Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10399/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2020. Зареєстровано: 25.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа №  910/10399/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Булгакової І.В. (головуючий),  Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
		за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Віма",
		представник позивача -не з`явився,
		відповідач-1 - Прокуратура Закарпатської області,
		представник відповідача-1 - Федюк Ю.П., прокурор (довіреність від 27.03.2020             № 15/2/2-169-20, посвідчення від 20.01.2020 № 054966),
		відповідач-2 - Державна казначейська служба України,
		представник відповідача-2 - не з`явився,
		розглянув касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" та заступника прокурора Закарпатської області
		на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2019 (головуючий суддя Лиськов М.О.)
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 (головуючий Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В. і Пашкіна С.А.)
		у справі № 910/10399/18
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" (далі - Товариство) 
		до: 1) Прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура);
		2) Державної казначейської служби України (далі - Казначейство)
		про стягнення 1 002 116, 02 євро матеріальних збитків та 1 000    000,00 грн моральної шкоди.
		За результатами розгляду касаційних скарг Касаційний господарський суд
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Прокуратури та Казначейства про стягнення 1 002 116,20 євро збитків (реальні збитки та упущена вигода) і 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини працівників Прокуратури було порушено право Товариства, а саме: незаконно вилучено Прокуратурою майно Товариства та його повернуто в неповному обсязі та у зношеному стані, внаслідок чого це майно стало непридатним для використання за призначенням.
		Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства вартість втраченого обладнання у сумі 56 000,00 євро завданої майнової шкоди, що на дату подання позовної заяви еквівалентно                  1 751 121,23 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
		Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю позовних вимог саме в зазначених сумах.
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про відшкодування збитків, а саме у цій частині позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди і у цій частині прийняти нове рішення, яким у скасованій частині позовні вимоги задовольнити. 
		Касаційна скарга Товариства обґрунтована тим, що суди:
		- в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права;
		- не дослідили у повному обсязі зібрані у справі докази.
		Від Прокуратури та Казначейства відзиви на касаційну скаргу Товариства не надходили. 
		Також не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Прокуратура звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права та те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові, яка прийнята у іншій справі, у частині застосування статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Касаційна скарга Прокуратури мотивована тим, що суди:
		- в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові, яка прийнята у справі № 569/4199/15-ц, у частині того, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
		Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на відсутність у підписанта касаційної скарги Прокуратури повноважень на вчинення дій від імені Прокуратури на момент підписання касаційної скарги, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури.
		Від Казначейства відзив на касаційну скаргу Прокуратури не надходив.
		Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Прокуратури, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Товариства і відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Прокуратури з огляду на таке.
		Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Товариство зареєстроване 01.12.1999 як підприємство, що ставить за мету виробництво взуття та надання інформаційних послуг.
		З виробничою метою Товариство у квітні 2006 року придбало у швейцарської фірми "WIFI AG in Grunung" за 73 090 євро обладнання для виготовлення взуття, яке (обладнання) завезене в Україну у травні 2006 року, розмитнене та змонтоване у виробничу лінію в орендованому Товариством у закритого акціонерного товариства "Ужгородський механічний завод" приміщенні за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30.
		За поясненнями Товариства, після установки обладнання Товариство отримало сировину (відповідно до контрактів з фірмою "Paradiso", Італія) й почало виготовляти продукцію (взуття).
		23.05.2007 слідчий з особливо важливих справ Прокуратури Кузан В.В. порушив кримінальну справу № 9706407 за фактом заволодіння службовими особами Товариства чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		30.05.2007 тим же слідчим проведено обшуки приміщень офісу Товариства та приміщень, в яких проживала директор Товариства ОСОБА_3. , і вилучено оригінали бухгалтерських документів, документів із зовнішньоекономічної діяльності Товариства, договори з контрагентами й документи, пов`язані з придбанням обладнання для виробництва взуття.
		02.10.2007 тим же слідчим проведено огляд орендованих Товариством приміщень, і згідно з постановою від тієї ж дати належне Товариству обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73 090 євро було визнано речовим доказом у згаданій кримінальній справі та того ж дня передане за актом на відповідальне зберігання товариству з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" (далі - ТОВ "Інгрід плюс").  
		06.03.2008 той же слідчий порушив проти директора Товариства ОСОБА_3. кримінальну справу № 9701808 за ознаками злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною другою статті 209 КК України, а також кримінальну справу № 9701808/2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 222 КК України.
