Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/292/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2020. Зареєстровано: 30.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2020.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24.06.2020 року          м. Дніпро         Справа №  904/292/20
		 
		          Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		          головуючий суддя          Вечірко І.О. (доповідач)
		          судді                        Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
		          секретар                    Манчік О.О.
		 
		          розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну 
		          скаргу          Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"  
		          на ухвалу          Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2020 року 
		          у справі          № 904/292/20 (суддя Юзіков С.Г., м. Дніпро)
		          за позовом          Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
		          до                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" в особі Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж"
		          про                    стягнення 4 413 201,96 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст та мотиви ухвали суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2020 року відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про забезпечення позову у справі № 904/292/20. 
		Вказана ухвала мотивована тим, що обставини, які наведені позивачем в заяві про забезпечення позову, щодо наявності значної заборгованості відповідача перед кредиторами за неналежне виконання договірних зобов`язань є недостатньою підставою для забезпечення позову, оскільки не підтверджують можливе ускладнення виконання рішення суду або його невиконання, у випадку задоволення позову судом. 
		2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
		Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2020 року, задовольнити заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" на суму, що підлягає стягненню в розмірі  4 413 201,96 грн. та на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж".
		2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
		Позивач посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права (статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України). В заяві позивача наведено достатні підстави вважати, що без вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на суму, що підлягає стягненню у розмірі 4 413 201,96 грн. та на майно відповідача, захист інтересів державного підприємства та виконання рішення суду буде неможливим. Своїм листом від 05.03.2020 року № 15 відповідач повідомив позивача про те, що через арешт його рахунків не має можливості повернути кошти, що сплачені позивачу за договором № 48-В-БЕФ-18 від 26.06.2018 року. Вказаний лист є достатнім доказом того, що в майбутньому при позитивному для позивача розгляді справи № 904/922/20 буде цілком складно практично його виконати, оскільки у відповідача на теперішній час не має можливості повернути кошти, але судом першої інстанції при винесенні ухвали не взято даного листа  до уваги. В оскаржуваній ухвалі  про зазначений лист жодним чином не зазначено в мотивувальній частині, що свідчить про формальний підхід до розгляду заяви про забезпечення позову. Відповідно до реєстру виконавчих проваджень на примусовому виконанні у приватного виконавця Шаган О.А. знаходиться два виконавчі провадження, боржником в яких виступає відповідач у даній справі: виконавче провадження № 61306954 на загальну суму 6 079 849,67 грн., стягувач - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі"; виконавче провадження № 61307123 на суму 134 775,00 грн., стягувач - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі". Також на примусовому виконанні у Дніпровському РВ ДВС Південно-Східного МРУМЮ (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження № 61306797 на загальну суму 35 175,24 грн., стягувач - ТОВ "Енерголіга". Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 року про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 року з відповідача у даній справі належить стягнути на користь АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" 2 207 368,93 грн. Таким чином, лише відповідно до виконавчих документів про примусове виконання судових рішень, відповідач у даній справі  заборгував своїм контрагентам майже 8,5 млн. грн. Судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову не було надано належної оцінки інформації з офіційного порталу Державної фіскальної служби України, що станом на 30.03.2020 року відповідач має податковий борг та відповідно до пункту 88.2 статті 88 Податкового кодексу України у органів державної податкової служби є право податкової застави на майно такого платника. 
		2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
		Відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався та не направив суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового рішення. 
		3. Апеляційне провадження.
		3.1.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
		 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на  24.06.2020 року.
		Представник позивача у судовому засіданні 24.06.2020 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив  скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2020 року, задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.
		Відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався та не направив у судове засідання свого повноважного представника, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
		Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.  
		 
