Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 604/546/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2020.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Номер судового провадження: 51-5965км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015210010003450

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		21 травня 2020 року
		м. Київ
		справа № 604/546/16-к
		провадження № 51- 5965 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 , 
		захисників: ОСОБА_6 ,
		 ОСОБА_7 ,
		в режимі відеоконференції
		засудженого ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015210010003450, за обвинуваченням 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Свалява Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 186, п. п. 4, 6, 12 ч.2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України;
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Богданівка Підволочиського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_2 , згідно зі ст. 108 КК України такого, що раніше не судимий, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23травня 2019 року визнано винуватим та засуджено:
		- ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_9 попереднє ув`язнення з 30 грудня 2015 року по 23 травня 2019 року в строк покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі;
		- ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 попереднє ув`язнення з 30 грудня 2015 року по 23травня 2019 року в строк покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. 
		Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат. 
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_9 і ОСОБА_8 попереднє ув`язнення з 24 травня 2019 року по 28жовтня 2019 року в строк покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. 
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 27 листопада 2015 року о 12 год у м. Тернополі по вул. Живова, навпроти загальноосвітньої школи № 24 відкрито викрав майно неповнолітнього ОСОБА_10 , спричинивши останньому матеріальної шкоди на загальну суму 1948 грн.
		Крім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за те, що вони 25 грудня 2015 року приблизно о 18 год у м. Тернополі по вул. Живова домовившись з водієм таксі ОСОБА_11 відвести їх у смт Підволочиськ Тернопільської області та не маючи достатніх коштів, узгодили між собою вчинення умисного вбивства остатньої після приїзду до пункту призначення з метою ухилення від сплати грошових коштів. Приїхавши на вул. Б. Хмельницького в смтПідволичиськ Тернопільської області, водій таксі ОСОБА_11 висунула вимогу оплати наданих послуг, після чого ОСОБА_8 , діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_9 , почав утримувати потерпілу руками, а ОСОБА_9 , знаходячись на задньому сидінні автомобіля, тримаючи у лівій руці ніж, з особливою жорстокістю, завдав їй щонайменше шість колючо-ріжучих ударів у ділянку підборіддя та лівої щоки, а також поріз шиї з ушкодженням під`язикової групи м`язів, зв`язок гортані, надгортанного хряща та проникнення у просвіт гортані. В подальшому, витягнувши потерпілу з автомобіля, ОСОБА_9 , після того, як потерпіла намагалась утриматись за його одяг, завдав їй удар рукою у праву частину обличчя, внаслідок чого ОСОБА_11 впала, не подаючи ознак життя, після чого залишили останню. Смерть потерпілої ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок поранення шиї з ушкодженням гортані, що супроводжувалося масивною зовнішньою кровотечою та розладами зовнішнього дихання з розвитком поширених патологічних змін тканини обох легень, які призвели до гострої дихальної недостатності. 
		Після цього, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повернувшись до автомобіля таксі, з метою збагачення, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_9  повторно, викрали майно, на загальну суму 852, 5 грн, яке належить ОСОБА_12 .
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_6 ставлять питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, в зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено п. п. 4, 6, 12 ч. 12 ч. 2 ст.115 КК України. Зазначає, що під час розгляду справи не було досліджено всіх належних, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували його винуватість, оскільки всі докази винуватості ОСОБА_8 є недопустимими. Стверджує, що огляд автомобіля та жилого приміщення проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Не погоджується з оцінкою судом доказів та посилається на неповноту судового розгляду. Вважає недоведеною винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Вказує про порушення вимог кримінального процесуального закону щодо огляду автомобіля. Крім того, наводить доводи щодо неправильного застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_9 , посилаючись на відсутність у останнього умислу на позбавлення життя потерпілого. Аналізуючи наявні у кримінальному провадженні докази вважає, що описані у вироку дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України. Вважає, що апеляційний суд належним чином не мотивував прийняте рішення, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
		Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_6 , а також захисник ОСОБА_7 , підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах сторони захисту та засудженого доводів, вважала, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Судові рішення в частині засудження ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційному порядку не оскаржуються.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту касаційних скарг вбачається, що захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , засуджений ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із їх засудженням за вчинення злочину, передбаченого п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, оспорюють правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, наводять іншу, власну оцінку доказам, ніж ту, що дав суд першої інстанції. 
		Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України. 
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. 
		Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 дотримано в повному обсязі.
		Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у відкритому викраденні чужого майна, умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, таємного викрадення чужого майна, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб та ОСОБА_8 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, таємного викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб , за обставин, які виклав у вироку.
		За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 185, п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185, п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані вірно.
