Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/4053/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2020.
Дата набрання законної сили: 01.10.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		09 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № П/811/4053/14
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А., 
		за участю секретаря судового засідання Ярошук Т.О., 
		розглянувши за правилами загального позовного провадження
		адміністративну справу за позовом
		 
		позивач:  ОСОБА_1  ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
		представник: адвокат Усатенко В.Ю.
		відповідач-1: Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 код ЄДРПОУ 00032684)
		представник: Отрода Т.Ю.
		відповідач-2: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, код ЄДРПОУ 08592224)
		представник: Іванець Д.М.
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України (м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)
		представник: ОСОБА_2 
		про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 19.11.2014 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі  МВС України) та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (надалі  УМВС України в Кіровоградській області) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. 
		Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з вересня 1994 року він проходив службу в органах внутрішніх справи на різних посадах, в тому числі на посаді заступника начальника УМВС України в Кіровоградській області у період з лютого 2010 року по липень 2011 року, а з квітня 2013 року займав посаду заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області. 16.10.2014 року він подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за вислугою років, після чого був направлений на медичний огляд для визначення стану здоров`я. Відповідно до свідоцтва про хворобу №651 від 24.10.2014 року, виданого військово-лікарською комісією м. Кіровограда при УМВС України в Кіровоградській області, він визнаний таким, що не придатний до військової служби та підлягає зняттю з військового обліку. Проте наказами Міністра внутрішніх справ України №2253о/с від 28.10.2014 року та начальника УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року його звільнено з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" №1682-VІІ від 16.09.2014 року та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік). Позивач вважає ці накази протиправними, оскільки підстави звільнення не вмотивовані, застосована до нього люстрація не відповідає критеріям та принципам, що визначені стандартами Ради Європи, суперечить Конституції України щодо індивідуальної юридичної відповідальності та практиці Європейського суду з прав людини. Позивач стверджує, що сам факт роботи в період правління Президента ОСОБА_3 не може стати правовою підставою для люстрації, та наполягає, що особисто він під час служби в органах внутрішніх справ не вчиняв будь-яких дій та не допускав бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Також зазначає, що звільнення відбулося без проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", та всупереч порядку проходження служби в міліції. Зокрема стверджує, що займана ним посада була віднесена до номенклатури посад, призначення та звільнення з яких здійснюється наказами начальників Управлінь МВС України в областях, тож Міністр внутрішніх справ України, видаючи спірний наказ №2253о/с від 28.10.2014 року, вийшов за межі своїх повноважень. Крім того, позивач вказує, що його звільнення відбулося без погодження із профспілковим органом, а звільнення на підставі пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) є неправомірним, оскільки він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я, а відтак підлягає звільненню зі служби у відставку на підставі пункту 65 "а" цього Положення (через хворобу, із зняттям з військового обліку). З цих підстав позивач просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України №2253о/с від 28.10.2014 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу Управління МВС України в Кіровоградські області із органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" №1682-VІІ від 16.09.2014 року та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил, затвердженим Кабінетом Міністрів України (із постановленням на військовий облік);
		- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу УМВС України в Кіровоградські області з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VІІ та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у Запас Збройних Сил, затвердженим Кабінетом Міністрів України (із постановленням на військовий облік);
		- поновити його в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу  начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області з 28.10.2014 року;
		- визнати неправомірною бездіяльність УМВС України в Кіровоградській області щодо нерозгляду рапорту від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за вислугою років;
		- зобов`язати УМВС України в Кіровоградській області розглянути рапорт від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за наявною вислугою років та вирішити питання про його звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 65 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (через хворобу, із зняттям з військового обліку);
		- зобов`язати МВС України та УМВС України в Кіровоградській області вжити заходів щодо направлення до Міністерства юстиції України інформації про виключення його персональних даних з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
		Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.11.2014 року відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до судового розгляду.
		Ухвалою суду від 16.06.2015 року зупинено провадження у цій справі до розгляду Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про очищення влади" №1682-VІІ від 16.09.2014 року.
