Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/67/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2020. Зареєстровано: 26.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2020.

Результат оскарження 16.11.2020 Південно-західний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		        "11" червня 2020 р.м. Одеса  Справа № 916/67/20
		Господарський суд Одеської області у складі:
		судді                                                    В.С. Петрова
		при секретарі судового засідання    Г.С. Граматик    
		 
		за участю представників:
		        від позивача   -   Стапінський В.О.,
		        від відповідача - Полікарпов О.М., Лебедєв Ю.М., Гусаров О.Л.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" про визнання права державної власності, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" про визнання права державної власності. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на належність спірного майна до об`єктів державної власності та відсутність підстав набуття права власності відповідачем на спірні будиночки відпочинку. 
		Як вказує позивач, у 1995 роді Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 1995 р. № 343).
		Так, позивач додає, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 585 від 23.05.1996 року затверджено склад комісії з підготовки до приватизації ОШРЗ. Наразі позивач додає, що в процесі приватизації Острозького шиноремонтного заводу до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" не увійшли об`єкти соціальної сфери, що залишилися у державній власності, а саме: 13 будинків відпочинку (два цегляних у двох рівнях та одинадцять дерев`яних), які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200 на території водноспортивної станції, яка належить ПАТ "Одеський завод гумових технічних виробів".
		Згідно протоколу засідання комісії з підготовки до приватизації Острозького шиномонтажного заводу № 2 від 24 червня 1996 року було вирішено вилучити з акту оцінки вартість об`єктів, які не підлягають приватизації на суму 3903960 крб.
		Наразі позивач зауважує, що відповідно до Плану розміщення акцій ВАТ "Острозького ШРЗ", затвердженого начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області 17.07.1996 року, статутний фонд товариства склав 96465850 тис. крб.
		В п. 5.1 статуту ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" визначено статутний фонд товариства - 96465850 тис. крб.
		Пунктом 5 розділу III Плану визначено перелік об`єктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду, а саме: 1. соціальна сфера: а) будівлі та споруди - 111059 тис. крб.; машини та обладнання - 19776 тис. крб.; 2. будівлі та споруди 3903459 тис. крб.; 3. незавершене будівництво - 501 тис. крб.; незавершене будівництво житла - 7768275 тис. крб. Всього загальна сума склала 11803160 тис. крб.
		Як вказує позивач, за підсумком рядків Плану розміщення акцій (1+а+б+2+3) виходить сума 4034795 крб.
		При цьому позивач вказує, що із зведеної відомості розрахунку вартості основних фондів станом на 1 червня 1996 року вбачається, що до соціальної сфери належать:
		- будівлі і споруди "Додаток 4 а" залишковою вартістю 111059 крб.;
		- машини і обладнання "Додаток 5 а" залишковою вартістю 19776 крб.;
		- будівлі і споруди залишковою вартістю 3903459 крб.;
		Всього загальна сума об`єктів соціальної сфери становить 4034294 крб.
		Також, як додає позивач, із зведеної відомості розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва станом на 01.06.1996 року незавершене будівництво "Додаток 6а" вбачається, що залишкова вартість - 501 крб.
		Таким чином, за ствердженнями позивача, загальна сума майна, що залишилася у державній власності соціальної сфери та незавершеного будівництва, складає 4034795 крб.
		Крім того позивач зазначає, що згідно розділу II рядка 250 Державної статистичної звітності за III квартал 1996 року вартість державної частки майна, яка залишилася у державній власності приватизованого об`єкта, дорівнює 11803.1 млн. крб. Вказана сума співпадає із рядками 14.3 "Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОШР" від 28.06.1996 р. (7768291) + 14.4 (4034795) = 11803086 крб. 
		При цьому позивач зауважує, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" припинено 11.01.2013 року.
		Наразі позивач посилається на положення ч. 5, ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції від 26.01.1994 року), заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені на кошти державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації чи певні професійні (виробничі) колективи можуть бути вилучені з переліку об`єктів приватизації за рішенням Фонду державного майна України або місцевих органів приватизації.
