Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/24208/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.06.2020. Зареєстровано: 03.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2020.
Дата набрання законної сили: 02.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/12472/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		02 червня 2020 року 
		Київ
		справа №826/24208/15
		адміністративне провадження №К/9901/12472/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року (судді: Іщук І.О., Погрібніченко І.М., Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (судді: Чаку Є.В., Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (далі - позивач, позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича (далі - відповідач 1, Голова ВККС України), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач 2, ВККС України), в якому просила:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Голови ВККС України від 28 вересня 2015 року №  438-к/тр про звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Комісії;
		- зобов`язати ВККС України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату Комісії;
		- стягнути з ВККС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення судом рішення.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуваний нею наказ Голови ВККС України від 28 вересня 2015 року № 438-к/тр про її звільнення з роботи прийнято з порушенням норм Конституції України, зокрема статей 19, 43, 55, та регламентованих законодавством гарантій права на працю всупереч статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України.
		Разом з тим, позивач зазначає, що її було звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією відділу літературного редагування та видавничої діяльності Секретаріату ВККС України та скороченням посади, яку вона обіймала у вказаному відділі, та при цьому не запропоновано рівнозначної вакантної посади або всіх вакантних посад, які були наявні в Комісії у період з дня її попередження про наступне вивільнення до фактичного звільнення з роботи.
		Позивач стверджує, що в період з дати її попередження про наступне вивільнення, а саме з 10 червня 2015 року до фактичного звільнення 28 вересня 2015 року у ВККС України були наявні, зокрема, вакантні посади керівників секторів видавничої діяльності та літературного редагування, які їй не пропонувалися.
		Позивач вважає, що при ліквідації відділу літературного редагування та видавничої діяльності Секретаріату ВККС України та скороченні посади, яку вона обіймала у вказаному відділі, вона мала переважне право на залишення на роботі, яке було порушено відповідачами.
		Крім того, позивач посилається на пункт 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, яким врегульовано переведення на рівнозначну посаду, а також можливість просування по службі державних службовців без конкурсного відбору.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що у зв`язку зі скороченням штату та змінами у Секретаріаті ВККС України, на виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України позивача за два місяці було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано їй дві вакантні посади: спеціаліста І категорії відділу підготовки засідань кваліфікаційної палати та організації діловодства та провідного спеціаліста відділу з питань доступу до публічної інформації, прийому та звернень громадян, однак позивач від таких посад відмовилася.
		Крім того, суди попередніх інстанцій також зазначили, що з метою забезпечення громадянам рівного доступу до вакантних посад державної служби ВККС України було оголошено відповідний конкурс, зокрема на заміщення посади завідувача сектору видавничої діяльності Секретаріату Комісії, але позивач не зверталася до Конкурсної комісії із заявою про участь у вказаному конкурсі, а натомість звернулася із заявою про призначення її на вказану посаду поза межами конкурсної процедури.
		При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що пункт 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, на який посилається позивач, не містить імперативного припису щодо переведення працівників у зв`язку із змінами в організації праці на рівнозначну посаду без конкурсу, а лише надає право роботодавцю прийняти відповідне рішення.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
		Позивач у касаційній скарзі вказує на неповноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Скаржник вважає, що ВККС України було зобов`язано запропонувати їй всі вакантні посади, які існували як на момент її попередження про наступне вивільнення, так і у період до фактичного звільнення з роботи та відповідали рівню її освіти, кваліфікації, досвіду та іншим критеріям.
		При цьому, скаржник стверджує, що станом на дату попередження її про наступне вивільнення , а саме 10 червня 2015 року у ВККС України були й інші вакантні посади, крім тих двох, які їй пропонувалися, а станом на дату її звільнення 28 вересня 2015 року, окрім зазначених посад, також були вакантні посади керівників секторів літературного редагування та видавничої діяльності, конкурс на які на той час не оголошувався, та зазначає, що відповідні докази надавалися суду у ході судового розгляду та містяться в матеріалах справи, але суди попередніх інстанцій такі докази не дослідили та, зокрема, не встановили, які саме вакантні посади були наявні у ВККС України станом на дату її попередження про звільнення та у період до фактичного звільнення.
