов`язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.
		При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі №21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону публічно-владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що Висновок прямо зачіпає права та інтереси позивача; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.
		По суті спору суд зазначає наступне. 
		Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).
		Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими.
		Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради. 
		З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними. 
		Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).
		Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.
		Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Згідно зі ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
		Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.
		Згідно з п. 39 висновку КРЄС №17 (2014), про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене зауважено і у п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).
		У контексті наведеного слід додати, що згідно з п.п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), "вислів "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
		Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39).
		Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява №44787/98, п. 46, 2001-IX).
		У п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
		Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді. 
		Обов`язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов`язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв`язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		Поряд з цим, відповідно до вимог п. 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 
		Відповідно до вимог п. 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця. 10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом. 10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності. 10.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя. 10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.
		Відповідно до п. 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.
		Показники, передбачені п.п. 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
		Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
		Таким чином, оскільки відповідно до ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.
		Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 19 Регламенту, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі           Конституції України           гарантується.
		Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 у справі №820/3789/17).
		Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, складений нею висновок, як акт індивідуальної дії, який зумовлює виникнення правових наслідків для позивача в питаннях суддівської кар`єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.     
		Зважаючи, що висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб`єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені           Конституцією           та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до п. 6 ст. 87 Закону "Про судоустрій та статус суддів", ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді). 
		Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.
		У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваного висновку, ГРД не забезпечила судді право на відповідь до початку його співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що не спростовано відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи. Вказане фактично позбавило позивача права на надання останнім пояснень безпосередньо до ГРД.
		Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності в оскаржуваному висновку інформації щодо особи/осіб, які підписали такий висновок, оскільки останній у графі підпису містить лише позначення "координатор ГРД (підписано електронним цифровим підписом)". Жодних пояснень з приводу вказаного відповідачем також не надано. 
		Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, необхідно зазначити наступне.
		Так, підставою для прийняття висновку стало те, що суддя, на думку ГРД, свавільно встановлювала обмеження у реалізації права на мирні зібрання (постановою від 25.11.2013 у справі №820/11661/13-а суддя заборонила з 26.11.2013 по 29.11.2013 безстрокового Євромайдану «Євротиждень у Харкові» на майдані Свободи у Харкові з використанням наметів з нічним чергуванням та звукопідсилюючої апаратури, а також постановою від 26.11.2013 у справі 820/11739/13-а встановила обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання шляхом заборони шляхом заборони об`єднанню громадян міста Харкова "Підтримуємо майдан" та іншим особам проведення з 27.11.2013 року безстрокової акції біля ЦКЛ "Укрзалізниці" №5 (61103, м.Харків, пров. Балакірєва, 5) на вулицях, майданах та перехрестях міста Харкова зі встановленням наметів та використанням звукопідсилюючої апаратури), що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань (наприклад, необмеженому колу осіб і (або) на тривалий час і (або) щодо необмеженого місця). Суддя ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами (підпункт 1.8 пункту 1, підпункт 3.6 пункту 3 Індикаторів визначення суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11.01.2019).
		У висновку також зазначено про те, що вказане питання було предметом розгляду Вищої ради правосуддя і Верховного Суду.
		Аналізуючи та оцінюючи такі висновки, суд виходить з наступного.
		(1) Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		Конституційний Суд України у абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011 давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.
		Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
		Так само, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення, у тому числі у справі №820/11739/13-а та №820/11661/13-а, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.
		Крім того, як зазначено у оскаржуваному висновку, за наслідками перевірки заяв, ухвалою Вищої ради правосуддя від 17 березня 2017 року стосовно судді ОСОБА_1 , було відкрито дисциплінарну справу. Рішенням Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2017 року було відмовлено у притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності і дисциплінарне провадження припинено, оскільки строк притягнення до дисциплінарної відповідальності сплинув. 
		За таких обставин, твердження ГРД у спірному висновку про те, що на відміну від Вищої ради правосуддя, ГРД не розглядає поведінку судді під кутом зору складу дисциплінарного проступку, а надає оцінку діям судді від імені громадськості з огляду на критерії доброчесності та професійної етики, є необґрунтованим та безпідставним.
		За наведених обставин, суд вважає посилання ГРД на підпункт 1.8 пункту 1, підпункт 3.9 пункту 3 Індикаторів безпідставним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи.
		Щодо пункту висновку в якому зазначено, що суддя використовувала родинні зв`язки для здійснення кар`єри, суд зазначає наступне.
		В обґрунтування такого твердження ГДР зазначає, що на момент обрання позивача суддею (18.06.2009), її мати ОСОБА_4 з 1998 по 2014 рік була членом Вищої ради правосуддя, а з 28.03.2007 по 22.03.2010 була головою Вищої ради юстиції. А уже, 05.11.2011 позивача було призначено заступником голови Харківського окружного адміністративного суду.
