Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/18012/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2020.
Дата набрання законної сили: 17.06.2020
Номер судового провадження: 61-40658ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                          
		Іменем України
		17 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 755/18012/16-ц
		провадження № 61-40658св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 ,
		відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна,
		позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
		відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
		третя особа (за зустрічним позовом) - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна,
		позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_3 ,
		відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		треті особи (за зустрічним позовом): приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, Безуглівська сільська рада Згурівського району Київської області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: 
		Кирилюк Г. М., Музичко С. Г., Рейнарт І. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є., про визнання заповіту недійсним, встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги на майно, зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який проживав у квартирі 
		АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно.
		Починаючи з лютого 2008 року (після розлучення ОСОБА_4 з ОСОБА_2 ) 
		і до смерті спадкодавця,  ОСОБА_1 і  ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, піклувалися про один одного, разом вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом. Після смерті 
		ОСОБА_4 саме  ОСОБА_1 займалася його похованням.
		ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте 15 вересня 2016 року нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для відмови 
		у вчиненні нотаріальної дії зазначено відсутність доказів родинних, шлюбних чи інших відносин зі спадкодавцем.
		Оскільки ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, то відповідно до 
		статті 1264 ЦК України вона має право на спадкування як спадкоємець четвертої черги на рухоме та нерухоме майно, що належало спадкодавцю.
		Зазначила, що заповіт ОСОБА_4 від 24 листопада 2015 року, посвідчений    секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області, не містить власноручного надпису заповідача, а інформація про посвідчення вказаного заповіту не була внесена до Спадкового реєстру, відповідно, волевиявлення заповідача ОСОБА_4 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, тому цей заповіт, яким ОСОБА_4 усе своє майно заповів ОСОБА_3 , згідно зі статтею 1257 ЦК України є недійсним.
		На підставі викладеного  ОСОБА_1 просила: визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 24 листопада 2015 року секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області за реєстровим № 12; встановити факт її сумісного проживання однією сім`єю 
		з ОСОБА_4 з лютого 2008 року; визнати її спадкоємцем четвертої черги як особу, що проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, на рухоме та нерухоме майно, яке складається з: квартири  АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Лівобережний-1» (далі - ГБК «Лівобережний-1») на вул. Челябінський, 2 у м. Києві, автомобіля 
		ЗАЗ Sens; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є. видати їй свідоцтво про право на спадщину на вищевказане спадкове майно.
		У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є., про визнання спадкоємцем четвертої черги.
		Зустрічна позовна заява  ОСОБА_2 мотивована тим, що вона перебувала 
		з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 20 травня 1992 року до 26 січня 2008 року . Після розлучення і до смерті спадкодавця вони проживали разом однією сім`єю переважно за її місцем проживання, а квартиру  
		АДРЕСА_1 ОСОБА_4 здавав в оренду. 
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причиною смерті зазначено хронічну ішемічну хворобу серця. Від Київської міської прокуратури № 4  ОСОБА_2  отримала дозвіл на поховання ОСОБА_4 , нею організовано та оплачено витрати на поховання останнього.
		ОСОБА_2 16 березня 2016 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте ОСОБА_1 також подала нотаріусу заяву, в якій вказувала, що має намір звернутися до суду для встановлення її факту проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем, тому вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом.
		Вказувала, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно   підтвердити родинні відносини зі спадкодавцем.
		На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати її спадкоємцем четвертої черги ОСОБА_4 як особу, що проживала з останнім однією сім`єю з 26 січня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустріним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є., Безуглівська сільська рада Згурівського району Київської області, про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
		Зустрічна позовна заява  ОСОБА_3 мотивована тим, що з ОСОБА_4 він був знайомий тривалий час і про будь-які сімейні відносини 
		з ОСОБА_1 йому та будь-яким іншим особам, що товаришували 
		з ними, відомо не було. ОСОБА_4 розповідав про колишню дружину 
		ОСОБА_2 , що крім неї ніхто йому ніколи не допомагав, а останнім часом він знаходився на стаціонарному лікуванні та потребував сторонньої допомоги, у зв`язку з чим  ОСОБА_2 надавала йому сторонню допомогу.
		ОСОБА_4 потребував фінансової допомоги, тому  ОСОБА_3 періодично йому допомагав та надавав у борг гроші. У подальшому спадкодавець передав  ОСОБА_3  заповіт від 24 листопада 2015 року на все майно та 
		у рахунок позичених у борг коштів.
		Після смерті ОСОБА_4 у визначений законом строк  ОСОБА_3 звернувся     із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте нотаріус постановою від 30 жовтня 2016 року відмовив у вчиненні вищевказаної нотаріальної дії.
