Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 481/1043/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2020.
Дата набрання законної сили: 11.06.2020
Номер судового провадження: 61-37451ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		11 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 481/1043/17
		 
		провадження № 61-37451 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,       Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ;
		представник позивача - адвокат Шафранова Олена Валеріївна;
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;
		представник відповідача - Шурда Ольга Василівна ; 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шафранової Олени Валеріївни на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області                              від 20 грудня 2017 року у складі судді Вжещ С. І., додаткове рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 04 травня                       2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Лисенка П. П.,                              Царюк Л. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними умов праці за контрактом, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2016 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2016 року, визнано недійсними умови праці за контрактом та такими, що погіршують становище ОСОБА_1 порівняно з чинним законодавством, поновлено його на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» з                       30 червня 2016 року. На виконання вказаного рішення з ним було укладено контракт з 25 листопада 2016 року.
		Вказував, що 28 липня 2017 року керівництво ПАТ «ДПЗКУ» примусило його підписати новий трудовий контракт від 30 червня 2017 року № 68 на строк з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року, у зв`язку із закінченням строку дії якого наказом від 31 липня 2017 року № 586-К його звільнено за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
		Зазначав, що укладений між ним та відповідачем контракт від 30 червня     2017 року № 68 не має юридичної сили, є незаконним та таким, що порушує вимоги трудового законодавства, оскільки укладання контракту з директорами філій державних підприємств не передбачено законодавством України, керівники філій ПАТ «ДПЗКУ» не віднесені до категорії осіб, які працюють за контрактом. Крім того, укладання контракту строком на один місяць не узгоджується з вимогами Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203.
		Також зазначав, що його було незаконно звільнено 31 липня 2017 року в період перебування на лікарняному, що також є підставою для поновлення на роботі.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «ДПЗКУ» від 31 липня 2017 року № 586-К про звільнення, поновити його на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор», визнати недійсними умови праці за контрактом від 30 червня 2017 року № 68, як такі, що погіршують його становище порівняно з чинним законодавством та трудовим договором, укладеним на невизначений строк, стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу у сумі 22 872,96 грн та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.   
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними умов праці за контрактом, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» є уповноваженим представником юридичної особи - суб`єкта господарювання державного сектора економіки, який здійснює керівництво її окремим структурним підрозділом, в процесі діяльності використовує майно, передане державою до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ», та діє виключно від імені цієї юридичної особи, тому з ним правомірно укладено контракт. Доводи ОСОБА_1 про те, щопосадові особи відповідача примусили його підписати оспорюваний контракт від 30 червня 2017 року № 68, не підтверджено належними та допустимими доказами. Добровільно підписуючи та виконуючи умови контракту від 30 червня 2017 року, ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами, без будь-яких застережень, наслідком чого було припинення трудових правовідносин з ним, з підстав, визначених пунктом 6.1.1. контракту, по закінченню строку, на який цей контракт було укладено. 
		Судом враховано, що відповідно до акту перевірки додержання суб`єкта господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 грудня 2017 року № 10-143/1354, складеного Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Куліш Н. І. за зверненням ОСОБА_1 відносно ПАТ «ДПЗКУ», порушень вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 станом на 14 грудня 2017 року не виявлено. 
		Також судом враховано, що звільнення позивача відбулося не з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому вважав, що знаходження позивача на лікарняному з                            31 липня 2017 року не є перешкодою для його звільнення з 31 липня                                2017 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. 
		Ураховуючи те, що підстави, зазначені позивачем, про визнання недійсними умов праці за контрактом від 30 червня 2017 року № 68, як такі, що погіршують його становище порівняно з чинним законодавством та поновлення його на роботі, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, суд першої інстанції не вбачав підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які є похідними від вимог про поновлення на роботі.
		Додатковим рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі, залишено без задоволення.
		 
		Додаткове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 було звільнено з посади директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» на підставі       пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії вказаного контракту, на який його було укладено, що відповідає умовам контракту, які не визнані недійсними, та вимогам трудового законодавства, тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі відсутні. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 04 травня                            2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишені без задоволенні. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року, додаткове рішення Новобузького районного суду Миколаївської області                  від 28 лютого 2018 року залишені без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених та належно оцінених доказів, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки при звільненні позивача із займаної посади роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - Шафранова О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                        від 07 серпня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 481/1043/17 із Новобузького районного суду Миколаївської області. 
		 
