Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/3178/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2020.
Дата набрання законної сили: 02.06.2020
Номер судового провадження: 51-5373км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015050000000385

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		02 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 229/3178/15-к
		провадження № 51-5373км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		засудженого
		(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015050000000385, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		За вищевказаним вироком  ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 366 КК до покарання увиді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щостановить 3400 грн, із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 1 рік.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду слідчого СВ Дружківського міського відділу ГУМВС України вДонецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, щовін, будучи службовою особою, співробітником правоохоронного органу вчинив службове підроблення, за наступних обставин.
		Так, ОСОБА_6 , здійснюючи досудове розслідування кримінального провадження №12015050260000556 щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК, достовірно знаючи, щодосудове розслідування зазначеного кримінального провадження не закінчено, з метою прискорення направлення обвинувального акта до суду всупереч вимогам ст. 290 КПК вирішив не надавати підозрюваному ОСОБА_7 матеріали досудового розслідування для ознайомлення, а скласти завідомо неправдивий офіційний документ  протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування (далі  протокол), вказавши в ньому завідомо неправдиві відомості про ознайомлення ОСОБА_7 з матеріалами кримінального провадження.
		29 травня 2015 року в ранковий час в приміщенні ІТТ Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_6 , не надавши ОСОБА_7 доступу доматеріалів досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні, дав ОСОБА_7 бланк протоколу, в якому не було зазначено обов`язкових відомостей щодо кількості аркушів кримінального провадження тачасу проведення ознайомлення, і вказав підозрюваному про необхідність підтвердити факт надання йому вказаних матеріалів для ознайомлення шляхом внесення до протоколу відповідного запису та його підписання, що ОСОБА_7 ізробив.
		Цього ж дня в період з 10:30 по 16:29 ОСОБА_6 , достовірно знаючи, щонавиконання доручення слідчого оперативним підрозділом Дружківського МВ планується проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12015050260000556, зокрема допит свідка ОСОБА_8 , ввів в оману прокурора прокуратури м. Дружківки Донецької області ОСОБА_9 щодо закінчення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні та,отримавши від нього доручення ознайомити ОСОБА_7 з матеріалами досудового розслідування, зазначеного доручення не виконав, а з метою прискорення направлення обвинувального акта до суду вніс до протоколу завідомо неправдиві відомості щодо факту і часу (29 травня 2015 року з 17:30 до18:00) ознайомлення ОСОБА_7 з матеріалами досудового розслідування іпідписав зазначений документ, а також вніс вказані неправдиві відомості доіншого офіційного документа  реєстру матеріалів досудового розслідування увищезазначеному кримінальному провадженні (п. 19), внаслідок чого обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 був незаконно направлений до суду.
		Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , вирок місцевого суду змінив у частині стягнення процесуальних витрат, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначає, що під час досудового розслідування кримінального провадження щодо нього було допущено ряд істотних порушень: слідчі не мали повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки відсутні відповідні постанови керівника органу досудового розслідування; всупереч вимогам ст. 217 КПК було безпідставно виділено матеріали з кримінального провадження №42015050000000210 в кримінальне провадження №42015050000000385, в якому ОСОБА_6 не повідомлялося пропідозру, та використано докази, зібрані без внесення відомостей до ЄРДР. Засуджений стверджує про відсутність у слідчих підстав для вилучення протоколу, який він нібито підробив, з кримінального провадження №12015050260000556, відомості якого, на думку ОСОБА_6 , становлять охоронювану законом таємницю. Відповідно, не було законних підстав направляти протокол для проведення почеркознавчої експертизи, висновок якої є недопустимим доказом через порушення порядку його отримання. Вказує на недоліки процесуальних документів, зокрема на те, що один з протоколів складений російською мовою. Також засуджений стверджує про те, що стороні захисту після закінчення досудового розслідування відкрито не всі матеріали та речові докази, а саме оригінали процесуальних документів, долучених з інших кримінальних проваджень, журнали ІТТ, конверти з документами, які направлялись для проведення експертизи, та їх вміст, чим порушено ст. 290 КПК. Незважаючи