		3.2. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
		 
		Державне підприємство "Адміністрація морських портів України"  в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" в особі Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж"                4 413 201,96 грн., з яких 2 490 000,00 грн. - сплачені кошти, 498 000,00 грн. - штраф, передбачений пунктом 8.2.1. Договору, 174 300,00 грн. - штраф, передбачений пунктом 8.2.2. Договору, 136 950,00 грн. - індекс інфляції, 83 091,96 грн. - 3 % річних.
		Також позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на суму, що підлягає стягненню у розмірі 4 413 201,96 грн. та на майно відповідача.
		Заява мотивована тим, що, відповідно до реєстру виконавчих проваджень, на примусовому виконанні у приватного виконавця Шаган О.А. знаходиться два виконавчі провадження, боржником в яких виступає ТОВ "ХМВП "Електропівденмонтаж": виконавче провадження  № 61306954 на загальну суму 6 079 849,67 грн., виконавче провадження                № 61307123 на суму 134 775,00 грн. Також, на примусовому виконанні у Дніпровському РВДВС Південно-Східного МРУМЮ (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження                № 61306797 на загальну суму 35 175,24 грн. Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 року про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 року з ТОВ "ХМВП "Електропівденмонтаж" належить стягнути на користь АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" 2 207 368,93 грн. Таким чином, лише відповідно до виконавчих документів про примусове виконання судових рішень, ТОВ "ХМВП "Електропівденмонтаж" заборгувало своїм контрагентам майже 8,5 млн. грн. Відповідач, листом № 15 від 05.03.2020 року повідомив позивача, що через арешт рахунків не має можливості повернути кошти, що сплачені Позивачем за Договором                   № 48-В-БЕФ-18 від 26.06.2018 року. Крім того, відповідач надав проект Договору поруки, підписаний відповідачем та поручителем - ТОВ "Торгівельний дім "Тайгер Стіл", за яким ТОВ "Торгівельний дім "Тайгер Стіл" поручається перед кредитором (ДП "Адміністрація морських портів України") за виконання боржником (відповідачем) зобов`язання. Відповідно до інформації з офіційного порталу Державної фіскальної служби України, станом на 30.03.2020 року відповідач має податковий борг та відповідно до пункту 88.2      статті      88 Податкового кодексу України      у органів державної податкової служби є право податкової застави на майно такого платника. Згідно отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за відповідачем зареєстровано об`єкти нерухомого майна. З наведеного вбачається, що відповідач має значну заборгованість перед своїми контрагентами через неналежне виконання договірних зобов`язань, має заборгованість перед органами державної фіскальної служби, яка не сплачується та перебуває на примусовому виконанні в органах виконавчої служби. З огляду на вказане, Позивач вважає, що існують достатні підстави вважати, що кошти та майно, яке є у Відповідача на даний момент, може зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення суду у даній справі, що призведе до утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову.
		 
		3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
		 
		3.3.1. Юридична оцінка доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		          Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.
		Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 
		Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. 
		Предметом апеляційного оскарження у даній справі є наявність або відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог в розмірі 4 413 201,96 грн. та на майно відповідача. 
		Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. 
		Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. 
		Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін. 
		Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище. 
		Господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення. 
		Згідно із частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. 
		За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення  питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. 
		Згідно із статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. 
		Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
		Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. 
		Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 року у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 року у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 року у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 року у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 року у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 року у справі                  № 909/526/18, від 21.01.2019 року у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 року у справі                    № 925/288/17, від 26.09.2019 року у справі № 904/1417/19.
		Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. 
		          Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. 
		          Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення  яких він вживається.  Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
		          Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості. 
		          Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. 
		          Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. 
		          З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею  74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. 
		          У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу. 
		          Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. 
		Належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
		Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
		Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
		Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 року у справі № 904/4511/19.
		З доданих до заяви про забезпечення позову документів не вбачається, що майно або кошти, які є у відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. По суті, подана заявником заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей     76,     77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
		Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі. 
		 
		3.3.2. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
		 
		З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали місцевого господарського суду.
		 
		3.3.3. Розподіл судових витрат.
		 
		З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з її поданням, відповідно до     статті 129 Господарського процесуального кодексу України      покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 275-282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" - залишити без задоволення. 
		          Ухвалу Господарського суду  Дніпропетровської області  від 06.04.2020 року  у справі № 904/292/20 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів.
		Повний текст виготовлено - 30.06.2020 року.
		          
		          Головуючий суддя                              _________________                    І.О. Вечірко
		 
		          Суддя                                                  _________________                    Т.А. Верхогляд  
		 
		                Суддя                                                  _________________                    Ю.Б. Парусніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...