Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 139/839/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2020.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Номер судового провадження: 61-6920ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 139/839/19
		провадження № 61-6920св20
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів:                                   Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. П., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначало, що у зв`язку з наявністю заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № VIUWGL0202216                         від 27 лютого  2007 року, банк на підставі договору іпотеки № 188                                   від 28 лютого 2007 року набув 01 вересня 2016 року право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 66, 6 кв. м, жилою - 43 кв. м.
		 
		Посилаючись на те, що відповідачі проживають і зареєстровані у спірному житловому будинку, письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку проігнорували та не виконують, АТ КБ «ПриватБанк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області                         від 25 листопада 2019 року у складі головуючого судді Коломійцевої В. І. у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок, який передано в іпотеку банку придбано не за кредитні кошти, а тому в силу вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР відповідачі не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Вінницького  апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2019 року скасовано, позов задоволено.
		 
		Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з жилого будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У квітні  2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить  постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах №№ 6-1449цс15, 6-2947цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс15, від 25 листопада 2015 року у справі                            № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, постанові Верховного Суду від 06 березня           2018 року у справі № 303/1590/15-ц  (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). У порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не врахував докази відповідачів, надані на підтвердження того, що спірний будинок придбано не за кредитні кошти, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про їх виселення та скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року               № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;               2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого                     2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 жилий будинок АДРЕСА_1 . Грошові кошти до підписання договору продавцю передані не були. У пункті 5 вказаного договору сторони погодили, що продаж будинку вчинено за 55 500 грн, які  ОСОБА_1 , як покупець, зобов`язується сплатити продавцю - ОСОБА_2 готівкою                         до 21 березня 2007 року.
		 
		ОСОБА_1 27 лютого 2007 року подала до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», анкету-заяву на отримання кредиту, у якій зазначила ціль кредитування на придбання нерухомості.
		 
		27 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір                                          № VIUWGL0202216, згідно з яким відповідач отримала кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 9 790 доларів США.
		 
		У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 за іпотечним договором № 188 від 28 лютого 2007 року передала в іпотеку банку жилий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		У рахунок погашення наявної заборгованості за кредитним договором,                          ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», на підставі договору іпотеки № 188 від 28 лютого 2007 року зареєструвало                         01 вересня 2016 року за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		Згідно довідок Мурованокриловецької селищної ради Вінницької області                        від 06 лютого 2018 року № 02-13/49,  від 05 вересня 2019 року № 010-9/408, № 010-9/409, № 010-9/410 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 . 
		 
		09 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відповідачам лист-вимогу, в якому на підставі частини першої статті 109 ЖК Української РСР, вимагало протягом 30 днів з дня отримання вимоги добровільно звільнити спірний житловий будинок із одночасним зняттям з реєстраційного обліку.
		 
		Вказану вимогу банку відповідачі не виконали.                     
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
		 
		Стаття 391 Цивільного кодексу України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		 
		Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення. 
		 
		Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
		 
		Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
		 
		Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.
		 
		Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова  від 31 жовтня               2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18).
		 
		Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми                         статті 109 ЖК Української РСР.
		 
		Встановивши, що спірний будинок, який є предметом іпотеки, придбаний                   ОСОБА_1   за кредитні кошти, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житла.
		                   
		Верховний Суд погоджується з оцінкою належного застосування  положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР судом апеляційної інстанції, яка встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Проте, як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
		 
		З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про застосування апеляційним судом норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах №№ 6-1449цс15,             6-2947цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року у справі                         № 6-1469цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 303/1590/15-ц, є необґрунтованими, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. 
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема щодо неврахування доказів відповідачів наданих на підтвердження придбання спірного будинку не за кредитні кошти,  є неспроможними, спростовуються встановленими обставинами справи та висновків суду апеляційної інстанції  не спростовують.
		 
		Інші доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно її суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.   
		 
		З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		При вирішенні цієї справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Постанова Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, є достатньо мотивованою, прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -  без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова      В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...