		Так, позивач вказує, що з пункту 14.4 акту оцінки вартості ЦМК Острозького шиноремонтного заводу, затвердженого начальником регіонального відділення, вбачається, що вартість об`єктів, які не підлягають приватизації, становить 4034795 крб., а згідно переліку державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ "Острозький ШРЗ", до вказаного статутного фонду не увійшли будиночки 13 шт., загальною площею 136,5 м.кв., м. Одеса, стан задовільний, використовуються як база відпочинку.
		Як зазначає позивач, в інвентарному описі № 1 станом на 01.10.1997 р. державне майно, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ", під порядковим номером 2 зазначені будиночки м. Одеса, 1990 року виготовлення в кількості 13 шт. вартістю 2647,95 грн. У Протоколі засідання інвентаризаційної комісії ВАТ "Острозький ШРЗ" від 25.10.1997 року вказано, що на засіданні вирішили залишити на балансі обладнання їдальні та будівлі бази відпочинку і надалі використовувати за призначенням. Крім того, як стверджує позивач, з акту перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ "Острозький ШРЗ" від 31 травня 2000 року, в ході перевірки встановлено наступні інвентаризаційні об`єкти: будиночки відпочинку 13 штук, що розташовані в м. Одеса, загальна площа яких 136,5 кв.м, балансова вартість становить - 2647,95 грн., залишкова вартість 0 грн., дані об`єкти знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням. Також з переліку нерухомого майна, який є додатком до листа № 1/3664 від 21.08.2001 р., вбачається, що будиночки відпочинку у власність ВАТ "Одеський ШРЗ" не передавалися, а 30.06.2011 р. під час проведення перевірки об`єктів державної власності встановлено відсутність 2 (двох) дерев`яних будинків. Вищенаведене, на думку позивача, свідчить, що до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" не увійшли будинки відпочинку, що залишилися у державній власності та перебували на балансі підприємства до моменту його припинення.
		Поряд з цим, як вказує позивач, відповідач заперечує належність 11 будинків відпочинку, що залишилися до об`єктів державної власності, та вважає їх своєю власністю, а також вчиняє дії, які перешкоджають вжитті заходів для вчинення державної реєстрації об`єктів державної власності, що є підставою для звернення позивача до суду з даним позовом з метою поновлення порушеного права та захисту інтересів держави.
		Наразі позивач зазначає, що у договорі від 1986 року, укладеного між Одеським заводом гумовотехнічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом про врегулювання відносин сторін за договором про спільну діяльність, будівництво та експлуатацію водноспортивної станції відпочинку, зазначено, що Острозький шиноремонтний завод зобов`язується своїми силами та за свій рахунок протягом 1987 року здійснити будівництво 13 двохкімнатних будиночків, з яких 2 цегляні, прийняти побудовані будиночки на свій баланс (ч. "б" п. 2.2 договору). В п. 5.1 договору сторони домовилися, що частина власності Острозького шиноремонтного заводу після проведення будівництва та реконструкції складе 13, з яких 2 цегляні, дачного типу. Також в п. 5.2. договору вказано, що побудовані на базі відпочинку Одеського заводу гумовотехнічних виробів тринадцять будинків за рахунок Острозького шиноремонтного заводу на відведеній земельній ділянці являються власністю Острозького шиноремонтного заводу.
		Таким чином, на думку позивача, оскільки вказаний договір не було визнано недійсним, вказане свідчить про те, що будинки відпочинку з моменту завершення будівництва належали Острозькому шиноремонтному заводу та перебували в нього на балансі та з акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозький шиноремонтний завод від 28.06.1996 р. та додатку 4а (відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв) вбачається, що під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу до статутного капіталу не увійшли та залишились у державній власності будинки в м. Одеса, які введені в експлуатацію 04.1990 року.
