Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/16/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2020.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Номер судового провадження: 61-12669ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		24 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 711/16/19
		провадження № 61-12669св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Російська Федерація,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року в складі судді Кондрацької Н. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від                        25 червня 2019 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2019 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, у якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування збитків (упущеної вигоди) 12 554 081 грн 80 коп., що за офіційним курсом НБУ на день подання позову складає 39 580 Євро, та                     2 378 250 грн, що за офіційним курсом НБУ на день подання позову складає 75 000 Євро, - у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Позов мотивований тим, що він був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 , з 1986 року та працював в товаристві з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит».
		Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, він був вимушений з 08 травня                      2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись у с. Яснозір`я Черкаського району, а згодом у м. Черкаси.
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня                        2018 року встановлено юридичний факт, що його вимушене переселення в травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Загальна сума майнових збитків становить 1 255 081 грн 80 коп.                                   (39 580 Євро), яка складається з оренди житла - 157 100 грн (6 014 Євро), недоотримання заробітку - 951 046 грн (29 992 Євро), недоотримання доходів внаслідок здачі в оренду квартири - 113 339 грн (3 574 Євро).
		В результаті збройної агресії Російської Федерації проти України позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у втраті можливості розпоряджатись та користуватись належним йому житлом, порушенні налагодженого способу життя, що позначилось на його моральному та фізичному стані, призвело до постійного виникнення відчуття тривоги та хвилювання. 
		Посилаючись на вищевикладене,  ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від                      23 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку винних дій відповідача у заподіянні позивачу як майнової, так і моральної шкоди.
		Іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня                    2019 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на заочне рішення Придніпровського районного суду                  м. Черкаси від 23 квітня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2019 року, в якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно обмежили дію спеціальних законів, зокрема, Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до яких відповідальність за завдану шкоду покладається на Російську Федерацію. Пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача можуть бути допущено не лише за згодою компетентних органів відповідної держави, а зокрема і за законом України. Порушивши Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі свої суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що свідчить про відсутність у неї судового імунітету. Підставою, що підтверджує завдання позивачу майнової та моральної шкоди, є рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року, яким встановлено вимушене переселення ОСОБА_1 у травні 2014 року з території Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		 
		 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий. 
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. 
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди призначено до розгляду. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи. Зареєстрованим місцем проживання позивача є кв. АДРЕСА_1 . Фактичним місцем проживання є кв . АДРЕСА_3 .
		ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня                      2018 року встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		 
		Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		 
		Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.
		 
		Крім того, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
		 
		Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		 
		Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		 
		Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		 
		Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам.
		У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.
		 
		Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
		 
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за вирішенням спору про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди до Російської Федерації.
		 
		Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій правомірно, з посиланням на відповідні норми законодавства вказали на те, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову.
		 
		Разом з цим статтею 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості).
		 
		Відповідно до положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.
		 
		Пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.
		 
		Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
		 
		Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції на порушення наведених норма міжнародного права перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі не надіслав відповідачу у встановленому порядку позовної заяви із додатками і не з`ясував, чи є згода дипломатичного представництва Російської Федерації як компетентного органу держави Російської Федерації на розгляд спору в судах України. З`ясування цього питання має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України.
		 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду, враховуючи повноваження Верховного Суду та межі перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), є неможливим.
		 
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 травня 2020 року в справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19), від                              03 червня 2020 року в справі № 357/13182/18 (провадження                                      № 61-12202св19). 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від                        25 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           В. О. Кузнєцов
		 
		Судді :                                                                                                     В. С. Жданова
		 
		                                                                                                                 В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		                                                                                                                 М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...