		В основу вироку місцевий суд поклав показання засуджених ОСОБА_9 і ОСОБА_8 щодо подій 25 грудня 2015 року, а саме проїзду на автомобілі таксі, водієм якого була ОСОБА_11 , з м. Тернопіль в смт Підволочиськ та щодо їх дій під час цього; показання потерпілого ОСОБА_12 , власника автомобіля таксі; показання свідка ОСОБА_13 про завдання її дочці  ОСОБА_11 , ушкоджень двома чоловіками; показання свідка ОСОБА_14 про те, що потерпіла його дівчина  водій таксі та 25 грудня 2015 року виконувала замовлення з перевезення пасажирів  чоловіків з м. Тернополя в смтПідволочиськ; показання свідка ОСОБА_15 про спілкування з потерпілою ОСОБА_11 25 грудня 2015 року, яка повідомила, що везе двох хлопців в смтПідволочиськ; показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 і ОСОБА_19 про те, що ввечері 25 грудня 2015року вони їхали в смтПідволочиськ, позаду них зупинився автомобіль таксі та побачивши ОСОБА_11 , у якої було перерізано горло, вони надали допомогу і відвезли її до лікарні, під час поїздки потерпіла повідомила про напад на неї двох чоловіків; показання свідка ОСОБА_20 про тілесні ушкодження ОСОБА_9 і ОСОБА_8 ввечері 25 грудня 2015 року під час їх візиту додому. Також були покладені в основу виркоу й показання інших свідків: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 . 
		Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, які містяться в: протоколах огляду місця події від 25та 26 грудня 2015 року; протоколах обшуків від 30 грудня 2015 року; заяві лікаря приймального відділення Підволочиського віділлення КЦРЛ ОСОБА_27 від 25 грудня 2015 року; протоколі отримання добровільно наданих предметів від 04 січня 2016 року; протоколі огляду від 04 січня 2016 року; протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 05 січня 2015 року; заяві ОСОБА_28 від 15 березня 2016 року; протоколі огляду предметів від 15березня 2016 року; протоколі отримання добровільно наданих предметів від 12квітня 2016 року; протоколі огляду від 12 березня 2016 року; висновку судової товарознавчої експертизи № 6-17/16 від 30 березня 2016 року; висновком судових комп`ютерно-технічних експертиз №7/57/16 від 23 тарвня та №7/56/16 від 20 травня 2016 року; протоколі огляду предметів від 26 травня 2016 року; повідомленні «Ломбард`Заставно Кредитний Дім» 758/12 з відеозаписом із камери відеоспостереження; протоколі огляду відеозапису від 29 січня 2016 року; протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 26 лютого 2016 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 30 грудня 2015 року та 19 квітня 2016 року за участю ОСОБА_9 ; протоколі проведення слідчого експерименту від 30 грудня 2015 року та 19 квітня 2016 року за участю ОСОБА_8 , протоколі огляду від 27 грудня 2015 року; протоколі отримання добровільно наданих предметів від 26 липня 2016 року; висновках судово-медичних експертиз № 955 від 28січня 2016 року, № 897 від 29 грудня 2015 року, № 8 від 03 лютого 2016року, № 6 від 03 лютого 2016 року, № 6 від 04 січня 2016 року, № 7 від 04січня 2016року, № 38 від 03 лютого 2016 року, № 36 від 18 лютого 2016 року, № 35 від 19 лютого 2016 року, № 46 від 18 лютого 2016 року, № 43 від 25 лютого 2016 року, № 45 від 26 лютого 2016 року, № 44 від 23 лютого 2016 року, № 37 від 23 лютого 2016 року, № 75 від 15 лютого 2016 року, № 77 від 15 лютого 2016 року, № 36 від 18 лютого 2016 року, № 78 від 12 лютого 2016 року, № 50 від 09 березня 2016року, № 76 від 17 лютого 2016 року, № 62 від 12 березня 2016 року, № 28 від 02 лютого 2016 року, № 48 від 26 лютого 2016 року; висновку судової комплексної молекулярно-генетичної та дактилоскопічної експертизи № 10/66 від 01 квітня 2016 року; висновку комплексної судово-медичної експертизи № 064 від 09 червня 2016 року; показання експерта ОСОБА_29 ; висновку судово-психіатричної експертизи № 23 від 21 січня 2016 року щодо ОСОБА_9 ; висновку амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи № 22 від 21січня 2016 року щодо ОСОБА_8 ; висновку судово-психологічної експертизи № 117 від 15 березня 2016 року щодо ОСОБА_8 .
		Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано визнано заяву ОСОБА_9 від 30грудня 2015 року такою, що отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Отже, дослідивши усі інші надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 поза розумним сумнівом у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, з корисливим мотивом та особливою жорстокістю та кваліфікацією їх дій саме за п. п. 4, 6, 12 ч.2 ст.115КК України. 
		Вирок суду є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 186, п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України і ОСОБА_30 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим. 
		Під час перевірки матеріалів справи також було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінальних правопорушень, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , так і стосовно відсутності в справі порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень. 
		Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним в апеляційних скаргах, які за своїм змістом, є аналогічними доводам касаційних скарг засудженого ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , апеляційний суд дав вичерпні та вмотивовані відповіді. 
		Твердження захисників та засудженого про необхідність скасування судових рішень у зв`язку з не встановленням достатніх доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, правильність встановлення яких підтвердив суд апеляційної інстанції. Також цей суд спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених, на їх думку, у справі органами досудового розслідування при проведенні досудового слідства, збиранні й дослідженні доказів, а також при їх оцінці місцевим та апеляційним судами. 
		Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляцій сторони захисту ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про відсутність у ОСОБА_9 умислу на вбивство потерпілої та необхідність кваліфікації його дій за ч. 2 ст.121КК України спростовуються встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Так, за своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		Склад злочину - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
		Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		В свою чергу, ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
		Так, умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
		Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
		Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.
		Так, судами правильно враховано, що ОСОБА_9 обрав знаряддям вчинення злочину ніж, а тому була велика ймовірність того, що при його застосуванні можна заподіяти смерть людині. ОСОБА_9 завдав щонайменше шість колючо-ріжучих ударів у ділянку підборіддя та лівої щоки, а також поріз шиї з ушкодженням під`язикової групи м`язів, зв`язок гортані, надгортанного хряща та проникнення у просвіт гортані, у місце розташування життєво важливого органу, з послідуючим пошкодженням, що знаходиться у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілої ОСОБА_11 . Значення має також те, що засуджений після спричинення ножових поранення ОСОБА_11 , не намагався вжити заходів задля збереження життя останньої, адже не надав їй жодної допомоги, не викликав медичну допомогу, а навпаки, витягнувши з автомобіля, додатково завдав удар в праву ділянку обличчя, залишив потерпілу та пішов. Сукупність всіх обставин вчиненого діяння свідчать про спрямованість дій ОСОБА_9 саме на досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_11 .
		Таким чином, урахувавши усі встановлені обставини справи суди вірно встановили, що ОСОБА_9 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілій за попередньою змовою групою осіб, вчинене з корисливих мотивів та особливою жорстокістю, а тому його дії за п. п. 4, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України кваліфіковано вірно.
		Крім того, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , доводи про необхідність кваліфікації дій за ч.2 ст. 121 КК України, суперечать його ж позиції щодо недоведеності винуватості у вчиненні злочину ОСОБА_9 , за який його засуджено.
		Не є прийнятними і доводи касаційних скарг про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.404 КПК України.
		Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.
		Із матеріалів провадження слідує, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
		Також є необґрунтованими доводи касаційних скарг про недопустимість визнання доказами протоколів огляду місця події.
		Виходячи зі змістуст. 233 КПК України, право проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою (проведення в ньому огляду) під час кримінального провадження може виникати без постановлення ухвали слідчого судді лише на підставі добровільної згоди особи, яка ними володіє, що свідчить про те, що надання цією особою згоди на проведення слідчої дії не потребує наступного судового контролю (звернення постфактум з клопотанням до слідчого судді).
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що як ОСОБА_12 так і ОСОБА_28 надали дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння, що підтверджено було під час судового засідання в суді першої інстанції.
		Отже, при проведенні огляду місця події, слідчим було вжито всіх належних заходів для дотримання конституційних норм про недоторканність житла чи іншого володіння особи, а тому порушень вимог кримінального процесуального закону, на які є посилання в касаційних скаргах, не встановлено.
		Крім того, про добровільність волевиявлення ОСОБА_28 щодо вищезазначеного вказує й те, що вона 04 січня 2016 року добровільно видала слідчому одяг (куртку зі шкірзамінника, коричневого кольору зі слідами бурого кольору), який знайшла на горищі сараю за місцем її проживання.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо недопустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів, зокрема, висновка судово-медичної експертизи № 955, то вони є безпідставними. 
		У відповідності до приписів ст. 290 КПК України стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_7 ознайомились 15 червня 2016 року. 
		Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст.290КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч.1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами. 
		Як убачається з матеріалів справи, в ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК України щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення причини смерті та характеру тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи. 
		Враховуючи, що зазначену експертизу проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними у суду не було. 
		Експертиза містить посилання на медичні документи, що були об`єктом експертного дослідження, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК України принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено. Тому, посилання захисника на стадії перегляду вироку на недопустимість висновків експерта є необґрунтованими.
		Твердження у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 щодо відмови у задоволенні його клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_31 , колегія суддів визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відмовляючи у задоволенні клопотання місцевим судом було зазначено, що можливість допиту свідка була в обох сторін кримінального провадження. Проте, клопотання захисника не містило жодних нових обставин, з приводу яких не було допитано свідка.
		Також не підлягають задоволенню доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо допиту потерпілого ОСОБА_10 в режимі відеоконференції. 
		Положеннями ч. 1 ст. 336 КПК України передбачено, що судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції, зокрема, у разі проведення допиту неповнолітнього потерпілого.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, законним представником неповнолітнього потерпілого було заявлено клопотання про допит в режимі відеоконференції останнього, яке розглянув суд, відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		Крім того, засуджений ОСОБА_9 в судовому засіданні, під час його допиту, визнав повністю свою винуватість у вчинені відкритого викрадення майна неповнолітнього ОСОБА_10 .
		Отже, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам у цій справі постановити законні та обґрунтовані судові рішення та тягнули їх безумовне скасування, Судом не встановлено.
		Покарання, призначене ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. 
		У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покарання, керуючись вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів та дані про особи винних. 
		У зв`язку з цим, призначене ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років та 13 років, відповідно, необхідне й достатнє для виправлення та попередження ними нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особи засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
		Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого та захисників слід відмовити. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6  без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.  
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_32

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...