		Водночас, як вказує позивач, згідно акту від 30.06.2011 року "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій щодо державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося них на балансі" була проведена перевірка будиночків відпочинку в кількості 13 штук, які знаходяться в м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140,  причал 200, під час якої встановлено, що під час приватизації до статутного фонду господарського товариства не були включені об`єкти відпочинку та туризму - будиночки відпочинку в кількості 13 штук. Також позивач додає, що у інвентаризаційному описі № 1 основних засобів від 30.06.2011 р. зазначено, що проведено зняття фактичних залишків, які рахуються за ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", встановлено 13 об`єктів та на момент перевірки об`єктів державної власності було виявлено 11 будинків відпочинку, з яких 9 двокімнатних дерев`яних будинки, 2 цегляних дворівневих будинки, два будинки не виявлено та рекомендовано списати. Так, позивач вказує, що згідно схематичного плану за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200, державі належать об`єкти, позначені літерами: "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Е1", "Н1", "X", "Ф", "У", із яких: цегляні будинки: "А" розміром 6,85 м на 9,80 м та "X" розміром 6,68 м на 9,80 м, дерев`яні будинки: "Б" розміром 3,76 м на 7,12 м; "В" розміром 3,60 м на 4,25 м; "Д" розміром 3,64 м на 7,07 м; "Г" розміром 7,08 м на 3,60 м; "Е" та "Е1" розміром 3,64 м на 16,03 м; "Н1" 3,60 м на 7,07 м; "Ф" розміром 3,76 м на 7,07 м; "У" 6,91 м на 5,42 м.
		Наразі позивач зауважує, що в акті РВ ФДМУ по Одеській області про перевірку стану ефективності використання, утримання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", але залишилося на його балансі, від 30.10.2013 р. встановлено, що з боку керівництва ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" були порушені вимоги діючого законодавств з питань бухгалтерського обліку та інвентаризації державного майна, а саме в частині відсутності на об`єктах державної власності інвентарних номерів. Крім того, надано пропозиції РВ ФДМУ по Рівненській області присвоїти інвентарні номери на об`єкти нерухомого майна, реєстрації права державної власності, прийняти відповідне ефективне управлінське рішення стосовно об`єктів нерухомого майна. 
		Так, позивач стверджує, що 15.01.2018 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулось з листом № 11-05-0203 до ТзОВ "Нове технічне бюро інвентаризації" з проханням виготовити технічні паспорти на об`єкти державної власності - будинки відпочинку (11 шт.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200, які не увійшли до статутного капіталу, а також  Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося з листом № 11-05-01882 від 08.05.2018 р. до відповідача про допущення представників РВ ФДМ України по Одеській області та ТзОВ "Нове БТІ" для здійснення технічної інвентаризації об`єктів державної власності, а також разом з листом відповідачу було надіслано перелік документів. Однак, як стверджує позивач, відповідач у листі № 03/01-121 від 05.06.2018 р. відмовився допускати працівників, посилаючись на безпідставність та протиправність їх дій, а також неотримання переліку документів, які підтверджували б факт передачі будиночків. Тим самим, за ствердженнями позивача, відповідач не надав можливості здійснити дії, які передбачені законом (здійснення інвентаризації), які в подальшому призвели б до оформлення правовстановлюючих документів та приватизації вказаних об`єктів.
		Наразі із посиланнями на ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про  приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 30.03.1995 р.), ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про  приватизацію майна невеликих державних підприємств" позивач зазначає, що Регіональним відділенням перелік майна, в який би входили будинки відпочинку до Фонду державного майна не подавався, а й відповідно і не затверджувався, а відтак жодним із вище перелічених способів будиночки відпочинку відповідачем приватизовано не було, що свідчить про належність спірного майна до об`єктів державної власності. Таким чином, як вказує позивач, підстави набуття відповідачем права власності не існували ні під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу, ні на час звернення до суду з даним позовом.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.01.2020 р. позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/67/20, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому призначено підготовче засідання.