		У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві        Осіяну О. М.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року справу повернуто для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Зазначала, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що порушення трудових прав ОСОБА_1 з боку ПАТ «ДПЗКУ» мають системний характер та не врахували, що рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області                              від 05 жовтня 2016 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2016 року (справа № 481/264/16-ц), позов ОСОБА_1 до ПАТ «ДПЗКУ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними умов праці за контрактом, як такими що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, задоволено. При цьому суди виходили з того, що філія                       ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» не має статусу юридичної особи, а посада керівника філії ПАТ «ДПЗКУ», яку обіймав ОСОБА_1 , не є посадою керівника підприємства, тому з ним не може бути укладено трудовий контракт. Вважала, що умови контракту № 68, укладеного на строк з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року, суперечать вимогам пункту 2 Положення про порядок укладення контракту з керівниками підприємств, що є у державній власності при найманні на роботу, за змістом якого контракт може бути укладений з керівником підприємства на термін від 1 до 5 років. Умови укладеного між сторонами контракту погіршують становище ОСОБА_1 порівняно із законодавством про працю, тому ці умови є недійсними згідно статті 9 КЗпП України, що тягне за собою недійсність оспореного позивачем наказу про його звільнення та необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор». Звільнення проведено в період перебування позивача на лікарняному.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У вересні 2018 року ПАТ «ДПЗКУ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Звертало увагу на те, що постановою Верховного Суду                         від 30 травня 2018 року рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2016 року, в частині, яка не змінена рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2016 року, та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2016 року, на які посилається позивач в обґрунтування позову, скасовані, та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ДПЗКУ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсними та такими, що погіршують становище умови праці за контрактом, відмовлено.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України                             від 06 червня 2011 року № 593 державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ДП «ДПЗКУ») перетворена в ПАТ «ДПЗКУ», 100 % акцій, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету міністрів України.
		 
		Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України                               від 17 листопада 2011 року № 634 затверджено статут ПАТ «ДПЗКУ», в який відповідно до наказу від 06 січня 2016 року № 4 були внесені зміни.
		 
		Так, відповідно до положень пункту 3.9.5. статуту в редакції від 06 січня                                           2016 року товариство має право в установленому законодавством порядку створювати на територіях України та за її межами свої філії, представництва та дочірні підприємства (а. с. 224-242, т. 1).
		 
		Наказом ПАТ «ДПЗКУ» від 18 листопада 2011 року затверджено Положення про філію ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» (далі - Положення). В подальшому рішенням правління ПАТ «ДПЗКУ» від 27 січня 2016 року № 5 затверджена нова редакція Положення. 
		 
		Відповідно до п. 3.1. Положення філія не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені товариства і в межах повноважень, встановлених цим Положенням та статутом товариства.
		 
		Пунктами 7.1., 7.2., 7.4. Положення визначено, що управління поточною діяльністю філії здійснює директор філії, який є уповноваженим представником товариства. Повноваження директора філії визначаються довіреністю, виданою головою правління товариства. Директор філії призначається на посаду та звільняється з посади головою правління товариства. З директором філії підписується контракт (а. с. 243-257, т. 1).
		 
		Наказом ПАТ «ДПЗКУ» від 01 серпня 2014 року № 171 затверджено типову форму контракту директора філії ПАТ «ДПЗКУ». Одночасно відповідальним особам було доручено підписати контракти з директорами філій                                         ПАТ «ДПЗКУ» (а. с. 251, т. 1).
		 
		Встановлено, що рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2016 року, яке частково було змінено рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2016 року,                       ОСОБА_1 поновлено на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» з 30 червня 2016 року (а. с. 33-39, т. 1).
		 
		На виконання вказаного рішення 25 листопада 2016 року між ПАТ «ДПЗКУ» та ОСОБА_1 укладено контракт № 37 із строком дії з 28 листопада                    2016 року до 30 червня 2017 року (а. с. 216-222, т. 1).
		 
		30 червня 2017 року між ПАТ «ДПЗКУ» та ОСОБА_1 укладено контракт                 № 68 із строком дії з 01 липня 2017 року до 31 липня 2017 року (а. с. 152-158, т. 1).
		 