		Ухвалою судді від 09.12.2019 року вказану адміністративну справу прийнято до провадження, розгляд справи розпочато спочатку, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою суду від 29.01.2020 року, постановленою в підготовчому засіданні, провадження в цій адміністративній справі поновлено за клопотанням позивача. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство юстиції України.
		Від представника відповідача-1  МВС України - до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач обіймав посади, які належать до переліку посад, до яких застосовуються заборони, передбачені Законом України "Про очищення влади". Сукупний строк перебування позивача на вказаних посадах становить більше ніж один рік, що відповідно до критеріїв, визначених статтею 3 Закону України "Про очищення влади", є підставою для застосування відповідних заборон. Звільнення осіб, визначених частиною 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади", проводиться на підставі відомостей, наявних в матеріалах справи, без проведення відповідної перевірки. Доводячи правомірність спірного наказу №2253о/с від 28.10.2014 року щодо звільнення позивача на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, представник відповідача-1 просила суд у задоволенні позову відмовити. 
		Представник відповідача-2 - УМВС України в Кіровоградській області - подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що звільнення позивача здійснено в межах процедури, визначеної пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", яка передбачає звільнення на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону на підставі відомостей, наявних в особовій справі, без проведення перевірки, передбаченої статтею 5 цього Закону. З цих підстав просив суд у задоволенні позову відмовити. 
		Представник третьої особи подала пояснення, у яких заперечила проти позову та підтримала відзиви відповідачів, посилаючись на те, що оскільки сукупний строк перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона, становить більше ніж один рік, то цього факту достатньо для застосування відповідних заборон на підставі критеріїв, визначених статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
		Ухвалою суду від 19.02.2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
		У судове засідання 09.06.2020 року прибули представники позивача, відповідача-2 та третьої особи. Представник відповідача-1 подала клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхилено. 
		Ухвалою суду від 09.06.2020 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до УМВС в Кіровоградській області в частині вимог про: 
		- визнання неправомірною бездіяльності УМВС України в Кіровоградській області щодо нерозгляду рапорту від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за вислугою років;
		- зобов`язання УМВС України в Кіровоградській області розглянути рапорт від 16.10.2014 року про звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я та за наявною вислугою років та вирішити питання про звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 65 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (через хворобу, із зняттям з військового обліку).
		Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків. 
		ОСОБА_1 з вересня 1994 року розпочав службу в органах внутрішніх справ. 
		У період з 29.08.2008 року по 06.07.2011 року він займав посаду заступника начальника УМВС України в Кіровоградській області  начальника управління кадрового забезпечення. (а.с. 44, т.1, а.с. 121зв., т.2) 
		Наказом начальника УМВС України в Кіровоградські області №110 о/с від 18.04.2013 року позивач призначений з 19.04.2013 року на посаду заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області. (а.с. 122, т.2)
		Міністром внутрішніх справ України видано наказ №2253о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу", яким серед іншого, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу УМВС України в Кіровоградські області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік). (а.с. 25, 51, т.1)
		На виконання цього наказу начальником УМВС України в Кіровоградські області видано наказ №388о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу", яким серед іншого, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в області, звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) з 28.10.2014 року. (а.с. 26, 1)
		До Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", строком на 10 років. (а.с. 257, т.2) 
		Не погоджуючись з такими наказами, позивач у листопаді 2014 року звернувся до суду з цим позовом. 
		Вирішуючи спір, суд виходив з того, що він виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби (служби в органах внутрішніх справ) за процедурою очищення влади (люстрації), визначеною Закону України "Про очищення влади", із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
		Преамбулою Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII, який набрав чинності 16.10.2014 року, установлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. 
		Частиною 2 статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону 
		Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). 
		Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про очищення влади" заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
		Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
		Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" установлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
		1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
		2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
		Суд установив, що ОСОБА_1 у період з 29.08.2008 року по 06.07.2011 року працював на посаді заступника начальника УМВС України в Кіровоградській області, тобто на посаді заступника керівника територіального органу Міністерства внутрішніх справ України. 