		Під час підготовчого провадження 17.02.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову (а.с. 118-121). Так, відповідач зазначає, що Острозький шиноремонтний завод надав договір 1986 року (копію) з Одеським заводом гумових технічних виробів "Про регулювання відносин сторін з спільної діяльності, будівництву та експлуатації водноспортивної бази відпочинку за адресою: Одеса, вул. дорога Котовського, 136", який був анульований 13.02.2007 р. спільним рішенням Наглядової ради та Правління ВАТ "Одеський завод гумових технічних виробів" як юридично нікчемний та не реалізований більш ніж 20 років, про що Острозький шиноремонтний завод був повідомлений листом № 28/-3 від 20.02.2007 р. Таким чином, як стверджує відповідач, будівництво водноспортивної станції за адресою: Одеса, вул. дорога Котовського, 140, Одеського заводу ГТВ (який був на той час державним підприємством) здійснювалось у рамках законів того часу. Зокрема, 15.06.1973 року заводу ГТВ рішенням виконкому Ленінської райради № 810 надана земля під будівництво ВСС; у вересні 1975 року був затверджений техноробочий проект ВСС. Листом міського управління Одеської обласної контори Всесоюзного банку фінансування капітальних вкладень вих. № 17/281 від 13.05.1976 р. було підтверджено, що документи по будівництву ВВС прийняті до фінансування. Таким чином, як стверджує відповідач, Одеським заводом ГТВ за рахунок державних коштів була побудована на законних підставах ВСС за адресою: м. Одеса, вул. дорога Котовського, 140, про що також  свідчить постанова Одеського апеляційного господарчого суду від 07.02.2012 р. по справі № 35/17-3274-2011. Наразі відповідач зазначає, що це був єдиний законний спосіб будівництва об`єктів соцкультбуту держпідприємствами, а також звертає увагу на те, що в договорі про регулювання заплановано будівництво 13 будиночків, із яких 2 цегляних на земельній ділянці за адресою: дорога Котовського, 136.
		Так, відповідач зазначає, що на території ВСС Одеського заводу гумових технічних виробів є 2 цегляних 2-х поверхових будиночки, а в рішенні Апеляційного господарського суду зафіксований факт будівництва цих будиночків кооперативом "Атлетик" для оздоровлення працівників цього кооперативу, інших цегляних будиночків на ВСС Одеського заводу гумових технічних виробів немає. 
		При цьому відповідач звертає увагу суду на те, що, починаючи зі звернення до начальника ФДМ України в Рівненській області вих. № 2 від 16.01.2007 р. та в усіх наданих документах адреса об`єктів нерухомості, які начебто належать Острозькому шиноремонтному заводу, а згодом успадковані ФДМ по Рівненській області, вказані як м. Одеса, дорога Котовського, 136, наприклад: відомість від 31.07.1996 р. затверджена начальником регіонального відділення ФДМ 15.03.2007 р. Так, відповідач вказує, що представникам Рівненського ФДМ та Одеського ФДМ було відмовлено у проведені перевірки на ВСС, оскільки так зване «держмайно» у вигляді 13 будиночків були задекларовані за адресою: дорога Котовського, 136, що не є адресою відповідача, перевіряючі не змогли підтвердити факт передачі на завод будь-якого майна, а частка держмайна в статутному фонді ПрАТ "Одеський завод гумових технічних виробів" - 0%. Водночас дії співробітників ФДМ відповідач вважає безпідставними, протиправними та такими, що не є предметом їх компетенції.
		Крім того, як вказує відповідач, отримавши відмову, співробітники Рівненського ФДМ сфабрикували акт перевірки бази відпочинку ОЗГТВ за адресою: Миколаївська дорога, 140 від 30.06.2011 р., який провели ніби у присутності директора розпорядника ВАТ "ОЗГТВ" Мацак Д .Д., однак такої посади як директор - розпорядник у штатному розкладі відповідача ніколи не було, а підпис директора з розвитку Мацак Д.Д. відсутній, його заява про неучасть у перевірці  додана. Наразі відповідач зауважує, що акт перевірки від 30.06.2011 р. хоча не доводить факту передачі на завод відповідача будь-яких матеріальних цінностей, тим не менш відповідач вважає його фальсифікацією. Також, як вказує відповідач, 30.10.2013 р. Одеське відділення ФДМ сфабрикувало аналогічний односторонній акт перевірки, в ході якого встановлено: "Враховуючи копію схематичного плану присадибної ділянки, розташованої в селищі міського типу м. Одеса, була встановлена наявність 13 будиночків відпочинку", перевірку провели у присутності генерального директора ВАТ "ОЗГТВ" Полікарпова О.М., однак підпис Полікарпова О.М. під актом відсутня та заява Полікарпова О.М. про неучасть у перевірці відповідачем додається. При цьому відповідач наголошує, що всі його звернення до регіональних відділень ФДМ про представлення копій первинних бухгалтерських документів, затверджуючи факт передачі Одеському заводу гумових технічних виробів товарно-матеріальних цінностей у вигляді 13 будиночків залишається без відповіді, а також відповідач додає, що з таким запитом звертався до Голови Фонду держмайна України, однак це звернення також залишилося без відповіді. За ствердженнями відповідача, усі будови, які знаходяться на території ВСС Одеського заводу гумових технічних виробів у різні роки були збудовані ОЗГТВ та знаходяться на його балансі.