на це, суд невизнав відповідні докази недопустимими; не дослідив оригіналів документів; обґрунтував вирок «шаблонними» показаннями свідків  працівників ІТТ, завідсутності записів камер відеоспостереження в ІТТ; не врахував суперечності впоказаннях свідка ОСОБА_9 ; безпідставно визнав неправдивими показання ОСОБА_6 щодо помилки в часі ознайомлення ОСОБА_7 , зазначеному впротоколі та реєстрі матеріалів; не дав оцінки тому факту, що ОСОБА_7 підписав протокол, а отже, ознайомився з матеріалами досудового розслідування; не встановив мотиву вчинення злочину. На думку ОСОБА_6 , суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки самостійно встановив дату і час направлення до ЄДРСР ухвали від 29 травня 2015 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою; здійснив розгляд за участі прокурора ОСОБА_10 , якане мала повноважень на участь у справі; порушив порядок призначення відеоконференції для допиту свідка ОСОБА_7 , якубезпідставно призначив ухвалою в судовому засіданні 07 лютого 2018 року. Журнал цього засідання невідповідає аудіозапису, оскільки в ньому зазначено прооголошення вищезазначеної ухвали 08 лютого 2018 року, однак в засіданні цього не було проголошено. У зв`язку із цими порушеннями сторона захисту клопотала перед апеляційним судом про повторний допит ОСОБА_7 , однак суд необґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання. Крім того, місцевий суд не врахував наявності в ОСОБА_6 статусу учасника бойових дій  ветерана війни та його президентських відзнак, а апеляційний суд, як вважає засуджений, незвернув уваги на перелічені вище порушення, не усунув їх, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти їїзадоволення, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, неможуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
		Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, місцевий суд дійшов відповідно довимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно зположеннями ст. 94 КПК.
		Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді свідком ОСОБА_7 про те, що 29 травня 2015 року після обрання йому запобіжного заходу ніяких слідчих дій з ним не проводили, з матеріалами кримінального провадження не ознайомлювали та увечері того ж дня етапували до Артемівського слідчого ізолятора; аналогічними показаннями працівників Дружківського ВП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; показаннями ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та працівників ІТТ Дружківського ВП ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які були свідками відмови ОСОБА_7 28 травня 2015 року виходити з камери для проведення слідчих дій; показаннями свідка ОСОБА_9 про те, 29 травня 2015 року після обіду він затвердив обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 , надав слідчому ОСОБА_6 вказівку відкрити матеріали кримінального провадження підозрюваному, а коли побачив у ЄРДР відмітку ОСОБА_6 про відкриття матеріалів, вніс до реєстру відмітку пронаправлення обвинувального акту щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК до суду, хоча фактичне виконання слідчим зазначеної вказівки не перевіряв.
		Крім того, висновки суду обґрунтовано показаннями інших свідків, даними протоколів слідчих дій, а також іншими письмовими та речовими доказами (даними журналів ІТТ, матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , висновком судової почеркознавчої експертизи тощо). 
		Зокрема, згідно журналу реєстрації виведення затриманих та взяття під варту осіб з камер ІТТ Дружківського МВ 29 травня 2015 року ОСОБА_20 проводив слідчі дії з ОСОБА_7 в період часу з 10:45 до 10:55. Цього ж дня о 13:20 ОСОБА_7 був виведений з камери для доставки його до суду для обрання відносно нього запобіжного заходу ( де в судовому засіданні брав участь слідчий ОСОБА_6 ), а повернувся до ІТТ о 15:14. З 15:20 до 16:00 у ОСОБА_7 відбулася прогулянка в умовах ІТТ. ОСОБА_7 в 16:15 було єтаповано до СІ м. Артемівська. Слідчим ОСОБА_6 о 15:56 в п. 19 реєстру матеріалів досудового розслідування було внесено дані про ознайомлення ним ОСОБА_7 з матеріалами кримінального провадження. 
		Розглянувши справу відповідно до ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення, визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності  достатніми, суддійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 увчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 1 ст. 366 КК.
		Отже факт підписання ОСОБА_7 завідомо неправдивого протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування за встановлених судом обставин (зокрема з вищенаведених даних  про непроведення з ОСОБА_7 слідчих дій після обіду 29 травня 2015 року, а також з показань останнього  про підписання ним у переддень цього наданих ОСОБА_6 документів без ознайомлення з ними) несвідчить, що таке ознайомлення дійсно відбулося, про що необґрунтовано стверджує ОСОБА_6 . У суді касаційної інстанції ОСОБА_6 , як і в судах попередніх інстанцій, не зміг вказати час і обставини ознайомлення Гавріка з матеріалами кримінального провадження. 