		Зазначив, що заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, особисто підписаний заповідачем та посвідчений відповідно до частини третьої статті 1247 ЦК України. Інформацію про заповіт внесено до спадкового реєстру. Заповіт відповідає усім вимогам закону щодо його форми та посвідчення.
		На підставі викладеного  ОСОБА_3 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: квартиру   АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 на вул. Челябінський, 2 у ГБК «Лівобережний-1» у м. Києві; автомобіль ЗАЗ Sens.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 
		2017 року у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 з лютого 2008 року.
		Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги як особу, що проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини на рухоме та нерухоме майно: квартиру 
		АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 на 
		вул. Челябінський, 2 у ГБК «Лівобережний-1» у м. Києві; автомобіль ЗАЗ Sens.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заповіт від 24 листопада 2015 року суперечить Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому відповідно до статті 1257 ЦК України є нікчемним. Оскільки заповіт є нікчемним, то вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.
		ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвали шлюб 26 січня 2008 року, тобто за вісім років до дня смерті спадкодавця. Подані ОСОБА_2 докази не підтверджують факту проживання останньої разом з ОСОБА_4 до дня смерті останнього. Крім того, у ОСОБА_2 не було правовстановлюючих документів на спадкове майно. 
		До показів свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 місцевий суд відносився критично, а також зазначив, що вказані свідки не мали інформації, яка б могла підтвердити наявність чи відсутність між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 факту спільного проживання, бюджету, ведення домашнього спільного господарства. 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки спадкова справа була заведена за заявою останньої, у неї знаходилися правовстановлюючі документи на спадкове майно, а учасниками справи не спростовано її доводи про проживання разом зі спадкодавцем з 2008 року. Суд взяв до уваги показання свідків зі сторони ОСОБА_1 , які підтвердили факт проживання останньої разом зі спадкодавцем приблизно з 2008 року.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог   ОСОБА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог останньої про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги на рухоме та нерухоме майно.
		У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 653,60 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перебування жінки та чоловіка у зареєстрованому шлюбі, що є підставою для створення однієї сім`ї, виключає одночасне створення обома або одним з них на інших не заборонених законом підставах іншої сім`ї, зокрема шляхом проживання   чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідно, перебування чоловіка та жінки або одного з них у зареєстрованому шлюбі виключає можливість встановлення щодо обох або одного з них факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою.
		Разом з тим, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі 
		з ОСОБА_9 з 29 лютого 1992 року до 21 серпня 2012 року. 
		Враховуючи факт перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі до ІНФОРМАЦІЯ_3 2012 року , а також час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 , правові підстави для задоволення позову в частині встановлення факту проживання вказаної особи зі спадкодавцем однією сім`єю з лютого 2008 року та визнання її у зв`язку з цим спадкоємцем четвертої черги відсутні.
		Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину на вищевказане спадкове майно учасники справи не оскаржують, тому воно у цій частині не було предметом апеляційного розгляду.
		Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 .
		Судове рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову 
		ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом не було оскаржене в апеляційному порядку, відповідно, воно у цій частині не було предметом апеляційного перегляду.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення її зустрічних позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) судом касаційної інстанції не переглядаються.
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона подала до суду належні та допустимі докази (довідки, накладні, лист прокуратури, свідоцтво про смерть тощо) на підтвердження її позовних вимог, проте суди не дали їм належної правової оцінки. Вказаними доказами підтверджено, що саме ОСОБА_2 несла витрати на поховання ОСОБА_4 та ритуальні послуги.
		Суди помилково посилалися на факт розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки фактичні шлюбні відносини не припинилися, вони й надалі проживали в одній квартирі, вели спільно господарство та бюджет, разом створили Приватне підприємство «Еліпс» (далі - ПП «Еліпс»), де спадкодавець до дня смерті був засновником (керівником), а ОСОБА_2 - бухгалтером. ОСОБА_2 здійснювала догляд за ОСОБА_4 , зокрема, коли він перебував на стаціонарному лікуванні.
		Крім того, суди безпідставно відмовили у прийнятті доказів ОСОБА_2 , які з поважних причин не були подані під час звернення до суду із зустрічною позовною заявою. Так, місцевий суд не прийняв до уваги подані докази з формальних підстав (не адресовані ОСОБА_2 , не містять прізвища останньої тощо), не дослідив ці докази у сукупності з іншими доказами, порушив частину першу статті 89 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи подане представником ОСОБА_2 клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів, порушив вимоги частини п`ятої статті 83 ЦПК України.  