		У подальшому згідно з постановою того ж слідчого від 06.03.2008 усі три згадані кримінальні справи були об`єднані в одне провадження за № 9706407, за яким пред`явлено обвинувачення директору Товариства ОСОБА_3. у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 222, частиною другою статті 209 КК України.
		03.04.2008 згадана кримінальна справа передана до суду; у супровідному листі до неї зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття знаходяться на відповідальному зберіганні ТОВ "Інгрід плюс".
		Відповідна кримінальна справа розглядалася судами та органами досудового слідства неодноразово, і 10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Прокуратури Романець Ю.М. виніс постанову про закриття кримінального провадження проти ОСОБА_3 , якому (провадженню) на день винесення прокурором відповідного документа було присвоєно № 12014070030001332, на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України ) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 в суді у вчиненні згаданих злочинів та з огляду на вичерпані можливості їх отримати. Також у вказаній постанові було зазначено, що речові докази, вилучені в ході досудового розслідування, - обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73 090 євро підлягає  поверненню представникам Товариства.
		Згадана постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалася й набрала законної сили 21.08.2015.
		29.09.2016 Товариство отримало шість найменувань обладнання, з яких кабіна для покращення взуття була розукомплектована та потребувала ремонту. 
		03.11.2016 Товариство за трьома актами приймання-передачі частини речових доказів отримало 13 найменувань обладнання, з яких обладнання для прибивання устілок, обладнання для висушування клею, обладнання для просушування готового виробу, обладнання для обробки задника та обладнання для придання форми взуттю виявилося зношеним та непридатним для подальшого використання за призначенням. 
		08.11.2016 Товариству було повернуто п`ять найменувань обладнання, з яких витяжна шафа з вентилятором потребувала ремонту, а обладнання для надання форми заготовки взуття, обладнання для приклеювання підошви та обладнання для обробки країв заготовки виявилося непридатним для подальшого використання за призначенням.
		13.12.2016 виконуючий обов`язки прокурора Закарпатської області Василенко О. листом № 17/7-858-07 повідомив Товариство про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв`язку з його відсутністю.
		Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 002 116,20 євро збитків (реальні збитки та упущена вигода) і 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
		Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
		Дії (бездіяльність) Прокуратури, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.
		На час вилучення у Товариства обладнання та проведення попереднього досудового слідства (2007-2015 роки) питання вилучення та зберігання речових доказів регулювалося такими нормативно-правовими актами: статтями 78-81 КПК України (у редакції 1960 року) та статті 100 КПК України (у редакції 2012 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 13.05.2004, затвердженою першими заступниками Міністерства внутрішніх справ України, Генерального прокурора України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Служби безпеки України, заступниками Голови Верховного Суду України Голови Державної судової адміністрації України (далі - Інструкція 2004 року), Інструкцією від 18.10.1989 № 34/15, затвердженою Прокуратурою СРСР, МВС та Верховним Судом СРСР (далі - Інструкція 1989 року); Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду № 51/401/649/471/23/125, затвердженою наказом Генерального прокурора України, Голови Державної податкової адміністрації України, в.о. Голови Верховного Суду України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби Безпеки України, Голови Державної судової адміністрації України, яка набрала чинності 01.11.2010 (далі - Інструкція 2010 року); Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (далі - Порядок).
		Пунктами 14, 43 Інструкції 2004 року та параграфом 45 Інструкції 1989 року передбачено ведення книги обліку речових доказів у кожній прокуратурі встановленої форми. Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора.
		Однак у даному випадку такий співробітник Прокуратурою не призначався, натомість прокурор Закарпатської області своїм наказом від 28.12.2006 № 856 визначив, що відповідальним за збереження речових доказів, вилучених у зв`язку з розслідуванням кримінальних справ, є особа, яка провела вилучення, а після приєднання речових доказів до справи - особа, яка проводить досудове слідство та безпосередньо наглядаючий прокурор.
		Відповідно до пункту 13 Інструкції 2010 року відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий.
		Згідно з пунктами 82, 83 Інструкції 2010 року прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов`язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов`язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі.
		Пунктами 5, 16 Порядку передбачено, що умовою зберігання речових доказів повинне бути збереження їх істотних ознак та властивостей, а керівник слідчого підрозділу зобов`язаний щоквартально перевіряти стан та умови зберіганні речових доказів, правильність ведення документів щодо їх приймання та обліку.
		Відповідно до частини четвертої статті 100 КПК України (у редакції 2012 року) у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
		Проведеною Прокуратурою службовою перевіркою встановлено, що слідчий                Кузан В.В. не вносив у книгу обшуку речових доказів відомості про вилучене у Товариства обладнання, що унеможливило подальші перевірки його збереження.  