		При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав показання свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, немістять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що органом досудового розслідування вживалися заходи для встановлення обставин злочину шляхом направлення на дослідження експерту накопичувачів з реєстраторів камер відеоспостереження, встановлених в ІТТ Дружківського ВП, однак відеофайлів іззаписами з 27 по 29 травня 2015 року на наданих експерту накопичувачах невиявлено (т. 2, а.п. 30-48). Відсутність зазначених відеозаписів не спростовує доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, якапідтверджена переліченими вище доказами.
		Слід зазначити, що вина це основна й обов`язкова ознака субєктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета  факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину. 
		Складання і видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до них завідомо неправдивих відомостей визнаються злочином, передбаченим ч.1 ст. 366 КК, незалежно від мети і мотиву, які переслідувала винна особа. Тому доводи ОСОБА_6 про невстановлення судами мотиву інкримінованого злочину не є слушними.
		Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі порушив клопотання про передачу матеріалів кримінальної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 434-2 КПК з підстав наявності виключної правової проблеми та відсутності єдиної правозастосовної практики при застосуванні положень статей 39, 110, п. 3 ч. 1 ст. 277 КПК. 
		Колегія суддів вважає, що засудженим не наведено переконливих аргументів (кількісних і якісних показників), які б свідчили про наявність виключної правової проблеми. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вправі надати свої висновки на доводи скаржника про наявність або відсутність істотних порушень вимог КПК. Тому клопотання ОСОБА_6 задоволенню не підлягає. 
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_6 про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
		Так, у касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що слідчі не мали повноважень наздійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо нього. Аргументуючи цей довід, засуджений не заперечує, що відповідні документи, якими доручено слідчим проведення досудового розслідування, наявні уматеріалах кримінального провадження, однак, на його думку, вони невідповідають вимогам статей 2, 9, 39, 110 КПК, оскільки складені у формі «доручення» а не у формі «постанови». При цьому автор касаційної скарги посилається на постанову Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 754\7062\15-к (провадження № 51-3654 км 18). 
		Проте у рішенні касаційного суду від 19 квітня 2018 року встановлені інші порушення, а саме постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містили підпису заступника прокурора району, а тому відповідні прокурори не мали повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбачених ст. 36 КПК.
		У справі щодо ОСОБА_6 керівник органу досудового розслідування, керуючись статтями 39, 214 КПК у формі доручення визначив слідчих та старшого групи слідчих для проведення досудового розслідування.
		Отже обставини у справах № 754\7062\15-к і №229\3178\15-к не є подібними, а тому правова позиція, викладена Верховним Судом у справі № 754\7062\15-к не підлягає застосуванню в даному провадженні.
		При цьому, повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі «доручення» не суперечить вимогам ст. 39 КПК. У ч. 3 ст. 110 КПК, на яку посилається ОСОБА_6 , дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК  39 та 40. А положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
		Наявне у справі доручення керівника органу досудового розслідування (що не заперечується автором касаційної скарги) містить ті самі реквізити, що й постанова: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення ( статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію, та вказівки щодо проведення якісного, єфективного і оперативного досудового розслідування.
		З підстав наведеного колегія суддів не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону (ст. 412 КПК) визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документу  доручення. 
		Що стосується доводів ОСОБА_6 щодо істотного порушення чинного КПК в частині нездійснення належного повідомлення про підозру особи у вчиненні злочину після виділення матеріалів кримінального провадження за умови того, що повідомлення пропідозру здійснюється лише у межах певного кримінального провадження, то вони єнеобґрунтованими.
		Питання об`єднання і виділення матеріалів досудового розслідування відповідно до ст. 217 КПК відноситься до компетенції органу досудового розслідування. Згідно частини третьої вказаної статті у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
		Зважаючи на те, що в об`єднаному кримінальному провадженні №42015050000000210 проводилося розслідування за фактами вимагання неправомірної вигоди групою співробітників ОВС і підроблення матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , в ході якого 24 липня 2015 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, та не доведено його причетності до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, матеріали щодо нього постановою від 28 липня 2015 року було виділено в кримінальне провадження за№ 42015050000000385, судові рішення в якому є предметом цього касаційного розгляду (т. 1, а.п. 115). 
		За змістом положень ст. 277 КПК письмове повідомлення про підозру повинно містити, крім іншого, зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. 