		Разом з тим, і зібраними у справі доказами та показаннями свідків підтверджено факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зокрема після розірвання шлюбу, ці обставини фактично були встановлені судом апеляційної інстанції, проте не правильно застосовано норми матеріального права. Спірне майно є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона не проживала з ОСОБА_9 з 2008 року, тому факт їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі до 21 серпня 2012 року не має правового значення. 
		ОСОБА_1 з 2008 року проживала разом зі спадкодавцем, тому вона має право на спадщину як спадкоємець четвертої черги, а рішення апеляційного суду в цій частині ґрунтується на припущеннях.
		Обставини розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та 
		ОСОБА_9 стали відомі суду апеляційної інстанції у день ухвалення оскаржуваного судового рішення, тому суд зобов`язаний був відкласти розгляд справи для надання представнику ОСОБА_1 можливості подати заперечення щодо цих обставин.
		Крім того, ОСОБА_2 не підписувала апеляційну скаргу, тобто апеляційна скарга подана особою, яка не мала права її подавати.
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , зазначивши, що остання перебувала у зареєстрованому шлюбі 
		з ОСОБА_9 , тому не могла проживати разом зі спадкодавцем. Позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу підписано особисто 
		ОСОБА_2 , а доводи ОСОБА_1 у цій частині є надуманими. Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 є законним та справедливим.
		ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , зазначивши, що у цій касаційній скарзі викладені неправдиві відомості. Судами правильно відмовлено у прийнятті поданих ОСОБА_2 доказів та правильно оцінено зібрані у справі докази в частині щодо вимог останньої, тому обґрунтовано відмовлено у задоволенні її зустрічного позову. Спірне майно є особистою власністю ОСОБА_4 , тому входить до складу спадщини.
		Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалами Верховного Суду від 31 липня 2018 року та від 01 серпня 
		2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
		12 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
		Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 04 червня 2020 року та від 10 червня 2020 року справу за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призначено до розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували 
		у зареєстрованому шлюбі з 20 травня 1992 року до 26 січня 2008 року.
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно.
		Відповідно до довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 09 вересня 2016 року ОСОБА_4 з 11 листопада 1979 року до дня смерті був зареєстрований у квартирі     АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 16 березня 2016 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 
		ОСОБА_1 22 березня 2016 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 
		ОСОБА_3 12 серпня 2016 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_3 29 серпня 2016 року подав у нотаріальну контору дублікат заповіту, яким ОСОБА_4 все своє майно заповів ОСОБА_3 Заповіт був посвідчений 24 листопада 2015 року секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області Горб С. І.
		Постановою від 15 вересня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є. відмовила у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за   АДРЕСА_1 .
		Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є. винесла постанову від 13 жовтня 2016 року про відмову у видачі 
		ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все належне спадкодавцеві майно з підстав невідповідності заповіту вимогам законодавства.
		Суди також встановили, що ОСОБА_1 перебувала 
		у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 29 лютого 1992 року 
		до 21 серпня 2012 року.
		Cвідок ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила ту обставину, що була в гостях у ОСОБА_4 , коли була жива його мати. З ним проживала ОСОБА_2 . Він та ОСОБА_2 разом доглядали за матір`ю спадкодавця, коли вона хворіла. Мати ОСОБА_4 померла у 2010 році. Після смерті матері колишнє подружжя разом оформляли оренду гаража, прибирали у ньому. Зі слів ОСОБА_4 їй відомо, що він проживав з ОСОБА_2 , вона за ним доглядала, купувала ліки.
		Свідок ОСОБА_6 пояснила, що разом працювала з матір`ю 
		ОСОБА_4 . Вказувала, що ОСОБА_2 постійно турбувалась про його батьків: проводили разом час, доглядала за ними та забезпечувала продуктами харчування та речами побуту. Вказувала, вона періодично бачила ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а з 2013 році ОСОБА_2 доглядала ОСОБА_4 , купувала йому ліки тощо.
		Свідок ОСОБА_7 пояснила, що у 2010-2011 роки вона працювала 
		у ОСОБА_4 , приїжджала до нього, готувала, прибирала. Вона також бачила як ОСОБА_2 приїжджала до нього. Вказувала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали разом.
		Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що близько шести років знав ОСОБА_4 , за два місяці до його смерті здійснював у нього в квартирі ремонт. 
		ОСОБА_2 під час ремонту допомагала прибрати та готувала їсти. Спадкодавець вказував, що ОСОБА_2 є його дружиною. Він їх часто бачив, приносив їм квитанції по квартплаті.
		Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 вказували, що ОСОБА_4 після розлучення з ОСОБА_2 почав зустрічатися з ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_4 з ОСОБА_2 також періодично зустрічались.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом 
		є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
		Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
		Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
		Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
		Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вищевказаної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.
		Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження 
		№ 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі 
		№ 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19).
		Отже позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у період з лютого 2008 року до 21 серпня 2012 року суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був розірваний лише 21 серпня 2010 року.
		Установивши, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 29 лютого 1992 року до 21 серпня 2012 року, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову 
		у встановленні факту спільного проживання ОСОБА_1 
		з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2008 року.
		Колегія відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона та ОСОБА_9 припинили фактичні шлюбні правовідносини ще з 2008 року і це є підставою для задоволення заяви про встановлення юридичного факту. Дана обставина не має правового значення для вирішення питання наявності спадкових прав.
		Разом з тим, суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , враховуючи наступне.
		Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статтею 1218 ЦК України).
		Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
		При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати 
		з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.
		До спадкоємців четвертої черги належать жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу.
		Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі 
		у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Встановлено, що ОСОБА_2 пред`явлено зустрічний позов про визнання її спадкоємцем четвертої черги з метою захисту права на спадкування майна померлого ОСОБА_4 .
		Погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що вона не надала належних доказів проживання разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Аналогічна норма міститься у статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2 з позовом).
		На виконання вказаних вимог закону та з метою підтвердження доводів зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 надала докази, які не були належним чином оцінені судами, та заявлено клопотання про допит свідків, які можуть підтвердити ці обставини.
		Відповідно до поданих до справи доказів (лікарського свідоцтва про смерть, дозволу прокуратури на кремацію, листа прокуратури, накладної, товарного чека, довідки на одержання праху) саме ОСОБА_2 займалася похованням спадкодавця та організацією поминального обіду.
		Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 після розірвання шлюбу між вказаними особами до смерті останнього, ведення ними спільних витрат, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт й інші обставин.
		Проте, апеляційний суд не перевірив та, відповідно, не встановив, чи засвідчують зазначені докази та показання свідків реальність сімейних відносин вказаних осіб не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 з 2013 року періодично хворів та потребував сторонньої допомоги, яку і надавала ОСОБА_2 , купувала ліки тощо. 
		Апеляційний суд не зазначив мотивів, з яких відхилив докази, що підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 
		у спірний період, хоча такі докази містяться у матеріалах справи. Суд апеляційний інстанції не перевірив належним чином рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та її вимог, заявлених у суді першої інстанції, лише зосередилися на оцінці доказів щодо перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі 
		з ОСОБА_9 з 29 лютого 1992 року до 21 серпня 2012 року, тобто розглянули справу не у повному об`ємі, з порушенням процесуального закону та засад рівності сторін.
		При цьому суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі належні та допустимі докази, безпідставно відмовив у долученні  ОСОБА_2 доказів, не перевіривши належним чином поважних причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.
		Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою письмові пояснення позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , який фактично вказував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, стверджував у письмових поясненнях, що вони тривалий час підтримували стосунки, проживали разом та спільно вели господарство.
		Таким чином, відхиляючи доводи  ОСОБА_2 про те, що вона з 2008 року до дня смерті ОСОБА_4 проживала разом з ним однією сім`єю, допомагала йому, зокрема коли він потребував сторонньої допомоги та перебував на лікуванні, апеляційний суд не дав належної правової оцінки доказам 
		у сукупності з показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які фактично підтвердили обставини щодо проживання ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними 
		у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, 
		а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		Європейський суд стверджує, що верховенство права означає, що усі люди рівні перед законом як у своїх правах, так і в своїх обов`язках. Тим не менше, законодавство має враховувати різницю між людьми та ситуаціями за умови, що така різниця має об`єктивну і розумну підставу, переслідує правомірну мету, узгоджується з вимогами, яких дотримуються демократичні суспільства, та пропорційні цим принципам (рішення у справі «Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини», від 31 липня 2001 року).
		Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої  сторони (рішення у справах Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, від 27 жовтня 1993 року, Ankerl v. Switzerlan, заява № 17748/91, від 23 жовтня 1996 року та 
		Kaya v. Austria, заява № 54698/00, від 08 червня 2006 року).
		Таким чином, всупереч вимогам процесуального закону апеляційний суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог  ОСОБА_2 , що має суттєве значення для правильного вирішення спору, та не перевірив обставини щодо її проживання разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                 і процесуального права.
		Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги на рухоме та нерухоме майно ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в указаній частині необхідно залишити без змін.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 
		Таким чином, постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з направленням справи 
		в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
		У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, про визнання спадкоємцем четвертої черги скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги на рухоме та нерухоме майно залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                 А. І. Грушицький 
		І. В. Литвиненко
		В. М. Сімоненко
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...