		У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про очищення влади" до позивача відповідно до частини 3 статті 1 та пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про очищення влади" за критерієм пункту 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" за зайняття відповідної посади сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року була застосована заборона протягом 10 років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), та оскаржуваними наказами звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до підпункту 1 пункту 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
		Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14 сформулював правову позицію щодо правомірності застосування заборон, передбачених частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", лише з огляду на сам факт перебування більше року на посадах, визначених у статті 3 цього Закону.
		У цій постанові Верховний Суд вказав, що складність правових питань, які постали перед судами та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону України "Про очищення влади", зокрема в частині суперечності його норм приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.
		Аналіз положень пункту 8 частини 1 статті 3 у взаємозв`язку із частиною 3 статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
		Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
		Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини 1 пункту 4 частини 2 статті 3 у взаємозв`язку із частиною 3 статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини 1 статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
		На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
		Наразі рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
		Закон України "Про очищення влади" був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок №788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
		У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
		1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
		2) прецедентного права національних конституційних судів;
		3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
		- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ №1481 (2006));
		- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ №1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
		На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
		Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
		Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
		Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
		Суди зобов`язані відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
		Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів "згідно із законом" означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
		Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
		Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
		Європейський суд з прав людини 17.10.2019 року прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, № 53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24.02.2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України "Про очищення влади".
		У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України "Про очищення влади" становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
		У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон України "Про очищення влади" вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
		За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 209).
		У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону України "Про очищення влади", проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону України "Про очищення влади" можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. Суд зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони "необхідні у демократичному суспільстві" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
		В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією "демократії, здатної себе захистити", що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ("демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована"), та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією. 
		За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом України "Про очищення влади" заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.
		Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента Януковича, який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент Янукович, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом України "Про очищення влади" заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 275).
		ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі "Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства" [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі "Жданока проти Латвії" [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі "Жданока проти Латвії", пункт 115) (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 292-293).
		Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України", ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
		ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).
		ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону "Про очищення влади". Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 72, 297).
		У ситуації заявників у справі "Полях та інші проти України" ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом України "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_5 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 299-300).
		Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом України "Про очищення влади", як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону України "Про очищення влади" (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункти 301-302).
		У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
		Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України "Про очищення влади", суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
		У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі "Полях та інші проти України", був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України "Про очищення влади", законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі "Полях та інші проти України", оскільки за висновками Європейського суду сам Закон України "Про очищення влади", що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.
		Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14 вказав, що у питанні застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.
		Така заборона автоматично застосовувалася рівною мірою як до політичних посад, перебуваючи на яких особи безпосередньо формували державну політику певного періоду, так і до посад керівників державних органів та їх структурних підрозділів, які не мали об`єктивної можливість впливати на формування державної політики цього періоду, незалежно від того, чи особи, які займали посаду/посади, наведені у статтях 2 та 3 Закону України "Про очищення влади", своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 вказала, що той факт, що Закон України "Про очищення влади" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.
		Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України "Про очищення влади", що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
		Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України "Про очищення влади" - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
		Тож заборона перебування на зазначених у Законі України "Про очищення влади" посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону України "Про очищення влади", визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
		Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14 прийшов до висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
		У цій справі суд установив, що позивача було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі Закону України "Про очищення влади" за критерієм перебування на посаді заступника керівника територіального органу Міністерства внутрішніх справ України більше одного року із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Водночас за матеріалами справи цю посаду позивач обійняв задовго до того як Віктор ОСОБА_5 став Президентом України, і не звільнився протягом року після його приходу до влади. Ніщо не вказує на те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку із приходом до влади Президента України Віктора ОСОБА_5 . 
		Звільнення позивача проведено на підставі відомостей, зазначених в його особовій справі про перебування на відповідній посаді. Будь-яка перевірка з метою встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача, причетності його до порушень прав людини чи підтримання ним антидемократичних заходів не проводилася. 
