Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7644/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 05.06.2020. Зареєстровано: 05.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2020.
Дата набрання законної сили: 04.06.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		УХВАЛА
		м. Київ
		04.06.2020Справа №  910/7644/20
		Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В. В., розглянувши заяву Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» про забезпечення позову у справі
		за позовом Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог», м. Київ, 
		до відповідача1: Інституту геологічних наук Національної академії наук України, м. Київ, 
		відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерБуд ТМ», м. Київ, 
		про визнання недійсним договору
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Споживче товариство-колектив індивідуальних забудовників «Метролог» звернулося до Господарського суду міста Києва   з позовом до Інституту геологічних наук Національної академії наук України, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД ТМ» про визнання недійсним договору  про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, який укладений між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІнтерБуд ТМ» як суперфіціарієм.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 року було укладено Інститутом геологічних наук Національної академії наук України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, а саме було порушено положення вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання вищезазначеного договору недійсним.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 позовну заяву Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
		Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом:
		- заборони Інституту геологічних наук Національної академії наук України, ТОВ «ІНТЕРБУД ТМ» вчиняти будь- які дії щодо виконання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, що був укладений між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та ТОВ «ІНТЕРБУД ТМ» як суперфіціарієм, в тому числі отримувати дозвільні документи на здійснення будівельних робіт, виконувати будь-які підготовчі, будівельні роботи та проводити будь-які розрахунки.
		Обґрунтовуючи наявність підстав для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову, заявник вказує, що Інститутом геологічних наук Національної академії наук України порушено порядок отримання земельної ділянки у власність, використання її всупереч меті та цілям статутної діяльності, відсутність дозвільних та ліцензійних документів на здійснення забудови на земельній ділянці, не узгоджено межі земельної ділянки з позивачем, як власником суміжних земельних ділянок та його членів (власників приватних земельних ділянок), що посягає на їх право власності. Окрім того, у зв`язку із неузгодженням земельних меж відповідачем 1, на виконання умов оспорюваного договору, здійснено демонтаж та привласнення бетонних конструкцій паркану, які розташовані на спірній межі та належать позивачу. Відповідачем 1 також здійснено незаконну вирубку садових дерев, розташованих на спірній території.
		Так, позивач стверджує, що всі подальші дії вчинені відповідачами по виконанню договору суперфіцію від 27.09.2019, у тому числі здійснення будівельних робіт, виконання будь-яких підготовчих, будівельних робіт у разі визнання недійсним оспорюваного договору, завдасть шкоди не тільки Споживчому товариству-колективу індивідуальних забудовників «Метролог», але призведе до витрат зі сторони держави в особі Національної академії наук України (витрати на демонтаж будівель, приведення у початковий стан земельної ділянки, відновлення майна держави знищеного в результаті виконання договору).
		Отже, з метою захисту прав та законних інтересів членів Споживчого товариства   як власників суміжних земельних ділянок, позивач вважає за доцільне застосувати заходи забезпечення позов.
		При цьому, позивач вважає, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки є тимчасовими заходами, направленими на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачеві.
		Заява позивача відповідає вимогам статті 139 Господарського процесуального кодексу України, підстави для її повернення заявнику відсутні.
		Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, господарський суд зазначає таке.
		За приписами ст. 136 ГПК України,   господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених   статтею 137 цього Кодексу   заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.      Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
		При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
		Разом з тим, оскільки у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі   № 910/1040/18.
		В силу положень частини першої   статті 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Статтею 76 ГПК України   визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України   обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		При цьому, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
		При цьому суд зазначає, що саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Згідно частиною першою статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема,  забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
		Разом з тим, виходячи зі змісту заяви Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» про забезпечення позову, суд приходить висновку про її безпідставність, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів жодним чином не обґрунтована і документально не підтверджена.
		Споживчим товариством - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не надано доказів того, що його позбавлено права власності на земельну ділянку та спричинення майнової шкоди демонтажем та привласненням бетонних конструкцій паркану, які розташовані на спірній межі і належать позивачу та доказів незаконної вирубки садових дерев, розташованих на спірній території. Також позивачем не надано доказів на підтвердження наявності на даний час обставин, які можуть призвести до руйнування об`єктів, що будуються відповідачем на суміжній земельній ділянці та відновлення яких потребуватиме значних зусиль та коштів.
		Разом з цим, за висновками суду, в поданій позивачем заяві про забезпечення позову міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому, відсутнє достатнє обґрунтування та докази на підтвердження доцільності та необхідності термінового забезпечення позову.
		Наразі в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б  підтверджували позбавлення заявника можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову.
		Відтак, у суду відсутні підстави на теперішній час вважати, що невжиття заявлених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
		При цьому, при здійсненні судочинства суди застосовують   Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод   від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
		При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Аналогічні положення закріплені в ст. 41 Конституції України.
		Підсумовуючи наведене, враховуючи предмет заявленого позову, суд вважає, що заходи забезпечення позову, про які просить позивач, а саме: заборона Інституту геологічних наук Національної академії наук України, ТОВ «ІНТЕРБУД ТМ» вчиняти будь- які дії щодо виконання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, що був укладений між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та ТОВ «ІНТЕРБУД ТМ» як суперфіціарієм, в тому числі отримувати дозвільні документи на здійснення будівельних робіт, виконувати будь-які підготовчі, будівельні роботи та проводити будь-які розрахунки, до моменту набрання законної сили судовим рішенням, не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, порушують баланс інтересів учасників справи, а також не вплинуть на поновлення прав та захист інтересів позивача, у випадку задоволення позовних вимог. Відтак, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» про забезпечення позову.
		Керуючись ст.  136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд  -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити у задоволенні заяви Споживчого товариства - колективу індивідуальних забудовників «Метролог» про забезпечення позову у справі № 910/7644/20. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
		 
		Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.
		Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                           В. В. Князьков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...