Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17953/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2020. Зареєстровано: 31.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2020.
Дата набрання законної сили: 27.04.2021
Результат оскарження 27.04.2021 Верховний Суд: залишено касаційну скаргу без задоволення, а судові рішень - без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		28 травня 2020 року                               м. Київ                                        № 826/17953/14
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Патук А.С., за участі представників: від позивача: Якуніна І.М., Шеховцов О.Д., від Офісу Генерального прокурора - Орленко А.О., від прокуратури Київської області - Борисюк А.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Київської областіпроскасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з позовом, в якому позивач просить суд:
		-          скасувати наказ Генерального прокурора України № 1454к від 23.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області;
		-          поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Київської області;
		-          стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року.
		Позиція позивача.
		В обґрунтування позову зазначається, що позивач працював в органах прокуратури з травня 1990 року. Наказом від 16.02.2005 р. № 228к його було призначено заступником прокурора Київської області. В період з 25.02.2010 р. по 22.04.2014 р. позивач працював на тій самій посаді, що й до цього періоду, ніяких заохочень, підвищень по службі чи привілеїв у вказаний період не отримував, не вчиняв діянь (рішень, дій чи бездіяльності), які б сприяли узурпації влади колишнім Президентом України ОСОБА_4 або вчинення ним інших незаконних дій. Позивач зазначає, що після втечі з країни Президента ОСОБА_4 наказом в.о. Генерального прокурора України О. Махницького від 04.03.2014 р. № 155к позивача було призначено прокурором Київської області. Наказом Генерального прокурора України В.Яреми від 03.09.2014 р. № 1248к позивача призначено першим заступником прокурора Київської області.
		Позивач наполягає, що за час роботи в органах прокуратури України не порушував вимог Конституції України, законів України, прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб. Жодними своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю не вчинив підрив основ національної безпеки та оборони України, не виконував нічиїх злочинних наказів, а виконував свої службові обов`язки відповідно до вимог законодавства.
		У той же час, як зазначається у позові, оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Київської області та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України і п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». 
		Позивач при цьому звертає увагу, що на момент звільнення перебував на стаціонарному лікуванні з 21.10.2014 р. по 31.10.2014 р., а відтак його звільнення суперечить положенням ст. 40 КЗпП, відповідно до положень якої не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності.
		В контексті наведеного позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Водночас, як зазначає позивач, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, яким встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
		1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
		2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
		Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу. 
		Зокрема, позивач посилається на порушення у зв`язку із його звільненням положень статей 8, 19, 21, 22, 24, 38 43, 58, 61, 64 Конституції України, вимогам Конвенції про захист прав і основоположних свобод (ст.ст. 8, 10, 14), Загальній декларації прав людини (ст.ст. 2, 7, 8, 19, 21, 29), вказуючи при цьому, що Законом України «Про очищення влади» запроваджено колективну відповідальність осіб, які сприяли Президенту України В.Януковичу у вчиненні узурпації влади, підриві основ національної безпеки і оборони України. 
		Однак, позивач наполягає, що не вчиняв протиправних дій у наведеному контексті та продовжував роботу на посаді відповідно до вимог законодавства.
		В контексті доводів, викладених у позовній заяві, суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
		Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до вказаних положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.1995 р., № 19-рп/2010 від 09.09.2010 р., № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р. та № 4-рп/2007 від 18.06.2007 р. не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. 
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 
		Позивач наголошує, що Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Як вбачається із позову, позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням ч. 3 ст. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, порушує вищеназвані права на працю та на доступ до державної служби, згідно з якими позивача позбавлено роботи на певній посаді та щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.
		У позові також зазначається, що Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
		Оскільки оскаржуване рішення, на думку позивача, прийнято не в умовах воєнного або надзвичайного стану та у зв`язку з його прийняттям було, на думку позивача, протиправно допущено обмеження права позивача на працю та доступ до державної служби, тому рішення про звільнення є таким, що суперечить положенням Основного Закону України і є протиправним.
		У позові також зазначається, що відповідно до положень ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Позивач вважає, що положення Конституції України не були враховані при прийняття оскаржуваного рішення відповідача, оскільки у зв`язку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України.
		В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення ст. 64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Позивач також звертає увагу, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
		По суті позивач вважає, що він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому посади, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.
		Позивач також акцентує увагу на положеннях ч. 2 ст. 61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Однак, звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, як зазначено у позові, таким чином, всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності.
		По суті, як вбачається із позову, усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_4 , підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.