		Таким чином, відповідач вказує, що посилання позивача на те, що спірне майно обліковується на балансі Острозького шиноремонтного заводу"не обґрунтовують підстав знаходження спірного майна у його володінні чи в державній власності, а тим паче не доводять факту передачі цього майна на Одеський завод гумових технічних виробів.
		Крім того відповідач наголошує, що договір від 1986 року, укладений між відповідачем та Острозьким шиноремонтним заводом сам по собі без підтвердження його виконання, в тому числі без підписаного сторонами акту виконаних робіт за договором, не доводить участь Острозького шиноремонтного заводу в будівництві водно-спортивної станції відпочинку, а є лише свідченням існування на той час намірів сторін, які його укладали, до того ж мова у договорі йшла про будівництво за адресою м. Одеса дорога Котовського, 136. До того ж відповідач стверджує, що до позовної заяви не додано будь-яких документів, які б беззаперечно свідчили про участь Острозького шиноремонтного заводу (а в подальшому ФДМ України) в утриманні та експлуатації спірних будівель протягом усього часу з моменту введення їх в експлуатацію. 
		З урахуванням всього вищевикладеного, відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на які посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме: набуття державою майнових прав на будівлі водно  спортивної станції відпочинку, а посилання на такі докази в позовній заяві не зазначаються. Поруч з цим, посилання позивачем на відповідні положення законодавства України, на думку відповідача, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, зокрема щодо наявного обсягу прав та обов`язків державних органів відносно спірних будівель.
		28.02.2020 р. від позивача надійшла до суду відповідь на відзив (а.с. 167). Так, в обґрунтування заперечень позивач наголошує, що відповідач не надав ні доказів належності спірного майна йому на праві власності, ні доказів, що він є добросовісним набувачем або яким чином державне майно було йому передане, ні доказів, що саме ним за власні кошти було здійснено будівництво. Крім того, посилання відповідача на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 р. у справі № 35/17-3274-2011, за ствердженнями позивача, не спростовує обґрунтувань Регіонального відділення щодо належності цих будинків до державного майна, а навпаки зазначено те, що будинки будувалися за державні кошти. Водночас позивач вказує, що  правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 ГПК України). Наразі позивач зазначає, відповідач належними доказами не спростовує фактичних даних, що встановлені в актах перевірки від 2000, 2011 та 2013 років відносно спірного майна у м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, та підтверджуються іншими доказами, долученими Регіональним відділенням до позовної заяви, в тому числі і первинними документами, які були створені у процесі приватизації Острозького заводу, які свідчать про те, що спірне майно не увійшло до статутного капіталу підприємства та залишилося у державній власності.
		У підготовчому засіданні 03.03.2020 р. представник відповідача зазначив, що в 2018 р. позивач вже звертався до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
		Як з`ясовано судом, у серпні 2018 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області подавало до господарського суду Одеської області позов до Публічного акціонерного товариства "Одеський завод гумово-технічних виробів" про визнання права власності. Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 29.10.2018 р. у справі № 916/1770/18 позовну заяву за клопотанням позивача залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.03.2020 р. у справі № 916/67/20 було витребувано справу господарського суду Одеської області № 916/1770/18 з метою дослідження в підготовчому засіданні наявних в ній доказів. 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2020 р. у справі № 916/67/20 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 11 червня 2020 р. 
		Під час розгляду справи у судовому засіданні 11.06.2020 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, натомість представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
		 
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
		Як вбачається із матеріалів справи, 08 грудня 1986 року між Одеським заводом гумовотехнічних виробів (завод) та Острозьким шиноремонтним заводом (підприємство) був укладений договір про врегулювання відносин сторін за договором про спільну діяльність, будівництво та експлуатацію водноспортивної станції відпочинку, відповідно до п. 1 якого завод та підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, що виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають в співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будиночків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку заводу, розташованого по дорозі Котовського, 136, в прибережній зоні моря. 
		Згідно п. 1.2 договору від 08.12.1986 р. в рамках спільної співпраці сторони приймають рішення про дольову участь підприємства в будівництві водноспортивної бази відпочинку заводу.