		Як вбачається з тексту оскаржуваного висновку, виключно на підставі вищезазначених обставин Громадською радою доброчесності був зроблений висновок, що у будь-якого розумного спостерігача має виникнути обґрунтованими? сумнів у тому, що на різних етапах своєі? кар`єри Позивач досягав успіхів виключно завдяки своі?м професіи?ним здібностям, не користуючись при цьому привілеи?ованим становищем у зв`язку із перебуванням и?ого батька на посаді в органі суддівського врядування, відповідальному за вирішення питань суддівськоі? кар`єри. 
		З даного приводу позивач зазначає, що 11 листопада 2008 року під час розгляду та вирішення питання про рекомендування позивачки на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду в межах п`ятирічного строку її мати - ОСОБА_4 письмово заявила про самовідвід і не брала участі та навіть не була присутня на засіданні Вищої ради юстиції з цього питання. Головуючим у цій частині засідання ВРЮ був заступник Голови ВРЮ - М.А. Шелест. Відповідна інформація міститься у Протоколі засідання ВРЮ №13 від 11 листопада 2008 року.
		05 вересня 2011 року під час розгляду та вирішення питання про призначення позивачки на посаду заступника голови Харківського окружного адміністративного суду Ізовітова Л. П. заявила про самовідвід і не брала участі та не була присутня на засіданні Вищої ради юстиції з цього питання. Відповідна інформація міститься у Протоколі засідання ВРЮ №11 від 05 вересня 2011 року.
		Позивачем також було зазначено, що твердження відповідача щодо використання ним сімейних зв`язків для побудови кар`єри є безпідставними. Позивачем зазначено, що при цьому відповідачем взагалі проігноровано його загальний правовий стаж та досвід правової роботи до моменту призначення суддею. Також нею було зазначено, що відповідачем не було вказано жодних негативних обставин її праці вже в якості судді. Відповідно, на думку позивача, виключно сам по собі факт обіймання її матір`ю посад на державній службі, без наведення жодних інших негативних фактів щодо суддівської діяльності позивача, не може в принципі слугувати підставою для існування сумнівів в її компетенції, досвіді або відповідності будь-яким критеріям доброчесності.
		Стосовно позиції відповідача, що займання матір`ю позивача посад члена Вищої ради юстиції та Голови Вищої ради юстиції може свідчити про те, що суддя використовувала родинні зв`язки для здійснення кар`єри, та що може свідчити про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, суд зазначає наступне.
		Окрім самих фактів зайняття матір`ю позивача зазначених посад, відповідачем у оскаржуваному висновку не було наведено доказів використання позивачем посадового становища своєї матері, чи самої матері на користь позивача, для здійснення кар`єри позивача. Відповідачем не було зазначено жодних додаткових обставин, або аргументації, які б свідчили чи обґрунтовували зроблене відповідачем припущення щодо протиправного використання позивачем родинних зв`язків, не зазначені дії позивача чи її матері, які могли бути підставою для їх оцінки на відповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики. 
		На думку суду такі обставини, як професійний та суддівський стаж (за умови, якщо він відповідає необхідному, встановленому законом мінімуму), вік (за умови, якщо він відповідає необхідному встановленому законом мінімуму) та місце роботи матері, самі по собі, без належного достатнього обґрунтування і надання пов`язаних з цими обставинами доказів безпосередніх протиправних дій позивача чи її матері в інтересах позивача, не можуть слугувати підставами для тверджень щодо його недоброчесності при здійсненні своєї кар`єри. 
		Таким чином твердження Громадської Ради доброчесності, висловлене у п.3. оскаржуваному висновку, що "Кандидат використовував родинні зв`язки для здійснення кар`єри", не може вважатися об`єктивно вмотивованим, є необґрунтованим за своєю суттю та не базується на об`єктивній та достатній для обґрунтованого висновку інформації.
		Щодо зазначення відповідачем у висновку інформації, яка «сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики», то суд не надає оцінку такій інформації з огляду на те, що фактично вона не була підставою для прийняття оскаржуваного висновку.
		Згідно з п. 48 висновку Консультативної ради європейських суддів (надалі - КРЕС) №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар`єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.
		Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.
		Проект висновку повинен містити:
		1) найменування Ради;
		2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;
		3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки;
		4) мотиви для ухвалення висновку;
		5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.
		Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.
		Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірному висновку, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.
		Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.
		При цьому, з самого висновку вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією, у зв`язку з чим суд наголошує, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо неї негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо неї.
		З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 08.04.2019.
		За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову ( ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 159 КАС України).
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
		Відповідно до  статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 21.10.2019 року №1-3135К позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми. 
		Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу зборів Громадської ради доброчесності від 08 квітня 2019 року, в частині затвердження Висновку про невідповідність судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;
		3. Визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність судді Харківської окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 08 квітня 2019 року.
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн. (однієї тисячі п`ятисот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9).
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Суддя                                                                                                І.П. Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...