		Згідно з пунктом 1.1. контракту, укладеного з позивачем 25 листопада                        2016 року та послідуючого контракту від 30 червня 2017 року керівник зобов`язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) філією, забезпечувати високоприбуткову діяльність ефективне використання і збереження майна товариства, що обліковується на балансі філії, організовувати її виробничо-господарську, соціальну та іншу діяльність, юридичне, економічне, бухгалтерське забезпечення, виконувати завдання, передбачені контрактом, положенням про філію, окремими рішеннями товариства та законодавством України, а товариство зобов`язується створювати належні умови для роботи керівника.
		 
		Наказом від 31 липня 2017 року № 586-К ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії контракту (пункт 2 статті 36 КЗпП України) (а. с. 9, т. 1).
		Відповідно до листка непрацездатності серія НОМЕР_1 від 14 серпня                       2017 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 31 липня 2017 року по                        14 серпня 2017 року (а. с. 148, т. 1).
		 
		Відповідно до акту перевірки додержання суб`єкта господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 грудня 2017 року № 10-143/1354, складеного Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Куліш Н. І. за зверненням ОСОБА_1 відносно ПАТ «ДПЗКУ», порушень вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 станом на 14 грудня 2017 року не виявлено.
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Шафранової О. В. підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Частиною третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		 
		Відповідно до пункту частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.
		 
		Згідно із частиною першою, другою, четвертою статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
		Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
		Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
		 
		За змістом частини третьої-шостої статті 65 ГК Українидля керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. 
		У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
		Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
		Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
		Зазначені правові норми є правовою підставою для укладання контракту з керівником підприємства незалежно від форми власності.
		 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» є уповноваженим представником юридичної особи - суб`єкта господарювання державного сектора економіки, який здійснює керівництво її окремим структурним підрозділом, в процесі діяльності використовує майно, передане державою до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ», та діє виключно від імені цієї юридичної особи, а тому                             ОСОБА_1 належить до кола осіб, із якими укладається контракт. 
		 
		Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. 
		 
		Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
		 
		Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
		 
		Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Частина друга статті 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.
		 
		Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (стаття 9 КЗпП України).
		 
		Таким чином, забезпечивши можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, КЗпП України у статті 9 закріплює норму, якою забороняє підприємству, установі, організації уводити до своїх внутрішніх нормативних актів умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, в тому числі, які визначаються відповідним законодавством та статутами підприємств, установ, організацій.
		 
		За змістом статуту ПАТ «ДПЗКУ» товариство є юридичною особою згідно законодавства України (пункт 1.1.), засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 1.4), метою діяльності якого є, зокрема, реалізація сільськогосподарської продукції і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності.
		 
		Ведення господарської комерційної діяльності (підприємництва) врегульовано главою 4 розділу 1 ГК України.
		 
		Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
		 
		Відповідно до положень статті 46 ГК України підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов`язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.
		 
		Згідно пункту 7.4 Положення про філію директор філії призначається на посаду та звільняється з посади головою правління товариства. З директором філії підписується контракт.
		Типова форма контракту з директорами філій ПАТ «ДПЗКУ» затверджена  наказом ПАТ «ДПЗКУ» від 01 серпня 2014 року № 171. 
		 
		Укладений у відповідності з указаними локальними нормативними актами товариства контракт від 30 червня 2017 року № 68, який досліджувався судами попередніх інстанцій, підписаний його сторонами, що свідчить про ознайомлення останніх з умовами контракту до його підписання.
		 
		Згідно пункту 1.2. контракту сторони погодили, що цей контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між товариством та керівником (директором філії ПАТ «ДПЗКУ»). КЗпП України, інші нормативні акти, що регулюють трудові правовідносини, поширюються на відносини сторін за цим контрактом. 
		 
		Відповідно до пункту 7.6. контракту сторони погодили, що у частині, яка не передбачена цим контрактом, сторони керуються діючим законодавством України та іншими нормативними актами, які поширюються на товариство і його відокремлені структурні підрозділи, статутом товариства, положенням про філію, іншими документами товариства, обов`язковими для сторін та рішеннями товариства. 
		 
		Зміст контракту містить погоджені сторонами їх взаємні права та обов`язки (розділ 3), умови щодо оплати праці та матеріального забезпечення керівника (розділ 4), умови щодо відповідальності сторін та вирішення спорів (розділ 5), умови дострокового припинення контракту (розділ 6), а також порядок внесення змін і доповнень до контракту та строк його дії (розділ 7).
		 