		Зазначене, як зазначає позивач, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.
		За таких обставин, як вважає позивач, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе.
		Звертає увагу, що відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. 
		Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 
		У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
		Позивач також зазначає, що вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню і при здійсненні очищення влади (люстрації). 
		Крім іншого, в обґрунтування позову позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини.
		Враховуючи вищевикладене у сукупності, позивач просить задовольнити позов.
		Позиція відповідача-1.
		Відповідач просив відмовити у задоволенні позову, надавши заперечення від 08.12.2014 № 05/2/2-9831-14 (т.1, а.с. 29). Зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідач-1 звертає увагу, що з 26.02.2005 по 04.03.2014 позивач працював на посаді заступника прокурора Київської області.
		Водночас відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Відтак, зазначає відповідач, оскільки позивач сукупно більше одного року обіймав посади, що визначені у п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону, наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1454к його звільнено у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
		Наголошує відповідач-1, що звільнення відбулось зважаючи на те, що вказані норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами у визначений Законом строк. При цьому, на думку відповідача-1, законом не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч. 1 ст. 3 Закону, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, у тому числі не передбачено попереднє притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. 
		Висновок про наявність підстав для звільнення позивача ґрунтується на результатах вивчення його особової справи ОСОБА_1 в частині перебування на посаді, яка віднесена до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України" (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону) та подання прокурора Київської області.
		Відповідач вважає, що доводи позивача про те, що в чинних нормативно-правових актах відсутнє поняття територіального (регіонального) органу прокуратури безпідставні,  зв`язку з чим звертає увагу, що Закон оперує поняттям "керівник, заступник керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України в АР Крим, областях, містах  Києві та Севастополі. Відповідач у зв`язку з цим також додає, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури становлять, зокрема, прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних).
		Таким чином, посада заступника прокурора Київськеої області, яку обіймав позивач, відповідають визначеному в Законі поняттю «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
		Відповідач звертає увагу, що положення цього Закону неконституційними не визнавалися.
		Відтак, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
		Надалі, 19.11.2019 канцелярією суду зареєстровано клопотання Генеральної прокуратури України за підписом заступника Генерального прокурора (вих. від 14.11.2019 № 05/2/2-9830-14), в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України у 2014 до суду подано письмові заперечення проти позову та докази на їх підтвердження. У зазначеному клопотанні на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України відповідач-1 просив подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представника Генеральної прокуратури України.
		Офісом Генерального прокурора додатково подано пояснення від 12.05.2020 за № 15/2/2-9831-14 в яких звернув увагу, що наразі існує законодавча колізія щодо обов`язку негайного поновлення особи на посаді та одночасна законодавча заборона обіймати посади в органах державної влади особам, відомості про яких внесено у відповідний реєстр, який ведеться Міністерством юстиції України.
		Позиція відповідача-2. Прокурор Київської області (вх. від 30.03.2020) просив відмовити у задоволенні позову (т. 1., а.с. 80 і далі), підтримавши по суті позицію Генеральної прокуратури України. Між тим, надано довідку про середню заробітну плату від 25.03.2020 № 18ф-133.
		Процесуальні дії, вчинені у справі.
		Ухвалою від 24.11.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
		За заявою позивача від 11.12.2014 у судовому засіданні 11.12.2014 судом постановлена ухвала про звернення на підставі ч. 5 ст. 9 КАС України до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме: а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення"  Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.
		За заявою позивач від 11.12.2014 також постановлена ухвала суду від 11.12.2014 зупинено провадження у справі № 826/17953/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2014 р. у справі № 826/17953/14.
		Ухвалою суду від 02.03.2020 поновлено провадження у справі у зв`язку з тим, що відпали підстави, які зумовлювали зупинення провадження у справі. Зазначеною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача прокуратуру Київської області, у безпосередніх трудових відносинах з якою перебував позивач. 
		У судовому засіданні 13.05.2020 за заявою представника позивача постановлена ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення до участі у справі в якості другого відповідача прокуратури Київської області щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу враховуючи те, що позивач перебував у безпосередніх трудових відносинах саме з цим органом, яким виплачувалась винагорода за труд та який в силу вимог бюджетного законодавства та Закону України «Про прокуратуру» є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, його фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, тобто у разі задоволення позову саме цей орган має відшкодовувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, як безпосередній роботодавець.
