Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5427/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2020. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2020.
Дата набрання законної сили: 16.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/46142/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		16 червня 2020 року 
		Київ
		справа №815/5427/17
		адміністративне провадження №К/9901/46142/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Приватного підприємства "КІНГ ЛТД"
		до Головного управління Держпраці в Одеській області
		про визнання протиправною та скасування постанови
		за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області
		на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (у складі колегії суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В., Романішина В.Л.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року Приватне підприємство «КІНГ ЛТД» (далі - ПП «КІНГ ЛТД», позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - ГУ Держпраці в Одеській області, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за №012 від 15 вересня 2017 року. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що ГУ Держпраці в Одеській області при проведенні перевірки діяло в межах своїх повноважень, та встановило факт допущення працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, чим порушили трудове законодавство. 
		Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПП «КІНГ ЛТД» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ПП «КІНГ ЛТД» до ГУ Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову ГУ Держпраці в Одеської області №012 від 15 вересня 2017 року про накладання штрафу у розмірі 96  000 грн.
		Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факту порушення трудових прав відносно ОСОБА_1 встановлено не було, а укладений з нею договір про надання послуг не суперечить нормам діючого законодавства, у тому числі і трудового. За таких обставин, у ГУ Держпраці в Одеській області не було правових підстав для накладання на ПП «КІНГ ЛТД» штрафу у розмірі 96  000 грн за порушення статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме за не укладання трудового договору з ОСОБА_1 .
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працювала на посаді офіціанта з 5 липня 2017 року із режимом роботи з 9.00 до 24.00, два дні робочих, два вихідних. Тобто позивачка підпорядковувалася внутрішньому трудовому розпорядку на підприємстві, проте трудовий договір з нею укладений не був, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 КЗпП України. 
		Висновок суду апеляційної інстанції про те, що цивільно-правовий договір про надання послуг №1К від 3 липня 2017 року не свідчить про порушення трудового законодавства з боку позивача відносно ОСОБА_1 є абсолютно невірним, оскільки надані ГУ Держпраці в Одеській області докази спростовують даний висновок та свідчать, що ПП «КІНГ ЛТД» намагалося приховати трудові правовідносини із ОСОБА_1 видаючи їх за цивільно-правові.
		Скаржник наполягає на тому, що судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, вірно застосовано норми матеріального права (а саме статтю 24 КЗпП України).
		Позиція інших учасників справи
		14 травня 2018 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Позивач у відзиві зазначає, що судом апеляційної інстанції було вірно встановлено відсутність порушень щодо фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оскільки відносини між ПП «КІНГ ЛТД» та ОСОБА_1 , з якою був укладений договір про надання послуг, за своїм змістом є цивільно-правовим.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Касаційна скарга надійшла до суду 26 березня 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №815/5427/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 червня 2020 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ГУ Держпраці в Одеській області за зверненням громадянина ОСОБА_2 , на підставі наказу від 2 серпня 2017 року №935, направлення на проведення інспекційного відвідування від 2 серпня 2017 року №15/01-29-1798, у період з 4 серпня 2017 року по 17 серпня 2017 року здійснений позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування суб`єкта господарювання ПП «КІНГ ЛТД», який здійснює свою господарську діяльність у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складений акт перевірки №15-01-020/0087 від 17 серпня 2017 року.
		Зазначеною перевіркою встановлено, в тому числі, порушення позивачем частини третьої статті 24 КЗпП України, тобто, допущення до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. 
		Так, позивачем допущена до роботи ОСОБА_1 без укладення трудового договору, що підтверджується її поясненнями.
		Враховуючи виявлені порушення під час перевірки позивача, ГУ Держпраці в Одеській області прийнято рішення №10 від 23 серпня 2017 року щодо розгляду справи про накладення штрафу на позивача. 
		Представником позивача 23 серпня 2017 року отримано повідомлення про розгляд справи 5 вересня 2017 року в 11:00.