		Зокрема, пунктом 7.1. контракту передбачено, що у разі значних змін умов господарювання у зв`язку з прийняттям актів законодавства кожна сторона має право порушувати питання про внесення змін (уточнень) до цього контракту.
		 
		Порядок внесення змін та доповнень до контракту в період його дії визначено пунктом 7.2. контракту. 
		 
		Укладаючи контракт від 30 червня 2017 року № 68, на погоджених сторонами умовах, останні реалізували їх право, надане частиною третьою статті               21 КЗпП України, на встановлення угодою сторін особливої форми трудового договору, в якому визначили строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		 
		Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що при укладенні з відповідачем спірного контракту на підставі частини третьої статті 21 КЗпП України на умовах, які погоджені сторонами, до указаної угоди були внесені умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, у зв`язку із чим позивач не виконав свій процесуальний обов`язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		 
		Протягом дії контракту ОСОБА_1 не оскаржував умови спірного контракту з підстав порушення його трудових прав та не ініціював внесення змін та доповнень до положень контракту, які погоджені сторонами. 
		 
		Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що контракт від 30 червня 2017 року № 68 він підписував під примусом посадових осіб відповідача. 
		 
		Також позивачем не надано доказів про скасування або внесення змін чи доповнень до наказу ПАТ «ДПЗКУ» від 01 серпня 2014 року № 171 «Про затвердження типової форми контракту з директорами філій ПАТ «ДПЗКУ», на підставі якого, як установлено судами попередніх інстанцій, укладено контракт від 30 червня 2017 року № 68.  
		 
		Ураховуючи, що трудовий договір від 30 червня 2017 року № 68 у формі контракту носить строковий характер, а також положення п. 6.1.1. контракту, відповідно до якого контракт припиняється, у зв`язку із закінченням строку його дії, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту є таким, що відповідає вимогам закону. 
		 
		Підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України, судами не встановлено.
		 
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ОСОБА_1 працював у    ПАТ «ДПЗКУ» на посаді керівника філії на підставі попереднього контракту від 25 листопада 2016 року № 37, укладеного на строк з 28 листопада                            2016 року по 30 червня 2017 року. Вказаний контракт ОСОБА_1 укладено добровільно, позивач виконував умови контракту, які ним не оскаржувались.
		 
		Відповідно до умов вказаного контракту, викладених в пункті 7.9., за два місяці до закінчення строку його дії він може бути за згодою сторін  продовжений або укладений на новий строк. В іншому випадку, контракт вважається продовжений на строк, необхідний для належної передачі посади та справ новопризначеному керівнику чи іншій уповноваженій особі на строк, не більше двох тижнів.
		 
		Так, питання щодо продовження дії контракту від 25 листопада 2016 року                   № 37 чи його укладення на новий строк за два місяці до його закінчення між сторонами не вирішувалося. Проте, безпосередньо перед закінченням строку дії вказаного контракту, позивача 27 червня 2017 року було запрошено на засідання комісії з підбору та оцінювання директорів філій товариства для звіту про результати роботи (а. с.176, т. 1).
		 
		За результатами вказаного заходу, з ОСОБА_1 було укладено оспорюваний контракт від 30 червня 2017 року за № 68 строком з 01 липня по 31 липня 2017 року. Відповідач зазначав, що такий строк визначено з позивачем саме, виходячи з виробничих потреб підприємства на той період і з такими умовами контракту позивач погоджувався, іншого судами не встановлено. 
		 
		Згідно статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року                                    № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
		 
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
		 
		Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду                                       від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження                                              № 61-17196вв19).
		 
		Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту доведена відповідачем під час розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується зібраними у справи доказами.
		 
		Отже, ПАТ «ДПЗКУ» від 31 липня 2017 року № 586-К про звільнення                    ОСОБА_1 є правомірним та обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування судом.
		 
		Таким чином, Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.У зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які є похідними від вимог про поновлення на роботі.
		 
		Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 31 липня 2017 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний.
		 
		Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачами порушення вимог частини третьої                     статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача.
		В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
		 
		За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 31 липня 2017 року на                   15 серпня 2017 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шафранової Олени Валеріївни - задовольнити частково.
		 
		Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року, додаткове рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 04 травня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними умов праці за контрактом, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		 
		Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, з 31 липня 2017 року на 15 серпня 2017 року.
		 
		В іншій частині позову відмовити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		                                                                                                            
		                                                                                                            О. М. Осіян 
		 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                     В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...