Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/17/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2020.
Дата набрання законної сили: 13.05.2020
Номер судового провадження: 61-10776ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 травня 2020 року                                      
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 711/17/19
		провадження № 61-10776св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Луспеника Д. Д., 
		суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Російська Федерація,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2019 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		Позов обґрунтовано тим, що вона зареєстрована та проживала в  АДРЕСА_1 , із 1985 року, а з 30 грудня 2011 року працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», але внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена 08 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись у м. Очаків Миколаївської області, а згодом, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Черкаси. На цей час позивач проживає за адресою:    АДРЕСА_2 .
		Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та її вимушеного переселення із окупованої частини території Луганської області позивача разом із сім`єю: чоловіком та двома малолітніми дітьми, де у них була своя квартира, робота та усталений побут життя, коло спілкування, їй завдана матеріальна та моральна шкода.
		Діями Російської Федерації щодо України, а саме збройною окупацією Луганської області, порушено її громадянські права і свободи, позивач втратила житло, роботу, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут.
		Також позивачу та її сім`ї завдана моральна шкода, яка спричинена втратою для позивача права розпоряджатись та користуватись належним їй житлом, можливістю проживати у рідному селищі.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з держави Російська Федерація на відшкодування збитків (упущена вигода) 966 298 грн 03 коп., що за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову до суду складає 30 473 євро, та моральну шкоду у розмірі 2 378 250 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову до суду складає 75 000 євро.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2019 року у задоволенні позову  ОСОБА_1  відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено як завданих збитків, так і моральної шкоди. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2019 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вчинення щодо іноземної держави таких процесуальних дій, як пред`явлення позову, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на таке майно, є можливим лише за наявності згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачене міжнародним договором України або законом України.
		Згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою судді Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги частину першу статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» відповідно до якої Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Відповідно до статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
		Відповідно до Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до дубліката довідки від 10 вересня 2018 року № 1866 ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а. с. 11).
		Позивач з 21 квітня 2007 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 13).
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України (а.с. 42-48).
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.
		Крім того, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
		Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам.
		У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.
		Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за вирішенням спору про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди до Російської Федерації.
		Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій правомірно, з посиланням на відповідні норми законодавства вказали на те, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову.
		Разом з цим статтею 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості).
		Відповідно до положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.
		Пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.
		Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
		Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції на порушення наведених норма міжнародного права перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі не надіслав відповідачу у встановленому порядку позовної заяви із додатками і не з`ясував, чи є згода дипломатичного представництва Російської Федерації як компетентного органу держави Російської Федерації на розгляд спору в судах України. З`ясування цього питання має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України.
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду, враховуючи повноваження Верховного Суду та межі перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), є неможливим.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                 Д. Д. Луспеник 
		 
		 
		Судді:                                                                           І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                       Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                        Р. А. Лідовець  
		 
		 
		                                                                                        Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...