Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/46925/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.07.2020. Оприлюднено: 01.07.2020.
Дата набрання законної сили: 17.06.2020
Номер судового провадження: 61-5236ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                           
		Іменем України                                  
		 
		17 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/46925/18
		провадження № 61-5236св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду 
		від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом                                до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення коштів та визначення місця проживання дитини. Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб. 
		 
		04 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого відповідач у разі розірвання шлюбу після спливу трьох і більше років перебування у зареєстрованому шлюбі зобов`язався виплатити       їй компенсацію в розмірі 225 000,00 дол. США. У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . 
		 
		Оскільки сімейні стосунки між сторонами не склалися, відновлення подружніх стосунків неможливе, просила суд розірвати шлюб, укладений між нею                 та ОСОБА_2 , визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 з нею    та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути              з ОСОБА_2 на її користь 225 000,00 дол. США.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 
		2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05 жовтня 
		2012 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1560 від 05 жовтня 2012 року, розірвано.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів 
		та визначення місця проживання дитини відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції дійшов висновку,що шлюб між сторонами існує формально, вони не підтримують сімейних стосунків і подальше спільне життя подружжя             та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам дитини, а тому шлюб потрібно розірвати, відповідно, позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.
		 
		Відмовляючи у стягненні грошової компенсації, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_67/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#67" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">14</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_71/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#71" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">15 СК України</a>, вважав, що правовою підставою для такого стягнення є судове рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Оскільки ухвалене судом першої інстанції 06 листопада 2019 року рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким не є, вимогу позивача про стягнення коштів вважав передчасною.
		 
		Оскільки суду не надано доказів того, що права позивача стосовно визначення місця проживання дитини з боку відповідача порушено, враховуючи відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини чи іншого порушення права з боку відповідача, що підлягають захисту відповідно                до способів, визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 16 ЦК України</a>, немає підстав для задоволення позову в цій частині.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів скасовано, позов у цій частині задоволено.
		 
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію             в розмірі, еквівалентному 225 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України на час ухвалення цього рішення становить 5 499 697,50 грн.
		 
		Вирішено питання судових витрат. 
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 не визнає вимогу позивача про стягнення грошової компенсації, позивач вбачає порушення своїх прав у наслідках, спричинених розірванням шлюбу, а тому одночасне заявлення нею вимог про розірвання шлюбу та стягнення грошової компенсації    є належним способом захисту її цивільних прав та інтересів.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року оскаржувалось тільки в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції              не переглядалось.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,        у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що варто враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">55</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">124 Конституції України</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627867/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627867" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a>, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Апеляційний суд залишив поза увагою,           що позивач звернулася до суду за захистом права, яке на дату звернення до суду не було порушеним, не визнаним або оспореним. Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">15</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">16 ЦК України</a> щодо способу захисту порушеного права та інтересів.
		 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав                       до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначав, що шлюбний договір є чинним та ніким не оскаржений, будь-які зміни до нього сторони            не вносили. Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку,              що, укладаючи шлюбний договір та визначаючи розмір грошової компенсації         у разі розірвання шлюбу, відповідач брав на себе певні ризики та в момент укладання договору розумів його умови.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/46925/18, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року до закінчення її перегляду                       в касаційному порядку.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справу призначено                   до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд установив, що 04 жовтня 2012 року сторони у справі уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияницею А. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2982 (далі - шлюбний договір).
		 
		05 жовтня 2012 року сторони зареєстрували шлюб. 
		 
		05 жовтня 2012 року шлюбний договір набрав чинності.
		 
		Сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Відповідно до пункту 1 шлюбного договору сторони визначили свої майнові права та обов`язки у шлюбі і на випадок його розірвання.
		 
		Пунктом 15 шлюбного договору передбачено, що кожен з подружжя повинен дотримуватися прав та законних інтересів другого з подружжя, встановлених цим договором та законом, як в шлюбі, так і після його розірвання.
		 
		Згідно з пункту 17 шлюбного договору сторони домовились, що незалежно 
		від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі чоловік зобов`язується надавати утримання дружині. У разі розірвання шлюбу, незалежно від того з чиєї ініціативі його буде розірвано, право на утримання припиняється, а чоловік зобов`язується виплатити дружині грошову компенсацію у розмірі, еквівалентному 225 000,00 дол. США на момент виплати - якщо шлюб буде розірвано після спливу трьох і більше років перебування в зареєстрованому шлюбі.
		 
		Пункт 23 шлюбного договору свідчить про те, що сторонам зміст <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_416/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#416" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статей 92 - 103 Сімейного кодексу України</a> нотаріусом роз`яснено.
		 
		06 листопада 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано      в судовому порядку.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10131/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10131" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 389 Цивільного процесуального кодексу України</a> в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини другої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_41/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#41" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">7</a>, частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_54/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#54" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">9 Сімейного кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">СК України</a>) подружжя можуть врегулювати свої відносини           за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">СК України</a>, інших законів та моральним засадам суспільства.
		 