		З урахуванням того, що законодавцем не передбачено імперативної норми щодо необхідності повідомлення особі про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри, за умови виділення матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 217 КПК, підстав для вручення ОСОБА_6 нового повідомлення пропідозру або зміну попереднього в межах виділеного кримінального провадження в органу досудового розслідування не було. Відповідно, немає підстав стверджувати про недопустимість доказів, зібраних як у первісному кримінальному провадженні, так і у виділеному.
		Доводи засудженого про, що йому не зрозуміло, чи буде він мати процесуальний статус підозрюваного в кримінальному провадженні №42015050000000210 у випадку закриття справи за обвинуваченням у кримінальному провадженні №4201505000000385, оскільки зміною підозри не скасована підозра узазначеному первісному провадженні як довід для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними. Кримінальним процесуальним законом заборонено особу двічі притягувати за одне й теж саме правопорушення за тих же обставин.
		 
		 
		Отже, у клопотанні засудженого про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити через його необґрунтованість. З тих самих підстав колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.
		Перевіркою матеріалів справи не встановлено істотних недоліків у протоколах, складених за результатом проведення слідчих дій у кримінальному провадженні. Той факт, що один із таких протоколів складений російською мовою само по собі, не є істотним недоліком і підставою для визнання доказу недопустимим.
		Підроблений засудженим протокол був вилучений із кримінального провадження №12015050260000556 за результатом огляду на підставі відповідного протоколу від 23 липня 2015 року (т. 2, а.п. 49), визнаний речовим доказом та приєднаний докримінального провадження №42015050000000210 (т. 2, а.п. 50) з подальшим направленням для проведення судової почеркознавчої експертизи (т. 2, а.п. 58-59). Як правильно зазначив апеляційний суд, у вказаному процесуальному документі відсутні дані, які становлять охоронювану законом таємницю в розумінні положень ст. 162 КПК. У зв`язку з наведеним немає підстав стверджувати пронедопустимість вказаного доказу через порушення, на думку засудженого, порядку його отримання, як і похідного від нього висновку експерта.
		Апеляційний суд перевірив та підставно визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_6 щодо порушення органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК. Матеріали досудового розслідування були відкриті захиснику і підозрюваному відповідно до вимог вказаної норми кримінального процесуального закону, прощосвідчать наявні у кримінальному провадженні протоколи (т. 2, а.п. 146-149). Зауваження сторони захисту щодо порушення процедури надання доступу до матеріалів кримінального провадження в указаних процесуальних документах відсутні.
		Стосовно доводів ОСОБА_6 про те, що суд не досліджував оригіналів документів зкримінального провадження щодо ОСОБА_7 , а обмежився дослідженням їхкопій, чим порушив вимогу ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження доказів, то колегія суддів зазначає таке.
		Зокрема, ч. 3 ст. 100 КПК передбачає можливість долучення до матеріалів кримінального провадження копій документів.
		Під час досудового розслідування кримінального провадження №42015050000000210 слідчим були оглянуті та скопійовані матеріали кримінального провадження №12015050260000556 щодо ОСОБА_7 , копії долучені до першого кримінального провадження, а після виділення передані укримінальне провадження № 42015050000000385. Отже, відповідно до наведених вище положень закону долучені слідчим копії матеріалів з інших кримінальних проваджень обґрунтовано визнані судами як докази.
		Більше того, аргументуючи свої доводи стосовно порушення судом вимог ст.23КПК щодо безпосередності дослідження доказів, ОСОБА_6 не ставить під сумнів таневказує на які-небудь невідповідності між оригіналами документів зкримінального провадження №12015050260000556 (з якими він працював безпосередньо як слідчий та проекти яких, як він же пояснював у місцевому суді, залишились у нього на флеш-накопичувачах інформації) і виготовленими слідчими копіями.
		З аналогічних мотивів є доказами у справі й копії журналів ІТТ Дружківського МВ.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що сторона захисту в цій справі користувалася своїми процесуальними правами нарівно зі стороною обвинувачення, зокрема й правом подавати свої докази та доводити перед судом їхпереконливість. Наприклад, в судовому засіданні 25 січня 2019 року захист заявив, а суд задовольнив клопотання про витребування із державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» матеріалів особової справи назасудженого ОСОБА_7 (т. 3, а.с. 246-249, т. 4, а.п. 1). 