		Водночас, суд не вбачає підстав для подальшого зупинення провадження у справі у зв`язку з розглядом Конституційним Судом України конституційного провадження відносно конституційності Закону України "Про очищення влади", оскільки розгляд цього конституційного провадження триває кілька років та рішення з цього приводу Конституційним Судом України до цього часу не прийнято.
		У той же час, подальше зупинення провадження у даній справі після його поновлення, могло б поставити під сумнів дотримання в Україні принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, могло б вказувати на порушення розумних строків розгляду справи та могло б ставити під сумнів наявність в Україні ефективних засобів правового захисту. 
		Суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявності існуючого правового регулювання, керуючись принципом верховенства права. 
		При цьому, під час поновлення провадження у справі за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань    з`ясовано, що Генеральна прокуратура України (код ЄДР 00034051) змінила своє найменування/ назву на Офіс Генерального прокурора (код ЄДР 00034051). У зв`язку з чим, та враховуючи вимоги п. 4 ч. 5 ст. 246, п. 1 ч. 1 ст. 248 КАС України щодо необхідності визначення у рішенні суду та ухвалах суду найменувань учасників справи, в ухвалі від 02.03.2020 зазначено про подальше врахування у всіх процесуальних документах, судових рішеннях актуальне найменування відповідача Офіс Генерального прокурора (код ЄДР 00034051).
		У судовому засіданні 28.05.2020 проголошено вступну та резолютивні частини рішення.
		Встановлені судом обставини.
		Наказом ГП України від 16.02.2005 № 228к відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України «Про прокуратуру» призначено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 заступником прокурора Київської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, із звільненням його в порядку переведення з посади помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України (п. 5 ст. 36 КЗпП України).
		Наказом ГП України від 04.03.2014 відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України «Про прокуратуру» призначено державного радника юстиції 2 класу Бабенка Володимира Івановича прокурором Київської області строком на п`ять років та затверджено головою колегії прокуратури цієї області.
		Наказом ГП України від 03.09.2014 призначено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 першим заступником прокурора Київської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, із звільненням його з посади прокурора Київської області ті увільненням від обов`язків голови колегії прокуратури цієї області.
		Наказом ГП України від 23.10.2014 № 1454к відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України «Про прокуратуру», п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» звільнено державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури області. Підстава: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , подання прокурора області ОСОБА_5 .
		Із зазначеної довідки (а.с. 31) вбачається, що позивач працював в органах прокуратури з березня 1990 до листопада 2002, надалі - з лютого 2004. У період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше  одного року (3 роки 11 місяців) посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника  територіального (регіонального) органу прокуратури», а саме - заступник прокурора Київської області - з 25.02.2010 по 22.02.2014.
		У вищезгаданому поданні прокурора Київської області від 21.10.2014 № 11-1294 вих. 14 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області зазначено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав посади, на які поширюються заборони, передбачені ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади»: заступника прокурора Київської області з 16.02.2005 по 04.03.2014. Враховуючи наведене, як зазначено у поданні прокурора області, ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів прокуратури України на підставі Закону України «Про очищення влади» та ч. 1 п. 7-2 статті 36 Кодексу Законів про працю України. Відтак, прокурор області просив звільнити позивача з посади заступника прокурора Київської області.
		З копії листа непрацездатності (а.с. 15) вбачається, що з 21.10.2014 по 31.10.2014 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні.
		Із зазначених матеріалів вбачається, що позивача звільнено та трудові відносини припинено лише в силу займаної посади.
		При цьому, з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», вбачається внесення відомостей про позивача на підставі оскаржуваного наказу щодо наявності заборон займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років.
		Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
		Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» (далі - Закон №1682).
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій,     четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені     частиною першою     статті 4 цього Закону.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України "Про очищення влади".
		У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.
		Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
		Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).
		Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).
		Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
		Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
		верховенства права та законності;
		відкритості, прозорості та публічності;
		презумпції невинуватості;
		індивідуальної відповідальності;
		гарантування права на захист.
		Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне. 
		Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
		Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
		Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. 
		Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. 
		Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
		Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. 
		Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
		У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
		Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
		Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
		Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" (Заяви N 58812/15 та 4 інші; надалі - Рішення) Закон "Про очищення влади" не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини (п. 210).
		У п. 156 Рішення ЄСПЛ зазначив також, що «У цій справі поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом "Про очищення влади", не кваліфікувалася як "кримінальна" відповідно до національного законодавства (див., зокрема, рішення Верховного Суду у пункті 92) та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент Янукович».
		Передбачені Законом "Про очищення влади" заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм (п. 274).
