Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/9258/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано судом: 18.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2020.
Дата набрання законної сили: 17.06.2020
Номер судового провадження: А/855/22697/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9258/19                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  17 червня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		Головуючого судді:                                                         Чаку Є.В., 
		суддів:                                                                              Єгорової Н.М.,Федотова І.В.
		за участю секретаря                                                          Муханькової Т.В.          
		                                                  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Київській області  про визнання протиправним та скасування вимоги, 
		 
		   В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 07 лютого 2019 року №Ф-163376-51.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року позов задоволено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції  відповідач подав  апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким  відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що 
		позивачка займається незалежною професійною діяльністю в якості адвоката, а тому зобов`язана нараховувати і сплачувати ЄСВ. Також, апелянт зазначив, що у матеріалах справи наявні копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.06.1998 року №1407/10 та податкова декларація про майновий стан і доходи, в якій зазначено категорію платника -особа, яка проводить незалежну професійну діяльність. Згідно ж даних Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльності Воробей. Т.М. зупинено лише 08.05.2019 року. Отже, апелянт вважає, що позивачка була не позбавлена обов`язку, який передбачено п.п.2-3 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року  за №2464-VІ (надалі по тексту також - Закон №2464-VІ) щодо нарахування  і сплати ЄСВ за зайняття подібною діяльністю, зокрема у розмірах страхових внесків за кожен звітній період.
		Також, у апеляційній скарзі апелянт просив замінити Головне управління державної фіскальної служби у Київській області на його правонаступника Головне управління ДПС  у Київській області.
		Порадившись на місці суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання апелянта та необхідності заміни Головного управління державної фіскальної служби у Київській області  на його правонаступника Головне управління ДПС  у Київській області.
		 25.03.2020 року за клопотанням сторін, обґрунтованим введенням карантинних заходів у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), розгляд справи було відкладено.
		 Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
		 Клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату чи про розгляд справи за участі представників сторін до суду не надходило.
		 Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України  неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов`язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
		 Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
		          Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. 
		Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25 червня 1998 року №51.
		Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області, як платник єдиного податку, якій встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності 10.03.2011 року.
		07 лютого 2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-163376-51, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 238,14 грн. 
		Вказаний борг виник у результаті несплати позивачкою  єдиного внеску за період:
		-ЄСВ за 2017 рік (дата нарахування 09.02.2018 року) - 704*12=8448 грн.;
		-          ЄСВ за І квартал 2018 року (дата нарахування 19.04.2018 року) - (819,06*3)-38,58 ( сума переплати)=2418,60 грн. ;
		-          ЄСВ за ІІ квартал 2018 року (дата нарахування  19.07.2018 року) - 819,06*3=2457,18 грн.;
		-          ЄСВ за ІІІ квартал 2018 року (дата нарахування 19.10.2018 року) - 819,06 грн.*3=2457,18 грн.;
		-          ЄСВ за ІV квартал ( дата нарахування 19.01.2019 року) -819,06 грн.*3=2457,18 грн..
		Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивачка звернулася до суду із позовом.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України(далі -ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		Питання провадження адвокатської діяльності регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI(далі - Закон № 5076-VI).
		Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).
		Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ч. 1ст. 13 Закону № 5076-VI).
		Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннямиЗакону України від 08.07.2010 №2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VІ).
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Частиною 8 ст.9 Закону №2464-VІ передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 ч. 1 ст. 4 №2464-VІ, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
		У підпункті 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокатську діяльність вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19.
		В даному випадку доказів того, що позивачка була найманим працівником і роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, матеріали справи не містять.
		Водночас, у матеріалах справи також відсутні і докази здійснення позивачкою незалежної професійної діяльності та докази отримання останньою у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально.
		Наявність у позивачки свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
		Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, регулюється ст. 178 розд. ІV Податкового кодексу України. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно зі ст. 65 ПКУ.
		В даному випадку у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували взяття позивачки на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримання нею свідоцтва про таку реєстрацію згідно зі ст. 65 ПКУ.
		Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в ГУ ДФС на загальній системі оподаткування, як фізична особа - підприємець.
		До того ж, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було нараховано позивачці  єдиний соціальний внесок за 1, 2, 3, 4 квартали 2018 року по 2457,18 грн. за кожний квартал та суму 8448 грн. за 2017 рік. 
		Водночас, згідно облікової картки платника податків у позивачки станом на 31 грудня 2017 року була відсутня заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску та була  наявна переплата у розмірі 38,58 грн.
		Відсутність недоїмки станом на 31 грудня 2017 року підтверджується також наявною в матеріалах справи інтегрованою карткою платника податків.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо формування податкової вимоги про сплату недоїмки у розмірі 18238,14 грн..
		Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду -  залишити без змін.
		            Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд          
		 
		                                                 П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
		 
		          Головуючий суддя:                                                                          Є.В. Чаку
		 
		          Судді:                                                                                          Н.М.Єгорова
		 
		                                                                                                            І.В. Федотов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...