		Відповідно до п.п. б) п. 2.2 договору від 08.12.1986 р. Підприємство зобов`язалось, зокрема: своїми силами за рахунок за рахунок своїх коштів протягом одного (1987-го) року здійснити будівництво тринадцяти двокімнатних будиночків на відведеній ділянці території бази заводу (із них два цегляних, дачного типу); прийняти остаточно збудовані двокімнатні будиночки на баланс підприємства.
		В п.  5.1 договору від 08.12.1986 р. визначено, що частина власності Острозького ШРЗ (підприємство) в загальній діяльності після проведення будівництва та реконструкції будиночків складає 13, із них два цегляних, дачного типу. 
		В п. 5.2 договору від 08.12.1986 р. передбачено, що збудовані на базі відпочинку заводу тринадцять будиночків відпочинку за кошти підприємства на відведеній земельній ділянці є власністю підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно загальної нумерації будиночків на базі відпочинку заводу. 
		Згідно положень п. 7.1 договору від 08.12.1986 р. останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 30 років в період з 18 грудня 1986 р. до 18 грудня 2016 р. 
		Виходячи з умов вказаного договору від 08.12.1986 року Завод та Підприємство мали  співпрацювати на протязі 30 років у сфері організації будівництва будиночків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку заводу, розташованого по дорозі Котовського, 136 (Миколаївська дорога). 
		При цьому, з матеріалів справи вбачається, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 23.05.1996 р. № 585 "Про затвердження складу комісії з підготовки до приватизації шиноремонтного заводу, м. Остріг, проспект Незалежності, 166", на підставі ст. 1 п. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та відповідно до ст. 3 п. 1 цього закону та указів Президента від 25.11.1994 р. № 699-94, від 19.03.1996 р. № 194-96 "Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році" затверджено комісію по приватизації; наказано комісії з підготовки до приватизації вище зазначеного об`єкту, що перебуває у державній власності у строк протягом місяця з дня підписання наказу представити на затвердження до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області відповідно до указу Президента України від 26.11.1994 р. № 699/94: 1) акт оцінки майна об`єкту; 2) акт аудиторської перевірки; 3) проект плану розміщення акцій; 4) списки осіб на придбання акцій державного підприємства, що приватизується; 5) список осіб, що мають право на пільгове придбання акцій до статутного фонду; 6) проект статуту відкритого акціонерного товариства. 
		Наразі згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" припинено 11.01.2013 року.
		Як вбачається з п. 4.1 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод", засновником товариства було Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області.
		Так, звертаючись до суду із заявленим позовом, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях вказує, що згідно договору про спільну діяльність, будівництво та експлуатацію водноспортивної станції відпочинку від 08.12.1986 р. спірні будинки відпочинку з моменту завершення будівництва належали Острозькому шиноремонтному заводу та перебували в нього на балансі. При цьому позивач стверджу, що згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозький шиноремонтний завод від 28.06.1996 р. та додатку 4а (відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв) під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу спірні будиночки до статутного капіталу не увійшли та залишились у державній власності. Крім того, позивач вказує, що згідно переліку нерухомого майна, який є додатком до листа № 1/3664 від 21.08.2001 р. спірні будинки відпочинку у власність ВАТ "Одеський ШРЗ" не передавались, а 30.06.2011 р. під час проведення перевірки об`єктів державної власності встановлено відсутність 2 (двох) дерев`яних будинків. Вищенаведене, на думку позивача свідчить, що до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод" не увійшли будинки відпочинку, що залишилися у державній власності та перебували на балансі підприємства до моменту його припинення.
		Отже, позивач вважає, що викладене свідчить про належність спірного майна до об`єктів державної власності, а підстави набуття відповідачем права власності на спірні об`єкти не існували ні під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу, ні на час звернення до суду з даним позовом.
		Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
		Як визначено у ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Положеннями ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно ч. 1   ст. 317 Цивільного кодексу України   власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (ст. 319 ЦК України).
		Статтею 326 Цивільного кодексу України   визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
		Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21.09.2006 р. визначено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах,  визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Відповідно до ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
		Згідно ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		В п.п. 1 - 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належать: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 2) організація виконання   Конституції   та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; 3) управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; 4) захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.
		Разом з тим правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України.
		Так, згідно з положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). 
