Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4760/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2020. Зареєстровано: 16.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2020.
Дата набрання законної сили: 10.06.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		10 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		Справа № 910/4760/19
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
		секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,
		розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 (колегія суддів: Козир Т.П. - головуючий, Агрикова О.В., Кравчук Г.А.)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА"
		до Київської міської ради
		за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про припинення дії договору шляхом його розірвання
		за участю:
		позивача: Проценко Р.В. (адвокат),
		відповідача: Гандзюк Т.О. ( самопредставництво),
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1.1. Звернувшись в суд з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК МАЙОРОВА" (далі - позивач) просило припинити шляхом розірвання дію договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:78:134:0045, укладеного 27.02.2015 позивачем з Київською міською радою (далі - відповідач), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. 27.02.2015 та зареєстрованого в реєстрі за №110.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із закінченням будівництва багатоквартирного будинку та передачею його на баланс іншій експлуатуючій організації позивач має право на підстав статті 19 Закону України "Про оренду землі" на припинення дії договору шляхом його розірвання, однак відповідач безпідставно відмовив у достроковому розірванні договору.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 (суддя Гулевець О.В.) в позові відмовлено.
		2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що закінчення будівництва не є безумовною підставою для припинення дії договору, оскільки саме лише передання на баланс іншій організації багатоквартирного житлового будинку не є підставою для розірвання договору оренди землі за рішенням суду за відсутності доказів фактичного припинення користування земельною ділянкою. Також суд вказав, що заявлена позивачем позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту.
		2.3. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.
		2.4. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що факт припинення користування земельною ділянкою підтверджений, зокрема, доказами передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс експлуатуючої організації, а з урахуванням приписів статті 19 Закону України "Про оренду землі" вказане є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що апеляційним судом застосовано норми права без врахуванням висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12.06.2018 № 910/18941/17, від 27.03.2019 у справі №925/315/18.
		Так в скарзі заявник посилається на те, що умовами договору передбачені підстави припинення договору оренди, серед яких вказано набуття права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на орендованій іншою особою земельній ділянці; факт завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою; як викладено у висновках суду першої інстанції, власником новозбудованого об`єкту, що знаходиться на спірній земельній ділянці є позивач; матеріали справи не містять доказів повідомлення орендодавця про відчуження об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці; умовами договору оренди передбачено, що у випадку, якщо орендар має намір припинити право користування земельною ділянкою, цей договір розривається за згодою сторін або до цього договору вносяться зміни з моменту укладення договору оренди з новим власником.
		4. Мотивувальна частина
		4.1. Касаційну скаргу з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме в постанові від 12.06.2018 № 910/18941/17 та від 27.03.2019 у справі №925/315/18.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		4.2. У справі №910/18941/17, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки, Верховний Суд за подібних правовідносин, залишаючи без змін прийняті судові рішення про розірвання договору оренди на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі", у постанові від 12.06.2018 зазначив, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки з огляду на те, що як встановлено судами, будівництво на орендованій згідно з Договором оренди земельній ділянці є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, збудовані на земельній ділянці об`єкти соціального призначення передані до комунальної власності громади міста Києва, а багатоповерхові житлові будинки - на баланс для обслуговування експлуатуючій організації, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, всі квартири (приміщення) в таких будинках передані у власність фізичних та юридичних осіб.
		У справі, в якій подано касаційну скаргу, судами було встановлено, що позивач повністю завершив будівництво на земельній ділянці, наданої для будівництва, багатоквартирний житловий будинок був прийнятий в експлуатацію, позивач є добросовісним орендарем, що підтверджується довідкою щодо відсутності заборгованості зі сплати податків та обов`язкових платежів, згідно акту прийняття-передачі житлового будинку з балансу на баланс позивач передав будинок на баланс для обслуговування та утримання експлуатуючій організації - ТОВ "ФУНДАМЕНТ СЕРВІС".
		Апеляційним судом в оскарженій постанові вказано, що ним враховані правові позиції Верховного Суду щодо застосування ст.19 Закону України "Про оренду землі" при розгляді спорів про розірвання договорів оренди землі після закінчення будівництва багатоквартирних житлових будинків, які викладені, зокрема, у постанові від 12.06.2018 у справі №910/18941/17.
		Верховним Судом за результатами розгляду касаційної скарги встановлено, що після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2018 зі справи №910/18941/17 викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, отже, касаційне провадження щодо розгляду касаційної скарги, мотивованої неврахуванням апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/18941/17, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу.
		4.3. У справі № 925/315/18, на яку також посилається скаржник в якості підстави для касаційного оскарження, судами розглянуто спір за позовом Повного товариства до Черкаської міської ради про розірвання договору оренди землі на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі", Верховний Суд в постанові від 27.03.2019, залишаючи без змін судові рішення, якими у позові було відмовлено, взявши до уваги, що позивачем доказів фактичного припинення користування земельною ділянкою не надано, зазначив, що факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, натомість позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано лише акт готовності об`єкта до експлуатації та сертифікат, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації, які не свідчать про припинення права користування земельною ділянкою.
		Отже оскільки у справі № 925/315/18 та у справі, що переглядається у касаційному порядку, правовідносини не є подібними, касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу.
		4.4. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
		До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
		Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
		Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
		Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
		Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A № 32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, № 212-A, с.15, п.31).
		Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
		За наведених обставин, згідно з пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020.
		4.5. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.
		Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,
		УХВАЛИВ:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі Господарського суду міста Києва №910/4760/19 закрити.
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                          Г.М. Мачульський
		 
		Судді                                                                                                    І.В. Кушнір
		 
		Є.В. Краснов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...