		Установивши, що 04 жовтня 2012 року сторони у справі уклали шлюбний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияницею А. Ф., та зареєстрований в реєстрі за № 2982, а шлюб зареєстрували 05 жовтня 2012 року, суди першої та апеляційної інстанції зробили правильний висновок, що договір, укладений між сторонами спору, відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_416/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#416" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті         92 СК України</a> є шлюбним і набув чинності на підставі частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_427/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#427" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті        95 СК України</a> в день реєстрації шлюбу, а саме 05 жовтня 2012 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_419/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#419" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">93</a> та частини третьої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_442/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#442" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">99 СК України</a> шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки, у тому числі право на утримання. Так, сторони шлюбного договору можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного          з подружжя у зв`язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
		 
		Аналізуючи зміст пункту 17 шлюбного договору, відповідно до якого сторони домовились, що у разі розірвання шлюбу, незалежно від того, з чиєї ініціативі його буде розірвано, право на утримання припиняється, а чоловік зобов`язується виплатити дружині грошову компенсацію у розмірі еквівалентному                      225 000,00 дол. США на момент виплати - якщо шлюб буде розірвано після спливу трьох і більше років перебування в зареєстрованому шлюбі, можна зробити висновок, що сторони цього договору визначили свої відносини              на майбутнє, залежно від настання певної події.
		 
		Оскільки шлюбний договір є особливим способом урегулювання наявних між подружжям майнових відносин або майнових відносин, що можуть виникнути      в майбутньому, засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов`язків, то відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_52/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#52" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 8 СК України</a> у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843034" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">3</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843037/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843037" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">6 Цивільного кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a>) щодо свободи договору, а також глав 52, 53 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a> щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
		 
		Відповідно до частини 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843037/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843037" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 6 ЦК України</a> сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
		 
		Отже, принцип свободи договору відповідно до статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843037/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843037" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">6</a>, частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843699/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843699" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">626</a>, статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843700" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">627 ЦК України</a> є визначальним та полягає у наданні особі права         на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір 
		(або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати               у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
		 
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_442/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#442" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 99 СК України</a> шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного 
		з подружжя у зв`язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Саме на регулювання цих відносин і була спрямована дія пункту 17 шлюбного договору, оскільки в разі розірвання шлюбу незалежно від того, з чиєї ініціативі його буде розірвано, право на утримання припиняється, а чоловік зобов`язується виплатити дружині грошову компенсацію у розмірі, еквівалентному                     225 000,00 дол. США на момент виплати - якщо шлюб буде розірвано після спливу трьох і більше років перебування в зареєстрованому шлюбі. Таким чином, слід погодитись із висновком апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації           у розмірі, еквівалентному 225 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України на час ухвалення рішення апеляційним судом становило            5 499 697,50 грн.
		 
		У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального (частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7396/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7396" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">4</a>, статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5 ЦПК України</a>) і матеріального права (статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">15</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2020_05_13/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">16 ЦК України</a>, статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">55</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">124 конституції України</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627867/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627867" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 13 Конвенції про захист прав людини                                 і основоположних свобод</a> (надалі - Конвенція), оскільки, на його думку, 
		на момент пред`явлення позову права ОСОБА_1 не були порушені.
		 
		З такими доводами колегія суддів погодитись не може, виходячи з такого.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a> права і свободи людини                          і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими                            не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Разом з тим відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_81/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#81" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 18 СК України</a> кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Захист сімейних прав не завжди пов'язаний з порушенням сімейних прав.
		 
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_442/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#442" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 99 СК України</a> шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного 
		з подружжя у зв`язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Оскільки пункт 17 шлюбного договору визначав дії сторін у випадку розірвання шлюбу і припинення права на утримання, у зв`язку з чим чоловік зобов`язується виплатити дружині грошову компенсацію, то одночасне звернення позивача        до суду з вимогою про розірванню шлюбу та вимогою про стягнення компенсації у розмірі, еквівалентному 225 000,00 дол. США, відповідає договірному способу захисту сімейних прав, що сторони передбачили у шлюбному договорі,                    та відповідає <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_81/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#81" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 18 СК України</a>, яка передбачає загальні способи захисту сімейних прав. Більше того, за час розгляду справи в суді зазначену компенсацію відповідач добровільно на користь позивача не сплатив. 
		 
		Таким чином, одночасне заявлення вимог про розірвання шлюбу і стягнення компенсації, передбаченої шлюбним договором, свідчить про наявність юридичного спору між сторонами, що підтверджує правильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7396/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7396" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">4</a>, статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">5 ЦПК України</a>, оскільки, здійснюючи правосуддя, апеляційний суд захистив право позивачки 
		на стягнення компенсації, передбаченої пунктом 17 шлюбного договору, у спосіб, визначений законом (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_442/ed_2020_03_30/pravo1/T022947.html?pravo=1#442" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">стаття 99 СК України</a>) і договором.
		 
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627867/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627867" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a> гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони    не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань   за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. 
		Крім того, засіб захисту, що вимагається цією статтею, має бути «ефективним»       як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання           не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави      (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
		 
		Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10244/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10244" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 401 ЦПК України</a> суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення                      є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 416 ЦПК України</a> суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">409</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10301/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10301" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">410</a> <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10333/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10333" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">415</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_05_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416 ЦПК України</a>, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити 
		без змін.
		 
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 
		2020 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                       її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий    Судді:М. Є. Червинська   С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...