		Наразі з наведених позивачем у позові обставин випливає, що право власності держави на спірні об`єкти виникло за первісними підставами, зокрема як новостворене майно, виходячи із умов договору про спільну діяльність, будівництво та експлуатацію водноспортивної станції відпочинку від 08.12.1986 р.
		Як вбачається із змісту п. 5.2 договору від 08.12.1986 р. збудовані на базі відпочинку заводу тринадцять будиночків відпочинку за кошти підприємства на відведеній земельній ділянці є власністю підприємства та їм присвоюються порядкові номери згідно загальної нумерації будиночків на базі відпочинку заводу. 
		Водночас, матеріали справи не містять доказів відведення земельної ділянки для будівництва тринадцяти будиночків відпочинку, передбачених вказаним договором від 08.12.1986 р., а також доказів присвоєння їм нумерації. Крім того, судом критично оцінюються доводи позивача про те, що два будиночки, збудовані ВАТ "Острозький ШРЗ", є цегляними та дворівневими, оскільки докази їх будівництва Підприємством та прийняття в експлуатацію в матеріалах справи відсутні. 
		До того ж слід зазначити, що з 26.03.1991р. Постановою Верховної Ради Української РСР введено в дію Закон Української РСР "Про власність".
		Стаття 2 зазначеного Закону визначала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
		При цьому Закон Української РСР "Про власність" у ст. 31 до державної власності в Україні відносив загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР (ст. 32 Закону). 
		Згідно ст. 33 Закону Української РСР  "Про власність" управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Української РСР. 
		Статтею 34 Закону Української РСР "Про власність" було встановлено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
		В подальшому з 15.03.1993 р. Постановою Верховної Ради України від березня 1992 року N 2164-XII було введено в дію Закон України „Про приватизацію майна державних підприємств", в ст. 1 якого було визначено, що приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
		Так, одним із способів зміни форми власності була приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
		У 1995 роді Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 1995 р. № 343).
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 585 від 23.05.1996 року затверджено склад комісії з підготовки до приватизації ОШРЗ. 
		Станом на час приватизації Острозького шиноремонтного заводу законодавство України з питань приватизації складалось із   Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які є базовими законодавчими актами цієї сфери правового регулювання, а також нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема Фонду державного майна України.
		Згідно положень ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"    державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
		Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють в тому числі такі основні повноваження: продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об`єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації.
		Зі змісту вказаних норм випливає, що саме Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції, відповідно, щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об`єктів приватизації.
		Продавцями об`єктів приватизації згідно зі   статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" та   статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"   є Фонд державного майна України, його органи на місцях, органи приватизації, що створюються місцевими радами, та органи по управлінню майном, створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим, які в Законі мають узагальнену назву   "органи приватизації".
		Також, згідно з п.п. 9 ч. 4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого   Постановою кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 412, регіональне відділення ФМДУ здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації.
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла на час приватизації державного підприємства "Острозький шиноремонтний завод") приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами, незавершене будівництво, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств.
		Відповідно до п. 8 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої   постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 08.09.1993 р., цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі 
		балансу підприємства. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи  підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в самостійні об`єкти  приватизації з подальшим складанням розподільного балансу.
		В силу пунктів 41, 41 цієї Методики вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до   Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також вартість об`єктів, що не підлягають приватизації.
		Наразі із матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу № 1 засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 20.06.1996 р. були  затверджені інвентаризаційні акти.
		В протоколі № 2 засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 24.06.1996 р. була погоджена дооцінка основних засобів, на які нараховано 100% знос, на загальну суму 715095 тис. крб.; вилучено з акту оцінки вартість: незавершеного будівництва житлового фонду - 7768291 тис. крб.., об`єктів, які не підлягають приватизації - 3903960 тис. крб., щодо якого встановлено пільги - 130835 тис. крб.; підтвердити оціночну вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб.
		Так, на виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 23.05.1996 р. № 585, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 28.06.1996 р. № 744 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, визначивши вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб. та розмір статутного фонду в сумі 96465850 тис. крб. 
		Відповідно до п. 14.4 акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, затвердженого 28.06.1996 р. начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, вартість об`єктів, які не підлягають приватизації становить 4034795 крб. 