		Позивачем 29 серпня 2017 року надані до ГУ Держпраці в Одеській області зауваження до акта перевірки, в яких щодо порушень, пов`язаних з неоформленням трудового договору з ОСОБА_1 , зазначено про укладення з цим працівником цивільно-правової угоди №1К від 3 липня 2017 року, з наданням цього договору та акта приймання виконаних робіт за цим договором.
		Крім того, позивачем 5 вересня 2017 року надано до ГУ Держпраці в Одеській області клопотання про відкладення розгляду справи щодо вирішення питання про накладення на ПП «КІНГ ЛТД» штрафу, яке було задоволено та розгляд справи призначений на 15 вересня 2017 року об 11:00.
		За результатами розгляду справи щодо вирішення питання про накладення штрафу на позивача, ГУ Держпраці в Одеській області 15 вересня 2017 року винесена постанова №012 про накладення штрафу на позивача у розмірі 96  000 грн, яку представник позивача отримав в той же день.
		Штраф накладений на позивача за неукладення трудового договору з ОСОБА_1 в порушення частини третьої статті 24 КЗпП України.
		Позивач не погодився із правомірністю постанови про накладення штрафу №012 від 15 вересня 2017 року та звернувся до суду із вимогами про визнання її протиправною та скасування.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295) 
		Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
		Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
		Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
		Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
		У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
		Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Так, як встановлено судами попередніх інстанцій ГУ Держпраці в Одеській області 15 вересня 2017 року винесена постанова №012 про накладення штрафу на позивача у розмірі 96  000 грн. Штраф накладений на позивача за неукладення трудового договору з ОСОБА_1 в порушення частини третьої статті 24 КЗпП України.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов висновку, що між сторонами був укладений цивільно-правовий договір, який не суперечить законодавству, в тому числі трудовому, а тому відсутні підстави для накладення відповідачем штрафу на позивача.
		Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ПП «КІНГ ЛТД» та ОСОБА_1 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
		Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
		Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Так, судом першої інстанції було встановлено та надано оцінку наступним обставинам, які мають значення для вирішення спору у цій справі.
		З письмових пояснень громадянки ОСОБА_1 , наданих головному державному інспектору ГУ Держпраці в Одеській області, судом було встановлено, що вона працює в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» на посаді офіціанта з 5 липня 2017 року, режим роботи з 9:00 до 24:00, два дні робочих, два вихідних, тобто, ОСОБА_1 підпорядковувалася внутрішньому трудовому розпорядку на підприємстві, проте з нею не був укладений трудовий договір.
		Водночас, суд першої інстанції критично поставився до тверджень позивача, що ОСОБА_1 працювала в кафе на підставі цивільно-правової угоди про надання послуг №1К від 3 липня 2017 року та виконані нею послуги прийняті позивачем за актом прийняття послуг від 11 серпня 2017 року, з огляду на те, що зазначена цивільно-правова угода не надавалася позивачем під час проведення інспекційного відвідування, а була надана вже після складення акта перевірки та за її умовами оплата послуг здійснюється за фактом наданих послуг, але не раніше підписання акта прийняття робіт, тобто, 11 серпня 2017 року.
		При цьому, як вірно було зазначено судом першої інстанції, норми статті 168 Податкового кодексу України передбачають сплату податку на доходи фізичних осіб до бюджету разом з виплатою оподатковуваного доходу, або не пізніше трьох банківських днів, однак оплата податку позивачем здійснена вже після складання акта перевірки та винесення оскаржуваної постанови, а саме 19 вересня 2017 року.
		З цивільно-правового договору про надання послуг №1К від 3 липня 2017 року, укладеного з ОСОБА_1 , судом першої інстанції було встановлено, що ця особа надає послуги з сервірування столів посудом, столовими приборами та інші послуги на вимогу позивача, а також у разі необхідності прибирає сторонні речі з 13 столів, а також було встановлено, що ця особа не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сама і на свій розсуд організовує процес надання послуг.
		Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 виконує послуги в кафе та її робота за цивільною угодою пов`язана з сервіруванням столів та прибиранням з них сторонніх речей із зазначенням кількості столів - 13 столів, то така робота не може виконуватися на власний розсуд і організовуватися працівником самостійно, оскільки передбачає обслуговування клієнтів під час відвідування ними цього закладу, незалежно від власного розсуду працівника закладу.
		Також, суд першої інстанції звернув увагу на пояснення ОСОБА_1 , які суперечать умовам цивільно-правової угоди, укладеної з нею, в частині режиму роботи, який передбачає два робочих дня і два вихідних з режимом роботи з 9:00 до 24:00 години.
		На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 працювала в ПП «КІНГ ЛТД», підкорялася внутрішньому трудовому розпорядку, фактично виконувала роботу офіціанта та з нею мав бути укладений трудовий договір.
		Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що між ПП «КІНГ ЛТД» та ОСОБА_1 3 липня 2017 року був укладений цивільно-правовий договір про надання послуг №1К, за умовами якого остання повинна надати певні послуги обумовлені пунктом 1.2.1 Договору. У своїх поясненнях, ОСОБА_1 підтвердила той факт, що трудового договору з нею укладено не було, а був укладений договір про надання послуг. Умови її праці нормальні, претензій до умов праці у неї не має. На виконання умов договору були надані акти прийому передачі послуг. Претензій з боку сторін договору виявлено не було.
		На підставі зазначених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цивільно-правовий договір про надання послуг №1К від 3 липня 2017 року не суперечить нормам діючого законодавства України, не порушує будь-які права сторін та не свідчить про порушення трудового законодавства з боку позивача відносно ОСОБА_1 .
		Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.
		Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
		За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. 
		Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України). 
		Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18.
		Враховуючи зазначене вище правове регулювання трудових та цивільно правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який вірно визначив сутність правовідносин, які виникли між ПП «КІНГ ЛТД» та ОСОБА_1 , а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.
		Суд зазначає, що не дивлячись на підписання сторонами цивільно-правового договору №1К від 3 липня 2017 року, існування якого на момент проведення відповідачем перевірки позивача належними та допустимими доказами не підтверджено, між сторонами існували трудові правовідносини, оскільки ОСОБА_1 виконувала конкретну трудову функцію - офіціанта, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носить системний, постійний характер), а саме сервірування столів посудом, столовими приборами та інші послуги на вимогу позивача, а також у разі необхідності прибирання сторонніх речей з 13 столів. 
		Робота, яка виконувалася ОСОБА_1 , була несамостійною і виконувалася за дорученням позивача, що притаманно трудовим правовідносинам. Крім того, судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 підпорядковувалася внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, так режим роботи передбачав чергування два робочих дні і два вихідних; робота виконувалася з 9:00 до 24:00 години.
		Тоді, як суд апеляційної інстанції надав формальну оцінку наявному у справі цивільно-правовому договору №1К від 3 липня 2017 року, не з`ясував сутність реальних відносин, які виникли між ПП «КІНГ ЛТД» та ОСОБА_1 , та не перевірив факт можливого приховування існування між зазначеним підприємством та ОСОБА_1 трудових відносин.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці, про що було зазначено вище.
		І якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
		Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.
		Суд звертає увагу на те, що відповідальність за неналежне оформлення працівника, відповідно до статті 265 КЗпП України, покладається саме на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.
		Колегія суддів Верховного Суду критично ставиться до висновків суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору не порушуються жодні права такої особи, у зв`язку із наступним.
		Так, юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
		Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статтю 24 КЗпП України, та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. 
		У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції було скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року необхідно скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - залишити в силі.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити.
		Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року скасувати.
		Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Н.В. Коваленко
		                                                                                          С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...