		Крім того, протягом дев`яти років розслідування кримінальної справи ніхто із службових осіб Прокуратури належним чином не реагував на звернення представників Товариства і не перевіряв стан вилученого обладнання та умови його зберігання, наслідком чого стала втрата частини майна та завдання шкоди Товариству.
		Товариство зверталось до Прокуратури в порядку досудового врегулювання спору з письмовою заявою про відшкодування завданої шкоди добровільно, але 25.04.2018 та 02.05.2018 отримало відмову.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Згідно із статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
		Виходячи з встановлених обставин справи, суди дійшли висновку, що особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Прокуратура як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
		У даному разі визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний державою Україна у спірних правовідносинах, не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної Товариству шкоди.
		Судами були відхилені доводи Прокуратури про необхідність встановлення правомірності її дій у рамках КПК України, оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
		Крім того, у постанові про закриття кримінального провадження від 10.08.2015, зазначено про необхідність повернення вилученого обладнання Товариству, а також міститься повідомлення про неможливість повернути це обладнання як належні та допустимі докази протиправності позбавлення Товариства належного йому майна.
		Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження як підстави для відшкодування шкоди, Прокуратура не врахувала, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.
		Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у Товариства в рамках досудового слідства 02.10.2007 було вилучено обладнання вартістю 73 090,00 євро та передано на відповідальне зберігання ТОВ "Інгрід плюс". Через рік після закриття кримінального провадження, починаючи з 26.09.2016, Прокуратура почала повертати Товариству вилучене обладнання, але повернула лише його частину.
		З огляду на втрату частини обладнання під час його знаходження як речового доказу на зберіганні у ТОВ "Інгрід плюс", а також враховуючи вимоги законодавства, що покладають на Прокуратуру обов`язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, суди дійшли висновку, що у даному випадку має місце бездіяльність посадових осіб Прокуратури, які не виконали відповідний обов`язок, і це перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з втратою обладнання.
		З наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі майна, складених на виконання постанови про закриття кримінального провадження, з урахуванням вартості обладнання, вказаної в актах приймання-передачі майна на зберігання та в ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2018 у справі № 3078/1993/16-к за скаргою Товариства на бездіяльність прокурорів Закарпатської області щодо повернення майна, судами встановлено, що Товариству було повернуто обладнання на загальну суму 17 090,00 євро. Акти приймання-передачі обладнання підписані за участю представників Прокуратури та директора Товариства без будь-яких зауважень щодо кількості, комплектності чи справності обладнання. У деяких актах зазначено про те, що певне передане обладнання потребує ремонту, але жодних експертних висновків чи висновків спеціалістів щодо неможливості використання переданого Товариству обладнання за вказаними актами матеріали справи не містять, як не містять і вказівки на конкретне обладнання, що було повернуто Товариству та яке зникло з місця зберігання.
		Таким чином, суди дійшли висновку, що працівниками Прокуратури було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку із схоронності вилученого у Товариства обладнання, що призвело до втрати частини обладнання вартістю                     56 000,00 євро [73 090,00 (загальна вартість обладнання) - 17 090,00 (вартість повернутого обладнання) = 56 000,00], і саме ця сума як реальні збитки підлягає стягненню на користь Товариства.
		Посилання Прокуратури на те, що Товариство повинно звертатись з вимогою про відшкодування вартості втраченого обладнання до ТОВ "Інгрід плюс" також були відхилені судами, оскільки Товариству була завдана шкода внаслідок бездіяльності Прокуратури. Водночас Прокуратура, за наявності підстав, не позбавлена права звернутися з відповідними вимогами до Кузана В.В. та ТОВ "Інгрід плюс" у порядку регресу.
		Що ж до заяви Прокуратури про застосування строків позовної давності, то судами встановлено, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Прокуратури старший радник юстиції Романець Ю.М. виніс постанову про закриття кримінального провадження, яка набрала законної сили 21.08.2015. Саме у зазначеній постанові прокурором вирішено питання про повернення речових доказів, що вилучені в ході досудового розслідування, - обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007) загальною вартістю 73 090,00 євро.
		Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, проте чинним на момент спірних правовідносин процесуальним законом можливість повернення речових доказів до закриття кримінального провадження чи ухвалення рішення суду не передбачалась, з огляду на що Товариство не мало визначеної законом можливості звернутися до суду з відповідним позовом.
		Таким чином, судами встановлено, що звернення Товариства до суду з позовом 06.08.2018 здійснено в межах трирічної позовної давності, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу позовної давності.
