Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/10525/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2020.
Дата набрання законної сили: 22.06.2020
Номер судового провадження: 61-38160ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		22 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 752/10525/16-ц
		провадження № 61-38160св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. П., Мартєва С.Ю.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у складі суддів:  Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2017 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 1 310 124,00 грн за договором позики, укладеним між сторонами.
		Позовна заява мотивована тим, що він надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти у розмірі 1 310 124,00 грн для здійснення підприємницької діяльності і зазначені обставини підтверджуються розпискою від 21 березня 2016 року. Відповідач зобов`язався повернути кошти згідно графіку до 31 травня 2016 року. Однак, виконав свої зобов`язання частково і в подальшому відмовився від виконання зобов`язань.
		У зв`язку з викладеним,  ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі             1 269 124,00 грн, суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі 221 699,97 грн, суму втрат від інфляції у розмірі 161 727,00 грн, 29 401,05 грн 3 % річних.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що відсутні належні докази на підтвердження укладення договору позики та передачі грошових коштів. Крім того, посилання позивача на письмову розписку від 21 березня 2016 року є безпідставними, оскільки будь-які грошові кошти при підписанні даної розписки ОСОБА_2 не отримував, а ОСОБА_1 не передавав. Зазначеною розпискою вони підтвердили існування зобов`язань, які виникли ще до її підписання. Позивач дані обставини визнав та підтвердив, що кошти 21 березня 2016 року він не передавав. Інших доказів на підтвердження укладення договору позики між сторонами та передачі грошових коштів відповідачу саме 21 березня 2016 року надано не було. Крім того правовідносини, що виникли між сторонами з приводу укладення договору позики, як фізичними особами, до 2016 року також не підтверджені жодними у справі доказами.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов  ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі                          1 269 124,00 грн, суму відсотків 155 632,86 грн, 3 % річних - 29 401,05 грн.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Голосіївського районного суду м. Києва                              № 752/10525/16-ц.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення суду першої інстанції, оскільки в судовому засіданні позивач підтвердив, що грошові кошти 21 березня 2016 року останній відповідачу не передавав. Будь-які інші докази укладення договору позики між сторонами та передачі коштів відповідача 21 березня 2016 року відсутні. Крім того, позивач постійно плутався у своїх свідченнях, а саме у сумі грошових коштів, їх формі, часу та місці передачі та врешті визнав наявність взаємовідносин між юридичними особами-нерезидентами.
		Разом з тим, враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ                    від 26 жовтня 2016 року у справі № 641/2284/15-ц, не можна вважати договір позики укладеним відповідно до статей 1046, 1051 ЦК України.
		Оскаржувана постанова апеляційного суду призводить до загрози безпідставного стягнення позивачем з відповідача грошових коштів у подвійному розмірі.
		Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив відповідачу у залученні до матеріалів справи доказів, а саме щодо надходження кредитного переказу, банківську виписку, роздруківку листування електронною поштою, а також не прийняв до уваги пояснення відносно відомостей, що містяться на звукозаписі засідання суду першої інстанції.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що у касаційній скарзі ОСОБА_2 не зазначив про всі обставини справи, які встановив суд апеляційної інстанції. Відповідач розумів, яку він склав розписку 21 березня 2016 року, на яку суму, і які наслідки можуть настати за умовами цієї розписки.
		Отже, судові рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, враховано всі фактичні обставини справи, надано належну оцінку наявним доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому необхідно залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
		Короткий зміст пояснення до касаційної скарги
		У вересні 2018 року  ОСОБА_2 подав до Верховного Суду пояснення до касаційної скарги, в якому зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми статей 1046, 1047 ЦК України, помилково не враховано, що між існуванням розписки і фактом передачі грошових коштів за нею існує логічний взаємозв`язок, який обумовлено змістом норм матеріального права.
		Заявник посилається на висновки викладені у постановах Верховного Суду                   від 23 травня 2018 року у справі № 475/526/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 205/5292/15, від 15 серпня 2018 року у справі № 2011/12063/12.
