Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/2478/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.06.2020. Зареєстровано: 07.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2020.
Дата набрання законної сили: 02.06.2020
Номер судового провадження: 852/4964/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		02 червня 2020 року м. Дніпросправа № 340/2478/19                                                                                          Суддя І інстанції - Брегей Р.І.
		 
		Третій апеляційний адміністративний суд 
		у складі колегії суддів: головуючого - судді  Чепурнова Д.В. (доповідач),
		                               суддів:  Сафронової С.В., Мельника В.В.,     
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області 
		на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі  за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом до суду в якому просила визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 09 листопада 2019 №Ф-94343-50 про нарахування недоїмки (штрафних санкцій) у розмірі 15819,54 грн.
		В обґрунтування позову посилається на те, що вона не зареєстрована як фізична особа-підприємець,  крім того з 2002 року працює і відповідно ЄСВ сплачує його роботодавець, а тому вказана вимога є протиправно. 
		Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позовні вимоги було задоволено.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що позивач був зареєстрований  як ФОП  у 2002 році і  за  інформаційними базами даних податкового органу  перебуває  на обліку в Голованівському  управлінні ГУ ДФС у Кіровоградській області. За період з 2017-2019 роки платником єдиний внесок до контролюючих органів не сплачувався
		Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. 
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) 09 листопада 2018 року № Ф-94343-50, станом на 31.10.2018, заборгованість позивача по єдиного внеску, становить 15819,54 грн. (а.с. 11).
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано, крім того у 2017-2019 роках позивач була працевлаштована і ЄСВ за неї сплачував роботодавець. 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
		Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
		Згідно із п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
		Згідно п. 2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. 
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		З 01.01.2017 ФОП - платники єдиного податку та ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VIII).
		Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (ділі - Закон № 2148) до Закону №2464, з 01.01.2018 у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць ( пункту 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 у редакції Закону №2148).
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2002 року.
		При перевірці інформації відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН НОМЕР_1 », проте не виявлено інформації про реєстрацію фізичною особою-підприємцем позивача(а.с. 12). 
		Таким чином як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
		Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом
		Частина 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, п. 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; п.16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
		Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
		Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд  першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Належних доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду не надано таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.
		Судом апеляційної інстанції також спростовуються доводи контролюючого органу  про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в 2002 з огляду на те, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб`єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
		Відповідно до пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб`єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
		Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п`ятиденний термін з дня державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов`язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
		Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб`єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб`єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
		Тобто, до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу. 
		За таких обставин факт реєстрації позивача у 2002 року фізичною особою-підприємцем, на який посилається апелянт в обґрунтування своєї позиції, не є належним та допустимим доказом, який може підтверджувати наявність у фізичної особи такого статусу.
		Судом першої інстанції вірно спростовано твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 2002 року, оскільки ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб`єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, відповідачем не надано.
		Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстом Закон №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
		Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
		Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
		Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
		За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
		Відсутність відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, спростовує доводи апеляційної скарги про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця і протилежного відповідачем не доведено.
		Крім того  відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
		Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.          Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за  діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
		Інше  тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами,  які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Зазначена правова позиція відображена у рішенні Верховного Суду у справі № 440/2149/19 від 04 грудня 2019 року.
		Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 в період в 2017-2019 роках перебувала у трудових відносинах з відділом освіти  Гайворонської районної Державної адміністрації та яке відповідно сплачувало  за неї усі необхідні податки та збори, в тому числі  єдиний внесок на загальнообов`язкове  державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою ПФУ (форма ОК-5) від  14.01.2020 року.
		Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. 
		Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
		Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів  з дня набрання законної сили.
		В повному обсязі постанова складена 02 червня  2020 року.
		 
		 
		   
		Головуючий - суддя                                                                      Д.В. Чепурнов 
		 
		                               суддя                                                                      С.В. Сафронова 
		 
		                               суддя                                                                      В.В. Мельник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...