		У ході судового розгляду справи відповідачами не надано доказів про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. 
		Спірні накази МВС України №2253о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу" та УМВС України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
		Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві. 
		Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, та становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
		Відтак, спірні накази в частині звільнення ОСОБА_1 є протиправними та їх слід скасувати, а позов у цій частині  задовольнити. 
		Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , в силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу  начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в Кіровоградській області. 
		Останнім днем служби позивача був день 28.10.2014 року, тому він має бути поновлений на службі з 29.10.2014 року. 
		У позовній заяві позивач не заявляв вимогу про стягнення з відповідачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України він має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідачів вжити заходів щодо направлення до Міністерства юстиції України інформації про виключення персональних даних позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", суд дійшов до таких висновків. 
		Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (надалі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
		Наказом Міністерства юстиції України №1704/5 від 16.10.2014 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (надалі  Положення №1280/26057), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
		Відповідно до пункту 4 розділу І Положення №1280/26057 Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України (надалі - Держатель). 
		Згідно з пунктами 8, 9 розділу І Положення №1280/26057 Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є:
		- працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням;
		- працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
		Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
		Згідно з пунктом 5 розділу II Положення №1280/26057 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора:
		- обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку;
		- відповідного судового рішення, яке набрало законної сили;
		- відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру;
		- інші випадки, визначені законом.
		Отже, порядок та підстави вилучення відомостей про особу з Реєстру регламентовані Положенням №1280/26057, серед яких зазначено відповідне судове рішення, яке набрало законної сили. Позивачем не надано доказів того, що з цього приводу між ним та відповідачами існує спір, який би вимагав судового вирішення шляхом спонукання відповідачів вчинити відповідні дії. Тому позовна вимога про зобов`язання відповідачів вжити заходів щодо направлення до Міністерства юстиції України інформації про виключення персональних даних позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", задоволенню не підлягає. 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Представник позивача просив стягнути на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5500 грн., на підтвердження розміру яких надав суду такі документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2020 року, укладений ОСОБА_1 з АО "Усатенко і Усатенко", додаткову угоду до цього договору від 13.03.2020 року, акт приймання-передачі від 13.03.2020 року, розрахунок до договору від 13.03.2020 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру №37 від 13.03.2020 року про прийняття АО "Усатенко і ОСОБА_6 " від ОСОБА_1 готівки у сумі 5500 грн. (а.с. 185  190, т.2)
		Оскільки судом позов ОСОБА_1 задоволено частково (задоволено 4 з 3 заявлених позовних вимог, у задоволенні однієї позовної вимоги відмовлено), тому судові витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до частки задоволених позовних вимог, а саме за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 - 1375 грн. (1/4), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - 2 - 2750 грн. (2/4). 
		Крім того, позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у сумі 73, 08 грн. (а.с. 3, т.1) 
		Між тим, за правилами пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. 
		Тож судовий збір за подання до суду цього позову, який пов`язаний з проходженням публічної служби, був сплачений позивачем зайво. 
		Згідно з пунктом 1 частини 1, частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
		Відтак, зайво сплачена сума судового збору може бути повернута позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням за ухвалою суду. 
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Отже рішення суду в частині поновлення позивача на службі слід звернути до негайного виконання.
		Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 код ЄДРПОУ 00032684), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, код ЄДРПОУ 08592224) задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №2253о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу Управління МВС України в Кіровоградські області. 
		Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області №388о/с від 28.10.2014 року "По особовому складу" в частині звільнення з органів МВС у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника штабу - начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС України в області.
		Поновити  ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника штабу  начальника відділу інспектування, організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області з 29.10.2014 року. 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1375 грн. 
		Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2750 грн. 
		Рішення суду в частині поновлення на службі звернути до негайного виконання.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
		 
		Суддя Кіровоградського окружного 
		адміністративного суду О.А. Черниш
		 
		 
		Повне рішення складено 17.06.2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...