		Заявлені сторонами клопотання місцевий суд розглянув відповідно до вимог ст. 350 КПК, навівши відповідні мотиви.
		Ураховуючи наведене, посилання у касаційній скарзі на порушення судом ст.23КПК є формальним та необґрунтованим.
		На думку ОСОБА_6 , суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки самостійно встановив дату і час направлення до ЄДРСР ухвали від 29 травня 2015року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання підвартою.
		Проте дату і час внесення до АСДС суду ухвали від 29 травня 2015 року щодо обрання ОСОБА_7 запобіжного захожу місцевий суд встановив шляхом дослідження копії зазначеного судового рішення в судовому засіданні (відповідні дані надруковані разом зі штрих-кодом у правому кутку на кожній сторінці вказаної ухвали, т. 1, а.п. 225-228). Тому посилання засудженого на вихід суду замежі пред`явленого обвинувачення є безпідставним.
		Перевірялись та були спростовані апеляційним судом доводи ОСОБА_6 про те, щопрокурор ОСОБА_10 начебто не мала повноважень на участь у справі. Копія постанови, яка підтверджує повноваження прокурора, є у матеріалах кримінального провадження (т. 4, а.с. 41). За наявності у засудженого сумнівів щодо відповідності цієї постанови оригіналу він не був позбавлений можливості заявити перед судом відповідне клопотання, однак таким правом не скористався.
		Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судом порядку призначення відеоконференції для допиту свідка ОСОБА_7 , то вони також є безпідставними. З матеріалів справи видно, що суд вживав заходів для безпосереднього допиту всудовому засіданні вказаного свідка, який на момент розгляду кримінального провадження у місцевому суді утримувався під вартою в державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» (т. 4, а.п. 119, 130, 140, 141, 159, 164). Однак свідок надіслав заяви, у яких на підставі ст. 336 КПК просив проводити судові засідання у режимі відеоконференції через погіршення стану здоров`я. Клопотання свідка було задоволено в судовому засіданні 07 лютого 2018 року, сторона захисту у вирішенні цього клопотання поклалась на розсуд суду (т.4,а.п.167-170, 172).
		Доводи засудженого про порушення порядку проведення зазначеної процесуальної дії зводяться до того, що на технічному носії інформації відсутня частина аудіозапису судового засідання від 07 лютого 2018 року, а саме проголошення головуючим резолютивної частини ухвали про призначення відеоконференції.
		Перевіркою матеріалів цей факт підтверджений, однак він жодним чином невпливає законність призначення та проведення допиту ОСОБА_7 у режимі відеоконференції. Запис про оголошення повного тексту ухвали наступного дня міститься в журналі судового засідання (т. 4, а.п. 167-170).
		Інших порушень, допущених під час призначення та проведення допиту свідка врежимі відеоконференції (якого, до того ж, було допитано безпосередньо в суді під час першого судового розгляду - т. 1, а.п. 66-69), ОСОБА_6 у касаційній скарзі ненавів. Відповідно, у суду апеляційного суду не було підстав для задоволення клопотання обвинуваченого та повторного допиту ОСОБА_7 , а тому цей суд обґрунтовано на підставі ч. 3 ст. 404 КПК відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
		Крім того, відповідно до наведеної вище норми кримінального процесуального закону (ч. 3 ст. 404 КПК) за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені підчас кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, якінедосліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження маєправо не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		Однак апелянт не навів такого обґрунтування, а тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив узадоволенні клопотання обвинуваченого (всіх письмових доказів, аудіозаписів тажурналів судових засідань).
		Із вироку вбачається, що після призначення покарання суд звільнив ОСОБА_6 віднього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Правильності застосування цих норм кримінального закону ОСОБА_6 у касаційній скарзі неоспорює, відповідно неврахування судом при призначенні покарання наявності в ОСОБА_6 статусу учасника бойових дій  ветерана війни та його президентських відзнак ні на що не впливає.
		Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу обвинуваченого і, дійшовши правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, єобґрунтованим та вмотивованим, змінив його лише в частині стягнення процесуальних витрат.
		Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду  вимогам ст. 419 цього Кодексу.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обгрунтованість прийнятих рішень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення  без змін.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_6 про направлення кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав виключної правової проблеми відмовити.
		Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2019 року таухвалу Донецького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а його касаційну скаргу  беззадоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню непідлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...