		Скаржник також зазначає, що станом на 10 червня 2015 року для тих двох вакантних посад, які їй пропонувалися (спеціаліста І категорії відділу підготовки засідань кваліфікаційної палати та організації діловодства та провідного спеціаліста відділу з питань доступу до публічної інформації, прийому та звернень громадян), були відсутні посадові інструкції та положення про підрозділи Комісії, в яких вони створені, у зв`язку з чим вона не могла ознайомитися з колом повноважень та обов`язків за такими посадами, а також зауважує, що обидві такі посади передбачали наявність кваліфікаційних вимог, яким вона не відповідає, що позбавило її можливості навіть претендувати на них.
		Разом з тим, скаржник вказує, що зазначені доводи безпідставно не перевірялися судами попередніх інстанції і відповідні обставини не встановлювалися.
		Скаржник вважає, що фактично скорочення посад у відділі літературного редагування та видавничої діяльності Секретаріату ВККС України, в якому вона працювала, не відбулося, а мала місце лише реорганізація.
		Позиція інших учасників справи.
		ВККС України подано заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, стверджуючи про необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника і наполягаючи на правильності висновків, викладених судами в оскаржуваних рішеннях.
		Відповідач зазначає, що посада, яку обіймала позивач, була скорочена у зв`язку з реорганізацією Секретаріата ВККС України, що позивач письмово була попереджена про наступне вивільнення, а також, що їй пропонувалися дві вакантні посади, від яких вона відмовилася.
		При цьому, відповідач вказує, що заміщення посад завідувачів секторів видавничої діяльності та літературного редагування, про які зазначає скаржник, здійснювалося в порядку конкурсу, заяву на участь в якому вона не подавала.
		Відповідач наполягає також на відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі та переваг у порівнянні з іншими працівниками.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року.
		31 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Бевзенко В.М., (судді) Шарапа В.М., Данилевич Н.А.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Білак М.В., Соколов В.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
		У період з 01 лютого 2011 року по 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 працювала у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
		01 лютого 2011 року наказом Голови ВККС України № 41/к позивач була призначена на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків у відділ ремонтно-відновлювальних робіт та забезпечення утримання адміністративних будівель управління господарського та матеріально-технічного забезпечення секретаріату ВККС України.
		З 24 березня 2011 року наказом Голови ВККС України від 23 березня 2011 року № 195/к позивач призначена на посаду провідного спеціаліста відділу матеріально-технічного та транспортного забезпечення управління господарського та матеріально-технічного забезпечення секретаріату ВККС України, як така, що пройшла конкурс та перебувала в кадровому резерві на цю посаду.
		14 квітня 2011 року наказом Голови ВККС України № 237/к позивач призначена на посаду завідувача сектору літературного редагування документів управління документального забезпечення секретаріату ВККС України як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
		22 листопада 2011 року наказом Голови ВККС України № 523/к позивач призначена на посаду завідувача сектору літературного редагування документів секретаріату Вищої кваліфікаційній комісії суддів України, як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
		З 16 квітня 2013 року наказом Голови ВККС України від 15 квітня 2013 року № 164-к/тр позивач, серед іншого, на підставі Закону України «Про державну службу», Положення про порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 1994 року № 804, Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 року № 658, розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 2065-р «Про віднесення посад керівних працівників та спеціалістів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до відповідних категорій посад  державних службовців» із змінами від 04 лютого 2013 року,  призначена на посаду начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату ВККС України, як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.
		10 червня 2015 року позивач письмово попереджена про вивільнення у зв`язку з реорганізацією секретаріату ВККС України та запропоновано дві посади: 
		- спеціаліста І категорії відділу підготовки засідань кваліфікаційної палати та організації діловодства;
		- провідного спеціаліста відділу з питань доступу до публічної інформації, прийому та звернень громадян.
		Від переведення на вказані посади позивач відмовилася.
		10 червня 2015 року позивача повідомлено, що в разі відмови від переведення на запропоновані посади вона повинна виконувати свої службові обов`язки протягом двох місяців з дня попередження та дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку. Позивачу роз`яснено право на звільнення в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з наданням гарантій відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 9 Закону України «Про зайнятість населення».