		Товариство також просило стягнути упущену вигоду у розмірі 929 026,02 євро, виходячи з того, що:
		- до вилучення обладнання, а саме за період з червня 2006 року по травень 2007 року, Товариство виготовило 17 144 пари взуття і в зв`язку з цим отримало дохід у розмірі  83 196,30 євро;
		- середньомісячна сума доходу Товариства за цей же період становила                        6 933,03 євро (83 196,30: 12 = 6 933,03 євро);
		- зупинка виробничої діяльності в результаті вилучення документації та обладнання триває з 30.05.2007 по теперішній час і станом на 30.07.2018 становить 134 місяців;
		- доходи, які Товариство могло б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода), становить 929 026,02 євро                       (6 933,03 х 134).
		Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.
		Тобто у даному випадку втраченою вигодою є неодержаний прибуток, на який мало право розраховувати Товариство у разі використання вилученого обладнання. Розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
		Проаналізувавши вказаний розрахунок, суди визнали його таким, що ґрунтується на припущеннях, і у них відсутні підстави вважати, що за 134 місяці Товариство щомісяця могло би отримувати саме по 6 933,03 євро, та цей дохід був би стабільним, незмінним і складав би не менше 6 933,03 євро, тому розрахунок Товариства визнаний судами необґрунтованим, і в цій частині позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
		Що ж до позовної вимоги про стягнення 1 000 000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає у приниженні ділової репутації, то судами встановлено, що відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
		Також під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
		Частиною першою статті 91, статтею 201 ЦК України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		Відповідно до пункту 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ділова репутація є сукупністю документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства.
		Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
		Судами встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2016 у справі № 308/13083/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Казначейства, Прокуратури, третя особа - Головне управління Казначейства у Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди частково задоволено позов та стягнуто з Казначейства за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 387 150,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. При цьому суд зазначив про те, що ОСОБА_3 незаконно перебувала під слідством та судом протягом 89 місяців, відносно неї закрито кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а тому у неї виникло право звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
		У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 у справі № 308/13083/15-ц зазначено, що при визначенні розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом (89 місяців і 4 дні), що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у трикратному розмірі у співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, встановленої законодавством на момент відшкодування             (1 450,00 грн).
		При цьому положення статті 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не поширюються на вимоги юридичних осіб.
		Таким чином, суди дійшли висновку, що Товариством належними та допустимими доказами не доведено будь-яких обставин стосовно того, що йому як суб`єкту господарювання було дійсно завдано моральну шкоду, не вказано, якими діями Прокуратури було завдано таку шкоду; не надано розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого воно виходило, заявляючи вимогу про стягнення саме 1  000 000,00 грн.
		Крім того, суди послались на те, що моральна шкода, яка завдана особисто ОСОБА_3 у розмірі 387 150,00 грн, вже відшкодована їй рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2016 у справі № 308/13083/15-ц.
		За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги Товариства про компенсацію моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн.
		Касаційний господарський суд погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, оскільки судами встановлено, що працівниками Прокуратури було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку з схоронності вилученого у Товариства обладнання, що призвело до втрати частини обладнання.
		Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог (реальні збитки, упущена вигода, моральна шкода), оскільки суди, відмовляючи в частині задоволення збитків у розмірі 17 090,00 євро (вартість повернутого обладнання), посилались на те, що відповідно до актів приймання-передачі майна, складених на виконання постанови про закриття кримінального провадження, з урахуванням вартості обладнання, вказаної в актах приймання-передачі майна на зберігання та в ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2018 у справі № 308/1993/16-к, Товариству було повернуто обладнання на загальну суму 17 090,00 євро. Акти приймання-передачі обладнання підписані за участю представників Прокуратури та директора Товариства без будь-яких зауважень щодо кількості, комплектності чи справного стану обладнання. У деяких актах зазначено про те, що певне передане обладнання потребує ремонту, але жодних експертних висновків чи висновків спеціалістів щодо неможливості використання переданого Товариству обладнання за вказаними актами матеріали справи не містять, як не містять і вказівки на конкретне обладнання, що було повернуто Товариству та яке зникло з місця зберігання.
		При цьому судами залишено поза увагою, що у частині вказаних актів зазначено, що обладнання не придатне для подальшого використання за призначенням. Крім того, у матеріалах справи (т.6, а.с.70) наявний лист Прокуратури, в якому зазначено перелік та вартість повернутого обладнання, і вартість такого майна становить           16 040,00 євро, що відрізняється від вартості повернутого майна, яка зазначена судами у рішеннях (17 090,00 євро). Тобто судами не встановлено реальну вартість повернутого Товариству майна.