		Усталений принцип практики Суду (див. згадане рішення у справі "Адамсон проти Латвії", пункт 116) та інших документів Ради Європи щодо люстрації (див., наприклад, пункти 4 і 12 Резолюції ПАРЄ та пункт "с" Керівних принципів ПАРЄ у пунктах 104 і 105) полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади" (п. 276).
		ЄСПЛ також зазначив, що …. застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України (п. 294 Рішення).
		Як зазначив Суд (п. 296), застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
		Суд також зазначив, що (п. 300) «….причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави».
		«Переконливого пояснення часових рамок, встановлених Законом "Про очищення влади" як головного критерію для застосування передбачених Законом обмежувальних заходів немає» (п. 301).
		Як і за обставин розгляду справи "Полях та інші проти України", так і під час розгляду даної справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) так і не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, як і не надано доказів того, що позивач був причетний до серйозних порушень прав людини.
		При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи з органів прокуратури, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак та силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
		Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом та вищезгаданих Рішенням ЄСПЛ "Полях та інші проти України", а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
		Враховуючи наведене, оскаржуване рішення про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Суд звертає увагу, що у світлі ст. 13 Конвенції засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про поновлення позивача на посаді першого заступника прокурора Київської області з 24.10.2014 року.
		Щодо вимог позивача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 (оприлюднене - Урядовий кур`єр, 2013, 09, № 171 (20.09.2013)) кількість робочих днів у 2014, з жовтня 2014 по грудень 2014 включно, складала: 23, 20, 23 дня відповідно. 
		Враховуючи те, що позивача звільнено наказом від 23.10.2014, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується за наступного дня, з 24.10.2014, та за жовтень 2014 складає 6 днів. Всього за період 2014 кількість днів вимушеного прогулу, відповідно, складає 6 + 20 + 23 = 49 днів.
		Крім того, відповідно до аналогічних листів Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 р. N 10196/0/14-14/13, від 20.07.2015 р. N 10846/0/14-15/13, від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, а також розрахунку на 2018 згідно роз`яснення міністерства від 19.10.2017 р. N 224/0/103-17/214, кількість робочих днів у 2015 році склала 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів, що за цей період складає 999 днів.
		Відповідно до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 № 78/0/206-18 кількість робочих у 2019 складала 250 днів.
		Кількість робочих днів у період січня - травня 2020 складає відповідно 21, 20, 21, 21, 19 днів. Враховуючи день прийняття рішення суду кількість робочих днів у травні враховується - 18, а загалом за 2020 рік для цілей обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу кількість робочих днів складає за 2020 рік - 101 день.
		Відповідно загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача по день прийняття рішення у справі складає: 49 + 999 + 250 + 101 = 1399 днів вимушеного прогулу.
		У свою чергу, відповідно до довідки від 25.03.2020, виданої прокуратурою Київської області, середньоденна заробітна плата, яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 23.10.2014, складала 832,81 грн. (без відрахування податків і зборів).  При цьому, середньомісячна заробітна плата становила 17489,01 грн. (без відрахування податків і зборів).
		Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1399 днів * 832,81 грн. = 1 165 101,19 грн. (без відрахування податків і зборів), який підлягає стягненню з прокуратури Київської області, з якою у позивача були оформлені безпосередні трудові відносини.
		Згідно з п.п. 2 та 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 24.10.2014 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню у розмірі 17 489,01 грн.
		Підсумовуючи суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі - як зазначено вище судом.
		Керуючись положеннями статей 2,   5 - 11,   19,   72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255, 371 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити у повному обсязі.
		2. Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1454к від 23.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Київської області.
		3. Поновити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді першого заступника прокурора Київської області (код ЄДР 02909996, адреса: 01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2) з 24 жовтня 2014 року.
		4. Стягнути з прокуратури Київської області (код ЄДР 02909996; адреса: 01601, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 165 101,19 грн. (один мільйон сто шістдесят п`ять тисяч сто одну гривню 19 копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. 
		5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді першого заступника прокурора Київської області з 24 жовтня 2014 року (боржник - Офіс Генерального прокурора; код ЄДР 00034051; 01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17489,01 грн. (сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять грн., 01 коп.) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів (боржник - прокуратура Київської області; код ЄДР 02909996, адреса: 01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2).
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295, 296 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX). 
		 
		          Суддя                                                                                      О.А. Кармазін
		 
		Повний текст рішення суду складено та підписано 29.05.2020.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...