		Інші доводи викладені у поясненні на касаційну скаргу є аналогічними доводам викладеним у касаційній скарзі ОСОБА_2 .
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		21 березня 2016 року сторони уклали договір позики, щопідтверджуються розпискою від 21 березня 2016 року.
		Зі змісту розписку про отримання грошових коштів від 21 березня 2016 року вбачається, що « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1 , выдан Московським РУГУ МВД Украины в г. Киеве 11.04.1996 году, зарегистрированный по адресу: АДРЕСА_1 , получил от ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт НОМЕР_2 , выдан Новомосковским РОГУ МВД Украины Днепропетровской области 19.11.2013, зарегистрированный по адресу: АДРЕСА_2 , наличные денежные средства в сумме: 1 319 124 гривни что является эквивалентом: 44 565 евро. Полученные денежные средства обязуюсь вернуть лично ОСОБА_1 в том же размере (эквивалент в евро) по следующему графику: до 25.03.2016 -  165 984 гривен; до 14.04.2016 - 550 000 гривен; до 29.04.2016 - 100 000 гривен; до 31.05.2016 - 503140 гривен.
		В любом случае окончательный расчет обязуюсь произвести до 31.05.2016.
		В случае возникновения встречных денежных обязательств ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 , то возможен взаимозачет который оформляется отдельным документом.
		Денежные средства передал /подпись/ ОСОБА_1
		Денежные средства получил в размере 1 319 124 гривен. /подпись/ ОСОБА_2». ( а.с.5).
		Заперечуючи проти задоволення позову на початку розгляду справи відповідач вказував на те, що даної розписки він не писав та не підписував, а відтак зазначав про необхідність призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи. У подальшому невизнання позову обґрунтовував тим, що грошові кошти за розпискою «про отримання грошових коштів від 21.03.2016 року» позивачем фактично не передавались, а ним (як відповідачем) не отримувалися. Мали місце певні правовідносини між юридичними особами-нерезидентами, до яких мають відношення сторони. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передачі грошей не породжував в майбутньому обов`язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей. Розписка була оформлена на суму залишку 60 000,00 Євро між юридичними особам-нерезидентами фактичними бенефіціарними власниками яких є сторони у справі. Посилаючись також на те, що протягом 2015-2016 років він передав позивачу 387 770,00 грн, що еквівалентно 17 524,53 Євро.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»                               № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів щодо обставин викладених в тексті розписки про те, що ці обставини є фактичними правовідносинами між юридичними особами-нерезидентами, бенефіціарними власниками яких є учасники справи, відповідач не надав. Також, відсутні докази про зарахування отриманих, позивачем чи відповідачем на рахунки юридичних компаній засновниками яких на час укладення договору позики вони були коштів за розпискою від 21 березня 2016 року.
		Крім того, з тексту розписки вбачається, що вона складена від імені позивача та відповідача як фізичних осіб. Відповідачем не оспорювалася.
		Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
		У той же час Верховний Суд України в постанові від 02 липні 2014 року у справі № 6-79 цс14 вказував на те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складення розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
		З урахуванням наведених положень закону, суд апеляційної інстанції проаналізувавши зміст договору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли відносини позики і ОСОБА_3 свої зобов`язання за вказаною розпискою від 21 березня 2016 року належним чином не виконав, а тому суму боргу за договором позики у розмірі 1 269 124,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, апеляційний суд правильно стягнув з відповідача суму відсотків у розмірі 155 632,86 грн в порядку положень статті 1048 ЦК України та 3 % річних в сумі 29 401,05 грн.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
		Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
		Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
		Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
		Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
		Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами договору позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов`язання повернути кошти в тому ж розмірі (еквівалент Євро) нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.
		Посилання ОСОБА_3 на висновки викладені у постановах Верховного Суду                   від 23 травня 2018 року у справі № 475/526/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 205/5292/15, від 15 серпня 2018 року у справі № 2011/12063/12 є безпідставними, оскільки ціпостанови Верховного Суду, прийняті за інших встановлених судами фактичних обставин справи.
		Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо його оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої  судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                      В. М. Сімоненко
		 
		                                                                                              С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                              Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...