Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 290/815/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2020.
Дата набрання законної сили: 04.06.2020
Номер судового провадження: 61-42543ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		04 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 290/815/17
		провадження № 61-42543св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року у складі судді Бабича С. В. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів Шевчук А. М., Микитюк О. Ю., Павицької Т. М.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь 564125,36 грн у якості відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією останнім впродовж 4 років.
		Позов мотивовано тим, що 26 жовтня 2011 року між сторонами укладено договір про фінансовий лізинг, за умовами якого позивач передав у розпорядження відповідача транспортний засіб - автомобіль VW Passat B7, 2011 року випуску, а останній прийняв вказаний об`єкт лізингу та зобов`язався сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів. Судовим рішенням від 12 квітня 2017 року встановлено нікчемність даного договору. За період користування відповідачем автомобілем впродовж 4 років з жовтня по липень 2015 року його вартість зменшилася на еквівалент 21 792,85 доларів США. Для того, щоб повернути позивача до первісного стану відповідач повинен відшкодувати вартість майна у розмірі, еквівалентному вказаній сумі, що станом на момент відшкодування становить 564 125,36 грн. У зв`язку з наведеним позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача кошти у розмірі 564 125,36 грн, у якості відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією впродовж 4 років. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій            
		Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Житомирської області від 02 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що враховуючи правову природу договору лізингу як договору, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу та обраний позивачем спосіб захисту, двосторонню реституцію в даному правочині можна забезпечити шляхом повернення відповідачем об`єкту лізингу та відшкодування вартості використання (оренди) автомобіля VW Passat B7, 2011 року виробництва, а також повернення ОСОБА_1 усіх платежів здійснених ним на виконання даного договору.
		Будь-яких відомостей та доказів щодо вартості використання (оренди) автомобіля, який був об`єктом лізингу та здійснених ОСОБА_1 платежів на виконання вищевказаного договору, сторони не надали.
		Відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією відповідачем, не є тотожним відшкодуванню вартості його використання (оренди) та суперечить приписам частини першої статті 216            ЦК України, на яку посилається позивач як на правову підставу свого позову.
		У позовній заяві ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить стягнути відшкодування у розмірі 564 125,36 грн. Такий розмір відшкодування визначено різницею вартості нового автомобіля, який було передано відповідачу за договором про фінансовий лізинг, та вартістю того ж автомобіля після використання відповідачем. Вартість транспортного засобу зменшилася саме на таку суму. 
		Разом з тим, позивач не зазначив та не надав доказів, які підтверджують вину відповідача у завданні збитків, як того вимагає частина другу статті 216                ЦК України. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо вартості використання (оренди) автомобіля. Проте, дане твердження не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи містяться копії договору про фінансовий лізинг та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, відповідно до яких сторони погодили, що за користування об`єктом лізингу відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати суму, еквівалентну                     961,77 доларам США, що свідчить про неповне дослідження судом першої інстанції наявних у матеріалах справи доказів.
		Постанова апеляційного суду зводиться до висновків, що позивач не зазначив та не надав доказів, які підтверджують вину відповідача у завданні збитків, як того вимагає частина друга статті 216 ЦК України. Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що на виконання положень частини першої статті 216              ЦК України позивач просив стягнути з відповідача те, що останній отримав за недійсним правочином (застосувати реституцію). При цьому, на понесення збитків та на норми частини другої статті 216 ЦК України в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не посилався.
		Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог, неправильно застосували положення частини першої статті 216 ЦК України, оскільки не відбулося повернення позивача у первісний стан, як того вимагає зазначена норма закону, а судом апеляційної інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 216 ЦК України, що не підлягають застосуванню.
		Судами не враховано, що за час користування відповідачем автомобілем, його вартість знизилася у зв`язку із його експлуатацією.
		Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Для повернення позивача у первісний стан відповідач повинен повернути йому новий транспортний засіб. Оскільки це зробити неможливо, то відповідно в силу частини першої статті 216 ЦК України відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного ним майна за цінами на момент відшкодування. 
		За період користування відповідачем автомобілем його вартість зменшилася і для повернення позивача у первісний стан відповідач має сплатити різницю між вартістю нового транспортного засобу, та вартістю повернутого об`єкту лізингу. 
		Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що для повернення скаржника у первісний стан відповідач мас повернути об`єкт лізингу (що вже зроблено відповідачем) і відшкодувати вартість оренди автомобіля за період його перебування у користуванні. При цьому, суд не послався на жодну норму права на підтвердження таких висновків.
		Відшкодування вартості оренди об`єкта лізингу є фактично способом виконання договору лізингу, а не застосуванням реституції внаслідок недійсності такого договору. 
		Суд апеляційної інстанції послався на частину другу статті 216 ЦК України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки врегульовують питання відшкодування збитків внаслідок виконання недійсного правочину. Позивач у позові не просив стягнути з відповідача збитки, а просив застосувати реституцію.
		Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		31 жовтня 2011 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 предмет лізингу - транспортний засіб VW Passat B7, 2011 року виробництва, а ОСОБА_1 сплатив авансовий платіж в розмірі 71 897,76 грн (еквівалент 8 976 доларів США) та адміністративні витрати - 5 392,33 грн (еквівалент            673,20 доларів США).   
		Заочним рішенням Романівського районного суду від 12 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області                від 17 липня 2017 року, у задоволені позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що договір про фінансовий лізинг не був посвідчений нотаріально, а отже є нікчемним. 
		10 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано повернути від ОСОБА_1 ТОВ «Порше Лізинг Україна» транспортний засіб VOLKSWAGEN, модель Passat В7, 2011 року виробництва, чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , за невиплачену заборгованість.
		Актом опису і арешту майна від 31 липня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні вказаного виконавчого напису накладено арешт та вилучено транспортний засіб, який є об`єктом лізингу. Того ж дня ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало автомобіль дилеру -                ТОВ «Інтер Авто Центр, що підтверджується актом прийому-передачі                   від 31 липня 2015 року.
		Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило застосувати реституцію за нікчемним договором фінансового лізингу, шляхом стягнення з відповідача суми, еквівалентної 21 792,85 доларів США, на яку зменшилась вартість предмета лізингу за період його експлуатації, і є різницею між вартістю нового автомобіля, який отримав ОСОБА_1 і дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання.  
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
		Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
		Згідно зі статтею 628 ЦК Українидо відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
		В частині положень щодо надання об`єкту лізингу у користування, на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
		Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.
		Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ «Порше Лізинг Україна».
		За змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212           ЦК України).
		Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними. 
		Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин  щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові                   від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18).
		У справі, яка переглядається не встановлювались обставини і не перевірялись підстави щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу, такі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» не заявлялись і такими підставами позов не обґрунтовувався. 
		Заявлені у цій справі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення коштів з відповідача стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував ОСОБА_1 та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання. При цьому, вказану різницю позивач визначив у доларах США, виходячи з вартості предмета лізингу, зазначену у договорі та вартості цього транспортного засобу на момент повернення, фактично ставить питання про повернення суми у гривні, яка дорівнює еквіваленту цій сумі у доларах США.
		У задоволенні вказаних вимог позову, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у контексті даної справи та дотриманням принципу диспозитивності цивільного процесу.
		Таких же висновків у схожих за змістом правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18), від 16 березня 2020 року у справі                             № 755/14119/16-ц (провадження № 61-849св18), від 20 травня 2020 року у справі 243/993/17 (провадження 61-44289св18).  
		При цьому, ТОВ «Порше Лізинг Україна» не позбавлено можливості звернутися до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу та доводити під час розгляду справи підстави для їх задоволення, в тому числі розмір коштів, які мав заплатити відповідач за весь час користування предметом лізингу.
		Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією відповідачем не є тотожним відшкодуванню вартості його використання (оренди) та не узгоджується з положеннями частини першої статті 216 ЦК України щодо застосування реституції, на яку посилається позивач як на правову підставу позову.
		Доводи касаційної скарги, що суди неправильно застосували положення частини першої статті 216 ЦК України, оскільки не повернули позивача у первісний стан, шляхом стягнення різниці вартості автомобіля після його експлуатації, є необґрунтованими та спростовуються змістом наведеної норми та правилами застосування інституту реституції.  
		Такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення позивачем різниці вартості автомобіля шляхом переведення вартості автомобіля з гривні на долари США станом на час передачі його відповідачу та із доларів на гривню станом на час отримання автомобіля від відповідача, з урахуванням коливання іноземної валюти не передбачено нормами чинного законодавства.
		Доводи касаційної скарги про помилковість посилання апеляційного суду на положення частини другої статті 216 ЦК України з тих підстав, що на них позивач не посилався, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками щодо відсутності підстав для застосування реституції тим шляхом, який обрав позивач, послався в цілому на норми статті 216 ЦК України, якою передбачено правові наслідки недійсності правочину, в тому числі на частину першу цієї статті. При цьому, посилаючись також і на норму частини другої статті 216 ЦК України, апеляційний суд, перевірив аргументи позивача з урахуванням змісту позовних вимог та доводів апеляційної скарги, здійснив їх оцінку і правову кваліфікацію, не встановив підстав для застосування цієї норми, що не є виходом за межі позовних вимог та не призвело до неправильного вирішення справи.  
		Доводи касаційної скарги у цій частині не спростовують правильність висновків апеляційного суду по суті спору, тому не приймаються колегією суддів до уваги. 
		За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, у тому форматі, що на думку позивача свідчить про наявність правових підстав для застосування реституції саме тим шляхом, який ним заявлено у позові. 
		Усправі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400                     ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі           № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції. 
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.
		Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		      І. В. Литвиненко
		      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...