		Також, відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро, суди виходили з того, що розрахунок ґрунтується на припущеннях, і у них відсутні підстави вважати, що за 134 місяці Товариство щомісяця могло би отримувати саме по 6 933,03 євро, і цей дохід був би стабільним, незмінним і складав би не менше 6 933,03 євро.
		Водночас суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи контрактам №№ 1, 2 від 21.04.2006 (т.1, а.с.63, 106, відповідно) та умовам контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника № 8 (т.1, а.с.111). Тобто судами не досліджено: чи виготовлявся товар під реалізацію, чи на замовлення з визначенням вартості товару, що, у свою чергу, має суттєве значення для вирішення справи у цій частині. Також не враховано того, що за допомогою вилученого у Товариства обладнання ТОВ "Інгрід плюс" здійснювало виготовлення відповідної продукції протягом тривалого часу.
		Що ж до вимог про стягнення моральної шкоди, то суди виходили з того, що Товариством належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що йому як суб`єкту господарювання було дійсно завдано моральну шкоду, не вказано, якими діями Прокуратури було завдано таку шкоду; не надано розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого воно виходило, заявляючи вимогу про стягнення саме 1  000 000,00 грн
		При цьому судами вказано, що у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 у справі № 308/13083/15-ц зазначено, що при визначенні розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом (89 місяців і 4 дні), що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у трикратному розмірі у співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, встановленої законодавством на момент відшкодування (1 450,00 грн).
		Положення статті 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не поширюються на вимоги юридичних осіб.
		Водночас при розгляді позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд має з`ясувати, чим підтверджується заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого виходить позивач в оцінці моральної шкоди у грошовій сумі. Тобто суди повинні були з`ясувати обставини та дослідити подані сторонами докази у даній справі, а не посилатись на обставини, встановлені у іншій справі           № 308/13083/15-ц, та на те, що моральна шкода, яка завдана особисто            ОСОБА_3 у розмірі 387 150,00 грн, вже відшкодована їй рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2016 у справі № 308/13083/15-ц, оскільки у вказаних справах моральна шкода заявлялась різними суб`єктами права, а саме юридичною особою та фізичною особою. Таким чином, сторонами подаються різні докази на доведення їх моральних страждань, яким повинно надаватись окрема правова оцінка, у сукупності з іншими доказами та з урахуванням приюдиційних обставин, встановлених в інших справах, щодо наявності вини сторони у справі. 
		Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом, обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.
		Проте зі змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі випливає, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статті 86 ГПК України, не надали належної правової оцінки всім доказам у справі з урахуванням предмета судового розгляду.
		Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Зважаючи на викладене, рішення та постанова в частині відмови у задоволенні позовних вимог у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. В іншій частині рішення та постанова підлягають залишенню без змін.
		Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Крім того,  під час підготовки справи до розгляду Верховним Судом з`ясовано, що касаційна скарга Прокуратури датована 23.03.2020 та підписана заступником прокурора області А.Манькутом.
		Водночас з відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій (код ЄДРПОУ - 02909967) вбачається, що до осіб, уповноважених представляти Прокуратуру у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені Прокуратури без довіреності, належать: Гаврилюк Володимир Олегович - керівник з 22.07.2016; ОСОБА_6 - підписант з 26.02.2020; Манькут Андрій Юрійович - підписант з 27.04.2020, копії відповідних роздруківок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій Товариством додано до відзиву на касаційну скаргу Прокуратури. 
		Таким чином, Манькут Андрій Юрійович станом на 23.03.2020 (дата підписання касаційної скарги) не мав повноважень на підписання касаційної скарги від імені Прокуратури. Доказів наявності у Манькута Андрія Юрійовича повноважень на підписання касаційної скарги від імені Прокуратури суду не надано. 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
		За таких обставин суд вважає достатніми підстави для закриття касаційного провадження у справі № 910/10399/18, відкритого ухвалою від 15.05.2020 за касаційною скаргою Прокуратури.
		Керуючись статтями 296, 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 910/10399/18.
		2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Віма"  задовольнити частково.
		3. Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 910/10399/18 скасувати в частині відмови у стягненні майнової шкоди у розмірі 17 090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі                               1 000 000,00 грн. У цій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		4. У решті рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі                                   № 910/10399/18   залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                              І. Булгакова
		Суддя                                                                                                             Б. Львов
		Суддя                                                                                                             В. Селіваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...