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 17.07.1996 р. № 826 Державне підприємство "Острозький шиноремонтний завод" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" та затверджено його статут.  
		При цьому розпорядженням голови виконкому Острозької міської ради народних депутатів від 25.07.1996 р. зареєстровано Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" та його статут.
		Відповідно до п. 1.1 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Острозький шиноремонтний завод" останнє засновано відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 17.07.1996 р. № 826 шляхом перетворення Державного підприємства "Острозький шиноремонтний завод" у Відкрите акціонерне товариство "Острозький шиноремонтний завод" відповідно до указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" від 26.11.1994 р. № 699/94. 
		Разом з тим, позивач, посилаючись на інвентарний опис № 1 станом на 01.10.1997 р., вказує, що відповідно до проведеної інвентаризації по постанові КМУ № 757 від 15.07.1997 р. у складі державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ", під порядковим номером 2 зазначені будиночки м. Одеса, 1990 року в кількості 13 шт. вартістю 2647,95 крб. 
		Між тим доводи позивача про те, що після приватизації спірні об`єкти залишилися на балансі ВАТ "Острозький ШРЗ" та надалі використовувалися останнім за призначенням, суд вважає безпідставними та до уваги суду не приймаються, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів їх утримання та використання ВАТ "Острозький ШРЗ" до моменту припинення товариства спірних будиночків, право власності на які просить позивач визнати за державою.
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Поряд з цим судом критично оцінюються доводи позивача про перебування спірних об`єктів на балансі ВАТ "Острозький ШРЗ" в якості підстав наявності у держави права власності на спірні об`єкти. Адже згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, баланс є зведеною формою бухгалтерської звітності, що заповнюється на підставі інших документів та не може підтверджувати обґрунтованість отримання майна балансоутримувачем. До того ж баланс підприємства (організації) ще не є безумовною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Також баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
		Відтак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування права державної власності на спірне майно.
		Натомість  в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 р. у справі № 35/17-3274-2011 було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих від 15.06.1973 р. (додаток № 4) Заводу гумових виробів (правонаступником якого є ВАТ "ОЗГТВ") для організації відпочинку та зміцнення здоров`я працівників було дозволено будівництво бази відпочинку - водної станції на частині території водної станції заводу "Більшовик" (на березі моря за територією ватино-ватної фабрики), що на теперішній час розташована за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140. У вересні 1975 р. були затверджені техноробочий проект та зведений кошторис на будівництво бази відпочинку на суму 20000 рублів, які пройшли експертизу генпроектувальника та були затверджені для виконання керівництвом Одеського заводу гумових виробів, що підтверджується довідкою про затвердження проектно-кошторисної документації (додаток № 5).
		До того ж у вказаній постанові Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 р. у справі № 35/17-3274-2011, що була залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 30.05.2012 р., встановлено, що Одеським заводом гумових виробів (який був на той час державним підприємством) за рахунок державних коштів було побудовано на законних підставах базу відпочинку - водноспортивну станцію, що розташована на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140.
		У даному випадку суд враховує принцип правової певності, який згідно з практикою Європейського суду з прав людини є складовою частиною принципу верховенства права, та який передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Поряд з цим судом критично оцінюються посилання відповідача на те, що договір про врегулювання відносин сторін за договором про спільну діяльність, будівництво та експлуатацію водноспортивної станції відпочинку від 08.12.1986 р. був анульований спільним рішенням Наглядової Ради та Правління ВАТ "Одеський завод гумових технічних виробів" від 13.02.2007 р., оскільки його положеннями не передбачено таке одностороннє анулювання. Водночас, матеріали справи не містять доказів визнання його недійсним.
		Відповідно до   ст. 392 Цивільного кодексу України   власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, або у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а відтак при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об`єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 910/25314/13.
		Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.
		Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів перебування спірних об`єктів у власності держави, від імені якої виступає позивач,   суд не вбачає підстав для визнання такого права власності на підставі ст. 392 ЦК України.
		Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях необґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		У зв`язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача. 
		 
		Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до Приватного акціонерного товариства "Одеський завод гумових технічних виробів" про визнання права державної власності відмовити.
		 
		Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		      
		Повний текст рішення складено та підписано 22 червня 2020 р.
		 
		 
		Суддя                                                                              В.С. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...