Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 803/2640/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 03.07.2020. Зареєстровано: 05.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2020.
Дата набрання законної сили: 01.07.2020
Номер судового провадження: А/857/6404/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 803/2640/14 пров. № А/857/6404/20
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого суддіОнишкевича Т.В., 
		суддівОбрізка І.М., Іщук Л.П.,
		з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
		 
		головуючий суддя у І інстанціїВалюх О.А.,
		суддіДенисюк Р.С., 
		Лозовський О.А., 
		час ухвалення рішенняне зазначено,
		місце ухвалення рішенням. Луцьк,
		дата складення повного тексту судового рішення 14 квітня 2020 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		19 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
		визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України (далі  МВС) від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с «По особовому складу» у частині звільнення його з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України;
		визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі  УМВС) від 31 жовтня 2014 року № 350 о/с у частині його звільнення;
		поновити з 04 листопада на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області  начальника міліції громадської безпеки; 
		стягнути з МВС середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 04 листопада 2014 року і до прийняття судом рішення. 
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 803/2640/14 позов було задоволено повністю.
		Визнано протиправним та скасовано наказ МВС від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с «По особовому складу» у частині звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ.
		Визнано протиправним та скасовано наказ УМВС від 31 жовтня 2014 року № 350 о/с «По особовому складу» у частині звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ з 03 листопада 2014 року.
		Поновлено ОСОБА_1 з 04 листопада 2014 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки.
		Стягнено з УМВС на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 573186,15 грн. 
		При цьому суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» лише на тій підставі, що він обіймав посади заступника керівника територіального (регіонального) органу МВС протягом 2 років 4 місяців не відповідає правилам частини 1 статті 61 Конституції України, відповідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		У апеляційній скарзі УМВС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідності до приписів Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) за передбаченою ним люстраційною процедурою. При цьому вказаним Законом не передбачається встановлення будь-яких виключень або преференцій для посадових осіб, зазначених в частині 1 статті 3 цього Закону, внаслідок чого уповноважена особа була зобов`язана здійснити їх звільнення у встановлені строки. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити вимоги апелянта без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, яка була врахована при вирішенні цього публічно-правового спору.
		Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. 
		Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
		Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 24 червня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, зокрема, з 15 вересня 2010 року - на посаді начальника Управління ДАІ УМВС України у Волинській області, з 18 жовтня 2011 року - на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області - начальника міліції громадської безпеки, з 13 квітня 2012 року - на посаді заступника начальника УМВС України в Рівненській області - начальника міліції громадської безпеки, з 28 грудня 2012 року по 03 листопада 2014 року - на посаді заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки. 
		Наказом МВС від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с «По особовому складу» полковника міліції Поліщук ОСОБА_2 Г., заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік) у відповідності до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII, пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (лалі  Положення № 114).
		Наказом УМВС від 31 жовтня 2014 року № 350 о/с «По особовому складу», який виданий на підставі та на виконання наказу МВС від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с, полковника міліції позивача згідно із підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII, пункту 62 «а» Положення № 114 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік), з 03 листопада 2014 року. 
		При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
		Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні регламентовано Законом № 1682-VII. 
		Пунктом 6 частини 1 статті 2 вказаного Закону встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
		Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		За правилами підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Учасниками справи не заперечується того, що ОСОБА_1 об`єктивно належав до кола осіб, окреслених приписами Закону № 1682-VII, в силу проходження служби в органах внутрішніх справ на посадах, передбачених його положеннями, сукупно впродовж 2 років 4 місяців станом на 22 лютого 2014 року, що давало відповідачам формальні підстави для прийняття оспорюваних позивачем наказів.
		Разом із тим, частиною 1 статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. 
		При цьому приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно із положеннями частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відтак, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору правомірно врахував висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші), відповідно до яких що люстрація не може використовуватися для покарання та помсти, проте масштабний, необґрунтований та тривалий характер застосованих до заявників заходів підвищує можливість того, що певні із цих заходів могли бути вмотивовані, щонайменше частково, помстою тим, хто був пов`язаний із попередньою владою. Європейський суд констатував порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників, які обіймали певні посади державної служби у 2010-2014 роках і були звільнені у порядку люстрації, оскільки втручання у право кожного із них на повагу до приватного і сімейного життя не було необхідним у демократичному суспільстві.
		Окрім того, апеляціний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що обставини звільнення позивача на підставі приписів Закону № 1682-VII є аналогічними до обставин, за яких були звільнені три заявники, щодо яких зазначеним рішенням Європейського Суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші) встановлено порушення статті 8 Конвенції. 
		Водночас, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII лише з огляду на те, що він обіймав посади заступника керівника територіального (регіонального) органу МВС протягом 2 років 4 місяців, не відповідає приписами частини 1 статті 61 Конституції України, щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності.
		Отже, висновок суду першої інстанції, викладений у оскаржуваному рішенні, про протиправність звільнення позивача з органів внутрішніх справ та необхідність його поновлення на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є вірним.
		Будь-яких доводів щодо порушень судом першої інстанції вимог матеріального чи процесуального права при визначенні суми грошового забезпечення, що підлягає стягненню з УМВС на користь позивача за час вимушеного прогулу, апеляційна скарга не містить. 
		Підсумовуючи викладене, на думку суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
		Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
		Отже, суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
		 
		Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 803/2640/14  без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		 
		Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко   Л. П. Іщук  Постанова у повному обсязі складена 03 липня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...