		Наказом ВККС України від 28 вересня 2015 року № 438-к/ТР ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату ВККС України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці секретаріату Комісії та відмовою від переведення на інші посади, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернулась до суду. 
		Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		У пункті 1 частини першої, частині другій статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, - банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
		1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
		2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
		3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
		4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
		5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
		6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
		7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
		8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
		9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Статтею 15 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин у відповідній редакції (далі - Закон № 3723-XII) передбачено, що прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України (частина перша статті 15 Закону № 3723-XII). 
		Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом   Міністрів України (частина друга статті 15 Закону № 3723-XII).
		Пунктами 1, 2, 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, у редакції, чинній на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин (далі - Порядок № 169) передбачено, що відповідно до цього Порядку проводиться конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців третьої - сьомої категорій (далі - конкурс), крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад.
		Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України.  
		Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.
		Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга  статті 341 КАС України).
		Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України  суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
		1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
		2) пропонування працівнику всіх наявних вакантних посад, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
		3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
		Аналогічний правовий підхід застосований в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 809/1353/16 та від 13 березня 2020 року у справі № 813/2688/16.
		При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівника при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
		Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи.
		Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
		Про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
		Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
		Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
		Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
		Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 17 березня  2020 року у справі № 826/510/16.
		Отже, лише виконання роботодавцем усіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для правомірного звільнення.
		Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи не перевірили дотримання ВККС України вищезазначеної процедури звільнення позивача в порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
		При цьому, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не встановили, які вакантні посади, окрім тих двох посад, що запропоновані позивачу, були наявні у ВККС України станом на момент її попередження про наступне вивільнення, а саме з 10 червня 2015 року, протягом періоду з дня попередження до дня звільнення - 28 вересня 2015 року, а також існували безпосередньо станом на дату звільнення. Також суди не перевірили виконання роботодавцем, у межах спірних правовідносин, покладеного на нього обов`язку щодо пропонування позивачу всіх наявних у нього вакантних посад, відповідно до рівня її кваліфікації.
		Оцінки відповідним доводам позивача судами не надано, а також не досліджено її доводи щодо відсутності у ВККС України посадових інструкцій для тих двох посад, які їй пропонувалися (спеціаліста І категорії відділу підготовки засідань кваліфікаційної палати та організації діловодства та провідного спеціаліста відділу з питань доступу до публічної інформації, прийому та звернень громадян), та положень про відділи, в яких вони створені.
		Суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання ВККС України процедури звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України й в частині щодо здійснення перевірки наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями, а також наявності у позивача переважного права на залишення на роботі. 
		З обставин даної справи, які були встановлені судами попередніх інстанції, не вбачається, внаслідок чого фактично було скорочено посаду позивача: ліквідації чи реорганізації відділу, в якому вона працювала. Крім того, суди не встановили, які структурні підрозділи було створено замість цього відділу та не перевірили доводи позивача щодо утворення секторів видавничої діяльності та літературного редагування, на які покладено ті ж самі функції і завдання, що виконувалися відділом, в якому вона працювала (відділ літературного редагування та видавничої діяльності секретаріату ВККС України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці секретаріату Комісії).
		При цьому, враховуючи вищенаведені норми Закону України «Про державну службу» та Порядку № 169 судам належало перевірити, чи є посада, яку займала позивач, рівнозначною посадам керівників секторів видавничої діяльності та літературного редагування, що відповідно до пункту 5 вказаного Порядку передбачає можливість переведення працівника без конкурсного відбору.
		Разом з тим, встановлення зазначених обставин, зокрема, ретельна перевірка дотримання роботодавцем всіх етапів процедури звільнення позивача, а також перевірка доказів, на які вона посилається, та дослідження всіх доказів, що містяться у справі, за даних обставин є обов`язковими для правильного вирішення цієї справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Таким чином, неповне з`ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Згідно з пунктів 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати перерозподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції (Окружного адміністративного суду міста Києва).
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач:                                                  А.Г. Загороднюк
		 
		Судді:                                                                      М.В. Білак
		 
		                                                                      В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...